АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ТЕМА 16. ГЕРМЕНЕВТИКА ЯК ЛГГЕРАТУРНА ЕСТЕТИКА

Читайте также:
  1. I. Герменевтика культуры
  2. IV. Герменевтика как методология понимания.
  3. V. Герменевтика и структурная антропология
  4. Аллергическая реакция на введение анестетика
  5. Выбор анестетика для пациентов группы риска
  6. ГЕРМЕНЕВТИКА
  7. Герменевтика Другого.
  8. Герменевтика.
  9. Естетика епохи Відродження.
  10. Естетика Просвітництва.
  11. Естетика раннього західноєвропейського Середньовіччя
  12. Естетика ренесансного неоплатонізму

■*■•

Борхес народився на вулиці Тукуман в самому центрі Буенос-Айреса у сімї Хорхе Гільєрмо та Леонор Асеведо Борхесів. Він виростав у затишній домашній атмосфері, що сильно контрастувала із войовничим способом життя його прабатьків, які з обох — батьківського і материнського — боків були військовими. Тривалий час він працював директором Національної бібліотеки Аргентини і сам себе вважав передусім читачем. Всі чоловіки в роду Борхесів сліпли. Ця доля не оминула і Хорхе Луїса. Він казав: «Доля подарувала мені 800 тисяч книжок і вічний морок». Борхес є одним з найбільш читабельних у світі письменників та мислителем, що справив величезний вплив на сучасну західну естетичну думку.

Не зважаючи на те, що Борхес у своїх оповіданнях і численних інтерв'ю досить докладно розповідав про впливи на формування його творчої особистості, — як друзів, так і улюблених авторів, — писемна манера Борхеса є цілком неповторною. Його можна назвати постмодерністом (еклектизм як естетизм), компаративістом (суцільне порівняльне літературознавство), сам він називав себе агностиком, і так само очевидно, що його творчий метод виходить з ідеї інтерпретації (герменевтики). Із гранітно-непорушної проблеми в-собі він ліпить воскові маски всіх відтінків настрою.

Його творчість характеризується трьома найголовнішими тезами. По-перше, Борхес виходить з ідеї культурного універсалізму. «Мені здається, що на письменників впливає минуле людства в цілому. Не тільки культура однієї країни, не лише якась одна мова, але навіть автори, котрих він не читав і які приходять до нього через мову, оскільки мова є фактом естетичним, і вона є витвором тисяч людей» (Інтерв'ю із С'юзен Зонтаґ). По-друге, література як мистецтво слова є містикою і метафорою. По-третє, метафора є невичерпною, її глибина залежить не.тише від авторського задуму, а також від безкінечної варіятивности прочитань. Власне, герменевтика і є його літературною естетикою.

Що робить Пер Менар з оповідання «П'єр Менар, автор «Дон Кіхота»? Він хоче ще раз написати цей роман. Не ще одного «Дон Кіхота», а саме «Дон Кіхота». Пер Менар не прагне втілитися у Сервантеса чи якимось чином пережити його досвід. Він сподівається створити свого «Дон Кіхота», який би нічим не відрізнявся від сервантесівського, і, разом з тим, був би дитиною лише його власного досвіду.

Далі Борхес пише: «Ось я розмірковую над тим, що «остаточного» «Дон Кіхота» слід було б розглядати як свого роду палімпсест, в котрому повинні проглядатися контури — ледве помітні, але такі, що надаються до прочитання — «більш раннього почерку» нашого друга. Нажаль, тільки певний другий Пер Менар, повторивши у зворотньому напрямку


уроботу свого попередника, зумів би відкопати і воскресити цю Трою». * Через все, написане Борхесом, проходить мотив нового прочитання вже відомого тексту- Власне ті твори, які надаються до все нового і нового прочитання і є, на його погляд, клясичними. «Класичною, повторюю, є не та книжка, якій притаманні ті чи інші відмінні риси і переваги; ні, це книжка, котру покоління людей, через різні причини, читають все з тим же захопленням і незбагненною відданістю» (3 приводу класиків). Тобто класику різні люди в різні часи читають по різному і видобувають для себе різне з тих самих текстів. «Гамлет — це не тільки такий Гамлет, яким його бачив Шекспір напочатку XVII століття. Гамлет — це Гамлет Колріджа, Гете і Бредлі. Гамлет був відроджений. Те саме — з Лугонесом і Мартінесом Естрадою. «Мартін Ф'єрро» не залишився незмінним. Читачі збагачують книгу» (Книга).

Борхесівський метод містичний і метафоричний. Той самий художній твір може мати багато прочитань саме тому, що можливостям для розгортання метафори немає меж. «Першій пам'ятці європейської літератури «їліаді» вже біля трьох тисяч років. Чому нам не припустити, що за цей величезний проміжок часу всі можливості глибокої й невідворотної подібності (сновидінь і життя, сну і смерти, біжучих річок і днів і т.і.) так чи інакше вичерпані та відтворені? Це зовсім не означає, що запас метафор вичерпався: здатність віднаходити (чи уявляти) потаємну однорідність понять, як би там не було, невичерпна. Сила і слабкість цих знахідок коріниться в самих словах» (Метафора). Справа художнього перекладу для Борхеса — також своєрідна метафора, яка розповсюджується на всю герменевтику (Перекладачі «Тисячі й однієї ночі»).

Інтерпретуючи того чи іншого автора, Хорхе Луїс Борхес вхоплюється за найбільшу метафору — самого письменника на тлі його творчості. В «Уривку про Джойса» Борхес спочатку метафоризує самого Джойса, а потім «Улісса»: «Подібно до Шекспіра, Кеведо і Ґете, Джойс — як мало хто інший — не просто літератор, а ціла література. І все це неймовірно в межах одного тому (...). «Улісс» (як відомо) це історія одного дня в межах одного міста. Легко помітити, що добровільне самообмеження тут — не просто данина смакам Арістотеля: як неважко здогадатися, будь-який день для Джойса — це все той же невідворотний день Страшного суду, а будь-яке місце на світі — Пекло або Чистилище». Містицизм Борхеса не справляє враження високопарності, він завжди недомовлений і несподіваний.

Його герменевтика безпосередньо пов'язана з проблемами часу і вічності. Взагалі на мистецтво він дивиться не інакше як ьіги ьізусшу фуеуктшефешьі (з погляду вічності — лат.). Вічність у Борхеса — це те, що перебуває поза межами нашого світу і не надається для нашого зрозуміння. З вічністю пов'язаний час. Борхес приймає точку зору Геракліта


про те, що в одну ріку не можна увійти двічі (це буде не та вода і не та людина) і Платона, який назвав час шшнким образом вічності.

«Час послідовний, тому що, вийшовши з вічності, він прагне повернутися до неї. Таким чином, ідея майбутнього пов'язана з нашим бажанням повернутися до початку. Бог створив світ, і весь світ, весь створений Всесвіт, прагне повернутися до свого вічного джерела, що лежить не після часу чи до нього, але поза його межами. І це виявляється у життєвому пориві» (Час).

Перебування у цьому світі вимірюється часом, наше життя є виходом з вічності і поверненням до вічності. Ця не нова, по суті, ідея не привернула б нашої уваги, якби її не розвинув Борхес. Життя також повинно стати метафорою — інакше для чого тоді нам тимчасово залишати вічність? Розрізняти різні часові пласти ми можемо під вплішом ностальгії, кани ще і ще раз хочемо пережити радісні дні.

Однак наша «емоційна пам'ять тяжіє до позачасовості, поєднуючи всі радості минулого в одному образі. Рожеві, багряні й червоні заходи сонця, котрі я спостерігаю щодня, у спогадах виявляються одним єдиним заходом. Те саме з нашими надіями: найбільш несумісні бажання співіснують в них безперешкодно» (Історія вічності). Так народжуються ще одна метафора, пов'язана з подоланням часу і поєднанням з вічністю, але в цьому житті. Це метафора безсмертя.

«Наше «я» в нас не є найважливішим. Що означає почувати себе самим собою? Чим відрізняюсь я, що почуваю себе Борхесом, від інших, хто почуває себе тим-то і тим-то? Зовсім нічим. Насправді це наше спільне «я», і воно в тій чи іншій формі присутнє в кожному з нас. Том}' можна говорити про потребу у безсмерті, але не в особистому, а в цьому, іншому сенсі. Скажімо, всякий, хто полюбив ворога свого, є співучасником безсмертя Христа. В цю мить він Христос. Повторюючи рядок з Дайте чи Шекспіра, ми щоразу так чи інакше перевтілюємося в мить, капи ПІекшір і Дайте цей рядок створювали. Наше безсмертя — в пам'яті інших, в тих працях, які ми їм залишаємо. Тож чи не байдуже, чиє ім'я носять ці праці?» (Безсмертя).

Таким чином, безсмертя визначається Борхесом як метафора культури. В ній прихований універсалізм великого аргентинця, який ніяк не можна поставити поруч із поняттям космополітизму. Він є письменником наскрізь аргентинським. Борхес багато уваги приділяє питанню національного в художньому творі, також тим моментам, які роблять аргентинську літературу власне аргентинською. «Якою є аргентинська традиція? Думаю, в цьому питанні немає жодної проблеми і на нього можна відповісти Гранично просто. Я думаю, що наша традиція — це вся культура. Ми не повинні нічого боятися, ми повинні вважати себе нащадками цілого Всесвіту і братися за будь-які теми, залишаючись


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)