Явище пострілу та його періоди 10 страница

Дозиметр ДКП-50А забезпечує вимірювання індивідуальних доз гамма випромінювання в діапазоні від 2 до 50 Р при потужності експозиційної дози від 0,5 до 200 Р/год. Похибка вимірювання ста­новить ±10 %.

Зарядний пристрій забезпечує плавну зміну напруги для за­рядки конденсатора — від 180 до 250 В. Живлення здійснюється від двох елементів.

Для приведення дозиметра у робочий стан потрібно від­гвинтити захисну оправу дозиметра і ковпачок зарядного гнізда ЗД-5; повернути ручку регулятора напруги ЗД-5 проти годинни­кової стрілки до упору, встановити дозиметр у зарядне гніздо; на­тиснути на дозиметр і, спостерігаючи в окуляр, плавним обертом ручки регулятора напруги за годинниковою стрілкою встановити зображення нитки на «0» шкали. Вийняти дозиметр із зарядного гнізда, закрутити захисну оправу. Під час встановлення візирної нитки на «0» стежити, щоб нитка рухалась справа наліво. Якщо нитка переміщується зліва направо, то треба відгвинтити фасон­ну гайку дозиметра, повернути окуляр зі шкалою на 180° і загвин­тити гайку.

Дозу іонізуючого випромінювання вимірюють за шкалою до­зиметра, спостерігаючи через окуляр крізь світло, що проходить.

Комплект індивідуальних дозиметрів ІД-1 служить для вимі­рювання поглинених доз гамма-нейтронного випромінювання у меж­ах від 2 до 500 рад при потужності дози від 10 до 360 000 рад/год. Ціна поділки на шкалі дозиметра — 20 рад. Дозиметр перезаряджа­ється від зарядного пристрою ЗД-6.

Ø Призначення військового приладу хімічної розвідки

Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР) служить для визначення у повітрі, на місцевості, на техніці наявності отруйних речовин: зарину, зоману, іприту, фос­гену, дифосгену, синильної кислоти, хлорціану, а також парів У-газів у повітрі.

Принцип визначення наявності і типу отруйних речовин поля­гає у примусовому, за допомогою всмоктувального насоса, прокачу­ванні крізь індикаторні трубки повітря. Зміна кольору наповнювача індикаторних трубок свідчить про наявність, приблизну концентра­цію і групу отруйних речовин.

Індикаторні трубки бувають трьох видів: з червоним кільцем і червоною крапкою — для визначення отруйних речовин типу зарин, зоман, У-гази; з трьома зеленими кільцями — для визначення отруй­них речовин типу фосген, дифосген, синильна кислота, хлорціан; із жовтим кільцем — для визначення отруйних речовин типу іприт.

Для визначення отруйних речовин у повітрі потрібно: відкрити кришку прила­ду, відсунути засувку і вийняти насос. З ка­сети вийняти дві трубки з червоним кільцем і червоною крапкою, надрізати їх кінці і роз­крити. Ампуловідкривачем з маркіруванням, що відповідає маркіруванню індикаторних трубок, розбити верхні ампули трубок, взяти їх за маркіровані кінці і енергійно струснути 22-3 рази. Вставити дослідну трубку не мар­кірованим кінцем у гніздо насоса і накачати повітря (5-6 качань). Контрольну трубку по­містити у гніздо в корпусі приладу. Потім розбити нижні ампули обох трубок, струснути і спостерігати за зміною забарвлення наповнювача. Якщо у дослід­ній трубці колір зберігається, а в контрольній пожовтів, то це означає наявність отруйних речовин. Одночасне пожовтіння наповнювача в обох трубках — відсутність отруйних речовин. При визначенні в не­безпечних концентраціях проводять так само, але роблять 50-60 на­качувань і нижні ампули розбивають через 2-3 хвилини.

Незалежно від того, що покаже трубка з червоним кільцем і червоною крапкою, слід продовжити визначення отруйних речовин за допомогою трубок, що залишилися: спочатку з трьома зеленими кільцями, потім з одним жовтим кільцем.

Відкрити індикаторну трубку з трьома зеленими кільцями, розбити ампулу, енергійно струснути її, вставити у гніздо насоса і зробити 10-15 качань. Вийняти трубку з гнізда і порівняти забарв­лення наповнювачів з кольоровим еталоном на лицьовому боці касе­ти. Визначення наявності у повітрі парів іприту проводиться за до­помогою індикаторної трубки із жовтим кільцем. Відкрити трубку, вставити у гніздо насоса і зробити 60 качань. Спостерігати зміну за­барвлення наповнювача через 1 хв. порівняти його зі зразком на ка­сеті. Для обстеження повітря за допомогою індикаторних трубок із червоним кільцем і червоною крапкою при низьких температу­рах (+ 5 С і нижче) потрібно підготувати грілку до роботи: вставити до упору в центральне гніздо грілки патрон, ударом руки по головці

ампуловідкривача розбити ампулу, що у патроні, занурити ампуло-відкривач до кінця і виймати його з патрона до припинення виділен­ня пари; вставити дві трубки у бічні гнізда грілки, після відтавання ампул трубки потрібно негайно вийняти і помістити в штатив.

Сучасні засоби радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю Дозиметр-радіометр МКС-У

Новий прилад за технічни­ми параметрами не має аналогів в Україні та в СНД. Для його ви­готовлення використовуються ряд складових частин рентгенометра ДП-5В. Має діапазон вимірювання потужності дози гамма випромі-нення до 10 000 Р/год. При цьому для оцінки гамма-фону достатньо не більше 10 секунд.

Питання для закріплення знань.

роду партії, секти екстремістського характеру, злочинні, у тому числі міжнародні, організації, клани, а також групи громадян і окремі осо­би, що прагнуть досягти своїх цілей з використанням терористич­них методів.

За масштабами впливу тероризм поділяється на внутрішній і міжнародний.

За своєю природою джерела тероризму носять політичний, релі­гійний характер (у тому числі сектантський), карний і особистісний.

За засобами та формами він може бути традиційним, коли використовується вогнепальна, холодна зброя, вибухові речовини, отрути й інші відомі способи погроз убивств, і технологічним, коли злочинним цілям служать новітні досягнення в області інформацій­них комп'ютерних технологій, радіоелектроніки, ядерної технології, генної інженерії, імунології та ін.

З огляду на те, що теракти мають широкий діапазон за об'єкта­ми нападу, географічною характеристикою, іншими особливостями проявів, їм властиві і типові риси. Донедавна для міжнародних тер-актів були характерні викрадення повітряних суден на міжнарод­них лініях, захоплення заручників — видатних політичних діячів (дипломатів), вбивства й акти насильства по відношенню до осіб, від яких залежить можливість успіху в досягненні намічених ці­лей. До яких страшних наслідків можуть привести акції тероризму, було наочно продемонстровано в березні 1995 року в токійському метро, коли члени релігійної секти «Оун Сінрікьо» застосували з метою отруєння людей високотоксичний газ зарин, що є бойовою отруйною речовиною. За оцінкою фахівців, якби вчасно не були прийняті необхідні міри, наслідки могли б бути куди більш важки­ми. Тоді постраждали більш 5 тисяч чоловік. Однак число жертв могло перевищити 40 тисяч.

До числа факторів, що визначають зростання тероризму, мо­жуть бути віднесені наступні:

— характер економічних, політичних і соціальних перетво­рень, що не мав єдиного задуму і спрямованості, і процес політичної боротьби, що загострився, де найчастіше різними угрупованнями переслідуються вузько корисливі цілі й інтереси;

—різке розшарування громадян країни за рівнем матеріально­го добробуту, що породжує соціальну напруженість;

—широка криміналізація в суспільстві, розширення масшта­бів діяльності організованої злочинності й у тому числі впроваджен­ня її в державні структури;

—високий ступінь корумпованості владних структур, що дає можливість використовувати в політичній боротьбі кримінальні при­йоми і методи;

—відсутність традицій і необхідного досвіду демократичного керівництва державою і суспільством у більшості державних діячів;

Що потрібно знати при загрозі теракту!

У випадку виявлення підозрілого предмета необхідно повідоми­ти в міліцію. Треба мати на увазі, що зовнішній вигляд предмета може ховати його істинне призначення. Як камуфляж можуть використову­ватися звичайні побутові предмети: сумки, пакети, згортки, коробки, дитячі іграшки тощо. Не можна торкати, розкривати або пересувати пі­дозрілий предмет. Треба уникати скупчення людей навколо небезпечної знахідки. У разі надходження погрози по телефону треба запам'ятати зміст погрози, уточнити вимоги. Під час розмови звернути увагу та за­пам'ятати особливості мови злочинця: характер голосу, темп і манеру мови, особливості вимови. Звернути увагу на звукове супроводження під час розмови, зафіксувати час початку і кінця розмови.

У випадку надходження погрози в писемній формі важливо зберегти записку недоторканою, не залишивши на ній відбитків сво­їх пальців, не зробивши на тексті ніяких позначок. Не слід розши­рювати коло осіб, що знають про надходження погрози. Головне — передати матеріали представникам міліції.

Дії при виявленні підозрілого предмета, який може виявитися вибуховим пристроєм:

1. Опитайте оточуючих, може, цей предмет належить їм.

2.Не чіпайте, не відкривайте, не зсувайте знахідку.

3.Зафіксуйте точний час, коли була виявлена знахідка.

4.Відведіть подалі від знахідки людей.

5.Повідомте органи міліції (02) та дочекайтеся їх прибуття.

Якщо вибух стався:

1.Переконайтеся в тому, що ви не отримали значних травм.

2.Заспокойтеся та уважно роздивіться навколо, чи не існує загрози подальших обвалів та вибухів, чи не звисає з руїн розбите скло, чи не потрібна комусь ваша допомога.

3.Якщо є можливість — спокійно вийдіть з місця події. Якщо ви опинилися в завалі — періодично подавайте звукові сигнали. Пам'ятайте, що при найменшій активності людина може протрима­тися без води п'ять діб.

4.Виконуйте всі розпорядження рятувальників.

Якщо ви потрапили під стрілянину:

1.Лягайте на підлогу або землю.

2.Ніколи не стійте біля вікон, навіть якщо вони зачинені.

3.Не піднімайтеся вище підвіконня.

4.Найнадійніше місце в квартирі — це ванна кімната.

5.На вулиці спробуйте знайти будь-яке укриття: клумбу, сміт-тєзбірник, автомобіль...

6.Якщо не знайшли укриття — накрийте голову руками та лягте на землю.

Якщо ви стали заручниками:

1. Використовуйте найменший шанс, щоб уникнути полону. (Так деякі жертви «Норд-Оста» мали можливість покинути дім куль­тури, але не зробили цього через нерішучість).

2.Повністю підкоряйтеся наказам терористів, а при визволені спецслужбами — виконуйте їх вказівки.

3.Не провокуйте терористів, пам'ятайте, що істеричні прояви заручників теж спонукають терористів до агресивних дій.

4.Тримайтеся гідно, не принижуйтесь, але не агресивно, не проявляйте зайвого героїзму.

5.Дітей влаштуйте у найвіддаленішому місці і заблокуйте їх рухливість, щоб вберегти від випадкової кулі.

6.Не розпочинайте ніяких політичних та релігійних дискусій, найкраще вести себе непомітно, не виділяючись з натовпу.

Ваші дії при визволенні спецслужбами:

1.Не біжіть назустріч визволителям — майте витримку.

2.Не чіпайте зброю терористів.

3.Чітко виконуйте всі накази рятівників.

4.Якщо застосовується сльозогінний газ — дихайте через зво­ложену тканину і швидко кліпайте очима, викликаючи сльози.

Відомо багато випадків, коли даються свідомо помилкові по­відомлення про теракти, які нібито готуються. Часто до таких жар­тів вдаються й учні, частіше від бажання зірвати контрольну роботу. Кримінальний кодекс передбачає за такі злочинні діяння (ст. 259) покарання штрафом від 500 до 1000 неоподаткованих мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців або обмежен­ням волі на строк від двох до семи років. Якщо їх роблять неповно­літні, то усю відповідальність за них несуть батьки.

Знання про тероризм, як найбільш небезпечне злочинне явище сьогоднішнього дня, уміння правильно поводитися при його погро­зі і діяти з метою його попередження дають можливість захистити себе і навколишніх від наслідків теракту.

6.3. Основні способи захисту населення в надзвичайних ситуаціях

Укриття населення Захист населення і територій —

в захисних спорудах це створення необхідних умов

для збереження життя людей або зменшення втрат населення і завдання шкоди територіям при надзвичайних ситуаціях у мирний та воєнний час. До спосо­бів захисту населення відносяться:

—своєчасне оповіщення населення;

—заходи протирадіаційного та протихімічного захисту;

—укриття в захисних спорудах;

—проведення заходів евакуації населення та матеріальних за­собів;

—спостереження і лабораторний контроль;

—інженерний захист території;

—медичний захист населення та забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій;

—психологічний захист;

—екологічний захист;

—біологічний захист.

Укриття в захисних спорудах є одним з основних способів за­хисту населення.

Захисні споруди призначені для захисту людей від наслідків аварій (катастроф), стихійних лих, а також від вражаючих факторів зброї масового ураження та звичайних засобів нападу, дії вторинних вражаючих факторів.

Захисні споруди за своїм призначенням і захисними власти­востями поділяються на сховища, протирадіаційні укриття (ПРУ) і найпростіші укриття — щілини.

Сховища (мал. 191) — це інженерні споруди, які надійно захищають людей від усіх вражаючих факторів ядерного вибуху, отруйних і СДОР, біологічних засобів, вражаючих факторів звичай­ної зброї, високих температур при пожежах, обвалів і уламків, зруй­нуванні будівель і споруд.

Сховища поділяються:

за місткістю — малої місткості (до 150 осіб), середньої міст­кості (від 150 до 450 осіб), великої місткості (більше 450 осіб);

за місцем розташуванням — вбудовані, окремо розташовані, метро­політени; у гірських виробках;

за термінами будівництва — збудовані завчасно, швидко збудовані;

за захисними властивостями

сховища, протирадіаційні укриття, найпростіші укриття — щілини (від­криті та перекриті). Сховища повинні будуватися з урахуванням наступних основних вимог:

—забезпечувати безперервне перебування у них людей не менше 2 діб;

—будуватися на ділянках, які не можуть бути затоплені;

—бути на відстані від мереж водостоку і каналізації;

—не дозволяється прокладання транзитних інженерних кому­нікацій через сховище (стислого повітря, гарячого водопостачання, газо- та паропроводів);

—прокладання трубопроводів каналізації та водопостачання допускається при наявності вимикаючих пристроїв;

—мати входи і виходи із тим ступенем захисту, що й основні приміщення; а на випадок завалу мати аварійний вихід;

—висота основних приміщень не повинна бути менше 2,2 м і рівень полу вище ґрунтових вод не менше як на 20 см.

Сховище має основні та допоміжні приміщення.

До основних відносяться: відсіки для тих, хто укривається, пункти управління, медичні кімнати.

До допоміжних відносяться: тамбур-шлюзи, фільтровентиля­ційні приміщення, санітарні вузли, приміщення для зберігання води та продуктів харчування та інші.

Відсіки для тих, хто укривається, обладнуються місцями для сидіння та спання згідно з нормами.

У сховищах у необхідній кількості розміщуються обладнання, меблі, прилади, інструменти, ремонтні матеріали, протипожежне і медичне майно.

Входи повинні забезпечувати можливість швидкого та безпеч­ного заповнення сховища. Кожне сховище повинно мати не менше двох входів, один з яких обладнується як аварійний.

Система постачання повітря забезпечує вентиляцію примі­щень захисної споруди та очистку зовнішнього повітря від радіоак­тивних, отруйних речовин і біологічних засобів.

Електропостачання та опалення здійснюється від зовнішніх джерел постачання. Для аварійного забезпечення великих захисних споруд передбачається автономне електропостачання. У невеликих захисних спорудах передбачається аварійне освітлення (переносні електричні ліхтарі та інші джерела).

Опалення проектується від загальної системи опалення. У неопалювальних приміщеннях слід передбачити установку опа­лювальних засобів. При заповненні сховища системи опалення ви­микаються.

Запас харчів у сховищах передбачається на 2 доби. Для розмі­щення продуктів обладнується приміщення.

Протирадіаційні укриття — це захисна споруда, яка забез­печує захист людей від радіоактивного зараження, світлового опро­мінення, а також зменшує дію ударної хвилі і проникаючої радіації. Крім того, вони захищають від крапельнорідинних отруйних речо­вин і частково від хімічних та біологічних аерозолів (мал. 192).

У протирадіаційних укриттях при вході передбачається примі­щення для зберігання забрудненого одягу.

При недостатній місткості завчасно побудованих укриттів буду­ються швидко споруджувані укриття. Під укриття можуть також при­стосовуватися різні приміщення та споруди. У сучасних містах є ба­гато підземних споруд різного призначення, які можна використати як сховище після деякого дообладнання. До них відносяться метропо­літени, транспортні та пішохідні тунелі, заглиблені частини будівель.

У позаміській зоні під протирадіаційні укриття в першу чергу пристосовуються підвали житлових будинків та будівель різного призначення, овочесховища, приміщення будинків, при­родні печери, гірські виробки. Обґрунтована мінімальна місткість ПРУ — 5 чол.

Найпростіші укриття (мал. 193) зменшують радіуси ура­ження людей ударною хвилею, послаблюють дію радіоактивних ви­промінювань та ураження світловим випромінюванням.

Найпростіші укриття будуються у місцях скупчення лю­дей, на маршруті евакуації та тимчасово у позаміській зоні, коли кількість наявних сховищ не забезпечує укриття людей, а оскіль­ки найпростіші укриття зменшують радіус ураження людей удар­ною хвилею і послаблюють дію радіоактивного випромінювання та ураження світловим випромінюванням, але не забезпечують захист від отруйних речовин та бактеріальних засобів, то при на­явності часу вони поступово переобладнуються у протирадіацій­ні укриття. Для будівництва щілини вибирають сухі підвищенні місця. Щілини роблять глибиною близько 2 м. Стіни її укріпля­ють дошками, жердинами або іншим підручним матеріалом. Вхо­ди в щілини роблять східчасті, під прямим кутом до осі щілини, і закривають дверима.

У сільській місцевості надійнішим і зручнішим укриттям є землянка, призначена для тривалого перебування людей. Шири­на землянки — 2-2,5 м. Будують землянку так само, як і щілину, але з підлогою, опаленням, місцями для сидіння і лежання.

Питання для закріплення знань:

1.Які заходи включає захист населення в надзвичайних ситуаціях?

2.Назвіть приміщення, які є у сховищах за призначенням.

3.Чим відрізняються протирадіаційні укриття від найпрості­ших укриттів?

Засоби індивідуального захисту органів дихання

Ø Фільтруючі протигази

Засоби індивідуального захисту призначаються для захисту лю­дини від радіоактивних, отруйних речовин та біологічних засобів. До засобів індивідуального захисту органів дихання відносяться: протигази, респіратори, протипилові тканинні маски та ватно-марлеві пов'язки.

Фільтруючи протигази є основним засобом захисту людини. Принцип їх захисної дії заснований на очищенні повітря, що вдиха­ємо, за допомогою фільтрів від різних шкідливих домішок.

Усі фільтруючі протигази поділяються на три групи: загально­військові і спеціальні; цивільні і промислові.

На сьогодні в системі Цивільного захисту України дорос­лим населенням використовуються протигази ГП-5 (ГП-5М), ГП-7 (ГП-7В).

Протигази ГП-5 (ГП-7) (мал. 194, 195) призначені для захис­ту органів дихання, очей і обличчя людини від отруйних речовин, радіоактивного пилу, біологічних аерозолів та інших шкідливих домішок.

В протигазі ГП-5 тренована людина може перебувати до 6 го­дин, в масці ГП-7 — до 8-10 годин.

Фільтруючий протигаз ГП-7 (мал. 196) порівняно з ГП-5 має низ­ку переваг. Так, використання обтю­ратора (тоненький підгорнутий край маски) зменшує тиск на обличчя, що дозволяє користуватися проти­газом людям, які не мають відповід­ної підготовки. Зменшений опір ко­робки дихання. Трикотажний чохол відіграє роль аерозольного фільтра. Крім того, маска забезпечена пере­говорним пристроєм та пристроєм для прийому води з фляги без знімання шолом-маски.

Підбирання розміру лицевої частини протигазів ГП-7, ГП-7В здійснюється згідно з табл. 12 (мал. 197).

Ізолюючи протигази є спеціальними засобами захисту орга­нів дихання, очей, обличчя від усіх небезпечних речовин, що міс­тяться у повітрі. Вони дозволяють працювати навіть там, де повніс­тю відсутній кисень.

В ізолюючих протигазах ІП-4, ІП-46, ІП-46М, ІП-5 та ізолю­ючих приладах КІП-5, КІП-7, КІП-8 необхідне для дихання повітря збагачується киснем у регенеративному патроні, де знаходяться пе­рекис і надперекис натрію. Такі протигази складаються з лицьової частини, дихального мішка і регенеративного патрона.

До ізолюючих відносяться також ранцеві протигази, в яких необхідна для дихання повітряна суміш під тиском зберігається у балоні і через редуктор подається під маску.

Промислові протигази призначені для захисту органів ди­хання людей, працюючих на різних підприємствах, і комплектуються фільтруючими коробками, спеціалізованими за призначенням.

Для захисту від СДОР можна користуватися звичайними філь­труючими протигазами, але з використанням додаткового патрону

ДПГ-1 або ДПГ-3.

У народному господарстві вико­ристовується безліч хімічних сполук. Багато які з них шкідливі для здоров'я людей. У випадку аварії на виробни­цтві або транспорті вони можуть бути розлиті або викинуті в атмосферу.

З метою розширення можливос­тей протигазів по захисту від СДОР для них введені додаткові патрони (ДПГ-1; ДПГ-3) (мал. 198).

ДПГ-3 у комплекті з протигазом захищає від аміаку, хлору, диметила-міна, нітробензолу, сірководню, сірковуглецю, синильної кислоти, тетраетил свинцю, фенолу, фосгену, хлористого водню, хлористого ціану і етилмеркаптана.

ДПГ-1, крім того, захищає ще від двоокису азоту, метану хло­ристого, окису вуглецю й окису етилена.

Гопкалитовий патрон — теж додатковий патрон до протигазів для захисту від окису вуглецю.

Гопкалит — це суміш оксиду марганцю з окисом міді, відіграє роль каталізатора й окисляє окис вуглецю до двоокису вуглецю.

На гопкалитовом патроні вказується його вага. Маса патрона складає 750-800 г.

Час захисної дії додаткового патрону ДПГ-1 або ДПГ-3 при обсязі легеневої вентиляції 30л/хв. для різних СДОР наведено у табл. 13.

Примітка. Для дитячих протигазів час захисної дії збільшується в 2 рази.

Респіратори

Респіратори призначені для захисту органів дихання від радіоактив­ного пилу при діях на місцевості, зараженій радіоактивними речови­нами і у вторинній хмарі бактеріальних засобів.

Респіратор Р-2 — фільтруюча напівмаска, має два клапани вдиху та один видиху з запобіжним екраном, наголовником із ля­мок та носовим затискачем. При вдиханні повітря проходить через усю поверхню респіратора, фільтрується та через клапан дихан­ня потрапляє в органи дихання. Відпрацьоване повітря виходить через клапан видихання. Виготовляється трьох розмірів. Підбір здійснюється за виміром висоти обличчя. Розмір 1 — до 109 мм, 2 — 109-119 мм, 3 — від 119 мм та більше. Захисна потужність респіраторів становить: для Р — 2-до 12 годин, Р-2д (дитячий) — 4 години. Респіратори можуть використовуватись багаторазово, але загальний час використання не повинен перевищувати час за­хисної потужності.

До респіраторів одноразового використання відносяться рес­піратори типу «Пелюсток» і «Кама» (мал. 199). В якості фільтрів в них використовуються тонковолокнисті фільтрувальні матеріа­ли. Наелектризованість їхніх тканин сприяє більш повній затримці не тільки дрібного пилу, а й аерозолів.

На даний час для захисту органів дихання при концентрації отруйних речовин не більше 10-15 гранично допустимої дози вико­ристовуються протигази-респіратори РПГ-67 (мал. 200) і РУ-60М. Вони складаються з гумової напівмаски і змінних фільтрувально-поглинаючих патронів, пластмасових манжет з клапанами вдиху, клапана видиху з запобіжним екраном, трикотажного обтюрато­ра, а також наголовника для кріплення респіратора на голові.

Ø Простіші засоби захисту органів дихання

До найпростіших засобів захисту відносяться протипилова маска

та ватно-марлева повязка.

Протипилова маска (мал. 201) складається з корпусу і кріплення. В корпусі робляться оглядові отво­ри, в які вставляють скло або плас­тинки з плексигласу, целулоїду або іншого прозорого матеріалу. Маски виготовляють семи розмірів в залежності від висоти обличчя. Корпус маски складається з 4-5 ша­рів тканини.

Ватно-марлева пов'язка ви­готовляється самостійно із мар­лі довжиною 100 см і шириною 50 см. Марлю стелять на столі, посередині кладуть вату розміром

30 на 20 см, товщиною біля 2-х сантиметрів. Вільні кінці марлі за­гортають по всій довжині, з обох сторін закриваючи вату. Після цього на кінцях марлі роблять розрізи довжиною 30-35 см, які ут­ворюють дві пари зав 'язок. Накладають пов 'язку на лице так, щоб був закритий низ підборіддя. Верхній край повинен закривати ніс і доходити до очних впадин. Нижні кінці зав 'язуються на тім 'ї, а верхні на потилиці за вухами.

Поиск по сайту: