Конституційне закріплення основ громадянського суспільства в Україні

Серед раніше перелічених елементів громадянського сус­пільства основоположними є:

а) економічна основа конституційного ладу в Україні;

б) пріоритет прав і свобод людини у взаємовідносинах держави і особи.

Вище було з'ясовано, що поряд з державою, яка здійс­нює державну владу, Конституція України передбачає також існування громадянського суспільства як системи відносно автономних щодо держави інститутів, які забезпечують кон­кретні способи соціального існування людей на підставі їх осо­бистої свободи, обумовленої правом демократичної держави.

Виходячи з того, що існує державний лад, окремі вче­ні під громадянським суспільством розуміють існування суспільного ладу як вільного вибору людиною форм еконо-

-112-

мічного, політичного і соціального життя, завдяки яким за­безпечуються права і свободи людини¹.

Серед згаданих інститутів громадянського суспільства основоположними, тобто такими, які є азою інших елемен­тів громадянського суспільства, є економічна основа і систе­ма України (власність* її основні форми, підприємництво то­що), а також права і свободи людини і громадянина, особливо сім'я, сфера виховання, освіти, науки, культура, норми етики поведінки людей, сфера приватних інтересів і потреб людини, організація і діяльність об'єднань громадян.

Економічну основу конституційного ладу в Україні згід­но зі ст. 13 Конституції становлять земля, її надра, атмо­сферне повітря, води та інші природні ресурси, що знахо­дяться у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економіч­ної зони, які є об'єктами права власності Українського наро­ду. Від його імені права власника здійснюють органи держав­ної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України.

Отже, згадані об'єкти належать єдиному суб'єктові — Українському народові, право ж власності органів держави є вторинним, похідним від основного власника.

Для економічної системи України, яка базується на зга­даній економічній основі держави, характерна багатоманіт­ність форм власності. Правове регулювання відносин влас­ності здійснюється за допомогою норм різних галузей права, центральне місце серед яких належить конституційним нор­мам, що є основою всього правового регулювання відносин власності в державі:

Основне завдання цих норм — юридичне закріплення форм власності, які визнаються і гарантуються державою.

Конституція України визначає конкретні складові своєї економічної системи. Згідно з частинами 1—3 ст. 41 Консти­туції ними є: приватна, державна, комунальна та інте­лектуальна власність.

Під особливою охороною держави за ст. 14 Конституції України перебуває земля як основне національне багатство,

Див., наприклад, Конституційне право України. — К.: Наукова думка, 2000. — С. 168—184). Проте зміст цього поняття вужчий, ніж сутність громадянського суспільства.

-113-

причому право власності на землю гарантується, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та дер­жавою виключно відповідно до закону.

Конституція України у ч. 2 ст. 13 і ст. 41 встановлює, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Ко­жен (тобто людина і громадянин) має право володіти, корис­туватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приват­ної власності набувається у порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користува­тися об'єктами права державної та комунальної власності

відповідно до закону.

Конституція України передбачає взаємні обов'язки суб'єктів власності і держави. Згідно з частинами 3 і 4 ст. 13 Конституції власність зобов'язує, тобто вона не повинна ви­користовуватися власником на шкоду людині і суспільству. У свою чергу держава повинна забезпечити захист прав суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спря­мованість економіки, причому всі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Нарешті, Конституція України передбачає конкретні форми захисту. Згідно з частинами 4—7 ст. 41 Конституції ніхто не може бути протиправне позбавлений права власно­сті, виходячи з того, що право власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бу­ти застосоване лише як виняток, з мотивів суспільної необ­хідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їхньої вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їхньої вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених

законом.

Використання власності не може завдавати шкоди пра­вам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Конкретною формою захисту прав власника є судовий, захист (ч. З ст. 8 Конституції).

Пріоритет прав і свобод людини у взаємовідносинах ] держави і особи виявляється перш за все у тому, що Коя-І

-114 -

ституція України розглядає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соці­альну цінність. Тобто первинним є особа, вторинним — дер­жава. Це співвідношення знаходить своє закріплення у ч. 2 ст. З Конституції України, в якій зазначається, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямова­ність діяльності держави, тобто держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Ці принципові положення, які визначають відносини дер­жави і людини, є основою для вирішення докорінного, більш загального питання про співпрацю на конституційному рівні різних за своїм соціальним призначенням інститутів — дер­жави і громадянського суспільства, основою якого є людина.

Визнання людини, її прав і свобод найвищою цінністю саме на конституційному рівні створює фундамент не лише консти­туційного ладу України, а й конституційного захисту громадян­ського суспільства від пригноблення особи, її прав і свобод.

Зв'язок між визнанням людини, її прав і свобод найви­щою соціальною цінністю та конкретними правами і свобода­ми, викладеними у розділі II Конституції України, визначе­ний у п. З ст. З Конституції, в якому головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод люди­ни. Тобто конкретні норми розділу II Конституції "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" не можна розг­лядати поза зв'язком з принципом визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю і обов'язку держави утверджувати і забезпечувати ці права.

Держава на основі цих принципів не має права у своїй діяльності виходити за встановлені Конституцією межі взаємо­відносин з людиною. Якщо захист людини, її прав і обов'язків є завданням конституційної держави, то у свою чергу захист людини, її прав і свобод від посягань суспільства є обов'язком держави. Цей захист здійснюється на підставі застосування норм матеріального і процесуального права, судового їх захис­ту відповідно до ч. З ст. 8 Конституції України.

У свою чергу для реалізації принципу, згідно з яким лю­дина, її права і свободи є найвищою цінністю, важливого значення набувають соціальні функції людини, її відповідаль­ність перед іншими людьми, суспільством і державою. Лише в цьому разі цей принцип може бути поширений на всіх чле­нів громадянського суспільства.

-115-

Глава IV

Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні

Поиск по сайту: