ТЕМА 2. ПЕРШ СИСТЕМИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ. КАБАЛІСТИКА, АНТИЧНА І ХРИСТИЯНСЬКА ГЕРМЕНЕВТИКА

Перша відома нам система інтерпретації — це кабалістика. Потім виникають антична і християнська герменевтика. Всі вони розвиваються навколо сакральних текстів. Кабалістика тлумачить Старий Завіт, антична герменевтика — поеми Гомера, християнська герменевтика — Старий і Новий Завіти. Для нас цікавий культурний феномен кабалістики як першої герменевтичної системи. Проте з точки зору методології вона не являє для нас жодного зацікавлення. Кабалістика створена і може функціонувати тільки для інтерпретації Старого Завіту.

Міхаель Лайтман пише, що «згідно Каббалі існує чотири види знання, котрі може і повинна збагнути людина: 1) Творіння; 2) Фінкціонування; 3) Кругооберт душ; 4) Управління». Далі він запитує, «але чи можливо забезпечити повну свободу особистості у суспільстві? Якщо суспільство створює свої закони згідно із законами Тори, то людина, виконуючи їх, не втрачає можливості максимально індивідуально розвиватися (до з'єднання із Творцем), оскільки закони Тори — природні закони керування світом і суспільством. Якщо ж суспільство створює свої закони у протиріччі із законами Тори, то людина, навіть виконуючи їх, не може досягнути максимального розвитку».

Загалом така система інтерпретації нагадує суміш тверджень з різних галузей знання, що дозволило Ґуставу Шпету назвати її логічним потворством. Кабалістика виходить з ідеї абсолютності тексту Старого Заповіту і спрямована тільки на нього. Вона не являє собою герменевтичної процедури в європейському розумінні, як міркування з приводу. Це замкнена схема, яку можна осягнути, а не доповнити. Хоч нам треба звернути увагу на те, що мова йде не лише про містичне тлумачення Старого Заповіту. З одного боку, духовні, засади Св. Письма були переведені у побутову площину, а з другого — зроблена спроба вичленити із Заповіту Духу якесь знання і розробити умоглядну псевдонауку.

За свідченням Чарльза Вільяма Ґекерторна, кабалістика — це витвір різних іудейських сект. Іудеї кажуть, що сам Бог відкрив цю «науку» Мойсею. Першу письмову публікацію кабалістики Ґеккертон відносить до того часу, який охоплює останнє століття до і перше після Різдва Христова. Дослідник пише, що «на думку Піфагора, Всесвіт є символом потаємних властивостей чисел; згідно Кабали, він є лише дивною сторінкою, на котрій всі предмети, що існують, накреслені вищим художником через перші десять чисел і двадцять дві літери єврейської абетки».

Такий підхід був спрямований на створення корпоративного духу серед цілого народу. Старий Заповіт фактично відіграв роль чинника національної ідентифікації та політичноїідеології. За словами Шмуеля Ноаха Айзенштадта, «незважаючи на те, що протягом століть гебреї становили релігійну общину зі специфічними віруваннями та обрядами, термін «релігія» є недостатнім для повного пояснення всіх аспектів їхнього історичного досвіду, тому що у цьому досвіді є дещо більше, ніж релігія». Завдяки специфічному дахові іудаїзм, євреї пронесли світло своєї культури через тисячі років бездержавності та скитань по чужині. Водночас синдром вибраного народу не міг не призвести до штучного відгородження себе від інших людей та погорди до них. Тут ми стикаємося з феноменом т. зв. «малого народу», який розглядатимемо пізніше.

У цьому полягає засаднича культурно-філософська відмінність іудаїзму від християнства. Християнину чужий дух корпоративізму. Наведу слова, які належать росіянинові-католику А. Волконському: «Християнин повинен триматися свого вчення не тому, що воно «наше», а тому, що воно несе істину. У Новому Заповіті немає вибраного «народу; зберігання Істини довірено в ньому Сином Божим не окремому народові, а його Вселенській Церкві. Тому християнський народ, який вважає себе (в обличчі своєї влади, своїх мислителів чи просто віруючих) народом-хранителем Істини, впадає у тяжкий гріх гордині, що межує із святотатством («Народ Богоносець»). (...) Думка про особливе призначення, що виокремлює нас із всього людства («Третій Рим»), прищеплена нам візантійською школою у сумні часи нашого невігластва у духовних питаннях; воно було наслідком монгольського панування, яке відірвало нас від живого спілкування із Заходом».

Волконський критикує імперську «вибраність» своїх одноплемінників, проводячи ^г аналогію із старозавітною європейською «богообраністю». Критика відбувається на християнських засадах любові до свого ближнього лише за те, що він є людиною, а не через приналежність до певної корпорації.

Але ще до Різдва Христова свій внесок у розвиток герменевтики зробили греки. Ґустав Шпет писав: «Із самої сутності герменевтичних питань зрозуміло, що вони повинні були виникнути там, де зароджується бажання дата собі свідомий звіт у ролі слова як знака повідомлення. Перша постановка цих питань, рівно як і спроби прикладного к вирішення, ^и виникають у тісному зв'язку з питаннями риторики, граматики і логіки з одного боку, та у зв'язку з практичними вимогами педагогіки, моралі й навіть політики — з другого. Так особливо і передусім Гомер став предметом тлумачення в школах, і можливо, не лише граматичного, а й морального; природно, він і на все життя грека, як про це свідчить, між ¹ іншим. Платон, залишився джерелом його моральних і політичних принципів, застосування і яких вимагало не тільки простого читання поезій, а й тлумачення їх».

Мова йде про винив поем Гомера у своєму часі. Залишаючись класичними взірцями для нас, вони, тим не менше, не мають сьогодні того комунікативного ефекту, який справляли на стародавніх греків. Ґустав Шпет висловлює припущення, що з кінця VI ст. до Р.Х. починається власне «вчена» екзеґеза національних поем, яка шукала певного прихованого — алегоричного, морального й фізичного — сенсу міфів та зображень Гомера. Томупочатки наукової герменевтики пов'язані саме з художньою літературою. А це, в свою чергу, означає, що модерне (сучасне європейське) філософування Платона зароджується вже на грунті герменевтичних вправ.;

Ґустав Шпет також згадує проблему перекладу. Знайомство греків зі Сходом вимагало вміння перекладати з іноземних мов. Сам принцип перекладання тісно пов'язаний з герменевтикою. Архаїчна мова Гомера, який продовжував залишатися національним учителем, ставала все важчим для безпосереднього розуміння. З'явився і суто науковий інтерес до тлумачення традиційного релігійного світогляду та міфології. Тому вже у ІІІ ст. до Р.Х. виразно окреслюються три течії у тлумаченні міфів: морально-психологічне, алегоричне та історичне. Елліністична традиція залишила нам у спадок два різних герменевтичних напрямки — аналогісги (Олександрія) та аномалісти (Пергам). Пізніше, з виникненням християнства, герменевтика як самостійне вчення конституюється передусім в якості дисщшліни, допоміжної для богослів'я. Вже у перших школах виявляється розбіжність герменевтичних богословських напрямків. Після Різдва Христова формується християнська герменевтика, або екзегетика, яка була покликана тлумачити Старий і Новий Заповіти.

У І-П ст. формується олександрійська богословська школа з алегоричним тлумаченням Св. Писання. Навпаки, антіохійська школа, яка виникла наприкінці ІІІ ст., висувала «дослівне» тлумачення — граматичне та історичне. Найвидатніший представник цієї школи - Іоанн Златоуст. Приблизно з XVIII ст., разом із розвитком історичної науки, в науковому богослів'ї перемагає другий напрямок. Сутність т. зв. алегоричного тлумачення полягає в тому, що в тексті, який піддається інтерпретації, поруч із безпосереднім сенсом вишукується ще інший сенс, не всім і не завжди приступний, глибший, найчастіше містичний. Причому представники цього напрямку, поруч із прямим сенсом, припускають
існування ще не одного, а кількох. ' • / •, -

>•;■ Так, Оріґена розрізняє три сенси — історичний. Душу Писання і Дух Писання; Григорій

Великий — історичний, типічний і моральний; Бонавентура нараховує один сенс

буквальний і три «духовних»: аналогічний, алегоричний і моральний, чому обґрунтування

'• він бачить у тому, що Бог єдиний, але в трьох особах (Бог Отець, Бог-Син, Бог-Дух

■. Святий); так само розрізняє Фома Аквінський: сенс буквальний чи історичний, який

полягає в тому, що означають самі слова, і три духовних сенси, які складають значення

самих предметів, названих у словах, — алегоричний, тут же — моральний та —

анагогічний, що належить до «предметів вічної слави»; той же Бонавентура також \ нараховує і сім сенсів (згідно семи печаток Апокаліпсиса), — до попередніх ще: символічний, синекдохічний та гіперболічний.

Між іншим, на цьому ірраціональному шляху інтерпретування стояла також і
каббалістика. У своге засадах це не є наукове тлумачення. Однак алегоричне тлумачення,
на відміну від каббалістики, не меркантилізоване, не регламентоване, воно будується на
духовному просвітленні інтерпретаторів і має відношення більше до літератури, ніж до
літературознавства. А самий момент просвітлення, чи натхнення, завжди був присутній як
- у науковому, так і в мистецькому пошуку. Літературознавство не належить до точних
наук і 2x2=4 тут тільки за певних обставин. ^' = -.:: < ><

Хочу навести декілька прикладів із творів відомих теологів. Ось як про можливість кількох інтерпретацій писав Скотт Оріґена: «Адже той безмежний Святий Дух, що надихнув Писанням уми Пророків, заклав у нього безмежну можливість розуміння, і тому жодне тлумачення не виключає іншого, запозичив автор десь думки чи дошукався істини сам за допомогою Божого просвітлення — аби це відповідало постулатам католицької віри й не відволікало думки людей в інший бік».

■а Емануель Сведенборг: «В кожному реченні Слова Божого є внутрішній сенс, в котрому полягає не природне і земне, а духовне і небесне. І це не ліпне стосовно сенсу окремих слів, але також стосовно кожного слова, бо Слово Боже написано від початку до кінця по відповідностям, з тією метою, щоб у кожній частиш його був внутрішній зміст». ч; Таким чином, перші відомі герменевтичні системи зробили значний внесок у сучасну _? теорію інтерпретації. Для літературознавства каббалістика цікава як прецедент, антична герменевтика лягла в основу європейської філософії як чистого міркування, а вже на стадії екзеґетики фактично виникає методологія послідовної інтерпретації х}^гдожнього

г-ТВОру. ■.■;..•>. ■■:>]'} ■,■ ■' Ч / ■ ■;:^!ч '- ■'- "'-''^: ■ ^{;> :}'' ■'■^і''!^!: •'' '-■■■"■ ''' ^;'

"■ ■:г--/:.Іі» і ■ _ п.