Явище пострілу та його періоди 9 страница

Цікаво знати! Окремі спроби використати хімічну зброю мали місце на протязі всієї історії війн. Але найбільш активно хіміч­на зброя використовувалась у Першій світовій війні 1914—1918 рр.

22 квітня 1915 року в районі Іпру (Бельгія) німецькі війська прове­ли першу газову атаку, в якій в перші часи загинуло 6 тис. чоловік, а 15 тис. отримали поранення різної ступені важкості. В подальшому хімічну зброю почали використовувати й армії інших воюючих дер­жав. Загальна кількість уражених отруйними речовинами у Першу світову війну склала 1 млн. 300 тис. чоловік. Після Першої світової війни у 1925 році представники 37 держав підписали в Женеві «Про­токол про заборону використання на війні удушливих, отруйних та інших подібних газів і бактеріологічних засобів». Даний протокол не ратифікували США та Японія, які в майбутньому використовува­ли хімічну зброю: Японія у війні з Китаєм (1937—1943 рр.), США у війні в Кореї та В'єтнамі.

Питання для закріплення знань:

1.Що таке хімічна зброя?

2.Як класифікуються отруйні речовини за характером ток­сичної дії?

3.Які ти знаєш засоби доставки отруйних речовин?

4.Критерії бойової ефективності отруйних речовин.

Біологічна зброя

Ø Характеристика біологічної зброї

Біологічною (бактеріологічною) зброєю називають спеціальні боє­припаси і бойові прилади із засобами доставки, споряджені біоло­гічними засобами. Вона призначена для масового знищення живої сили, сільськогосподарських тварин і посівів, а також псування де­яких видів військових матеріалів і спорядження. Як біологічні бо­єприпаси можуть використовуватись авіаційні бомби, касети, кон­тейнери, розпилювальні прилади, боєприпаси реактивної артилерії, бойові частини ракет, портативні прилади (генератори аерозолів, розпилювальні пенали і т. п.) для диверсійного використання біоло­гічних засобів.

Вражаюча дія біологічної зброї ґрунтується на застосуванні хвороботворних властивостей патогенних мікробів і токсичних продуктів їх життєдіяльності, а також найбільш небезпечних шкід­ливих рослин.

Властивості біологічної зброї визначаються низкою особли­востей дії бактеріальних засобів на організм людини та тварин. До них відносяться: спроможність викликати масові інфекційні хвороби при попаданні в організм у маленькій кількості; спромож­ність більшості інфекційних хвороб швидко передаватися від хво­рого до здорового; велика тривалість дії (наприклад, спорові форми мікробів сибірської виразки зберігають уражаючі властивості де­кілька років); наявність прихованого (інкубаційного) періоду часу від моменту зараження до появи захворювання); спроможність за­брудненого повітря проникати у різні негерметизовані приміщення, уражаючи людей і тварин; труднощі і тривалість визначення мікро­бів у зовнішньому середовищі, що потребує спеціальних методів ла­бораторних досліджень.

Цікаво знати! Перший історичний факт застосування біо­логічної зброї під час ведення бойових дій зафіксовано у 1347 році на території Криму. Тоді війська Джанібека взяли в облогу фортецю Кафа (нині Феодосія). За наказом Джанібека на територію осадже­ної фортеці за допомогою катапульти закинули тіло померлої від чу­ми людини. Після цього в Кафі почалася епідемія чуми.

Основу біологічної зброї становлять біологічні засоби — хво­роботворні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, грибки) і ви­роблювані деякими бактеріями отрути (токсини).

Розрізняють такі види біологічних засобів:

—із класу бактерій — збудники чуми, сибірської виразки, сапу, туляремії, холери, меліоїдозу та ін.;

—із класу вірусів — збудники жовтої пропасниці, натураль­ної віспи, різних видів енцефалітів та ін.;

—із класу рикетсій — збудники висипного тифу, плямистої пропасниці Скалистих гір, пропасниці цицига-муші та ін.;

—із класу грибків — збудники бластомікозу, кокци-діоідомі-козу, гістоплазмозу та ін.

Для ураження сільськогосподарських тварин можуть викорис­товуватися збудники таких захворювань, як чума великої рогатої ху­доби і свиней, а також збудники деяких захворювань, небезпечних для людини, наприклад, сибірська виразка, сап, меліоїдоз.

Для ураження сільськогосподарських рослин можливе вико­ристання збудників іржі злаків, картопляної гнилі, грибкового захво­рювання рису та інших рослин, а також комах-шкідників (колорад­ський жук, саранча, гессенська муха та інші).

Ø Осередок біологічного ураження

Внаслідок використання біологіч­ної зброї і розповсюдження на міс­цевості хвороботворних бактерій і токсинів можуть утворюватися зони біологічного зараження та осередки біологічного ураження.

Зона біологічного зараження — це район місцевості або об­ласть повітряного простору, які заражені біологічними збудниками захворювань у небезпечних для населення межах. Зону зараження характеризують види бактеріальних засобів, які використовуються для зараження, розміри, розташування стосовно об'єктів господар­чої діяльності, час утворення, ступінь небезпеки та її зміни у часі. Розміри зони зараження залежать від виду боєприпасів, способу ви­користання бактеріальних засобів, метеорологічних умов.

Осередком біологічного ураження називається територія, на якій внаслідок дії біологічної зброї виникли масові ураження людей, тварин, рослин. Він характеризується видом використаних засобів, кількістю уражених, тривалістю збереження вражаючої дії уражаючих властивостей збудником хвороби.

Зовнішні признаки застосування противником вражаючих засобів біологічної зброї: поява характерного газу, диму чи туману, який розповсюджується за напрямком вітру, в місцях вибуху ава­рійних бомб, чи інших боєприпасів; поява швидко зникаючої хмари або темної смуги за літаком; наявність масляних плям на місцевос­ті чи в місцях вибуху боєприпасів; в'янення рослинності, чи зміна кольору; розлад органів дихання, очей чи гортані; пониження зору чи втрата його; відхилення від норми поведінки людей, розлад ру­хових функцій. Крім того, можливими признаками застосування біологічної зброї є викидання з літаків бомб чи контейнерів і поява в місцях їх падіння гризунів та інших живих істот.

Ураження людей і тварин можуть спричинятися збудниками різних інфекційних захворювань. Серед них найнебезпечнішими є та­кі захворювання, як чума, натуральна віспа, холера, сибірська виразка. Можуть використовуватися і збудник туляремії, бутулізму тощо.

Для уникнення розповсюдження інфекційних хвороб, лока­лізації і ліквідації зон та осередків біологічного ураження розпо­рядженням начальника цивільного захисту області встановлюється карантин або обсервація (мал. 190).

Карантин — це система державних заходів, які проводяться в епідемічному осередку для запобігання поширення інфекційних захворювань із вогнища ураження та для повної ізоляції і ліквіда­ції його.

Обсервація — це система спостереження за ізольованими людьми або тваринами, які прибули з осередку, на який наклали карантин, або перебувають в загрозливій зоні, тобто на території, яка межує з осередком ураження.

Цікаво знати! Застосування біологічної зброї під час Першої світової війни викликало хвилю невдоволень і протестів у всьому світі. В зв'язку з цим, 17 червня 1925 року в Женеві підписано про­токол про заборону застосування отруйних газів та бактеріологіч­них засобів. А в 1972 році побачила світ Конвенція про заборону розробки виробництва й накопичення запасів біологічної та ток­сичної зброї.

Питання для закріплення знань:

1. Що ти розумієш під біологічною зброєю?

2.Які є види біологічних засобів?

3.Що називається осередком біологічного ураження?

Оцінка обстановки в надзвичайних ситуаціях

Ø Порядок оцінки обстановки в надзвичайних ситуаціях

В разі виникнення чи загрози виникнення надзвичайних ситуацій або при використанні про­тивником зброї масового ураження необхідно провести оцінку обстановки.

Оцінка радіаційної обстановки — це розв'язання основних завдань за різними варіантами дій формувань та населення, а також виробничої діяльності об'єктів в умовах радіоактивного забруднен­ня, аналіз одержаних результатів і вибір найбільш доцільних варіан­тів дій, при якому радіаційні ураження людей мінімальні.

Вона проводиться методом прогнозування та за даними розвідки.

Для оцінки радіаційної обстановки необхідно мати наступні вихідні дані:

—час ядерного вибуху, від якого відбулося радіоактивне за­бруднення;

—рівні радіації в районі дій;

—коефіцієнти послаблення захисних споруд, будівель, техні­ки, транспорту;

—допустима доза опромінення людей (з врахуванням отри­маної раніше);

—поставлені завдання та терміни їх виконання (час початку роботи).

Оцінка хімічної обстановки

Під хімічною обстановкою розуміють ступінь хімічного забруднен­ня атмосфери і місцевості, що впливають на життєдіяльність насе­лення і проведення аварійно-рятувальних та відновлюваних робіт.

Початковими даними для оцінки хімічної обстановки є: тип та кількість отруйних речовин, засоби та спосіб застосування хіміч­ної зброї, район та час викиду (скиду) отруйних речовин (застосу­вання хімічної зброї), ступінь захисту людей, топографічні умови місцевості та характер забудови на шляху розповсюдження зараже­ного повітря, метеорологічні умови.

Прогнозування і оцінка хімічної обстановки включає вирішен­ня таких завдань:

—визначення напрямку осі сліду хмари викиду хімічних речовин;

—визначення розмірів зон забруднення місцевості за очікува­ними значеннями доз ураження;

—визначення прогнозування глибини зони ураження;

—визначення площі ураження;

—визначення часу підходу зараженого повітря до об'єкту і тривалості дії ураження;

—визначення можливих уражень людей, що знаходяться в осередку зараження;

—порядок нанесення зон ураження на карту і схему.

Оцінка інженерної обстановки

Під інженерною обстановкою розуміють сукупність наслідків сти­хійних лих, аварій, катастроф, у результаті яких мають місце руй­нування будівель, споруд, комунально-енергетичних мереж, засобів зв'язку і транспорту, мостів, гребель, аеродромів тощо, особливо важливих для життєдіяльності людей.

Оцінка інженерної обстановки здійснюється за даними інже­нерної розвідки, а також методом прогнозування.

Основні її завдання — виявлення умов, видів і обсягів робіт для врятування і евакуації людей, які опинились в зоні лиха, а також за­побігання дії вторинних факторів надзвичайних ситуацій (вибухів, по­жеж, затоплення, загазування) на території ведення рятувальних робіт.

Обсяги і терміни проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт залежать від ступенів руйнування будинків, спо­руд, а також об'єктів.

При визначенні ступеня руйнування враховується кілька чин­ників, зокрема, характер руйнування, збитки та можливість подаль­шого використання конкретного будинку чи споруди.

Ступені руйнування поділяються на кілька видів: повні, силь­ні, середні, слабкі. Кожному ступеню руйнування відповідає своє значення збитку, обсяг рятувальних та аварійних робіт, а також об­сяги і терміни проведення відновлювальних робіт.

Оцінка пожежної обстановки

Пожежна обстановка — це масштаби і щільність ураження поже­жами населених пунктів, об'єктів і лісових масивів, що впливають на життєдіяльність населення, роботу об'єктів господарської діяль­ності, організацію та проведення рятувальних і невідкладних робіт. Оцінка пожежної обстановки містить:

—визначення масштабу і характеру пожежі;

—напрямок і швидкість розповсюдження вогню та розви­ток пожежі;

—аналіз впливу наслідків пожежі на об'єкти господарчої ді­яльності, безпеку життєдіяльності населення;

—висновки та рекомендації щодо локалізації і гасіння поже­жі, евакуації населення і матеріальних цінностей, підвищення про­типожежної стійкості об'єкта.

Пожежа характеризується видом, масштабом або щільністю, розвитком і швидкістю поширення, тепловою радіацією, триваліс­тю горіння, температурою повітря, зоною задимлення та ін. Види пожеж: окремі, масові, суцільні, вогняний шторм, лісові, степові, торф'яні, тління, горіння в завалах.

Цікаво знати! За допомогою звичайного годинника можли­во визначити не тільки час ядерного вибуху але й відстань до ньо­го, якщо засікти час в секундах (по годиннику або просто рахувати про себе) з моменту спалаху до приходу звукової хвилі. Поділивши кількість секунд на 3, отримаємо відстань до вибуху в кілометрах. (хвиля проходить 1 км приблизно за 3 сек.). Так, якщо після спалаху до приходу хвилі пройшло 60 сек., то відстань до вибуху дорівнює приблизно 20 км.

Питання для закріплення знань:

1.Що включає оцінка хімічної обстановки?

2.Які існують ступені руйнування будинків?

3.Які початкові дані необхідно мати для оцінки радіаційної обстановки?

Сучасні звичайні засоби ураження

Ø Характеристика сучасних звичайних засобів ураження

До звичайних засобів ураження відносять різного виду осколкові боєприпаси та запалювальну зброю.

Осколкові боєприпаси призначені головним чином для уражен­ня людей. Найефективніші боєприпаси цього типу — кулькові бом­би. Особливістю таких боєприпасів є величезна кількість (від кількох сотень до кількох тисяч) уламків масою від часток грама до кількох грамів. Кулькові протипіхотні бомби можуть бути розміром від теніс­ного до футбольного м'яча і містити до 6 тис. металевих або пластма­сових кульок діаметром 5-6 мм. Радіус ураження такої бомби залеж­но від калібру — від 1,5 до 15 м. Кулькові бомби скидають із літаків у спеціальних упаковках (касетах), що містять 96-640 бомб. Від дії відштовхувального заряду касета над землею руйнується, кулькові бомби розлітаються і вибухають на площі до 250 тис. м². Оснащу­ються вони різними підривачами — інерційними, натискної, на­тяжної або уповільненої дії. Наприклад, коли із касети розсіюють протипіхотні міни, то кожна міна при ударі об землю викидає дро-тики-вусики. Якщо до них доторкнутися, то міна підлітає на висо­ту людського зросту і вибухає у повітрі. Такі боєприпаси завдають багато поранень (ефект граду).

Головне призначення фугасних боєприпасів — руйнування про­мислових, житлових і адміністративних будівель, залізничних та ав­томобільних шляхів, ураження техніки і людей. Головним вражаючим фактором фугасних боєприпасів є повітряна ударна хвиля. Вони від­різняються високим коефіцієнтом наповнення вибухонебезпечними речовинами, який складає 55 % від загальної маси боєприпасу.

Кумулятивні боєприпаси призначені для ураження броньо­ваних цілей. Принцип дії їх заснований на пропаленні загороди по­тужним струмом продуктів детонації вибухонебезпечних речовин з температурою 6-7 тис. градусів і високим тиском. Сфокусовані продукти детонації спроможні пропалювати отвори в броньованих перекриттях завтовшки десятків сантиметрів і викликати пожежі.

Боєприпаси об'ємного вибуху, або «вакуумна бомба» — авіа­ційна касета, наповнена рідким окисом етилену. Під час вибуху утворюється аерозольна хмара діаметром до 15 м. Вона переміщу­ється з киснем повітря і підривається у кількох місцях детонатора­ми. У зоні детонації за кілька десятків мікросекунд розвивається температура 2500-3000°С. У момент вибуху всередині хмари з па­ливно-повітряної суміші утворюється відносна порожнеча. Голо­вним вражаючим чинником боєприпаса об'ємного вибуху є удар­на хвиля. Ці боєприпаси за своєю потужністю займають проміжне становище між ядерними і фугасними боєприпасами. Надлишковий тиск у фронті ударної хвилі на відстані 100 м від центра вибуху може досягти 100 кПа (1 кгс/см²).

Ø Заходи безпеки при поводженні з вибухонебезпечними предметами

До вибухонебезпечних предметів відносяться: бойові припаси (патрони, гранати, снаряди, міни, бомби та ін.), вибухові речовини (тротил, пластичні вибухові речо­вини) та вибухові пристрої.

Дотепер на території України залишається не знешкодженою дуже велика кількість вибухонебезпечних предметів, що залишили­ся після війн, та сучасних боєприпасів. На сьогодні в Україні нара­ховується близько 150 баз, арсеналів і складів, на яких зберігається за різними даними від 1,5 до 2,5 мільйонів тон боєприпасів. З них 39 подібні до сумнозвісної Новобогданівки. 700 тисяч тон боєприпасів сьогодні потребують утилізації.

Вибухонебезпечні предмети можуть бути виявлені всюди, де проходили бойові дії: в полях і містах, в лісах і парках, в воді рі­чок, озер і водоймищ, в будинках і підвалах на території колишніх артилерійських і авіаційних полігонів та в інших місцях.

Ще під час війни, по мірі звільнення нашої землі від фашист­ських загарбників, проводилось у широкому масштабі суцільне роз­мінування місцевості. Однак, вдалося виявити далеко не всі вибухо­небезпечні предмети, особливо ті, які знаходяться на великій глибині. Згодом частина з них виходить на поверхню внаслідок господарської діяльності людини і сил природи. Під впливом зміни температур і ат­мосферних опадів в снарядах, мінах, авіабомбах і інших вибухонебез­печних предметах, що пролежали тривалий час в землі, сталися зміни, в зв'язку з чим вони представляють ще більшу небезпеку.

Найбільшу небезпеку у бойовій обстановці для цивільних громадян мають міни-пастки (сюрпризи), які своїм виглядом на­гадують звичайні побутові предмети. За своєю будовою вони різно­манітні і бувають натяжної, нажимної, електричної та комбінованої дії. Характерною відзнакою встановлення мін-пасток є наявність на­тяжних дротів, які можуть бути прикріплені до дверей, вікон та ін­ших предметів.

Забороняється:

—розбирати, розпилювати боєприпаси, викручувати з них підривники;

—витягати (виплавляти) з корпусів вибухівку;

—брати в руки, завдавати по них ударів;

—переносити їх з місця на місце;

—кидати в багаття та розводити вогонь над ними;

—збирати і здавати їх в металобрухт.

Відразу ж після виявлення таких предметів необхідно по­значити їх покажчиком з попереджувальним написом, по можли­вості забезпечити їх охорону та негайно повідомити органи міліції та військкомат.

ПАМ'ЯТАЙ!

В кожній авіабомбі, снаряді, міні, гранаті, боєприпасі та­їться смертельна небезпека для людини.

Згідно статті 263 Кримінального Кодексу України носіння, зберігання, придбання, виготовлення, передача чи збут бойових при­пасів, вибухових речовин, або вибухових пристроїв без передбаче­ного законом дозволу караються позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.

Під час пожежі на артилерійських складах в Новобогданівці 6-19 травня 2004 року були нанесені державі збитки на суму 2 млрд. 363 млн. гривень, що становило третину річного бюджету Міноборо­ни, майже 140 чоловік отримали тілесні ушкодження, 5 загинуло. Було евакуйоване понад шість тисяч мешканців із 11 населених пунктів.

Питання для закріплення знань:

1. Які ти знаєш сучасні звичайні засоби ураження?

2.Принцип дії боєприпасів об'ємного вибуху?

3.Назвіть заходи безпеки при поводженні з вибухонебезпеч­ними предметами.

Запалювальна зброя

Ø Заходи та засоби захисту від запалювальної зброї

Запалювальна зброя як засіб збройної боротьби має багатовікову історію. Вогонь як зброя здавна використовувався для нанесення поразки живій силі та знищення військового майна, для запалювання дерев'яних оборонних споруд. Запалювальна зброя — це засіб поразки живої сили та військової техніки супротивника, дія якої заснована на використанні запалю­вальних речовин.

Головними вражаючими факторами запалювальної зброї є теплова енергія, яка виділяється при її застосуванні та токсичні для людини продукти горіння.

Вражаюча дія запалювальної зброї на людей проявляється у вигляді: опіків шкіри; ураження (опіків) шляхів дихання; тепло­вого удару, внаслідок перегріву тіла людини; в механічному впливі на людину вогневого шторму при суцільних пожежах.

Крім того запалювальна зброя здійснює на людину сильний морально-психологічний вплив, що знижує його спроможність до надання опору вогню.

До запалювальної зброї як засобу бойового використання від­носяться авіаційні та артилерійські запалювальні боєприпаси, гра­натомети, вогнемети, вогневі фугаси, гранати, набої, шашки.

Запалювальні речовини та суміші — це спеціально підібрані речовини або суміші речовин, які спроможні пламеніти та горіти з виділенням великої кількості теплової енергії. Вони діляться на на­ступні головні групи:

—запалювальні суміші на основі нафтопродуктів (напалми);

—самозапалювальні суміші;

—металізовані суміші (пірогелі);

—терміти та термічні складові;

—звичайний та пластифікований білий фосфор;

—сплав електрон та інші.

За умовами горіння запалювальні речовини поділяються на

такі:

—які горять в присутності кисневого повітря (напалми, бі­лий фосфор);

—які горять без доступу кисневого повітря (терміти).

Напалми, самозаймисті суміші та пірогелі добре прили­пають до різної поверхні зброї, техніки, одягу та тіла людини, чим можуть наносити людям тяжкі опіки, підпалювати зброю і техніку, а також створювати пожежі. Пірогелі спроможні пропа­лювати тонкі листи металу.

Вони легко запалюються і тяжко піддаються вилученню та га­сінню. При горінні напалми розвивають температуру близько 1000­1200°С. Самозаймисті запалювальні суміші погано гасяться водою та розвивають температуру 1100-1300°С.

Терміти — спресована суміш порошкообразних окисів з гра­нульованим алюмінієм. При горінні термітів та термічних складо­вих теплова енергія виділяється при взаємодії окисів одного металу з другим, перетворюючись у рідкий розплавлений шлак з темпера­турою близько 3000°С. Палаючі терміти спроможні пропалювати залізо і сталь.

Білий фосфор — тверда отруйна високотоксична речовина. Збе­рігається під шаром води. В повітрі фосфор самозаймається та палає, виділяючи при цьому велику кількість їдкого білого диму, розвиває температуру до 1000°С.

Фосфор, який палає, спричиняє тяжкі опіки, які довго не за­живають.

Електрон — сплав магнію (96 %), алюмінію (3 %) та інших елементів. Займається при температурі 600°С та палає білим і голу­буватим полум'ям, розвиваючи температуру до 2800°С.

Ø Захист особового складу від вражаючої дії запалювальної зброї

Для захисту особового складу використовують: закриті споруди, озброєння і військову тех­ніку, місцеві матеріали (щити, мати з гілок та трави), засоби індиві­дуального захисту шкіри і органів дихання, одяг, місцевість (ями, печери, яри).

Надання першої допомоги починається з гасіння самим потер­пілим або за допомогою товариша запалювальних речовин, які по­падають на шкіру та одяг. Щоб негайно припинити дію полум'я, необхідно швидко зняти одяг та засоби захисту на які потрапили за­палювальні речовини. Якщо зняти одяг не має можливості, полум'я необхідно гасити наступними способами:

—закрити ділянку, яка горить, грубою щільною тканиною, плащ-палаткою, шапкою, брезентом, перекривши доступ до нього повітря та загасити вогонь;

—засипати місце, яке горить, піском або землею;

—опустити уражену частину у воду, особливо при гасінні речовин, які займаються самостійно та фосфорних запалювальних сумішей;

—напалм, пірогель, фосфор бажано гасити за допомогою вог­негасника (повітряно-пінних або порошкових);

—лягти на землю або іншу поверхню, яка не горить, та при­давити до неї місце горіння одягу;

—якщо горить одноразово декілька ділянок одягу з двох або більше сторін, необхідно збити полум'я, перевертаючись по землі.

Забороняється гасити запалювальні речовини незахищеними руками. Для захисту від запалювальних речовин необхідно вийти з осередку пожежі, прикривши ніс та рот вологою тканиною (хус­тинкою, рушником).

Цікаво знати! В період Першої світової війни були розробле­ні конструкції термітно-сегментного снаряду та фугасного вогне­мету з пороховим генератором тиску, які і в теперішній час є осно­вою конструкцій сучасних запалювальних боєприпасів та засобів використання.

Перед Другою світовою війною та в період її ведення були створені танкові, фугасні та ранцеві вогнемети. Певний стрибок у розвитку запалювальної зброї був зроблений у 1942 році, коли була розроблена та запропонована для військового використання горюча суміш на базі бензину з загусником, яка складалась з алюмінієвих солей нафтенової та пальмової кислот. З тих часів такі запалювальні суміші називають напалмами.

Американці широко використовували напалми у бойових діях проти Японії та на островах у Тихому океані, а після Другої світової війни — у війні з Кореєю та Південним В'єтнамом.

У 1980 році в Женеві відбулась конференція ООН по забо­роні використання запалювальної зброї по мирному цивільному населенню.

Питання для закріплення знань:

1.В чому проявляється вражаюча дія запалювальної зброї на людей?

2.Надай характеристику напалму та пірогелю.

3.Що включає захист особового складу від запалювальної

зброї?

Прилади радіаційної та хімічної розвідки та дозиметричного контролю

З метою вчасного отримання даних про стан населення, запобігання або зниження втрат силами Цивільного захисту, а в військовий час особового складу підрозділів та частин, створюється дозиметричний та хімічний контроль, для якого використовуються різноманітні при­лади радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю.

Всі прилади дозиметричного контролю та радіаційної розвід­ки сил Цивільного захисту за призначенням розподіляються на такі групи: індикатори, рентгенометри, радіометри, дозиметри.

Ø Призначення, принцип дії та загальна будова вимірювача потужності дози ДП-5В

Основним приладом, що використовуються в роботі формувань Цивільного захисту для дозиметричного контролю, є вимірювач потужності дози ДП-5В. Вимірювач потужності дози (рентгено­метр) ДП-5В призначений для вимірювання рівнів гамма-радіації і радіоактивної зараженості різноманітних предметів гамма-випро­мінюванням. Потужність експозиційної дози гамма-випромінювання визначається у мілірентгенах (або рентгенах) на 1 год. для тієї точки простору, де знаходиться блок детектування приладу. Крім того, при­ладом ДП-5В можна виміряти і рівень бета-випромінювання.

Діапазон вимірювання по гамма-випромінюванню — від 0,05 мР/год. до 200 Р/год. Прилад має шість піддіапазонів вимірювань.

При вимірюванні потужностей гамма-випромінювання й су­марного бета- і гамма-випромінювання в межах від 0,05 до 500 мР/год відлік ведеться за верхньою шкалою (0-5) з наступним мно­женням на відповідний коефіцієнт піддіапазону, а відлік величи­ни потужностей доз — від 5 до 200 Р/год — за нижньою шкалою (5-200). На 2-6 піддіапазонах прилад має звукову індикацію через головні телефони. Похибка вимірювань становить ± 30 % від ви­мірюваної величини. Справність приладу перевіряється контроль­ним бета-препаратом, прикріпленим в заглибленні на екрані блока детектування. Передбачено живлення від зовнішніх джерел постій­ного струму напругою 12 або 24 В; при цьому використовується розподілювач напруги.

Підготовка приладу до роботи. Вийняти прилад із футляра, здійснити зовнішній огляд, встановити джерело живлення, додер­жуючи полярності, перемикач піддіапазонів установити навпроти чорного трикутника (контроль режиму). Стрілка приладу має бути у режимному секторі (якщо це не так, то треба поміняти місцями джерела живлення). Перевірити справність приладу від бета-пре­парату, для чого поворотний екран зонда поставити у положення «Б», підключити головні телефони і поступово переводити ручку перемикача піддіапазонів в усі положення від х1000 до х0,1. Пока­зання приладу на піддіапазоні х10 звірити із записом у формуля­рі. Якщо вони не виходять за межі допустимої похибки, приладом можна користуватися. Екран зонда встановити у положення «Г», ручку перемикача піддіапазонів — проти чорного трикутника, при­єднати штангу.

Для вимірювання гамма-радіації на місцевості екран зонда встановлюється у положення «Г». Зонд — на витягнутій убік руці на висоті близько 1 м від поверхні землі. Вимірювання проводиться послідовно на всіх піддіапазонах, починаючи з першого.

Визначення гамма-зараження об'єктів проводиться, як прави­ло, на незараженій місцевості. При вимірюванні зонд розміщують на відстані 1-1,5 см від поверхні об'єкта.

В Україні виготовляють дозиметри типу «Прип'ять», «Рось» та ін. Такі дозиметри дають кожній людині змогу оцінити індивіду­альні дози та рівень випромінювання від зовнішнього фону, провес­ти індикацію рівня, який відповідає радіоактивному забрудненню продуктів харчування та кормів.

Ø Призначення комплектів індивідуальних дозиметрів ДП-22В

Комплект вимірювачів дози радіації (дозиметрів) ДП-22В (ДП-24) призначається для вимірювання індивідуальних експозиційних доз гамма-випромінювання за до­помогою кишенькових прямопоказуючих дозиметрів ДКП-50А. До комплекту ДП-22В — входять 50, а ДП-24 — 5 індивідуальних дозиметрів ДКП-50А, зарядний пристрій ЗД-5, ящик і технічна до­кументація.

Поиск по сайту: