Явище пострілу та його періоди 13 страница

Перед виходом з будинку вдягайтеся так само, як і при виході з зони ймовірного зараження СДОР.

Після прибуття в безпечний район усі дорослі і діти обов'язко­во проходять повну санітарну обробку. Вона проводиться в місцевих лазнях, душових павільйонах, санітарних пропускниках або на спе­ціально організованих для цього санітарно-обмивальних пунктах.

Питання для закріплення знань:

1.Назвіть заходи безпеки при виконанні робіт після земле­трусу?

2.Які заходи включає медична профілактика при радіаційно­му забрудненні місцевості?

6.5. Організація цивільного захисту навчального закладу

Ø Організаційна структура цивільного захисту навчального закладу

Цивільний захист в навчальних закладах організовується за принципом, що і на об'єктах народного господарства, але з навчальною метою. Начальником Цивільного за­хисту навчального закладу (школи, технікуму, професійно-технічного училища) є його директор. Склад поста радіаційного і хімічного спо­стереження і його оснащення розглядалися раніше. До складу ряту­вальної групи входять такі ланки: ланка розвідки, ланка пожежегасіння, ланка рятувальників, ланка надання першої медичної допомоги.

Штаб Цивільного захисту розробляє документи й організовує проведення заходів із цивільного захисту.

З різноманітних завдань, які будуть вирішуватись в навчаль­ному закладі при виникненні надзвичайних ситуацій, необхідно від­мітити найбільш головні:

—доведення інформації штаба цивільного захисту про над­звичайну ситуацію до викладачів та учнів;

—своєчасне забезпечення засобами індивідуального захисту;

—організація і проведення екстреної профілактики учнів та ура­жених, ведення рятувальних та інших невідкладних робіт (локалізація та гасіння пожеж, розшук та вилучення уражених з завалів, будівель, які обхвачені полум'ям, надання само- і взаємодопомоги і проведення часткової санітарної обробки, а також при наявності у викладачів та ді­тей травм та опіків організація негайної евакуації всіх учнів з осередку ураження, організація їх життєзабезпечення в районі евакуації).

В обстановці надзвичайної ситуації, як правило, викладач (клас­ний керівник) виступає в якості командира формування, яке склада­ється з групи учнів даного класу з призначенням старших груп.

Питання для закріплення знань:

1.Хто є начальником цивільного захисту навчального закладу?

2.Які завдання вирішує штаб цивільного захисту в навчаль­ному закладі?

3.Які невоєнізовані формування створюються в навчальному закладі при виникненні надзвичайних ситуацій?

Дії під час виникнення надзвичайних ситуацій

Ø Практичні дії учнів навчального закладу

Особливість проведення ряту-при виникнення надзвичайних ситуацій вальних та інших невідкладних

робіт в навчальному закладі в то­му, що вони повинні проводитись з часу отримання сигналу про не­безпеку та початку дії і до повного їх завершення.

Весь цикл рятувальних робіт в навчальному закладі може роз­ділитись на два етапи:

—перший етап — з часу отримання сигналу про небезпеку до прибуття в район небезпеки рятувальників (формувань цивільно­го захисту);

—другий етап — з часу прибуття формувань цивільного за­хисту та до виконання ними поставлених завдань, а саме вивозу (ви­воду) всіх учнів в безпечну зону і евакуацію поранених в лікувальні заклади.

На першому етапі рятувальні роботи організує начальник цивільного захисту навчального закладу (директор школи), вико­нує їх педагогічний колектив сумісно з створеними формування­ми школи.

Завдання створених невоєнізованих формувань: Ланка зв'язку. Керівником ланки призначається будь-який викладач. Із складу ланки призначаються чергові біля телефону та посильний. Ланка зв'язку має завданням оповіщення викла­дацького складу та учнів про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій, передача сигналу структурам цивільного захисту міста (району), підтримка засобів зв'язку у стані постійної готовності, забезпечення штабу цивільного захисту навчального закладу за­собами зв'язку.

Команда по забезпеченню громадського порядку. Керівни­ком призначається робітник навчального закладу, який відповідає за охорону об'єкту. На команду покладаються завдання по забезпе­ченню охорони навчального закладу, підтримання порядку у випад­ках надзвичайних ситуацій, надання допомоги керівництву навчаль­ного закладу при евакуації.

Команда протипожежної служби повинна брати участь у розробці протипожежних профілактичних засобів та проводити контроль за їх виконанням, забезпечувати у постійній готовності до використання засоби пожежегасіння, брати активну участь в ло­калізації та гасінні пожежі, надавати допомогу в проведенні спеці­альної обробки території.

Медична служба організовується на базі медичного пункту навчального закладу. Вона повинна організовувати і проводити са­нітарно-гігієнічні та профілактичні заходи, надавати медичну допо­могу ураженим і евакуювати їх у лікарні, проводити часткову сані­тарну обробку уражених.

Ланка протирадіаційного і протихімічного захисту повинна організовувати видачу засобів індивідуального захисту, проводити контроль за радіаційною і хімічною обстановкою в навчальному за­кладі та на його території, станом сховищ та укриттів, проводити за­ходи по ліквідації наслідків радіаційного та хімічного зараження.

Розділ VII. ОСНОВИ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ПІДГОТОВКИ

Під час проходження військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях України, а також в повсякденній життєді­яльності, існує загроза виникнення травматичних пошкоджень, не­щасних випадків у будь-якій ситуації та різноманітних захворювань. Тому майбутнім захисникам Вітчизни важливо навчитися здійсню­вати основні прийоми надання першої допомоги — простим доціль­ним заходам для рятування життя людини.

7.1. Нормативно-правові документи щодо захисту життя та здоров'я людини

Ø Основні документи нормативно правової бази щодо захисту життя та здоров'я людини в Україні

Головна цінність суспільства —життя та здоров'я його громадян. Захист життя та здоров'я

людини забезпечується законо­давством України, а також міжнародними нормативними доку­ментами.

Найбільшу юридичну силу в нашій державі має основний за­кон — Конституція України, де «людина, її життя і здоров'я... ви­значаються найвищою соціальною цінністю» (розділ І, ст. 3). Кон­ституційне право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу (розділ II, ст. 49) підкріплюється багатьма законодавчими актами: «Основи законодавства України про охорону здоров'я», Указ Пре­зидента України «Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України» (2000 р.) та інші.

Перша допомога може бути надана на місці ураження самим потерпілим (самодопомога) чи його товаришем (взаємодопомога).

Щоб зробити це правильно, необхідно знати будову та функції здорового організму (все те, що ви вивчали на уроках «Біологія»).

Питання для закріплення знань:

1.Які існують нормативно-правові документи щодо захисту життя та здоров'я людини?

2.Хто може надавати першу допомогу потерпілому?

3.З чого складається скелет людини?

4.Назвіть основні показники роботи серцево-судинної системи.

5.Назвіть основні органи людини.

7.2. Смерть, ознаки клінічної та біологічної смерті, методи оживлення потерпілих

Характеристика клінічної та біологічної. Нерідко зовнішній вигляд люди-смерті. Вірогідні та явні ознаки смерті ни, яка потрапила в біду, значні

Ø Ознаки життя

Порядок дій щодо визначення ознаків життя:

Однією рукою або вухом зліва, нижче соска визначити роботу серця і од­ночасно другою рукою перевірити на­явність пульсу на сонній або променевій артеріях (мал. 211); перевірити наявність дихання — рух грудної клітки та живота; за допомогою дзеркала (блискучого пред­мета), прикладеного до рота (якщо пітніє) або ворушіння вати, піднесеної до носо­вих отворів (мал. 212);

Для визначення реакції зіниці на світло необхідно рукою підняти віко, щоб побачити величину зіниці та її реак­цію на світло: зіниця звужується при на­ближенні джерела світла (запаленого сірника, електричного ліхтарика); роз­ширюється при віддаленні; при денному світлі — на деякий час закрити око ру­кою потім швидко відвести руку у бік — при цьому повинно бути помітно звужен­ня зіниці (мал. 213).

Наявність хоча б однієї з ознак жит­тя подає сигнал про необхідність негай­ного проведення заходів щодо оживлення постраждалого.

Запам'ятайте! Відсутність серцебиття, пульсу, дихання і реакції зіниць на світло ще не свідчить про те, що постражда-лий мертвий.

Смерть практично ніколи не настає відразу. їй завжди передує період вмирання — термінальний стан.

У термінальному стані можна виділити 3 фази або стадії: 1. Предагональний стан, у якому свідомість потерпілого ще зберігається, але вона сплутана, пульс різко частішає і стає ниткопо­дібним, дихання утруднене, шкіряні покрови бліді;

2.Агонія, під час якої відсутні свідомість, пульс, реакція зіниці на світло, дихання носить характер заковтування повітря з частотою 2-6 на хвилину (так дихає риба, викинута на берег);

3.Клінічна смерть — короткочасна перехідна стадія між жит­тям і смертю, яка наступає при припиненні серцевої діяльності і ди­ханні. її ознаки називають вірогідними ознаками смерті: відсутність дихання й серцебиття, відсутність реакції на больове подразнення та реакції зіниць на світло, шкіряні покрови холодні.

Тривалість клінічної смерті дуже коротка — 3-6 хвилин. Проте в цей пе­ріод можливе відновлення життєвих функцій. У більш пізні терміни на­ступають незворотні зміни в тканинах (насамперед у головному мозку) і клі­нічна смерть переходить в біологічну.

При визначенні біологічної смерті виходять з вірогідних її ознак (як при клінічній смерті) і абсолютно явних.

Явними ознаками біологічної смерті є помутніння і висихання рого­виці ока (мал. 214);

—наявність симптому «котя­че око» — при здавленні ока з боків зіниця набуває вертикальної витяг­нутої форми, нагадуючи око кішки (мал. 215);

—охолодження тіла і з'явлен­ня трупних плям. Ці синьо-фіоле­тові плями виступають на шкірі. При положенні трупа на спині вони з'являються в області лопаток, по­переку, ягодиць, а при положенні на животі — на шиї, грудях, животі (мал. 216);

— трупне окляклення, яке виникає через 2-4 години після смерті (мал. 217).

Після зупинки дихання й серцевої діяльності необхідно негай­но розпочати реанімацію (оживлення).

Ø Основні правила та порядок проведення реанімації

Реанімація (від лат. Яе — знов, апіта — життя, дихання) — це комплекс заходів, направлених на від­новлення дихання і діяльності серця.

Правило 1. Врятувати від загибелі можливо тільки життє­здатний організм при раптовому помиранні (при електротравмі, за­душенні або при утопленні, гострих отруєннях, шоці, тяжких меха­нічних травмах, гострій зупинці серця і т. п.).

Правило 2. Реанімація може бути успішною тільки у випадку, якщо вона реалізована своєчасно до настання в організмі беззворотних змін.

Пам'ятайте! Заходи для реанімації, застосовані у перші 1-2 хвилини після початку клінічної смерті, можуть врятува­ти 8 із 10раптово померлих.

Правило 3. Реанімація може бути успішною тільки у випадку, якщо вона виконується правильно і повноцінно.

При проведенні реанімації необхідно:

1.Терміново відновити вільну прохідність дихальних шляхів;

2.Провести штучну вентиляцію легенів;

3.Провести непрямий (зовнішній, закритий) масаж серця.

Питання для закріплення знань:

1.Що таке реанімація?

2.Який порядок проведення реанімації?

3.Назвіть ознаки життя і порядок дій щодо їх визначення.

4.Які Ви знаєте явні ознаки смерті?

5.Що таке термінальний стан?

Порядок проведення реанімаційних заходів

Звільнення дихальних шляхів від сторонніх предметів

Для правильного виконання реанімаційних заходів треба терміново відновити вільну прохід­ність дихальних шляхів

. Техніка звільнення прохідності дихальних шляхів:

—покласти потерпілого на спину на тверду поверхню (підлога, земля);

—розстебнути всі стис­каючі частини одягу;

—великим і вказівним пальцями взяти за підборіддя потерпілого і відхилити голо­ву назад так, щоб між нижньою

щелепою і шиєю утворився тупий кут (можна під лопатки підкласти валик з одягу і т. п. — мал. 218а);

—висунути нижню щелепу вперед і натискуючи на підборід­дя, розкрити рот;

—за допомогою вказівного пальця, обгорнутого серветкою (хусткою, марлею) очистити ротову порожнину від сторонніх пред­метів (мал. 218б).

Пам'ятайте! Надмірне відхилення голови може привести до звуження дихальних шляхів.

Якщо пошкоджено шийний відділ хребта, відхилення голови неприпустимо.

В даному випадку прохідність дихальних шляхів можна від­новити тільки висуванням нижньої щелепи, для цього підборіддя висунути вперед і угору.

Ø Техніка проведення штучної вентиляції легенів

Достатню увагу треба приділити проведенню штучної вентиляції легенів. При цьому необ­хідно знати способи штучного дихання.

Загальнодоступним способом штучного дихання є спосіб із рота в рот або із рота в ніс.

Техніка виконання штучного ди­хання «із рота в рот» (мал. 219):

1.Стати на коліна біля голови по­терпілого;

2.Покласти одну руку на його чоло, при цьому великим і вказівним пальця­ми затиснути ніс, друга рука — на під­борідді, рот відкритий (можна покласти носову хустинку, шматок бинта);

3.Зробити глибокий вдих;

4.Міцно притиснути свій рот до рота потерпілого і зробити різкий видих;

Показником ефективності вдихання буде підйом грудної клітини.

5.Трохи відсторонитися (утримувати голову потерпілого) і да­ти можливість здійснюватися видиху пасивно, за рахунок еластич­них сил грудної клітини. Так повторювати 14-18 разів за хвилину до відновлення природного дихання.

Пам'ятайте! З метою видалення повітря з шлунку — че­рез кожні п'ять вдихів надавлювати на живіт потерпілого.

Техніка виконання штучного дихання «ізрота в ніс» (мал. 220):

1. Однією рукою відхилити за чоло
голову потерпілого назад;

2. Другою — захопити підборіддя
так, щоб закрити рот потерпілому, при цьо-
му одночасно змістити щелепу угору
для попередження западання язика;

3. Зробити глибокий вдих;

4. Охопити губами ніс потерпілого
і зробити видих.

Пам'ятайте! При видиханні не­великих порцій повітря штучне дихан­ня не буде ефективним.

У маленьких дітей штучне дихання також проводять з обов'язковим перерозі-гненням голови, але рятівник при вдихан­ні повітря накриває своїм ротом одночасно ніс і рот дитини.

Забороняється! Починати штучне дихання, якщо дихальні шляхи не звільнені від сторонніх предметів (слизу, крові, харчо­вих мас).

Ø Непрямий масаж серця

Зміст зовнішнього закритого масажу полягає у ритмічному стис­канні серця між грудиною і хребтом. При цьому кров виштовхуєть­ся з лівого шлуночка в аорту, а з правого — у легені, де насичується киснем. Після того, як тиск на грудину припиняється, порожнини серця знов заповнюються кров'ю. Техніка зовнішнього масажу

1. Покласти потерпілого на спину на тверду поверхню (підло­га, земля);

2.Стати на коліна збоку від потерпілого;

3.Намацати мечевидний відросток і відступити вгору на 2-3 пальці (дана точка відповідає приблизно третьому ґудзику на сороч­ці або блузці) (мал. 221б);

4.Долонь однієї руки розмістити по се­редній лінії грудини, таким чином, щоб великий палець був у напрямку підборіддя або живота потерпілого, а долонь другої руки покласти по­верх першої (пальці не повинні торкатися груд­ної клітини) (мал. 221в);

5.Випрямленими руками натиснути на грудину, прогнути її на 3-5 см (у дітей на 2-3 см) (мал. 221г);

6.Повторити ритмічні натискання з час­тотою 60-80 разів за хвилину.

Пам'ятайте!

1.Кожне наступне натискання необхід­но починати тільки після того, як грудна клі­тина повернеться у вихідне положення.

2.При переломі ребер — продовжувати непрямий масаж серця.

3.Зупиняти масаж серця більш 15-20 се­кунд не можна!

Коли потерпілі — літні люди, слід пам'я­тати, що кістки в такому віці крихкі, тому рухи повинні бути не дуже енергійними (можливі переломи ребер!). У дітей до 10 років проводять масаж однією рукою в тому ж місці, а у грудних дітей — кінчиками двох пальців із частотою 100-120 натисків у хвилину.

Якщо реанімацію робить одна людина, то через кожні 15 натисків на грудину з інтерва­лом в 1 сек. вона повинна, припинивши масаж, зробити 2 сильні вдохи по методу «із рота в рот» або «із рота в ніс».

Якщо в реанімації беруть участь двоє, варто робити одне роздування легенів після кожних 4-5 натисків на грудину. Під час вдуван­ня повітря натискати на грудну клітку не мож­на, це потрібно робити по черзі (мал. 222).

Реанімаційні заходи здійснювати безперервно до відновлен­ня серцевої діяльності і дихання або до появи явних ознак біоло­гічної смерті.

Питання для закріплення знань:

1.Які способи виконання штучного дихання Ви знаєте?

2.Назвіть послідовність виконання штучного дихання «із рота в рот» і «із рота в ніс».

3.Як виконується непрямий масаж серця?

7. 3. Застосування фармакологічних засобів під час надання першої допомоги

Ø Лікарські препарати, необхідні для надання першої допомоги

Для надання першої допомоги в деяких випадках необхідно ви­користовувати лікарські препара­ти для попередження або лікування хвороби. Частіше всього це:

—розчин перекису водню — слабкий дезинфікуючий засіб; використовується у вигляді 3 % розчину для дезінфекції ран;

—розчин йоду спиртовий 3-5 % — використовується для де­зінфекції шкіри навколо рани, змащування подряпин;

—калію перманганат — використовується у вигляді слабко-рожевого розчину для промивання шлунку при отруєнні;

—натрію гідрокарбонат (сода харчова) — використовується у вигляді 2 % розчину для промивання шлунку при отруєнні кис­лотами;

—1 % розчин столового уксусу використовують при отруєнні лугами;

—нашатирний спирт — використовується при втраті свідо­мості, тепловому та сонячному ударах (дати понюхати вату, яка змо­чена нашатирним спиртом);

—активоване вугілля — використовується при отруєннях як адсорбуючий засіб, який перешкоджає всмоктування отруйних речовин із шлунку в кров (з розрахунку 1 таблетка на 10 кг ваги по-страждалого, краще розчинити у воді);

—анальгін — використовується, як знеболювальний засіб при травмах (як правило до 4 таблеток для дорослої людини);

—супрастін, тавегіл, діазолін, димедрол — використовується як протиалергічний засіб при алергічних реакціях;

—буторфонолу тартрат (0,2 % — 1 мл шприц-тюбик) — вико­ристовується як знеболювальний засіб при травмах (входить в комп­лект автомобільної аптечки);

—спирт етиловий (96 %) — використовується для дезінфекції шкіряних покровів навколо ран;

—нітрогліцерин — використовується для підтримання робо­ти серця;

—любелін (цититон) — (внутрівенно 0,5 мл) — викорис­товується для стимуляції центру дихання або при припиненні дихання;

—промедол, морфін, омнопон, фентаніл — використовується як знеболювальний засіб для запобігання травматичного шоку (як правило, використовуються разом з атропіном — 0,1 %, 0,5 мл під­шкірно з метою усунення пригнічення дихального центру);

—санорин або галазолін (краплі для носу) — використо­вуються як протиалергічний засіб при алергічних реакціях (при укусах комах закапати 4-5 крапель на ранку і по 2-3 краплі в кож­ну ніздрю).

Перед використанням будь-якого лікарського засобу необхідно уважно прочитати його назву, звернути увагу на термін придатності і його стан.

Запам'ятайте! Уразі відсутності етикетки або ліки з про­строченим терміном придатності — не вживати.

Питання для закріплення знань:

1. Назвіть лікарські препарати для надання першої допомоги.

7.4. Надання першої допомоги при кровотечах, пораненнях, переломах та вивихах

Ø Класифікація ран і кровотеч

Раною називається пошкодження органів та тканин при обов'язко­вому порушенні цілісності шкіряних покровів та слизових оболо­нок у результаті механічного впливу. У сучасних війнах поранення зустрічаються в 35-40 % всіх випадків ураження. Залежно від кіне­тичної сили предмету, яким завдана рана, його форми, напряму руху рани можуть бути: поверхневими (якщо пошкоджується тільки шкі­ра) та глибокими, непроникаючими і проникаючими в порожнину черепа, грудну клітину, черевну порожнину (такі рани — найнебез-печніші), сліпими (якщо куля або уламок застрягає у тканині тіла) і наскрізними (якщо є вхідний і вихідний раневі отвори в шкірі), а також дотичними.

Крім того, рани бувають:

—колоті (виникають у результаті уколу голкою, цвяхом, го­строю кісткою, шилом, штиком), характеризуються незначним вхід­ним отвором, майже повною відсутністю виділень із каналів рани. Такі рани можуть бути небезпечними через можливі ушкодження внутрішніх життєздатних органів (серця, судин, мозку та ін.);

—різані (є наслідком дії ріжучих предметів — ножа, бритви, скла), характеризуються рівними краями з малим пошкодженням навколишніх тканин, розходженням країв рани, що сприяє відтоку з рани виділень і своєчасним усуненням мікробів, вираженою кро­вотечею. Такі рани рідше загноюються, швидше загоюються;

—розміжчені, рвані та вдарені (виникають при грубих меха­нічних пошкодженнях, що супроводжуються ураженням навколиш­ніх тканин рани) характеризуються розривом шкіри, крововиливами в тканини, відшаруванням цілих клаптиків шкіри, пошкодженням сухожилля, м'язів, судин, мають нерівні краї, складну форму. Все це створює сприятливі умови для розвитку інфекції;

—вогнепальні (завдані вогнепальною зброєю — кулею, уламком) відрізняються складністю і особливостями пошкоджень тканин та органів;

—рубані (наносяться сокирою), супроводжуються як прави­ло, пошкодженням кісток;

— вкушені (завжди інфіковані слиною), та інші. Ознаки ран:

—біль (виникає внаслідок пошкодження рецепторів, нерво­вих закінчень та сплетень);

—кровотеча;

—зяяння (виникає внаслідок анатомічного пошкодження тка­нин або їх втрати);

—порушення функції пошкодженої частини тіла.

Із перерахованими ознаками ран пов'язані можливі усклад­нення їх: сильний біль може призвести до розвитку шоку, глибина рани сприяє потраплянню до неї мікроорганізмів та розвитку ін­фекцій (в тому числі гнійних, стовбняку та інших), кровотеча може бути причиною гострого малокров'я та бути загрозою для життя людини. Тому важливо своєчасно надати першу допомогу при по­раненнях.

Ø Перша допомога при внутрішніх та зовнішніх кровотечах

Порядок надання першої допомоги при пораненнях:

1. Зупинити кровотечу з ра­ни різними засобами; 2. Швидко закрити рану стерильною пов'язкою за допомогою індивідуального перев'язувального пакету, чисто випраною бавов­няною тканиною або носовою хустинкою: Запам'ятайте:

• не можна торкатися рани руками;

• недопустимо промивати рану водою, прикладати землю та інші так звані «народні ліки»;

• забруднену шкіру біля рани слід протерти стерильною ва­тою, марлею з індивідуального перев'язувального пакету (ПІП);

• якщо сприяють умови, краї рани змазати йодом або зеленкою (не допускати попадання їх в рану — може бути опік та повільне за­живання);

• не вилучати з рани зайві предмети, особливо ті, які знахо­дяться в тканинах;

• закрити рану стерильною серветкою чи марлею (не ватою!), а потім зверху накласти вату та забинтувати;

3.Створити нерухомість (іммобілізацію) місця пошкодження;

4.Провести прості протишокові заходи (введення болезаспо­кійливих ліків, які є в індивідуальній аптечці; давати пити гаряче, якщо не ушкоджений живіт; укутування потерпілого);

5.Забезпечити обережне транспортування потерпілого у ліку­вальний заклад.

Кровотечами називають виток крові з ушкоджених кровонос­них судин. Залежно від того, куди саме виливається кров, кровотечі бувають зовнішніми (кров витікає через рану в шкірі або з порож­нин) і внутрішніми (кров виливається в тканини й органи тіла).

Залежно від характеру ушкодження судин розрізняють: ар­теріальні, венозні, капілярні та паренхіматозні (пошкодження вну­трішніх органів) кровотечі.

Бувають і змішані кровотечі. Крім того, розрізняють помірні (крововтрата до 500 мл), середні (до 1000 мл), великі (до 1500 мл) і ду­же великі (крововтрата понад 1500 мл — може призвести до смерті).

Залежно від виду кровотечі та засобів, що є під рукою, при на­данні першої допомоги здійснюють тимчасову або повну зупинку кровотечі.

У разі появи перших ознак внутрішньої кровотечі: раптової блідості на обличчі, збліднення і похолодання кистей і стоп, почас­тішання пульсу, запаморочення голови, шуму у вухах, холодного поту — потерпілого слід негайно відправити до лікувальної уста­нови. Якщо є така можливість, у тому місці тіла, де підозрюється внутрішня кровотеча, потрібно прикласти гумовий пузир з льодом чи холодною водою.

Тимчасово зовнішню кровотечу можна зупинити одним з таких способів: накласти тугу здавлюючу пов'язку; затиснути пальцем су­дину, що кровоточить; накласти кровоспинний джгут або джгут-за-крутку; максимально зігнути кінцівку у суглобі. Додатково при будь-якій кровотечі треба створити підвищення для пораненої кінцівки: руку підвісити на хустинці; під ногу підкласти валик з одягу, подуш­ку (завдяки цьому зменшується кровонаповнення кінцівки, швидше згортається кров у рані).

Накладання тугої здавлючої пов'язки — найпростіший спо­сіб зупинки капілярної, венозної і невеликої артеріальної кровотечі. Для такої пов'язки використовують індивідуальний пакет або бинт і вату: рану закривають стерильним матеріалом (ватно-марлева по­душечка, серветка, бинт), поверх накладають бинт або вату, або дру­гу подушечку пакету перев'язувального індивідуального, згорнуті у вигляді валика, а потім туго забинтовують. Проте тугу пов'язку не слід накладати занадто туго.

Якщо після накладання пов'язки нога чи рука посиніє, то це означає, що пов'язка здавила вени, відтік крові до серця утруднений і вона застоюється. У такому випадку кровотеча може тільки посилитися.

Пальцеве притискання артерії — найбільш простий спосіб тимчасового припинення ар­теріальної кровотечі. Затис­кання проводиться не в рані, а вище — ближче до серця, в тій точці, де артерія лежить неглибоко і може бути знай­дена за пульсом і придавлена до кістки (мал. 222).

При ушкодженні судин обличчя або голови, шиї по­трібно швидко притиснути сонну артерію збоку від гор­тані до хребта.

При кровотечах у ра­йоні плеча і плечового пояса потрібно притиснути підклю­чичну артерію — до І ребра в надключичній ямці або пах­вову артерію — до плечової кістки у пахвовій ямці.

При кровотечі з рани на кисті або передпліччі потрібно прида­вити плечову артерію з внутрішнього боку плеча до плечової кістки. При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи, притискують стегнову артерію на середині пахової складки.

Ще досить простим методом припинення артеріальної крово­течі є максимальне згинання кінцівки в суглобі.

Поиск по сайту: