Аналіз таблиць «Синтаксис» і «Словосполучення»

2. Систематизуюча розповідь учителя з опорою на таблицю та еле­ментами бесіди.

(Учитель може запропонувати учням прочитати теоретичний ма­теріал підручника.)

Граматика як сукупність мовних правил складається з морфоло­гії та синтаксису. Морфологія встановлює граматичні властивості пев­них розрядів слів. А синтаксис визначає, як ці граматичні властивості (відмінки, числа, часи, особи тощо) треба використовувати, щоб з ок­ремих слів утворити речення.

Синтаксис — розділ граматики, який вивчає способи поєднання слів у словосполученнях та реченнях, будову і типи цих синтаксичних одиниць, їх значення й умови вживання у зв'язному мовленні.

Словосполученням називається синтаксична одиниця, утворена поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядно­го зв'язку, яка служить для розчленованого позначення складного явища дійсності. Наприклад: безмежний степ, пахощі трав, гото­вий до бою.

— Чим словосполучення відрізняється від слова?

— Як розкрили значення словосполучення, синтаксичні відношен­ня між його компонентами?

— Якими різними способами можна поєднати між собою подані пари слів?

1) товариш, турбуватися; 2) мокрий, сніг.

Розрізняються синтаксично вільні й синтаксично нерозкладні сло­восполучення, або лексичні.

У синтаксично вільних словосполученнях головне й залежне слова повністю зберігають своє лексичне значення, вони утворюються у про­цесі мовлення: читаючи книгу, лист брата, зелена трава. Синтаксич­но нерозкладні (нечленовані) словосполучення становлять собою грама­тичну єдність, яка виконує роль одного члена речення.

Я купив сім книг — купив що? — сім книг (додаток).

До нерозкладних словосполучень належать сполуки:

— числівника як головного слова із залежним іменником: два хлопці;

— іменника зі значенням сукупності, міри, об'єму, обсягу із залежним іменником: відро води, море квітів;

— іменника або займенника із залежним займенником або іменни­ком, з'єднаних прийменником з, що мають значення сукупності: голка з ниткою;

— іменника із залежним порядковим числівником: дев'ятого трав-

— двох іменників, поєднаних за допомогою прийменників із ідо, з і на, від і до: із Києва до Харкова;

— двох іменників, з яких головний означає початок, середину, кі­нець: кінець вересня, край землі тощо.

Якщо в словосполученнях об'єднуються слова з далеким лексич­ним значенням, може виникнути метафора: ключі від щастя, сонце сміється.

— Чим словосполучення відрізняються від речення?

Не вважаються словосполученнями: підмет з присудком: світить сонце; складені форми майбутнього часу: буду писати; складені форми вищого і найвищого ступенів порівняння прикмет­ників і прислівників: найбільш вагомий;

слова, що мають між собою сурядний зв'язок: літо і зима; поєднання службового слова з повнозначним: біля хати.

Для допитливих

Деякі мовознавці вважають слова, що мають між собою сурядний зв'язок, словосполученнями.

Так зване сурядне словосполучення — це смислове й граматичне поєднання двох або більше повнозначних слів як граматично рівно­правних. Наприклад: сонце, і місяць, берези й тополі.

У сучасному мовознавстві існують полярні думки стосовно можли­вості існування сурядних словосполучень. Академічна наука вважає, що сурядні поєднання слів відповідають усім вимогам, які ставлять­ся до словосполучення. Слова в них об'єднуються за смислом: можна сказати поля й луки, але не поля й майбутнє. Між словами існує гра­матичний зв'язок, який виражається сполучниками і координацією: наприклад іменники стоять в одному відмінку (правду і волю, а не прав­дою і волю); дієслова — в одній особі й числі (плаче і болить, а не плаче та боліли); прикметники — в одному роді, числі й відмінку (тендіт­ні і ніжні, а не тендітний і ніжними) тощо. Сурядні словосполучення є будівельним матеріалом для речень.

Слова в сурядному словосполученні повинні бути одноплановими за значенням: читати й малювати, ліси й поля. Іноді це можуть бути антоніми: світло й темрява, день і ніч.

Але не можна поєднувати між собою різнопланові за значенням і граматичними ознаками слова. Наприклад, вислови типу калина й кущі (а калина хіба не кущ?), бажання і працювати побудовані не­правильно.

Між словами в сурядному словосполученні виникають такі види зв'язку:

а) єднальний: тихий і спокійний;

б) протиставний: не холодно — душно;

в) розділовий: сонце або місяць.

Поиск по сайту: