Джерела конституційного права України як галузі національного права

У конституційному праві спостерігається неоднозначний підхід щодо загального поняття джерел цієї галузі.

Зокрема, існує точка зору, згідно з якою джерела права взагалі розуміються як матеріальні умови життя суспільства, тобто джерела розглядаються у матеріальному значенні². Іноді цей термін трактується у формальному, тобто суто юридичному значенні як засіб висловлення державної волі у вигляді загальнообов'язкових правил поведінки³.

При цьому, одні вчені мають на увазі нормотворчу діяль­ність держави та її органів⁴, другі — результат цієї діяльно­сті — закони, декрети тощо⁵, а треті поєднують перший і дру­гий підходи в загальному понятті "зовнішня форма права"⁶.

Докладніше див.: Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — 3-є вид. — К.: Наукова думка, 2002. — С. 72—74.

Теория государства й права. — М.: Юрид. літ., 1973. — С. 81. ^ Явич Л. С. Общая теория права. — Л., 1976. — С. 131. Див.: Шебанов А. Ф. О содержании й формах права / Правоведе-

Див.: Право страм ооцналистической ориентации. — М., 1997. — Є. 87. Там само. — С. 98.

-45-

Згідно з цією позицією джерелом права є діяльність дер­жавних органів зі встановлення правових норм (нормотворчість, санкціонування). Самі ж акти, які містять правові ак­ти, є різноманітними формами права.

На наш погляд, при визначенні поняття джерел конститу­ційного права слід виходи з такого. Джерела права взагалі і конституційного зокрема необхідно розглядати з таких ви­хідних позицій.

Для того, щоб норми конституційного права виконували своє призначення, вони повинні бути виражені в певних формах. При цьому слід виходити з філософського розуміння єдності форми і змісту, згідно з яким форма — це продов­ження змісту, в даному випадку — певної норми конститу­ційного права.

Отже, форми, в яких виражені норми конституційно­го права є джерелами державного права України.

Вимоги, які пред'являються до джерел конституційного права, зводяться до того, що останні повинні мати: визначе­ність, тобто вимогу чітко формулювати права та обов'язки суб'єктів правовідносин, вказувати на умови, які тягнуть за собою юридичні наслідки; загальнообов'язковість, згідно з якою, норми конституційного права мають бути обов'язкові для всіх; загальновідомість — вони повинні бути відомими всім, до кого адресовані. Джерела конституційного права Ук­раїни як частина єдиної правової системи держави, повинні також відповідати таким загальним для всієї системи влас­тивостям, як: системність, тобто чітко визначену пого­дженість єдиної системи правових норм, яка складається не лише з норм Конституції України, а й з ряду нормативно-правових актів конституційного характеру; нормативність, за допомогою якої визначається характер установ конститу­ційного законодавства; надійну державну забезпеченість, тобто охорону джерел конституційного права сукупністю певних гарантій, встановлених Конституцією України.

Можна також стверджувати, що форм вираження норм конституційного права досить багато, але за своїм змістом вони значно ширші за джерела цієї галузі права. Справа у тому, що політико-правові суспільні відносини потребують різнопланової правової регламентації. Система такої регламентації складається з кількох рівнів:

1) нормативно-правової регламентації, яка здійснюється

-46-

за допомогою власне Конституції, конституційних і ординар­них (звичайних) законів, а також підзаконних нормативно-правових актів;

2) правової регламентації, яка забезпечується індивіду­альними (правозастосовними) актами;

3) юридичної регламентації, яка досягається як результат дії усталених правових традицій, звичаїв, звичок (рос. обынкновенний").

У цій системі виявляються субординаційні зв'язки, які грунтуються на засадах: верховенства Конституції Украї­ни, конституційності законів, підзаконності всіх інших правових актів.

Основним джерелом конституційного права є Консти­туція (Основний Закон). Верховенство Конституції вияв­ляється, по-перше, у тому, що над нею не можуть стояти не тільки будь-які правові акти державних органів, а й будь-які інші соціальні акти: політичні, корпоративні, акти місцевого самоврядування тощо. Усі вони повинні відповідати букві і духу Конституції, що є основою законності.

По-друге, верховенство Основного Закону виявляється і в конституційності Конституції. Це зумовлюється такими факторами: високою легітимністю Конституції, вона повинна відображати волю народу; визнанням і закріпленням за­гальнолюдських цінностей і насамперед підпорядкуванням держави, її влади і усіх службовців служінню людині, су­спільству, а не особі особисто; врахування Конституцією за^: гальновизнаних і перевірених практикою міжнародних стан­дартів демократичного конституціоналізму.

Формою вираження норм конституційного права є акти всеукраїнського референдуму.

На жаль, Закони України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" прийнятий 3 липня 1991 р. діє лише в тій час­тині, яка не суперечить Конституції України. Тому при ха­рактеристиці актів всеукраїнського референдуму відносно актів місцевого референдуму слід виходити з положень ста­тей 72—74 Конституції України та ст. 7 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні".

Джерелом конституційного права є закони.

Закон — це виданий у встановленому порядку акт за­конодавчої влади держави, що містить правові норми, які регулюють найважливіші суспільні відносини і мають най­вищу юридичну силу.

-47-

У конституційному праві їх поділяють на 3 види: кон­ституційні, органічні і звичайні (іноді застосовується і та­кий термін, як "ординарні").

Конституційні закони — це такі закони, які вносять зміни і доповнення до Конституції, приймаються в особ­ливому, ускладненому порядку і мають таку саму юри­дичну силу, що й сама Конституція. Тобто вони регулю­ють ті самі політико-правові суспільні відносини, що й Конституція, але на відміну від неї такі закони своїм регу­люючим впливом охоплюють не весь комплекс Конституції, а лише певні, найважливіші її частини, які безпосередньо ви­значаються самою Конституцією.

Конституційні закони покликані забезпечити надійність і стабільність Конституції, тому в самій Конституції встанов­люється спеціальний ускладнений порядок прийняття, наб­рання чинності і зміни конституційних законів. Це закони, які визначають порядок прийняття і введення в дію Консти­туції; закони, які вносять зміни в текст Конституції з тим, щоб надалі ці норми були інкорпоровані у сам текст. За їх допомогою вносять зміни, доповнення до чинної Конституції. Порядок їх прийняття нічим не відрізняється від порядку прийняття самої Конституції. Ці закони є свого роду продов­женням Конституції. Але їх положення в текст Конституції не включаються, оскільки їх головне призначення конкрети­зувати і деталізувати певні конституційні норми. Порядок прийняття, набрання чинності і зміни конституційних зако­нів ускладнений порівняно з порядком прийняття, набрання чинності і зміни звичайних законів, але спрощений щодо по­рядку прийняття і набрання чинності органічних конститу­ційних законів.

Органічні закони приймаються за прямими приписами Конституції в порядку, відмінному від процедури прийняття як конституційних, так і звичайних законів, і посідають про­міжне місце між ними. Перелік повноважень, за допомогою яких вносяться зміни, що вирішуються органічними закона­ми, закладений у Конституції України (ст. 92). При цьому, чітко визначаються закони інституційного профілю (про гро­мадянство, ч. 4 ст. 32), статутні (засади утворення і діяль­ності політичних партій, ч. 11 ст. 92), закони процесуаль­ного та процедурного характеру (організація і порядок

-48-

проведення виборів і референдумів, організація і порядок діяльності Верховної Ради України, ч. 21 ст. 32).

Звичайні ординарні закони, якщо в ни* містяться кон­ституційні норми, також є джерелом державного права. Во­ни є складовою частиною поточного законодавства і прийма­ються у порядку такої самої законодавчої процедури, що й інші нормативно-правові акти парламенту.

Формою вираження норм конституційного права є окре­мі акти Конституційного Суду України. За юридичною си­лою вони поступаються тільки актам всеукраїнського рефе­рендуму і Конституції (наприклад, рішення Конституційного Суду щодо конституційності Закону України "Про вибори народних депутатів України" 1998 р.).

Конституційно-правові норми містяться також у ряді по­станов Верховної Ради України (наприклад, у постанові "Про державний герб України", прийнятій до вступу в силу Конституції України 1996 р.).

Джерелом конституційного права є й окремі загально-нормативні укази Президента України, які містять консти­туційно-правові норми (наприклад, укази "Про порядок роз­гляду питань, пов'язаних з громадянством України" від 31 березня 1992 р.; "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р.).

Окремі конституційно-правові норми можуть міститися у деяких постановах Кабінету Міністрів України (наприк­лад, постанова Кабінету Міністрів України "Про затвер­дження Положення про порядок легалізації об'єднань грома­дян" від 26 лютого 1993 р.).

Джерелом конституційного права можуть бути й догово­ри. Договір як джерело конституційного права це угода дер­жав, державних утворень та їх органів з питань їх взаємовід­носин.

У конституційному праві країн світу існує п'ять видів та­ких договорів:

1) договір незалежних держав, які утворюють нову дер­жаву (федерацію, конфедерацію);

2) договір, що його укладає федерація або її органи з суб'єктами федерації;

3) договір незалежних держав, який укладається між ни-

-49-

ми, для утворення певного політичного, економічного та ін­шого об'єднання (СНД);

4) міжнародні договори, які імплементовані у внутріш­ньодержавне (національне) законодавство;

5) конституційно-правові договори, які укладаються між самоврядними структурами, зокрема законодавчою і вико­навчою владою, законодавчої владою і президентом країни.

Особливим джерелом конституційного права може бути й конституційно-правовий договір. Він має бути забезпе­чений силою закону, що передбачає договір, або у випадку, не врегульованому конституційним законодавством.

Гарантом їх виконання мають стати суди, у тому числі і Конституційний Суд України. Прикладом такого договору був Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядуван­ня в Україні на період до прийняття нової Конституції Украї­ни" від 18 червня 1995 р.

Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких на­дано Верховною Радою України, також є джерелами консти­туційного права, оскільки вони згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України — частина національного законодавства України.

Джерелами конституційного права України є також деякі нормативно-правові акти колишніх СРСР та УРСР вна­слідок принципу правонаступництва або на період, коли бу­дуть прийняті відповідні акти України (Закон України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р.).

До джерел конституційного права можуть бути віднесені відповідні окремі рішення, прийняті місцевим референду­мом. Вони мають вищу юридичну силу щодо рішень рад, на території яких референдум проводиться. Можуть бути дже­релом державного права й окремі рішення місцевих рад (на­приклад, рішення, які затверджують регламент відповідної ради, статути територіальних громад).

Джерелом конституційного права, як і права взагалі, є правові звичаї як санкціоновані (забезпечувані) державою правила поведінки загального характеру.

Стосовно конституційного права джерелом цієї галузі права є конституційні звичаї — норми, які регулюють політико-правові суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням! державної влади. Останні виникають в результаті тривалого

-50-

однакового їх застосування учасниками правовідносин, на підставі чого вони можуть бути безпосередньо або побічно санкціоновані державою.

Конституційні звичаї складаються з двох різновидів: зви­чаю, який виникає внаслідок практичної діяльності консти­туційного механізму на підставі конституційних (законодав­чих) положень (конституційна угода або конвенціонне нормування), і звичаю, який складається поза межами кон­ституційного механізму і лише санкціонується державою.

Нарешті, джерелом конституційного права є конститу­ційний прецедент як об'єктивне (виражене зовні) рішення органу державної влади (перш за все Верховної Ради Украї­ни) в конкретній справі, якому надається формальна обов'яз­ковість при розв'язанні наступних аналогічних справ.

У практичній діяльності українського парламенту кон­ституційні прецеденти можуть мати місце, наприклад у про­цесі однозначного розуміння депутатами окремих положень Регламенту Верховної Ради України під час їх застосування.

До конституційних прецедентів можуть бути віднесені і окремі рішення Конституційного Суду України, оскільки, не створюючи нових правових норм, він цими рішеннями, по-перше, визначає правову політику, якої повинні додержува­тися при прийнятті нових нормативно-правових актів парла­ментом інші правотворчі органи держави; по-друге, своїми рішеннями (з питань визнання неконституційними законів, інших правових актів повністю чи їх окремих положень; офі­ційного тлумачення Конституції та законів України). Суд вносить певні зміни до чинної системи національного законо­давства, уточнює зміст і межі правового регулювання.

Поиск по сайту: