Народний депутат України

Конституційно-правовий статус народного депутата Ук­раїни визначений Конституцією та Законом України "Про статус народного депутата" від 22 березня 2001 р., і являє собою сукупність його прав, обов'язків і відповідальності.

Народним депутатом України є обраний відповідно до За­кону України "Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повнова­жень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 78 Конституції України народний депу­тат здійснює свої повноваження на постійній основі.

При виконанні своїх повноважень він керується Консти­туцією, законами України та загальновизнаними нормами моралі.

У свою чергу держава гарантує народному депутату за­безпечення необхідними умовами для здійснення ним депу­татських повноважень.

За ст. 78 Конституції України народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі.

Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з інши­ми видами діяльності встановлені у ст. З Закону України "Про статус народного депутата України".

Так, народний депутат не має права:

— бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади;

— мати інший представницький мандат чи одночасно бу­ти на державній службі;

— обіймати посаду міського, сільського, селищного голови; •— займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої

-344-

діяльності, а також медичної практики у вільний від вико­нання обов'язків народного депутата час;

— залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяль­ністю;

— входити до складу керівництва, правління чи ради під­приємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку.

Як уже зазначалося, згідно зі ст. 81 Конституції України, повноваження народного депутата можуть бути припинені достроково на підставі визначених в Основному Законі об­ставин.

Закон України "Про статус народного депутата України" у ст. 5 визначає процедуру порядку дострокового припинен­ня повноважень народного депутата України.

Зокрема, рішення про дострокове припинення повнова­жень народного депутата приймається у десятиденний строк за поданням комітету, до компетенції якого входять питання депутатської етики, більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутат­ського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата припиняються достроково на підставі за­кону за рішенням суду.

Комітет, до компетенції якого входять питання депутат­ської етики, розглядає відповідні матеріали і подає висновок Голові Верховної Ради України, який у десятиденний строк звертається до суду або повертає матеріали комітету з об­грунтуванням відмови у зверненні до суду.

Комітет, до компетенції якого входять питання депутат­ської етики, у разі повернення Головою Верховної Ради Ук­раїни матеріалів з обгрунтуванням відмови у зверненні до ^СУДУ. розглядає їх і у разі незгоди з ними, вносить пропози­цію про розгляд цього питання на засіданні Верховної Ради України.

За рішенням Верховної Ради України Голова Верховної Ради зобов'язаний звернутися до суду для розв'язання пи­тання про дострокове припинення повноважень такого на­родного депутата.

У разі дострокового припинення повноважень Верховної Ради України відповідно до Конституції України повнова-

- 345

ження народних депутатів припиняються з моменту відкрит­тя першого засідання Верховної Ради України нового скли­кання.

Основними формами діяльності народного депутата Ук­раїни є участь у роботі пленарних засідань Верховної Ради, робота в комітетах і комісіях, а також робота у виборчих ок­ругах з виборцями.

Щодо діяльності народного депутата у Верховній Ра­ді України. Народний депутат у порядку, встановленому за­коном:

— бере участь у засіданнях Верховної Ради України, у роботі депутатських фракцій (груп);

— бере участь у роботі комітетів, тимчасових спеціаль­них комісій, тимчасових слідчих комісій, утворених Верхов­ною Радою України;

— виконує доручення Верховної Ради України та її органів;

— бере участь у роботі над законопроектами, іншими ак­тами Верховної Ради України;

— бере участь у парламентських слуханнях;

— звертається із депутатським запитом або депутат­ським зверненням до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядуван­ня, а також до керівників підприємств, установ та організа­цій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування та форм власності у порядку, передбачено­му цим Законом і Законом України "Про Регламент Верхов­ної Ради України".

При визначенні взаємовідносин народних депутатів з ви­борцями слід виходити з такого. Депутат, на підставі виборів дістає від виборців так званий вільний мандат. На його під­ставі він розглядається як представник народу (нації), а не виборчого округу, від якого він був обраний.

Це означає, що при здійсненні своїх функцій він зобов'я­заний враховувати не волю окремих груп або осіб, а загальні інтереси нації, всього суспільства.

При цьому народний депутат не пов'язаний так званим імперативним мандатом, характерним для періоду існування СРСР, згідно з яким депутат підтримував постійний зв'язок зі своїми виборцями, накази яких він мав виконувати, і в будь-який час міг бути відкликаний виборцями на підставі

- 346 -

законодавства про відкликання народного депутата Верхов­ної Ради СРСР, Верховних Рад союзних республік, в тому числі і УРСР.

Саме тому народний депутат України не може бути від­кликаний виборцями.

Конституції країн світу забороняють імперативні манда­ти. Кожний член парламенту, як зазначається у ст. 67 Кон­ституції Італії, представляє націю і не може бути пов'язаний імперативним мандатом при виконанні своїх функцій.

"Будь-який імперативний мандат є недійсним", — запи­сано у Конституції Франції (ст. 27).

Це стосується і пострадянських конституцій Казахстану (ст. 67), Вірменії (ст. 66) та ін. Вільний мандат означає та­кож, що депутати парламенту не можуть бути достроково відкликані виборцями, оскільки це право пов'язано з імпера­тивним мандатом.

Проте, це не означає відсутність зв'язків народних депу­татів з виборцями.

Цим шляхом пішло і законодавство України.

Депутат підтримує постійні контакти зі своїм виборчим округом, виборцями, з місцевими організаціями партій.

Депутат пов'язаний також з партією, від якої він обраний.

Саме тому серед календарного плану сесій, крім роботи депутата у Верховній Раді, комітетах і комісіях, виділяється час для роботи депутата не лише у своєму виборчому окрузі, а й за його межами, як представника народу України.

Відповідно до ст. 7 Закону народний депутат постійно підтримує зв'язки з виборцями у порядку, встановленому за­коном.

Народні депутати, обрані по одномандатних виборчих ок­ругах, зобов'язані підтримувати зв'язок з виборцями своїх округів, а депутати, обрані по багатомандатному загально­державному виборчому окрузі, здійснюють зв'язок з ви­борцями, які мешкають на території України, у порядку пер­сонального представництва, визначеному депутатськими фракціями (групами) Верховної Ради України відповідно до Закону.

Згідно з Законом народний депутат розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, ор­ганів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропо-

-347-

зицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутат­ську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації.

Народний депутат відповідальний за свою депутатську діяльність перед Українським народом як уповноважений ним представник у Верховній Раді України.

У своїй діяльності народний депутат повинен дотримува­тися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати влас­ну гідність, поважати честь і гідність інших народних депу­татів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, ви­борців, Верховну Раду України. Закон визначає, що неприпустимим.є використання на­родним депутатом свого депутатського мандата всупереч за­гальновизнаним нормам моралі, правам і свободам людини і громадянина, законним інтересам суспільства і держави.

Народний депутат не повинен використовувати депутат­ський мандат в особистих, зокрема корисливих, цілях.

Закон України "Про статус народного депутата України" визначає в окремому розділі права народного депутата. При цьому виділяються загальні положення щодо його прав у Вер­ховній Раді України, в її органах, депутатських об'єднаннях.

Відповідно до Загальних положень народний депутат має право ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядають­ся на засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано.

Кожний народний депутат у Верховній Раді України та її органах, до складу яких його обрано, має один голос.

Народний депутат може брати участь у роботі будь-якого органу Верховної Ради України з правом дорадчого голосу, якщо інше не передбачено законом.

Він реалізує на засіданнях Верховної Ради України та в роботі її органів надані йому права відповідно до Конститу­ції, Закону України "Про статус народного депутата Украї­ни" та інших законів України.

Народний депутат бере особисту участь у засіданнях Верховної Ради України чи її органів, до складу яких його обрано.

При опрацюванні і прийнятті законопроектів, постанов та інших актів Верховної Ради України поправки, пропозиції та зауваження, внесені народним депутатом, розглядаються

-348-

і за ними приймаються рішення щодо їх врахування чи від­хилення.

Права народного депутата України визначаються:

на пленарних засіданнях:

— щодо об'єднання у депутатські фракції (групи); в органах Верховної Ради:

— щодо взаємовідносин з органами державної влади, ор­ганами місцевого самоврядування, підприємствами, устано­вами та організаціями, об'єднаннями громадян України та іноземних держав;

— щодо взаємовідносин із засобами масової інформації, права на забезпечення інформацією та на її використання.

Окремо слід зупинитися на праві законодавчої ініціативи депутата та на здійсненні ним контрольної функції Верховної Ради України.

Згідно зі ст. 12 Закону народний депутат має право зако­нодавчої ініціативи, яке реалізується у формі внесення до Верховної Ради України:

законопроекту;

проекту постанови;

іншої законодавчої пропозиції.

Порядок внесення законопроекту, проекту постанови чи іншої законодавчої пропозиції на розгляд Верховної Ради Ук­раїни та порядок їх розгляду визначається Законом України "Про Регламент Верховної Ради України".

Народний депутат також має право на депутатське звер­нення до органів державної влади та органів місцевого само­врядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, уста­нов і організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, об'єднань громадян з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю, і брати участь у розгляді поруше­них ним питань.

Депутатське звернення — викладена в письмовій фор­мі пропозиція народного депутата, звернена до органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування, їх поса­дових осіб, керівників підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян, здійснити певні дії, дати офіційне роз'­яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх ком­петенції.

-349-

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ та органі­зацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення, зобов'язані протягом 10 днів з моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь. У разі не­можливості розглянути звернення народного депутата у ви­значений строк його повідомляють про це офіційним листом, в якому викладено причини продовження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження, не може перевищувати ЗО днів з моменту його одержання.

Народний депутат, який направив звернення, може бути присутній при його розгляді, про що він повідомляє відповід­ний орган державної влади, орган місцевого самоврядуван­ня, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ та ор­ганізацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення. Посадова особа, відповідальна за розгляд звер­нення народного депутата, зобов'язана завчасно, але не піз­ніше ніж за день повідомити народного депутата про час і місце розгляду звернення.

Вмотивована відповідь на депутатське звернення має бу­ти надіслана народному депутату не пізніше як на другий день після розгляду звернення. Відповідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом держав­ної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівника підприємства, установи та органі­зації, об'єднання громадян (ст. 16 Закону).

На підставі ст. 86 Конституції України народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України зверну­тися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабі­нету Міністрів України, до керівників інших органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування І форм власності. Керівники органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування, підприємств, установ та орга­нізацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.

- 350 -

Закон деталізує цю конституційну норму. Згідно зі ст. 15 Закону народний депутат має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів Ук­раїни, до керівників інших органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування, а також до керівників підпри­ємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Депутатський запит — це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Мі­ністрів України, до керівників інших органів державної вла­ди та органів місцевого самоврядування, а також до керівни­ків підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їхньої компетенції.

Депутатський запит вноситься у письмовій формі народ­ним депутатом, а у випадку, передбаченому п. 34 ч. 1 ст. 85 Конституції України, також на вимогу групи народних депу­татів чи комітету Верховної Ради України, і розглядається на засіданні Верховної Ради України.

Верховна Рада України приймає рішення про направлен­ня депутатського запиту відповідному органові або посадовій особі, до яких його звернуто, більшістю від її конституційно­го складу.

Рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України має бути попередньо під­тримане не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України.

Президент України, керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, до яких звернуто запит, зобов'язані повідоми­ти народного депутата, групу народних депутатів, комітет Верховної Ради України у письмовій формі про результати розгляду його (їх) запиту у п'ятнадцятиденний строк з дня його одержання або в інший встановлений Верховною Радою України строк.

Якщо запит з об'єктивних причин зазначені особи, до яких звернуто запит, не можуть розглянути у встановлений строк, вони зобов'язані письмово повідомити про це Голову Верховної Ради України та народного депутата, групу народ­них депутатів, комітет Верховної Ради України, які внесли запит, і запропонувати інший строк, який не повинен пере­вищувати одного місяця після одержання запиту.

Народний депутат має право брати безпосередньо участь у розгляді внесеного ним запиту керівником органу держав­ної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій. На вимогу народного депутата керів­ник органу державної влади чи органу місцевого самовряду­вання, підприємства, установи та організації, якому адресо­вано запит, зобов'язаний повідомити народному депутатові про день розгляду порушених у запиті питань завчасно, але не пізніше ніж за день до їх розгляду.

Відповідь на депутатський запит, внесений народним де­путатом, надається відповідно Голові Верховної Ради Украї­ни і народному депутату, який його вніс. Відповідь на депу­татський запит, внесений групою народних депутатів, комітетом Верховної Ради України, надається відповідно Го­лові Верховної Ради України і народному депутату, підпис якого під запитом стоїть перший, голові комітету Верховної Ради України.

Народний депутат, представник групи народних депута­тів, комітет Верховної Ради України мають право дати оцін­ку відповіді на свій депутатський запит. За відповіддю на де­путатський запит може бути проведено обговорення, якщо на ньому наполягає не менш як одна п'ята від конституцій­ного складу Верховної Ради України.

При обговоренні відповіді на депутатський запит на засі­данні Верховної Ради України мають бути присутні у поряд­ку, встановленому Законом України "Про Регламент Верхов­ної Ради України", керівники, до яких звернуто запит. Вони можуть уповноважити інших осіб бути присутніми при обго­воренні відповіді на запит лише у виняткових випадках із вмотивованим обгрунтуванням.

За результатами обговорення відповіді на депутатський запит Верховна Рада України приймає відповідне рішення.

Закон закріплює і обов'язки народного депутата, які складаються з загальних (зокрема, додержуватися Консти-

-352-

туції, законів, присяги; дбати про благо України і добробут Українського народу) і спеціальних (зокрема, обов'язки де­путата як члена депутатської фракції групи, як члена коміте­ту, спеціальної або тимчасової слідчої комісії, обов'язок під­тримувати зв'язок з виборцями).

Окремі розділи Закону присвячені гарантіям народного депутата. При цьому розрізняють: гарантії трудових прав на­родного депутата при виконанні депутатських повноважень та після їх припинення і основні гарантії діяльності народних депутатів.

До гарантій трудових прав народного депутата Ук­раїни належать: гарантії його трудових прав (ст. 20); прав депутата в разі дострокового припинення повноважень пар­ламенту (ст. 2); право на першочергове поселення в готель (ст. 22); право на транспортне забезпечення народного депу­тата (ст. 23 Закону).

До основних гарантій діяльності народних депутатів належать: гарантія непорушності повноважень депутата (ст. 26); недоторканність народного депутата (ст. 27); забез­печення йому умов для виконання депутатських повнова­жень (ст. 28); звільнення депутата від призову на військову службу або збори (ст. 29); державне страхування депутата (ст. ЗО); забезпечення йому умов для підвищення професій­ного рівня (ст. 31); фінансування видатків, пов'язаних з де­путатською діяльністю (ст. 32); фінансове, медичне, соціаль­не та побутове забезпечення депутата (ст. 39); забезпечення його жилим приміщенням (ст. 35 Закону).

Закон також визначає види відповідальності за невико­нання його вимог: відповідальність за невиконання законних вимог народного депутата (ст. 36); відповідальність за пося­гання на честь, гідність депутата та вплив на нього, членів його сім'ї та родичів, помічників-консультантів народного де­путата; відповідальність за порушення гарантій щодо забез­печення діяльності народного депутата України.

Серед перелічених гарантій слід приділити особливу ува­гу недоторканності народного депутата України у зв'язку з тим, що згідно з рішенням всеукраїнського референдуму во­на скасовується.

Між тим, загальним майже для всіх парламентів демок­ратичних країн світу є те, що депутат наділяється особисти-

-353-

ми правами (привілеями), мета яких — гарантувати його не­залежність і недоторканність.

До депутатських прав і привілеїв належать:

— звільнення депутата від юридичної відповідальності за висловлювання думок у парламенті;

— заборона позбавляти депутата свободи без згоди пар­ламенту.

Взагалі це загальні конституційні принципи про депутат­ські привілеї, імунітети та індемнітети, причому два останні означають депутатську недоторканність.

Щодо депутатських привілеїв. В одних країнах вони га­рантують більшу захищеність депутата, в інших мають обме­жений характер. Різниця полягає головним чином у діях, на які поширюється депутатська недоторканність, строках її дії, порядку і процедурі, пов'язаних зі здісненням недоторкан­ності депутата.

Більшість конституцій, у тому числі й українська, закріп­люють принцип індемнітету, тобто депутат не несе відпові­дальності за висловлювання власних думок при здійсненні своїх функцій.

У Великій Британії привілей свободи слова, закріплений у Біллі про права 1689 р., означає, зокрема, що проти члена парламенту може бути порушено судове переслідування за будь-яке слово, виголошене в парламенті, у тому числі і за наклеп.

За Конституцією США члени конгресу за будь-які вис­ловлювання або участь у дебатах не можуть бути допитані (розділ 6 ст. 1).

За Конституцією Франції 1958 р. передбачає, що члена парламенту не можна переслідувати, розшукувати, заареш­товувати, затримувати або віддати до суду не лише за вис­ловлювання власної думки, а й за голосування при виконан­ні своїх обов'язків (ст. 26).

Подібні положення містяться також у конституціях Япо­нії (ст. 51), ФРН (ст. 46) та Російської Федерації (ст. 18).

Відповідно до ч. 2 ст. 80 Конституції України народні де­путати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його орга­нах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

- 354 -

Що стосується депутатської недоторканності, то у дея­ких країнах взагалі не йдеться про арешт або кримінальне переслідування (США, Франція, Польща, Росія).

Разом з тим депутатський імунітет, зокрема у США, де­що обмежений у разі вчинення конгресменом державної зра­ди та тяжких кримінальних злочинів.

Щодо строку дії депутатської недоторканності, то, як правило, він охоплює час проведення сесії, а іноді і час слі­дування, витрачений депутатом на дорогу до парламенту і повернення від нього (США, Ірландія, Норвегія, Філіппіни).

В деяких країнах недоторканність поширюється на строк сесії плюс 40 днів до її початку і закінчення (Велика Брита­нія, Австралія, Індія, Канада), а іноді і на весь строк дії де­путатського мандата (Бразилія, Єгипет, Іспанія, Мексика).

В окремих країнах депутат не може бути позбавлений недоторканності ні за будь-яких обставин (Індія, Індонезія).

Щодо органів, які мають право ініціювати розгляд питан­ня про позбавлення депутата недоторканності. Так, за Кон­ституцією Іспанії депутати і сенатори підсудні лише Кримі­нальній палаті Верховного Суду (ст. 71), а в Російській Федерації питання про позбавлення недоторканності вирішу­ється на підставі подання Генерального прокурора відповід­ній палаті Федеральних Зборів (ч. 2 ст. 89)¹.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 Конституції України народним депутатам гарантується депутатська недоторканність.

Згідно з ч. З ст. 80 Конституції України, вони не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримі­нальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

Детально питання щодо позбавлення народного депутата недоторканності вирішує ст. 27 Закону України "Про статус народного депутата України". За цією статтею народному де­путату гарантується депутатська недоторканність на весь строк здійснення депутатських повноважень. Народний де­путат не може бути без згоди Верховної Ради України при­тягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований.

Докладніше див.: Сравнительное конституционное право. — С. 564—

-355-

При цьому обшук, затримання народного депутата чи ог­ляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи служ­бового приміщення, а також порушення таємниці листуван­ня, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до Закону об­межують права і свободи народного депутата, допускаються лише у разі, коли Верховною Радою України дано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо ін­шими способами одержати інформацію неможливо.

Інші особливості порядку притягнення народного депута­та до відповідальності визначають норми Конституції Украї­ни та Закону "Про Регламент Верховної Ради України".

Глава VIII Президент України

Поиск по сайту: