ТЕМА 8. ФІЛОСОФСЬКА ГЕРМЕНЕВТИКА

Ми переходимо до розгляду герменевтичної концепції учня Едмунда Гуссерля, одного з
найбільших філософів в історії людства — Мартіна Гайдеґґера (1889-1976). Учень входить
у конфлікт зі своїм учителем. Психологізм і релятивізм, котрі могли вважалися
похованими завдяки зусиллям Гуссерля і неокантіанців, несподівано відроджувалися у праці
найдорожчого, найталановитішого учня. Ми будемо говорити про онтологію Мартіна
Гайдеґґера, який вважав, що тільки через людське буття (буття—свідомість), буття як
таке може бути (стати) помисленим, може стати проблемою. «Онтологія, — пише він, —
можлива тільки як феноменологія». - г... ', <

Якщо герменевтику раннього Гайдеґґера можна назвати історичною, то герменевтика
другого періоду — онтологічна (П.Гайденко). Історична герменевтика іде від людини та її
існування, останнім горизонтом якого є історичність; герменевтика онтологічна іде від
буття і пропонує тлумачити історію як «долю буття». т

До людини як до початку, точки відрахунку філософської будови, Гайдеґґер підходить зовсім не так, як це зробив свого часу Декарт: головне в людині для Гайдеґґера не мислення, а існування, екзистенція. Він орієнтується на К'єркеґора, який заявив ще у минулому столітті: «Екзистенція відділяє мислення від буття».

На противаг}' класичній традиції, що виходить від Платона і проходить як через Середні віки, так і через Новий час, аж до німецького ідеалізму, представники якої вважали свідченням об'єктивності людського мислення приналежність його до вічного, позачасового першопочатку, Гайдеґґер вбачає джерело відкритості існування в його часовості. Розгляд буття в горизонті часу знову-таки іде від Гуссерля. Гайдеґґер пише: «У правильно зрозумілому та правильно експлікованому феномені часу закорінена центральна, проблематика всієї онтології». Йдучи за Гуссерлем, він протиставляє звичайному «фізичному» часові як «безкінечній незворотній послідовності моментів «тепер» первісну, трансцендентально-субєктивну часовість — «екстатичну часовість існування». Вона є не послідовністю моментів, а цілісністю трьох вимірів (екстазів) — екзистенціально усвідомленого минулого, сучасного і майбутнього. «Часовлення не означає «послідовності» екстазів. Майбутнє не пізніше минулого, а минуле не раніше теперішнього. Часовість часовиться як майбутнє, що було теперішнім». Однак Гайдеґґер критикує Гуссерля за традиційне (від Платона) сприймання часу як чогось безкінечного в обидва боки.

Сам Гайдеґґер вбачає головну ознаку часовості в її скінченності. Відкрите у відношенні до своєї скінченності, людське існування саме тому відкрите буттю. «Сутність скінченності — це основна структура людського буття», — пише філософ. Саме цим

■ ■■■28 "■

пояснюється така велика роля «екзистенціалу» страху, він, за Гайдеґґером, є формою переживання людиною власної скінченності. Тільки усвідомивши невічність власної присутності у світі, людина замислюється над метафізичними питаннями і розпочинає міркування як філософію та інтерпретацію дійсності.

«Страх є тим основним станом, котрий ставить (людину) перед ніщо. Буття сущого можна збагнути тільки у тому випадку — і в цьому полягає глибішна скінченність трансценденції, — якщо ісщвання вкорінене в ніщо. Ця вкоріненість у ніщо є не мислення ніщо, а подія, яка складає основу всякого находження себе посеред уже сущого». Тут треба згадати, що концепція штенційності, за Гайдеґґером, — не тільки фундаментальна характеристика пов'язаності людського буття і світу, а й характеристика різниці між буттям та екзистенцією; тільки екзистенція може бути інтенційно пов'язана зі світом. У своїй праці «Буття і час» Гайдеґґер, по суті, зробив спробу онтологічно уґрунтувати історизм Дільтея, зробивши тим самим герменевтику і розуміння універсальним методом, в той час як у Дільтея це був лише метод наук про дух.

Гайдеґґер писав: «Назва «герменевтика» було мені відоме з моїх теологічних студій. Тоді я особливо цікавився питанням про відношення між словом Св. Писання та теологічно-спекулятивним мисленням. Це було, якщо хочете, те саме відношення, а саме між мовою та буттям, тільки воно було приховане і мані неприступне, так що я марно шукав провідну нитку на багатьох неправдивих шляхах. Без цього теологічного джерела я ніколи б не став на шлях мислення. Адже в джерелі завжди вже присутнє майбутнє».

Для нас тут найцікавішим є те, що з точки зору Гайдеґґера, найбільш адекватним чином «істину буття» може явити мистецтво, оскільки у витворі мистецтва «відбувається істина» як «приховуюче розкриття» сущого.

Ось феноменологія твору мистецтва: «Камінь тисне і свідчить про свою вагу. Але, лежачи перед нами, ця вага в той же час не допускає жодного проникнення в неї. Якщо ми спробуємо в неї проникнути, розрубавши скелю, то і в своїх уламках вона ніколи не явить нам чогось внутрішнього і такого, що розкрилося б. Камінь відразу ж знову повернеться в ту саму глухоту ваги своїх уламків. І якщо ми спробуємо збагнути його інакше, наприклад, зваживши, то ми тільки довідаємося про розмір його вагу. Ми довідаємося про точну цифру, що визначає вагу⁷, але сама вага знову вислизне з під розгляду. Колір сяє й хоче лише одного — сяяти. Якщо, бажаючи зрозуміти та виміряти його, ми розкладемо його на кількість коливань, він зникне. Він показує себе тільки в тому випадку, якщо залишається прихованим і непоясненим».

Ганс-Ґеорґ Гадамер є учнем Мартіна Гайдеґґера. Треба зазначити, що він має не оргінальний, а синтетичний розум. Узагальнення Гадамера про герменевтику є цікавими і

важливими. Він, зокрема, пише про те, що «герменевтика — це практика. Хто не може
скористатися з практики герменевтики її універсальну широту та її філософське
виправдання, той, можливо, буде знаходити нові й нові методи, за допомогою яких
можливо досягти успіхів у науках, однак розумному застосуванню знання з їх допомогою не
навчиться». ■

«Скрізь, де ми намагаємося збагнути світ, де відбувається подолання відчуженості, де здійснюється засвоєння, де видаляється незнання і нейнайомство, скрізь здійснюється герменевтичний процес збирання світу у слово і в загальну свідомість. І навіть монологічна мова сучасної науки набуває суспільної реальності лише таким шляхом».

«Єдиною передумовою герменевтики є мова (Шлейєрмахер). Всяка розмова виходить з єдиної передумови розмовляють тією самою мовою. Розмова є процесом взаєморозуміння».

«Точно передати текст може лише той перекладач, котрий зуміє дати мовне вираження тому предмету, котрий відкриває йому оригінальний текст, тобто знайде мову, котра буде його шіасною і, разом з тим, відповідатиме оригіналу. Таким чином, ситуація перекладача, по суті справи, співпадає з ситуацією інтерпретатора».

«Мова — це універсальне середовище, в котрому здійснюється розуміння. Способом цього здійснення є тлумачення. Таким же справедливим є і зворотнє твердження: проблема мовного вираження є проблемою самого розуміння. Будь-яке розуміння — це тлумачення, а всяке тлумачення розгортається у середовищі мови, котра, з одного боку, прагне виразити в словах сам предмет, з другого — є мовою самого тлумачення. Тлумачення, як і розмова, є колом, котре замикається в діалектиці питання й відповіді. В середовищі мови здійснюється справжнє історично-життєве відношення, котре ми можемо тому назвати розмовою також і у випадку витлумачення текстів. Мовний характер розуміння є конкретністю дійово-історичної свідомості. Швидше за все, те, що є літературою, включало в себе певну сучасність у ставленні до будь-якої сучасності. Розуміти її — не означає робити висновки про життя, що зникло, минуло, але самим по собі бути причетним до висловленого».

«В дійсності мислити історично — це означає зробити всі ті зміни, котрі переходять поняття минулих епох, коли ми самі починаємо мислити цими поняттями. Завдяки тлумаченню, текст повинен набути мову. Але жодний текст, жодна книга взагалі не розмовляють, якщо вони не говорять мовою, яка може дійти до читача. Тому тлумачення повинно знайти правильну мову, якщо воно справді хоче допомогти текстові заговорити».

Гадамер зробив дві цікаві речі. По-перше, у нього тлумачення перестає бути зовнішнім завданням у відношенні до інтерпретатора, перетворюючись на екзистенціальну акцію (Гадамер тим самим немов би повертається — через голову представників герменевтики

ЗО

•(лзнзз) ганвяоїМхзноя а в ' а зн звьвда вашхязнздосізл Ахзїї Анаогол оюяо 'зшявну 'оду внгоішоіїгаон Азнзз «тннзоіоях» X в '«тннзігаоніп'га» Я зн звжвяа йзивйвд ппвхзсішізхнї оюхзю 'ииваою ідаитнт. ттпвХхиз іовзвіш тзоаз ой шгоішоїїтаон оюи ихсизнМга 90ІП 'аі вн в 'вск>хяв огіігеХхио а юихихзпмзсізіі доіп 'зх вн зн знвяомвЛіз шгігиоЛе знміхязнзийзд здзз ой вйохяв ИіязоИ ихв^зохаве оючїі іхзошойояїїгазн А хтяе іооз ішоївИ 'оо'ш 'Аиох а в 'їшіо'гадоН щоаз вх олои жім е ихвіюйоц шіквз їшх і їюсіохяв £ здзо ихішжохохо доіп 'Аиох я зн звівіюп вяв(іііз

' ' ■(яохвігв]Д[^-д) кнні№&ой оюи ихвн зжа вдзсіх 'ихштВ№^ігхиа оіои

доґп зігв 'ихиьвїмлігхия ондтйхоп зїі 'ихткХеоііе «юоіп до^ шзтіівхзсЬкізхні вх жвннр^&осі жтр«Ажзім Азхіь ихззаосіп оашгжоїАізн изчігтхзоп '«взчхзшАеогї оіп» 'одох лниИзсізз а иинзнхвхя,(зхвьоп олоивз Ига '«зшАеосі» охх 'иох иячіґгжю:взчхзошше зїішионвхз іїшхазнзкйзл игачофозоігтф ^ ттїівхзсіпсізхнт хвхчігАезсі "яв — вннщАеосі в ваоиА і вннтнлео(І пвхз итнНзсізпоп нв хАх звпАхоия вйівхзсЬі(ізхн| '«ззз&йз» зви охх 'иох в '«хяз.до» зв взчхиьмш 'ихі№&осіе онодсіхоіі оіп 'зх:ішохохи1ї трнаиілз₄до — хяз₄д1з.щоіюззонл юзчзизпоДяз вігИ трнйзхзвйвх £ чхсяваиішиа оіюз зньихазнзийзл ихвайіЕой идосіпз шшдтйхопзн и зігв 'шіаиігжоизн зшиїї¹ зн Йтхиа ижявх оїп 'Амох вн звлвионвн (ізїмвіі^ ох 'нхииа віюз олочп ет вовігвлврчвн ваихазнзийзл вніїзсізіюн оїпя]^

•«веоя олоньихазнзнйзл»

гаоаївн Иш.ііюіїга 'ттпвхзсЬкізхні чхзщіййх Апітлокойохзі^ ^іняоїгол вн Ивплон взаваоштж: -од "(взавімивЕ оізн охх 'олох ояхзз ззя вігваопшохвЕ (вжихздзезз иь) вшіхазнзмсізл 'атзвь хих ой — 'АзАвн вн п ихийоахзйзп чхАнлвсін гав 'чхіігохз XIX ІЦЛХ

Поиск по сайту: