Явище пострілу та його періоди 3 страница

У сучасному бою солдат повинен уміти непомітно і швидко пе­ресуватися на будь-якій місцевості під вогнем противника і водночас безперервно спостерігати за ним, вести прицільний вогонь із своєї зброї, вибирати позиції, які б надавали йому перевагу над проти­вником, і швидко їх обладнувати, знищувати усіма способами танки і броньовані машини противника.

Ø Особиста зброя та екіпіровка солдата

Кожний командир повинен слід­кувати за станом екіпіровки сол­дат та правильним її використанням.

Для успішного ведення бою солдат озброюється та екіпі­рується (мал. 95). Особистою зброєю солдата є: автомат (АК-74), ручний кулемет (РКК-74), ручний протитанковий гранатомет

(РПГ-7), снайперська гвинтівка Драгунова (СГД) (Додаток №6). Крім того, у солдата повинні бути необхідна кількість боєприпа­сів, ручні осколкові гранати, а також можуть бути протитанкові гранати.

Носима частина екіпіровки включає: польове спорядження, ста­левий шолом, протигаз, піхотну ло­патку, флягу з водою, плащ-накидку, комплект польового обмундируван­ня. Крім того, у солдата обов'язково має бути речовий мішок з такими ре­чами: казанок, кухоль, ложка, сухий пайок, індивідуальна аптечка, засоби знезараження води, предмети особис­тої гігієни.

Солдат зобов'язаний тримати осо­бисту зброю та екіпіровку в справному стані. Постійно стежити за витрачанням боєприпасів.

Питання для закріплення знань:

1.Дайте визначення бою.

2.Наведіть приклади із книг та художніх фільмів ведення на­ступального бою та бою в обороні.

3.Що спільного і відмінного у поняттях «динамічність» і «швид­коплинність» бою?

4.Розрахуйте вагу екіпіровки солдата.

5.Для чого солдат доповідає своєму командиру про викорис­тання 0,5 та 0,75 носимого запасу боєприпасів?

6.Навіщо потрібен кожен елемент екіпіровки солдату при ве­денні бойових дій?

Організаційна структура механізованого відділення

Ø Організаційна структура механізованого відділення на БТР (БМП)

Найменший тактичний підрозділ, призначений для ведення бойових дій у Збройних Силах України, є механізоване відділення (Мвід). Його завдання — мобільно й ефек­тивно боротися з особовим складом противника, його броньовани­ми цілями, проводити розвідку, пересуватися та здійснювати марш на бойовій машині.

До механізованого відділення як до організаційно-штатної одиниці входять (варіант):

К — командир відділення. Озброєний автоматом (АК-74). На­кази віддає голосом або, перебуваючи у своїй бойовій машині піхоти (БМП) чи бронетранспортері (БТР), з переговорного устрою. Під час дій в пішому порядку управляє підлеглими голосом, сигнальними засобами та особистим прикладом.

В (МВ) — механік-водій БТР (водій БМП), озброєний авто­матом АК-74. Основне завдання — утримувати у технічно-справ­ному стані бойову машину і вміло керувати нею в бою. На бойовій машині є радіостанція, прилад для визначення зараження місце­вості, система колективного захисту від зброї масового ураження (ЗМУ).

НК (НО) — навідник-кулеметник БТР (навідник-оператор БМП), озброєний автоматом АКС-74у. Основне завдання — вести вогонь з бойової машини, а саме:

на БМП — із протитанкових керованих ракет, що здатні ура­жати броньовані цілі на відстані понад 3,5 км; із 30-міліметрової автоматичної гармати, що здатна знищувати не тільки наземні цілі, а й повітряні; зі спареного з гарматою кулемета 7,62 мм;

на БТР — із крупнокаліберного кулемета 14,5 мм, що здатний пробивати легкоброньовані цілі на відстані 2 км; зі спареного з ним кулемета 7,62 мм.

Кул — кулеметник, озброєний ручним кулеметом (РКК-74). Завдання — вражати групові цілі противника.

Гр — гранатометник. Озброєний ручним протитанковим гра­натометом (РПГ-7) та АКС-74у. Завдання — уражати броньовані цілі противника на відстані до 500 м.

ПГ — помічник гранатометника. Озброєний автоматом АК-74. Основне завдання — переносити гранати, допомагати гранато­метникові, забезпечувати його маневр під час бою.

С — стрілець. Озброєний автоматом АК-74. Основне завдан­ня — знищувати живу силу противника.

СС — старший стрілець. Озброєний автоматом АК-74. Він є заступником командира відділення.

У кожного солдата є також дві ручні гранати (Ф-1 або РГД-5), а на відділення видаються ще ручні (РКГ-3) та реактивні протитан­кові гранати (РПГ-18).

Ø Озброєння механізованого відділення

Бойові машини БТР та БМП, на яких діє механізоване відділен­ня, призначені для перевезення особового складу і підтримки бою. Вони мають велику швидкість пересування, успішно долають водні перешкоди, бездоріжжя, болото та глибокий сніг; обладнані систе­мою протиатомного колективного захисту та приладами нічного ба­чення (мал. 97, 98).

На озброєнні відділення ще є ручний кулемет Калашникова (РКК-74) (мал. 99), ручний протитанковий гранатомет (РПГ-7) (мал. 100), автомати Калашникова (АК-74) (мал. 102), ручні оскол­кові гранати (РГД-5, Ф-1) (мал. 101) та ручні кумулятивні проти­танкові гранати (РКГ-3) (мал. 103-а) або ручні протитанкові грана­томети (РПГ-18) (мал. 103-б).

Озброєння відділення за своїми тактико-технічними характе­ристиками ані трохи не гірше за стрілецьку зброю іноземних армій. При вмілому використанні озброєння відділення здатне виконати будь-яку поставлену задачу.

Ø Бойові можливості механізованого відділення

Бойові можливості — це кількісні та якісні показники, що характеризують можливість підрозді­лу виконати визначені завдання за встановлений час у конкретних умовах тактичної обстановки. Вони залежать від кількості особово­го складу, рівня його бойової підготовки, морально-бойового стану, наявності та стану зброї і техніки, рівня підготовленості та вміння командирів керувати підрозділами, від організаційної структури під­розділу, його забезпечення матеріальними засобами. На бойові мож­ливості суттєво впливають характер протидії противника, умови місцевості, стан погоди та час доби. Бойові можливості механізова­ного відділення характеризуються його вогневими та маневровими можливостями.

Механізоване відділення здатне вести боротьбу з танками та броньованими машинами, знищувати його вогневі засоби та жи­ву силу. Воно може знищувати у наступі 1 танк (бронетранспортер) та групу піхоти; в обороні — 1-2 танки (бронетранспортери) та 12­15 солдат противника.

В наступі маневрові можливості відділення характеризуються темпом наступу, а в обороні — здатністю змінювати позиції за ви­значений час.

Таким чином, механізоване відділення, обороняючи позицію, може відбити атаку до двох мотопіхотних відділень противника, а ве­дучи наступ, знищити до одного мотопіхотного відділення або якусь окрему ціль на напрямку наступу.

В обороні та у наступі механізоване відділення, як правило, діє у складі механізованого взводу, у розвідці чи охороні може діяти самостійно. В залежності від бойової задачі, характеру місцевос­ті та інших умов обстановки відділення може діяти на БМП (БТР), в пішому порядку (на лижах), а інколи і десантом на танку.

Питання для закріплення знань:

1.Для чого необхідно мати в організаційно-штатній структурі механізованого відділення командира?

2.Які обов'язки в бою буде виконувати помічник гранатомет­ника?

3.Які ручні гранати буде використовувати механізоване відді­лення при веденні наступального бою?

4. Хто може посилювати механізоване відділення (взвод) для того, щоб підвищити бойові можливості?

Бойова характеристика техніки та авіації іноземних армій

Ø Бойова характеристика основних танків

Танки та броньовані машини (БТР, та броньованих машин іноземних армій БМП) іноземних армій, призначе­ні для рішення широкого діапазо­ну задач, що ставляться у сучасному бою, маючи міцне озброєння, надійний захист та високу рухомість, здатні вогнем з ходу завдавати ураження військам. Танкові війська складають основну ударну силу сухопутних військ.

На озброєнні основних іноземних армій знаходяться зраз­ки бронетанкової техніки: танки М1А2 «АБРАМС» (США) «ЛЕО­ПАРД — 2А5» (ФРН), «ЛЕКЛЕРК» (Франція), бойова машина піхо­ти М2 «БРЕДЛИ», бронетранспортер М113 (Додаток № 7).

Вони здатні вести бій разом із мотопіхотним підрозділом або самостійно. Танки іноземних армій мають комплекси лазерних прицілів та приладів спостереження, що забезпечують ведення бою вночі. Озброєння у танках стабілізо­вано у двох площинах. Вони мають фільтровентиляційну установку, про­типожежне обладнання та обладнання для підводного водіння, деякі бойові машини мають протикумулятивний та протиатомний захист. Екіпаж танка складається із командира, на­відника оператора, заряджаючого та механіка-водія.

Ø Уразливі місця танків та броньованих машин. Способи боротьби з танками противника

У бою солдатові доводиться бо­ротися не лише з живою силою противника, а і з його технікою, особливо танками і броньованими машинами, які є небезпечними цілями і повинні знищуватися в пер­шу чергу. Танк не страшний, якщо солдат діє сміливо, добре знає його тактико-технічні характеристики, уразливі місця (мал. 104) і вміло за­стосовує свою зброю. Сучасний танк М-1 А2 «АБРАМС», у якого по­тужний двигун, велика швид­кість, могутнє озброєння, має такі слабкі сторони: поганий огляд місцевості; великі габа­рити; при попаданні в гусени­цю протитанковою гранатою танк не може рухатися; танк не може вражати ціль від 30 м і ближче, якщо вона нижча за корму корпусу. Найбільш уразливими місцями танка є: ходова частина (гусениця, ведуче та напрямне колесо), борт, корма корпусу та башта, прилади спостереження і при­цілювання, ствол гармати і ку­лемета.

Вибір засобів і способів знищення броньованих об'єктів про­тивника залежить від конкретних обставин. Для ураження танків та інших броньованих цілей в бою використовуються: ПТКРС, гра­натомети, протитанкові гранати, протитанкові міни, а також вогонь зі стрілецької зброї по приладам спостереження.

Якщо до позиції (окопу) наближається танк і його не вдалося знищити з гранатомета, то потрібно зачекати, поки він підійде на від­стань 25-30 м. На такій відстані вогневі засоби танка не можуть ура­зити солдата. Цей момент і потрібно використати для метання про­титанкової гранати. Якщо кинута граната не завдасть пошкоджень танку, то треба відскочити вбік або лягти на дно траншеї, а коли танк пройде, швидко піднятися і кинути гранату у його борт або кормову частину. Після вибуху приготуватися до стрільби по екіпажу, який намагатиметься залишити танк.

У боротьбі з танками та іншими броньованими цілями проти­вника вирішальну роль відіграють сміливість, рішучість і непохитна впевненість солдата у своїх можливостях.

Ø Літаки та вертольоти іноземних армій, їх тактика дій в бою

У загальновійськовому бою крім танків та бойових машин велике значення має авіація (Дода­ток №8). Основна задача авіації — підтримка сухопутних військ у наступі та обороні шляхом нанесення вогневого ураження назем­ному противнику на невеликих висотах. Тому боротьба з літаками та вертольотами, які низько летять, є однією з важливих завдань під­розділів усіх родів військ.

Для боротьби з літаками та вертольотами треба добре знати їх бойові характеристики та тактику дій.

Основу тактичної авіації іноземних армій складають реак­тивні винищувачи-бомбардувальники. Вони призначені для зни­щення малорозмірних та рухомих наземних цілей, можуть вести боротьбу з літаками і вертольотами. Ці літаки мають велику даль­ність польоту та добру маневреність. На них встановлене різнома­нітне озброєння та навігаційна апаратура. Вони можуть наносити бомбові удари по наземним цілям і вражати їх вогнем із гармат і кулеметів, керованих і некерованих ракет, а також запалюваль­ними сумішами.

Діють винищувачі-бомбардувальники у залежності від об­становки частинами, підрозділами, парами або самостійно. У район цілі вони можуть виходити на малих, середніх і великих висотах, атакують ціль — з пікіруванням, кабрируванням або з горизонталь­ного польоту. При пікіруванні літак знижується з постійним кутом нахилу траєкторії. Кабрирування застосовується при нанесенні уда­рів по наземним цілям з малих висот; при цьому літак набирає висо­ту, і скидування бомб можливо у любій точці траєкторії.

Бойові вертольоти армій іноземних держав у взаємодії з винищувачами-бомбардувальниками можуть брати участь у всіх видах бойових дій. Вони уражають наземні цілі керова­ними і некерованими ракетами, вогнем із гармат, гранатометів та кулеметів.

Діють вертольоти підрозділами та невеликими групами. Вони здатні здійснювати маневр курсом, висотою та швидкістю. До цілі підходять на дуже низькій висоті, використовуючи місцевість, атаку­ють — з пікіруванням і кабрируванням та завдаючи удар, відходять. Характерна риса дій вертольотів — раптовість.

Питання для закріплення знань:

1.Які вогневі засоби механізованого відділення можуть вико­ристовуватися для боротьби з танками противника?

2.Яке ураження можна завдати танку ручною протитанковою гранатою РКГ-3?

3.Яке ураження можна завдати танку із стрілецької зброї (РКК-74, АК)?

4.Якими вогневими засобами можна уразити ходову частину танку?

5.Якими вогневими засобами можна завдати ураження літаку (вертольоту) противника?

4.2. Дії солдата в бою

Ø Способи пересування солдата в бою

У сучасному бою солдату треба вміти швидко і непомітно пере­суватися на місцевості під вогнем противника, і в той же час безпе­рервно вести спостереження і знищувати його вогнем із своєї зброї. У бою солдат може пересуватися на БМП, БТР, десантом на танку та у пішому порядку.

Залежно від характеру місцевості, умов, обстановки і вогне­вих дій противника солдат може пересуватися в бою: прискореним кроком (бігом), перебіганням; переповзанням.

Прискорений крок або біг (на повний зріст або пригинаючись) застосовується для подолання ділянок місцевості, недоступних для спостереження і вогню противника. Темп прискореного кроку у середньому 130-140 кроків за 1 хв., довжина кроку — 80-90 см. Так солдат рухається в ході атаки, тримаючи зброю в положенні го­товності до негайного відкриття вогню.

Бігом перебігають з укриття до бойових і транспортних ма­шин, долають перешкоди. Темп бігу — 180-200 кроків за 1 хв., до­вжина кроку — 120-150 см.

Перебігання застосовується для швидкого зближення з про­тивником на відкритій місцевості. Довжина перебігання залежить від рельєфу та інтенсивності вогню противника і в середньому має бути 20-40 кроків. Чим відкритіша місцевість і сильніший вогонь, тим коротшим має бути перебігання.

Команда командира відділення може бути такою: «Відділення, в напрямку окремого дерева, на рубіж каміння-кущі, перебіжкою, з права по одному — ВПЕРЕД!»

Для перебігання з положення лежачи необхідно спочатку по­ставити зброю на запобіжник, за попередньою командою визначити шлях руху і можливе укриття, потім за виконавчою командою стрім­ко перебігти у визначене місце. На місці зупинки лягти на землю, відповзти трохи вбік та приготуватися до ведення вогню.

Переповзання застосовується для непомітного наближення до противника і прихованого подолання ділянок місцевості, що мають

незначні укриття. Залежно від обстановки, рельєфу міс­цевості та вогню противника солдат може переповзати:

по-пластунськи: ляг­ти на землю, правою рукою взяти зброю за ремінь біля верхньої антабки і поклас­ти її на передпліччя правої руки; підтягти праву (або ліву) ногу, і водночас про­сунути ліву (праву) руку якомога далі, відштовхую­чись зігнутою ногою пере­сунутися вперед, підтягну­ти другу ногу, виставити руку і продовжувати руха­тися так само, притискуючи до себе зброю (мал. 105а);

напівкарачки: стати на коліна і, спираючись на передпліччя або кисті рук, підняти зігнуту праву (ліву) ногу до грудей, в водночас ліву (праву) руку просунути вперед; просунути тіло вперед до по­вного випрямлення правої (лівої) ноги, водночас підтягнувши дру­гу зігнуту ногу, і просуваючи вперед другу руку, продовжувати рух; зброю тримати: при опорі на передпліччя — так само, як і при пе­реповзанні по-пластунськи; при опорі на кисті рук — у правій руці (мал. 105б);

на боку: лягти на лівий бік, підтягнути вперед ліву ногу і зі­гнути в коліні, спертися на передпліччя лівої руки, каблуком правої ноги впертися в землю як можна ближче до себе, розгинаючи праву ногу, просунути тіло вперед; не змінюючи положення, продовжува­ти рух; зброю тримати правою рукою, поклавши її на стегно лівої ноги (мал. 105в).

Солдат, що засвоїв способи пересування, може швидко і не­помітно пересуватися на полі бою, це надає йому перевагу над про­тивником.

Дії солдата в обороні

В обороні кожний солдат, вміло використовуючи свою зброю, ін­женерні споруди та сприятливі умови місцевості, може знищити велику кількість солдат противника, а також його танки та інші броньовані машини.

В обороні солдат діє у складі відділення.

Ø Поняття про вогневу позицію. Вимоги до вибору місця для ведення вогню і спостереження

Вогневою позицією для солдата в обороні буде одиночний окоп. Вона вказується командиром відділення або вибирається само­стійно. Вогнева позиція повинна мати огляд і обстріл у вказаному напрямку, бути зручною для стрільби. Під час вибору вогневої по­зиції доцільно використовувати воронки, канави, насипи, а також місцеві предмети (дерева, каміння, пні, кущі). Якщо перед вибраною вогневою позицією є висока трава, що заважає спостереженню і ве­денню вогню, її треба прибрати або змінити вогневу позицію. Сол­дат мусить усе бачити і при цьому залишатися непоміченим для про­тивника. Місце повинно забезпечувати достатній огляд, маскування, укриття від вогню противника і мати зручні підходи. Не потрібно влаштовувати вогневу позицію на вершинах, горбах, біля окремого дерева чи будинку, тобто поблизу тих об'єктів місцевості, які при­вертають увагу противника і служать йому орієнтиром.

Одиночний окоп для стрільби лежачи складається із заглибини у ґрунті довжиною 170 см, шириною 60 см, глибиною 30 см і брустве­ра висотою 30 см. Для зручності стрільби (упору) у передній частині залишається сходинка шириною 20-30 см. У секторі обстрілу на бру­ствері робиться продольна заглибина (висота бруствера зменшується до 10 см). Між бруствером і краєм заглиблення окопу залишається ді­лянка шириною 30-40 см, вона називається бермою. На ній може об­ладнуватися заглиблення під магазин автомата (мал. 106).

Ø Порядок обладнання окопу та його маскування

Вивчивши місцевість і переконавшись у правильності вибраного місця, солдат починає обладнува­ти окоп для стрільби лежачи. Зброю кладе справа від себе на відста­ні витягнутої руки, стволом у на­прямку противника.

Повернувшись на лівий бік, виймає піхотну лопатку і, трима­ючи її за держак обома руками, ударами до себе підрізає дерен. Знявши дерен, складає його збо­ку, щоб після обладнання окопу його можна було використати для маскування бруствера; землю викидає спочатку вперед, потім убік, щоб захистити себе від куль, осколків снарядів, мін.

Голову треба тримати яко­мога ближче до землі, але так, щоб можна було вести постійне спостереження за противником (мал. 107).

Викопавши передню час­тину окопу глибиною 20 см, сол­дат пересувається трохи назад і продовжує обладнувати його.

Надалі окоп удосконалюється: його поглиблюють і роблять придатним для стрільби з коліна і стоячи (мал. 108). Глибина окопу: для стрільби лежачи — до 30 см, для стрільби стоячи — до 110 см. Висота бруствера — 30-60 см.

Слід підготувати автомати і кулемети для ведення вогню вно­чі. Для автомата робиться в бруствері жолобок з таким розрахунком, щоб покладений в нього автомат був наведений точно у вказаному командиром напрямі. Краї жолобка утрамбовують і обкладають де­реном. Кілочки-обмежувачі забивають по два біля цівки і приклада автомата. По можливості кілочки замінюють рогатками.

Обладнаний для стрільби лежачи окоп маскується під навко­лишню місцевість. Для цього використовується дерен, земля та тра­ва, взимку — сніг.

Дії солдата-спостерігача

Ø Спостерігач і його обов'язки

Спостерігач призначається із числа солдатів. У нього може бути прилад спостереження (бінокль). Отримавши задачу для огляду місцевості від командира відділення, спостерігач з'ясовує: орієн­тири (мал. 109) та умови спостереження, найменування місцевих предметів; сектор (полосу, напрямок район, об'єкт) спостережен­ня; відомості про противника та його підрозділи, де вибрати місце для спостереження і що зробити по його обладнанню та маскуван­ню, на що звернути особливу увагу; порядок доповіді про результа­ти спостереження та сигнали оповіщення.

З'ясувавши отримане завдання, спостерігач вибирає місце для спостереження, якщо воно не було призначене; визначає відста­ні до орієнтирів та характерних місцевих предметів в призначеному секторі, при цьому постійно спостерігає за противником.

Виявити противника можна по демаскуючим ознакам. Це мо­жуть бути сліди гусениць та колес техніки; пожовкле листя та трава, що використовується для маскування сховищ, дим від техніки.

При виявленні ознак наявності противника необхідно вивчи­ти цю ділянку місцевості особливо уважно за допомогою біноклю та визначити характер цілі (об'єкта).

Ø Визначення положення цілі

Для виявлення положення цілі відповідно орієнтирів та порядок на місцевості необхідно виміряти доповіді про результати спостереження віддаленість її (праворуч чи ліво­руч, далі чи ближче від найближ­чого орієнтира, відстань до якого вже відома.) Віддалення ліворуч і праворуч визначається у тисячних, а віддалення по дальності — у метрах.

Доповідь про результати спостереження повинна бути ко­ротка та чітка. Це надає можливість командиру зразу найти те, що виявив спостерігач. Наприклад: «Орієнтир 3, ліворуч 0-30, ближче 100, біля пожовклого куща — кулемет противника». Ре­зультати спостереження заносяться до журналу спостереження за формою:

Від умілого спостереження у бою залежить виконання бо­йової задачі, а отже дії солдата-спостерігача повинні бути чіткими і вмілими.

Способи боротьби з танками та броньованими машинами

Боротьба з танками, бойовими машинами піхоти та броне­транспортерами противника є однією з найважливіших задач у за­гальновійськовому бою. Для досягнення успіху солдату треба знати сильні та слабкі сторони бойових машин, особливо уразливі місця, бойові можливості свого озброєння для правильного застосування його в бою.

Ø Можливості озброєння механізованого відділення для боротьби з танками та броньованими машинами

У механізованому відділенні для боротьби з танками і броньованими машинами противника є: ручний протитанковий гранатомет (РПГ-7 та РПГ-18), ручні кумулятивні протитанкові гранати (РКГ-3), крім того на БМП — протитанковий ракетний комплекс бойової ма­шини (ПТРК) та гармата БМП.

Бойові можливості цих протитанкових засобів визначаються перш за все їх характеристиками: бронепробиваємість, дальність стрільби, влучність вогню та швидкострільність.

Ракета ПТРК, снаряд гармати БМП та граната РПГ-7 практич­но пробиває броню будь-якого сучасного танку. Найбільш резуль­тативний вогонь по танкам на дальностях може бути: із ПТРК — 1000-1500 м, гармати БМП — до 1300 м, РПГ-7 — 100-300 м. Ручна кумулятивна граната (РКГ-3) при влучені у ціль вибухає миттєво, під час вибуху створюється кумулятивний струм, який пробиває броню або розбиває гусеницю, уражає обладнання та озброєння танку. Крім того, вогнем автоматів та кулеметів можна нанести по­шкодження оглядовим приладам та прицілам. Успішність бороть­би з танками буде залежати також і від морально-бойових якостей особового складу, від взаємодії із засобами і силами що приймають участь у бою, від характеру місцевості та стану погоди.

Ручний протитанковий гранатомет РПГ-7

Знаходиться на озброєнні у механізова­ному відділенні. Гранатомет має такти-ко-технічну характеристику:

• Калібр — 40 мм.

• Маса — 6,3 кг.

• Прицільна дальність стрільби — 500 м.

• Дальність дійсного вогню — 330 м.

• Дальність прямого пострілу (по танку висотою 2 м) — 330 м.

• Бойова швидкострільність — 4-6 постр./хв.

Ручний протитанковий гранатомет РПГ-18

Знаходиться на озброєнні у механі­зованому відділенні. Під час ведення бою в обороні озброюється старший стрілець і стрілець по одному грана­томету. Він має тактико-технічну ха­рактеристику: • Калібр — 64 мм.

• Прицільна дальність стрільби — 200 м.

• Дальність прямого пострілу (по танку висотою 2 м) — 135 м.

• Маса — 2,6 кг.

• Використання — одноразовий.

Ручна кумулятивна протитанкова граната РКГ-3

Призначення: протитанкова гра­ната, направленої дії, призначена для боротьби з танками та броньо-

М_ал 112 РКГ_-3 ваними машинами, для зруйнування

довгочасних та польових оборонних

споруд.

Принцип дії: при попаданні у ціль граната миттєво вибухає та утворений струмінь газів високої щільності і температури пробиває броню та перешкоди. Тактико-технічна характеристика РКГ-3:

• Тип — протитанкова.

• Характер дії — направленої дії, ударна.

• Час горіння запалу — миттєво при зіткненні з ціллю.

• Середня дальність броску — 15-20 м.

• Вага — 1070 г.

Загальна будова РКГ-3

1.Корпус.

2.Рукоятка (в якій розташовано ударний механізм, стабілізатор, запобіжний при­стрій).

Мал.113. Загальна будова ^{3. Розривний заряд.}
РКГ_-3 4. Запал.

Порядок спорядження РКГ-3

Достати гранату із сумки, викрутити рукоятку, вставити у трубку корпуса запал та накрутити рукоятку до кінця.

Ø Застосування ручних протитанкових гранат для знищення танків та броньованих машин

У сучасному бою боротьба з танками та броньованими машинами противника покладається в основному на протитанкову артилерію, комплекси ПТРК, а також на протитанкові гранатомети та мінно-ви­бухові загородження. Не виключена можливість, що окремі танки та броньовані машини можуть прорватися до переднього краю обо­рони наших військ. їх необхідно знищити ручними протитанковими гранатами.

Якщо до окопу наближається танк, солдату треба почекати, коли він підійде на відстань 25-30 м та, використовуючи мертвий простір (ділянку, на якій солдат не може бути вражений кулями із танку), кинути протитанкову гранату у танк. Якщо танк не вра­жений і продовжує рухатися прямо, солдат лягає на дно окопу або відскакує в бік. Коли танк пройде, швидко встає та вражає в уразливе місце наступною гранатою. Екіпаж підбитого танку, що намагається залишити його, знищується вогнем із автомату. Ки­дати протитанкову гранату можна стоячи, з коліна та з положення лежачи, але обов'язково із-за сховища, яке може захистити від ви­бухової хвилі та осколків гранати.

Замах гранатою починати плавно, а потім поступово збіль­шувати швидкість руху руки; закінчуючи замах, вкладають у кидок усю силу. Кинувши гранату, негайно треба сховатися. При цьому треба враховувати, що за час польоту гранати танк пройде 5-10 м.

Поиск по сайту: