Явище пострілу та його періоди 2 страница

—приєднати споряджений магазин.

Після команди «Стій» або «Припинити вогонь» подається команда «Розряджай». По цій команді автоматник ставить автомат на запобіжник та відводить хомутик назад, встановлюючи приціл ав­томата в положення «П».

Якщо в магазині були витрачені всі набої, то після приєднан­ня спорядженого магазина до автомата треба зняти автомат із запо­біжника, відвести затворну раму за рукоятку назад до упору, від­пустити її і знову поставити автомат на запобіжник. При стрільбі з положення лежачи ствол автомата покласти на передпліччя лівої руки (мал. 81) і далі діяти відповідно обстановці.

Якщо в магазині автомата залишилися набої, дії стрільця по­винні бути наступними:

—відокремити магазин;

—зняти автомат із запобіжника;

—повільно відвести затворну раму за рукоятку назад, витягти патрон з патронника і відпустити затворну раму;

—натиснути на спусковий гачок (спустити курок з бойового

взводу);

—поставити автомат на запобіжник, узяти його «на ремінь», якщо стрільба велася з положення стоячи, або покласти на землю, якщо стрільба велася з положення лежачи;

—розрядити магазин та приєднати його до автомата;

—патрони здати на пункт боєпостачання.

Після розрядження зброї та повернення з вогневого рубежу ко­мандир зобов'язаний перевірити зброю на розрядження. Він подає ко­манду: «Зброю — до огляду!» За цією командою стрільцю необхідно:

—у положенні лежачи: відокремити магазин і покласти його біля автомата горловиною до себе, зняти автомат із запобіжника, відвести за рукоятку затворну раму назад і повернути автомат трохи вліво; після огляду командиром патронника і магазина відпустити затворну раму вперед, спустити курок з бойового взводу (натиснути на спусковий гачок), поставити автомат, на запобіжник і приєднати магазин до автомата;

— у положенні стоячи: утримуючи автомат лівою рукою знизу за цівку, правою відокремити магазин і перекласти його в лі­ву руку подавачем догори, пальцями лівої руки притиснути магазин до цівки автомата; зняти автомат із запобіжника, відвести затворну раму назад і повернути автомат трохи вліво (мал. 82).

Після огляду командиром патронника і магазина відпустити затворну раму вперед, спустити курок з бойового взводу (натиснути на спусковий гачок), поставити автомат на запобіжник, приєднати магазин і взяти автомат у положення «на ремінь».

Питання для закріплення знань:

1.Основні заходи безпеки при проведенні стрільби.

2.Хто має право буди допущеним до стрільби?

3.За якою командою зміна відбуває на вогневий рубіж?

4.Форма доповіді керівнику про результати стрільби.

5.Які бувають положення для стрільби?

6.Порядок зарядження автомата.

7.Порядок прицілювання та ведення вогню.

8.Порядок розряджання автомата.

9.Від чого залежить влучність стрільби?

10.Які цілі автоматник вражає в першу чергу?

11.Порядок приготування до стрільби.

3.4. Ручні осколкові гранати та поводження з ними

Ø Призначення та бойові властивості гранат

Ручні осколкові гранати призначені для ураження осколками живої сили противника в близькому бою (при атаці, в сховищах, населених пунктах, в лісі, тощо). На озброєнні Збройних Сил України є:

—ручна граната РГД-5;

—ручна граната РГ-42;

—ручна граната Ф-1.

Також в нинішній час прийняті нові гранати РГО (ручна грана­та для використання в обороні) та РГН (ручна граната для викорис­тання у наступі).

Ручна граната РГО дає 600 — 700 осколків масою 0,46 г. Швид­кість розлітання осколків 1600 м/сек.

У гранаті РГН утворюється 220 осколків масою 0,42 г, швид­кість розлітання осколків 1200 м/сек.

Через конструктивні особливості нові гранати вимагають від особового складу добрих знань будови і заходів безпеки при по­водженні з ними.

Ручні гранати РГД-5, РГ-42 і РГН відносяться до наступаль­них гранат. Гранати Ф-1 і РГО — до гранат, які використовуються в обороні.

Ручні осколкові гранати комплектуються модернізованими уніфікованими запалами.

Капсуль запалу запалюється в момент кидання гранати, а ви­бух її відбувається через 3,2 — 4,2 с після кидання.

Ручна кумулятивна граната (РКГ-3) є протитанковою гра­натою і призначена для боротьби з танками та іншими броньо­ваними цілями (самохідно-артилерійська установка, бронетран­спортер, бронеавтомобіль і т. п.), а також для руйнування міцних перешкод та сховищ польового типу.

що створились під час вибуху, завдяки кумулятивній воронці, збираються у вузький пучок, який

здатний про­бити броню сучасного танка і знищити всередині його екіпаж та об­ладнання. Найбільш ефективну дію граната справляє при ударі у ціль дном. Напрям польоту гранати дном вперед забезпечує стабілізатор.

Ø Загальна будова та принцип дії ручних гранат

Ручна осколкова граната РГД-5 складається із корпусу з трубкою для запалу розривного заряду та запалу (мал. 83). Корпус гранати служить для розміщення розривного заряду, трубки для запалу, а також для утворення осколків під час вибуху гранати. Він складається з двох частин — верхньої і нижньої.

Верхня частина корпусу складається із зовнішньої оболочки, що називається ковпаком, і вкладиша ковпака. До верхньої частини за допомогою манжети приєднується трубка для запалу. Трубка слу­жить для приєднання запалу до гранати і для герматизації розривно­го заряду в корпусі.

Для запобігання трубки від забруднення в неї загвинчуєть­ся пластмасова пробка. При підготовці гранати до кидання замість пробки в трубку загвинчується запал.

Нижня частина корпусу складається з зовнішньої оболочки, що називається поддоном, і вкладиша поддону.

Розривний заряд (тринітротолуол) заповнює корпус і слу­жить для вибуху гранати.

Ручна осколкова граната Ф-1 складається із корпусу, розрив­ного заряду і запалу (мал. 84 а, б).

Корпус гранати служигь для розміщення розривного заряду та запалу, а також для утворення осколків під час вибуху гранати. Корпус гранати чавунний з повздовжніми і поперечними борознами, по яких граната розривається на осколки.

У верхній частині корпусу є нарізний отвір для згвинчування запалу.

Розривний заряд заповнює корпус і служить для розриву гра­нати на осколки.

Запал гранати УЗРГМ (УЗРГМ-2) — уніфікований запал ручної гранати модернізований, призначається для вибуху розрив­ного заряду. Він складається з ударного механізму та власне запалу (мал. 85).

Ударний механізм служить для спалахування капсуля-запа-лювача.

Власне запал служить для розривного заряду гранати.

Ручна граната оборонна РГО призначена для ураження жи­вої сили противника переважно в оборонному бою. Граната РГО (мал. 86) складається з таких частин: корпусу із стаканом для запалу, розривного заряду, ударно-дистанційного запалу. Розривний заряд заповнює корпус і служить для його розриву на осколки, які знищу­ють живу силу в радіусі до 100 м.

Ручна граната наступальна РГН призначена для ураження живої сили противника під час наступу. Граната РГН (мал. 87) скла­дається з верхньої і нижньої частин. Розривний заряд заповнює кор­пус і служить для його розриву на осколки. Радіус розльоту осколків до 25 м.

Питання для закріплення знань:

1.Бойові властивості гранат.

2.Які гранати відносяться до наступальних та оборонних?

3.Загальна будова гранат.

4.Принцип дії запалу.

Прийоми та способи метання ручних гранат

Ø Поводження з гранатами, їх догляд і збереження

Гранати надходять до військ у дерев'яних ящиках. На стінках і кришці ящика нанесене марку­вання, в якому зазначається: кількість гранат в ящику, їх вага, назва гранат і запалів, номер заводу-виготовлювача, номер партії гранат, рік виготовлення і знак небезпеки.

Гранати переносяться в гранатних сумках (мал. 88). Запали містяться в них окремо від гранат, при цьому кожен запал повинен бути загорнутим в папір.

Перед зарядженням гранати запали оглядаються. При огля­ді слід звернути увагу на те, щоб корпус гранати не мав глибоких вм'ятин та іржі; трубка для запалу не була забрудненою і не мала наскрізних ушкоджень; запал був чистим і не мав іржі та вм'ятин; кінці запобіжної чеки були розведені і не мали тріщин на вигинах.

Запали з тріщинами чи зеленим нальотом до застосування не­придатні.

Заряджати гранату (вставляти запал) дозволяється лише перед киданням.

Забороняється:

—розбирати бойові гранати та усувати в них несправності;

—переносити гранати поза сумками (підвішувати за кільце);

—торкатися гранат, які не вибухнули.

Способи метання ручних гранат Метання гранати складається з під­готовки до метання (зарядити гра­нату і зайняти вихідне положення) і самого метання.

Гранату заряджають за командою «Підготувати гранати», а в бою зарядження здійснюється самостійно.

Послідовність заряджання: дістати гранату із сумки лівою рукою, правою рукою зняти металевий ковпачок або вигвинтити пробку з трубки корпусу. Тримаючи в лівій руці гранату, правою рукою дістати з гнізда сумки і розгорнути запал. Вставити запал у центральну трубку і загвинтити його. Граната готова до метання (мал. 89).

Метання ручних осколкових гранат проводиться з різних по­ложень: стоячи, з коліна, лежачи, а також у русі з БМП, танка, бро­нетранспортера і в пішому порядку (тільки наступальних гранат). Для метання гранати вибирається таке місце і займається таке по­ложення, щоб можна було зробити кидок без перешкод, тобто щоб на шляху польоту гранати не було гілок дерев, високої трави, дро­тів тощо.

Гранату кидають за командою «Гранатою — вогонь», а в бою метання гранати здійснюється самостійно.

Послідовність метання: взяти гранату в праву руку і пальця­ми міцно натиснути на спусковий важіль; продовжуючи натискува­ти на спусковий важіль, лівою рукою стиснути (випрямити) кінці запобіжної чеки; утримуючи спусковий важіль у притисненому положенні, витягти запобіжну чеку, розмахнутись і кинути гранату в ціль (при метанні оборонної гранати одразу після кидка схова­тись) (мал. 90).

При метанні гранати стоячи з місця треба стати обличчям до цілі, взяти гранату в праву, а зброю в ліву руку, витягти запо­біжну чеку, правою ногою зробити крок назад, зігнувши її в коліні, і повертаючи корпус праворуч, зробити замах гранатою по дузі вниз і назад; швидко випростовуючи праву ногу і повертаючись грудьми до цілі, кинути гранату, проносячи її над плечем і випускаючи з до­датковим ривком кисті. Вагу тіла в момент кидка перенести на ліву ногу, зброю енергійно відвести назад (мал. 91).

При метанні гранати з коліна треба прийняти положення для стрільби з коліна, утримуючи гранату правою рукою, а зброю — лівою; витягти запобіжну чеку, зробити замах гранатою, відхиляючи корпус назад і повертаючи його праворуч; трохи піднятись і кинути гранату, проносячи її над плечем і різко нахиляючись в кінці руху до лівої ноги (мал. 92).

При метанні гранати в русі (кроком або бігом) треба, утри­муючи гранату правою напівзігнутою рукою, а зброю — лівою, ви­тягти запобіжну чеку. Під крок лівої ноги винести руку з гранатою вперед, назад і вниз; на другому кроці (правою ногою) рука продо­вжує рух по дузі вниз з одночасним повертанням корпуса праворуч; на третьому кроці, виставивши ліву ногу в напрямі до цілі на носок і зігнувши праву ногу в коліні, закінчити поворот корпуса і замах рукою. Використовуючи швидкість руху і вкладаючи у кидок послі­довно силу ніг, корпуса і руки, кинути гранату (мал. 93).

При метанні гранати лежачи треба прийняти положення для стрільби лежачи, покласти зброю на землю і взяти гранату в пра­ву руку. Лівою рукою витягти запобіжну чеку і, спираючись об зем­лю, відштовхнутись від неї. Відсунувши праву ногу трохи назад, встати на ліве коліно (не зсовуючи його з місця) й одночасно про­вести замах. Випростуючи праву ногу, повертаючись грудьми до цілі і, падаючи вперед, кинути гранату в ціль; взяти зброю і підготуватись до стрільби.

Для метання гранати з траншеї або окопу потрібно покласти зброю на бруствер, взяти гранату в праву руку і витягти запобіжну чеку; відставити (наскільки можна) праву ногу назад, прогинаючись у поясі і трохи згинаючи обидві ноги, відвести праву руку з грана­тою назад; спираючись на ліву руку, різко випростатися; кинути гра­нату в ціль, після чого сховатись у траншеї (окопі) (мал. 94).

У вікна і двері будинків, проломи у стінах, в амбразури (це вертикальні цілі) кидати гранату треба по траєкторії, яка набли­жається до прямої лінії. При цьому цілитися слід у верхній край цілі, оскільки до кінця свого польоту граната втрачає швидкість і поступово відхиляється вниз. Кидати можна стоячи, з коліна або з положення лежачи.

Для ураження живої сили противника в окопі (траншеї) тре­ба кидати гранату під кутом до горизонту приблизно 35-40 градусів, щоб вона падала по навісній траєкторії і менше перекочувалася че­рез траншею і не відкочувалася вбік.

Питання для закріплення знань:

1.Порядок огляду гранат перед зарядженням.

2.Яка послідовність зарядження гранат?

3.Яка послідовність метання гранат (стоячи, з коліна, з окопу)?

4. Яких заходів безпеки потрібно дотримуватися при пово­дженні з гранатами?

Розділ IV. ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА

Тактична підготовка є основою польової виучки особового складу підрозділів і частин. Вона об'єднує в єдиний комплекс знання, вмін­ня та навички, здобуті особовим складом на заняттях з вогневої, технічної, інженерної, стройової і фізичної підготовки, з цивільної оборони та інших навчальних предметів. Критерієм тактичної підго­товленості особового складу підрозділів і частин є перемога в бою.

Тактична підготовка включає: вивчення теоретичних положень ведення бою, організації, озброєння та бойових можливостей своїх підрозділів і підрозділів іноземних армій, прийомів та способів дії в бою; вивчення особовим складом порядку вмілого застосування зброї та техніки у складних умовах, на місцевості днем та вночі; ви­ховання у особового складу морально-бойових якостей, необхідних для виконання бойової задачі.

4.1. Основи загальновійськового бою

Поняття про бій

Бій — це основна форма тактичних дій військ, організованих та узгоджених за метою, місцем, часом, удари, вогонь і маневр з'єд­нань, частин та підрозділів з метою знищення противника, відбиття його ударів чи виконання інших завдань в обмеженому районі про­тягом короткого часу.

Сучасний загальновійськовий бій ведеться об'єднаними зу­силлями усіх військ, які беруть у ньому участь із застосуванням тан­ків, бойових машин піхоти, бронетранспортерів, артилерії, засобів протиповітряної оборони, літаків, вертольотів та іншого озброєння і техніки.

Ø Основні риси загальновійськового бою

Сучасний загальновійськовий бій характеризується рішучістю, на­пруженістю і швидкоплинністю, динамічністю, наземно-повітряним характером, швидким переходом від одних дій до інших, одночасни­ми потужними вогневими діями на велику глибину, застосуванням різноманітних способів виконання бойових завдань.

Рішучість полягає в прагненні особового складу всіма наяв­ними засобами за короткий строк і з найменшими втратами знищи­ти противника і здобути повну перемогу. Це досягається всебічним знанням противника, сміливістю, наполегливістю і завзяттям особо­вого складу при виконанні бойових завдань, швидким використан­ням наслідків вогневого удару, а також результатів вогню своєї зброї, вмілими та ініціативними діями всього особового складу. Рішучість у бою забезпечується також високими морально-бойовими якостями військовослужбовців, їх активністю та ініціативою.

Напруженість і швидкоплинність. Сучасні умови бою ви­магають від солдата великого напруження моральних і фізичних сил. Застосування в бою сучасних засобів знищення і пересування, що мають велику потужність, обумовлює швидкоплинність бою. Солдат має бути сильний духом, морально загартований, добре фі­зично підготовлений і здатний переборювати будь-які труднощі; по­винен володіти непохитною волею до перемоги; захищати команди­ра в бою, бути готовим у випадку його поранення чи загибелі взяти на себе командування підрозділом; не залишати без дозволу коман­дира своє місце в бою.

Динамічність — це здатність до швидких переміщень сил і засобів з метою зайняти найвигіднішу позицію по відношенню до противника. Висока динамічність досягається вишкілом особово­го складу, знанням своїх завдань, умінням робити правильні висно­вки з складної обстановки, швидко приймати рішення і злагоджено діяти на полі бою. Солдат повинен вміти знищувати противника вог­нем з особистої зброї, озброєння бойової машини, ручними оскол­ковими гранатами, а в рукопашному бою штиком, прикладом, піхот­ною лопаткою, прийомами нападу і самозахисту, виявляти при цьому хоробрість, ініціативу і кмітливість, допомагати товаришам.

Швидкий перехід від одних дій до інших. Солдат завжди по­винен бути готовий за наказом командира перейти у наступ; переслі­дувати противника, як у пішому порядку, так і на машинах; у складі відділення захоплювати вигідні рубежі та переходити до оборони. Усе це можливо лише тоді, коли солдат уміє використовувати місце­вість, швидко обладнати окоп та укриття, здійснювати маскування, долати загородження, перешкоди і зони зараження, встановлювати і розміновувати протитанкові та протипіхотні міни, проводити спе­ціальну обробку.

Наземно-повітряний характер бою став можливим завдяки значному підвищенню бойових можливостей військ, далекобійнос­ті та ефективності засобів знищення. Солдат завжди повинен бути готовий діяти в тактичному повітряному десанті, розпізнавати по­вітряні цілі противника і вміло вести боротьбу з ними, знати бойові характеристики танків, інших броньованих машин і протитанкових засобів противника, їх сильні і слабкі сторони, особливо найбільш уразливі місця.

Одночасні потужні вогневі дії на велику глибину. Незалеж­но від того, де перебуває солдат — на передньому краї чи в тилу, він повинен постійно бути готовим до захисту від вогневих дій проти­вника.

Ø Види загальновійськового бою

Основними видами загальновій­ськового бою є оборона і наступ. Оборона здійснюється навмисно чи вимушено з головною метою — відбити наступ противника, завдати йому втрат і ство­рити умови для переходу своїх військ у наступ. Сутність обо­рони полягає в ураженні противника усіма засобами при його висуванні, під час його атаки та у ході бою за утримання займа­них районів. Рішуче значення в обороні має витримка, стійкість та високий морально-психологічний стан особового складу.

Перехід до оборони може здійснюватися в умовах безпосеред­нього зіткнення з противником або у відсутності зіткнення з ним. Механізоване відділення обороняє позицію, на якій обладнується окоп на відділення та окоп для бронетранспортеру (бойової машини піхоти).

Наступ проводиться з метою повного розгрому противника і оволодіння важливими районами (рубежами) місцевості. Сутність наступу полягає в ураженні противника усіма засобами, рішучій атаці, стрімкому просуванні підрозділів в глибину його бойового порядку, знищенні та полоненні живої сили, захопленні озброєння, техніки та намічених районів (рубежів) місцевості. Перехід у на­ступ на противника, що обороняється, може здійснюватися з ходу або із положення безпосереднього зіткнення з противником. Під час наступу механізоване відділення отримує бойову задачу, в якій ви­значається об'єкт атаки та напрямок продовження наступу.

Ø Види вогню і маневру в бою

Знищення противника в бою досягається умілим застосуванням своєї зброї. Вогонь відділення є основним засобом знищення проти­вника в бою.

Відділення веде вогонь із зброї, встановленої на БТР (БМП), із автоматів, кулеметів, снайперських гвинтівок, гранатометів та за­стосовує ручні гранати, а в рукопашному бою — удари штик-ножем і прикладом.

Вогнем із бойових машин піхоти і танків знищуються танки, броньовані машини, вогневі засоби і жива сила противника, форти­фікаційні спорудження, а також уражаються низько літаючі літаки, вертольоти та інші повітряні цілі. Вогнем із бронетранспортерів знищується жива сила, вогневі засоби та інші цілі.

Автомати і кулемети застосовуються для знищення живої сили і вогневих засобів противника. Крім того, вони можуть застосовува­тися для ураження низько літаючих повітряних цілей.

Снайперська гвинтівка застосовується для знищення важли­вих одиночних цілей (офіцерів, спостерігачів, снайперів, обслуги вогневих засобів, низько літаючих вертольотів) противника.

Протитанкові керовані ракети, протитанкові гранатомети та протитанкові гранати застосовуються для знищення танків та ін­ших броньованих машин, а інші гранатомети і ручні гранати — для ураження живої сили і вогневих засобів противника, які розта­шовані поза укриттями, у відкритих окопах, траншеях та за укриття­ми (в лощинах, ярах та на зворотних схилах висот).

Ураження противнику може наноситися вогнем окремих вог­невих засобів або зосередженим вогнем відділення і взводу.

Ураження броньованих машин і живої сили противника взвод (відділення) може здійснювати також застосуванням протитанкових і протипіхотних мін.

У сучасному бою солдату необхідно вміти вести вогонь з осо­бистої зброї як самостійно, так і в складі підрозділу по окремим, груповим і повітряним цілям, вдень і вночі, з різних положень.

Вогонь розрізняють:

а)за тактичним завданням, що вирішується (на знищення, подавлення, виснаження та ін.);

б)за видами зброї (зі стрілецької зброї, гранатометів, зброї бойових машин піхоти (бронетранспортерів), танків, артилерії, мінометів, протитанкових керованих ракетних комплексів, зенітних засобів та ін.);

в)за способами ведення (прямою, напівпрямою наводкою,із закритих вогневих позицій та ін.);

г)за напруженістю стрільби (одиночними пострілами, короткими або довгими чергами,безперервний,кинжальний,залповиймта ін.);

д)за напрямами стрільби (фронтальний, фланговий та перехресний вогонь);

е)за способами стрільби (з місця, із зупинки, з ходу, з борту, з розсіюванням по фронту, з розсіюванням у глибину, по площі та ін.);

є) за видами вогню (по окремій цілі, зосереджений, загоро­джувальний, багатоярусний, багатошаровий вогонь та ін.).

Вогонь буде ефективним, якщо його поєднувати з маневром.

Видатний полководець О. В. Суворов казав, що кожний солдат повинен знати свій маневр. Це важливо для сучасного бою.

Маневр силами і засобами — це організоване пересуван­ня під час бою проводиться з метою зайняття вигідного положення для ведення вогню по найуразливішому місцю в бойовому порядку противника, особливо у фланг і в тил, а також для виведення підроз­ділів з-під удару противника.

Видами маневру силами і засобами є: охоплення, обхід та відхід.

Охоплення — маневр, який здійснюється з метою виходу для удару у фланг противника

Обхід — більш глибокий маневр, який здійснюється з метою виходу для удару по противнику з тилу.

Відхід — маневр, який застосовується з метою виводу своїх підрозділів з-під удару противника і зайняття вигідного положення.

Проводиться тільки з дозволу старшого командира.

Маневр вогнем застосовується для ефективного ураження противника. Він полягає у зосередженні вогню взводу (відділення) по одній важливій цілі, в одночасному перенесенні вогню з однієї цілі на іншу, та ведення вогню взводом одночасно по декількох цілях.

Питання для закріплення знань:

1.Які види зброї можна використовувати для боротьби з пові­тряним противником?

2.Який спосіб ведення вогню можна застосувати по танку противника на відстані 800 м?

3.Яким повинен бути вогонь за напруженістю, щоб уразити вертольоти противника, використовуючи вогонь механізованого від­ділення?

4.Чим відрізняються поняття «кинжальний вогонь» і «зосере­джений вогонь»?

Обов'язки солдата в бою

Ø Порядок виконання обов'язків солдата в бою

У загальновійськовому бою важливою є роль сержантів і солдатів.

Для досягнення перемоги над противником вони повинні до­сконало знати та утримувати в постійній бойовій готовності свою зброю і бойову техніку, майстерно володіти ними та вміло застосо­вувати в бою.

Крім того, кожний сержант і солдат повинен бути готовий за­мінити товариша, який вибув зі строю, тому знання суміжної вій­ськової спеціальності є обов'язковим.

Кожний сержант і солдат зобов'язаний:

знати бойове завдання взводу, свого відділення (танка) та своє завдання;

знати організацію, озброєння, техніку та тактику дій підрозді­лів противника, особливо бойові можливості його танків, інших бро­ньованих машин та протитанкових засобів, їх найуразливіші місця;

знати озброєння і техніку свого підрозділу;

знати розміри, обсяг, послідовність та терміни обладнання фортифікаційних споруд;

вміти швидко обладнувати окопи та укриття, в тому числі із за­стосуванням вибухових речовин, здійснювати маскування;

у бою постійно вести спостереження, своєчасно виявляти про­тивника і негайно доповідати про нього командиру;

стійко і завзято діяти в обороні, сміливо і рішуче в наступі; знищувати противника, особливо його танки та інші броньовані ма­шини, усіма способами і засобами; вміло пересуватися на полі бою, вибирати вогневі позиції (місця для стрільби); виявляти хоробрість, ініціативу та спритність в бою, надавати допомогу товаришу;

бути фізично міцним та витривалим, володіти прийомами ру­копашного бою;

вміти розпізнавати повітряного противника і вести вогонь по його низько літаючих цілях із стрілецької зброї;

захищати командира в бою; у випадку його поранення або за­гибелі сміливо брати на себе командування підрозділом;

знати способи захисту від зброї масового ураження та високо­точної зброї противника; уміло використовувати місцевість, засоби індивідуального захисту та захисні властивості машин; долати заго­родження, перешкоди та зони зараження, встановлювати та знешко­джувати протитанкові та протипіхотні міни, проводити спеціальну обробку;

без дозволу командира не залишати своє місце в бою; при по­раненні або ураженні радіоактивними, отруйними речовинами, біо­логічними засобами, а також запалювальною зброєю вживати необ­хідні заходи само- і взаємодопомоги та продовжувати виконання завдання;

вміти готувати озброєння та боєприпаси до бойового застосу­вання, швидко споряджати патронами обойми, магазини, стрічки; слідкувати за витрачанням боєприпасів та заправленням бойової ма­шини піхоти (бронетранспортера), танка пальним, своєчасно допові­дати своєму командиру про використання 0,5 і 0,75 носимого (вози­мого) запасу боєприпасів та заправлення пальним; при пошкодженні бойової машини піхоти (бронетранспортера), танка швидко вживати заходи щодо їх відновлення.

Поиск по сайту: