Конституційно-правовий статус громадянина України

Основна частина населення України — це особлива ка­тегорія фізичних осіб — громадян. Правовий статут їх істот­но відрізняється від статусу інших осіб, які проживають в країні.

Громадянство — це такий правовий зв'язок особи з державою, який не обмежений у часі і просторі, грунтується на юридичному визнанні державою даної особи своїм громадянином і, як наслідок, обумовлений взаємни­ми правами та обов'язками громадян і держави у випад­ках, зазначених у законі.

Згаданий зв'язок полягає у поширенні на згадану особу су­веренної влади держави незалежно від місця її проживання.

Проте, громадян не можна розглядати лише як сукуп­ність осіб, які проживають на території держави, оскільки за цією ознакою утворюється населення країни — категорія де­мографічна, а не правова.

Не можна визнати громадянами і всіх осіб, на яких по­ширюється влада держави, оскільки вона є обов'язковою рів­ною мірою і для іноземних громадян, які проживають на її території.

Юридичні норми, за допомогою яких регулюються питан­ня громадянства, поділяються на такі групи:

1. Провідне місце серед них посідають норми Конституції (статті 4, 25 та 26 Конституції).

2. Закони про громадянство України, які регулюють на основі Конституції всі питання, пов'язані з громадянством. Такими законами є закони України "Про громадянство Ук­раїни" від 8 жовтня 1991 р. (вступив у силу 13 листопада 1991 р.), "Про внесення змін до Закону України "Про грома­дянство України" від 16 квітня 1997 р. і чинний Закон Украї­ни "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р., який відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства, дій чи без­діяльності органів державної влади, їх посадових і службо­вих осіб.

-127-

3. Підзаконні акти, які регулюють процесуальні та інші пи­тання, що безпосередньо пов'язані з громадянством України.

4. Питання громадянства України регулюються також міжнародними договорами" України.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовують­ся правила міжнародного договору.

Більшість держав, у тому числі й Україна, виходить з ви­знання виключності громадянства, тобто Українська держа­ва не визнає подвійного громадянства (біпартизму).

Це положення є основним серед принципів законодав­ства України про громадянство.

Відповідно до ст. 2 Закону громадянство України грунту­ється на таких принципах:

— єдиного громадянства — громадянства держави Ук­раїна, що виключає можливість існування^х громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо гро­мадянин України набув громадянство (підданство) іншої дер­жави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець на­був громадянство України, то у правових відносинах з Украї­ною він визнається лише громадянином України;

— запобігання виникненню випадків безгромадянства;

— неможливості позбавлення громадянина України гро­мадянства України;

— визнання права громадянина України на зміну грома­дянства;

— неможливості автоматичного набуття громадянства

України іноземцем ніж особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу, або припинення гро­мадянства України другим з подружжя;

— рівності перед законом громадян України незалежні від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

— збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

У зв'язку з розпадом колишнього СРСР, законода якого формально визнавало лише принципи єдиного грої

-128-

дянства СРСР, практично існувало ще два різновиди грома­дянства внаслідок федеративного устрою Союзу РСР — рес­публіканське та громадянство автономних республік. Через це виникла проблема належності відповідних фізичних осіб до громадянства України. На жаль, у законах 1991 та 1997 рр. цю проблему не було вирішено до кінця.

Згідно зі ст. З нового Закону громадянами України визна­ються:

— усі громадяни колишнього СРСР, які на момент про­голошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постій­но проживали на території України;

— особи незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціаль­ного походження, майнового стану, місця проживання, мов­них чи інших ознак, які на момент набрання чинності Зако­ну України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

— особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина ко­лишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

— особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Закон визначає термін, з якого особа вважається грома­дянином України.

Особи, які постійно проживали на території України, вважаються громадянами України з 24 серпня 1991 р., які постійно проживали в Україні і не були громадянами інших держав, а також особи, які прибули в Україну після 13 лис­топада 1991 р. — з моменту внесення напису про громадян­ство України.

Значно збільшився перелік документів, що підтверджу­ють громадянство. Якщо раніше таких документів було лише два— паспорт і свідоцтво про народження, то в новому За­коні згідно зі ст. 5 документами що підтверджують громадян­ство України, є: паспорт громадянина України; свідоцтво про належність до громадянства України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; по­свідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Законодавство України, як і законодавство інших дер­жав, закріплює порядок набуття громадянства відповідними категоріями осіб за наявності певних підстав, проте основни­ми з них є набуття громадянства окремо дітьми за народжен­ням (філіація) і дорослими (в порядку натуралізації), тобто внаслідок прийняття громадянства.

У ряді країн можливий також виключний порядок набут­тя громадянства (колективна натуралізація, оптація, тобто вибір людиною громадянства певної держави, реінтеграція — поновлення у громадянстві).

Набуття громадянства за народженням дитини може здійснюватися на підставі таких принципів:

— за "правом крові" (из запдиіпіз), коли береться до уваги громадянство батьків особи незалежно від місця її на­родження. "Право крові" діє не тільки під час народження дитини, а й може поширюватися на випадки, коли батьки не? повнолітньої особи набувають інше громадянство;

— за "правом грунту" (іиз зоїі), коли громадянство у. ній державі надається будь-якій особі, яка народилася на території, незалежно від громадянства або за обстави пов'язаних з територією, з якою фізична особа має певні відносини. Територіальними факторами може бути й міс знайдення дитини, батьки якої не встановлені або невідомі,

Застосування кожного з цих принципів неоднакове. Перевага може надаватися одному з них або ж вони можуть п< єднуватися. У законодавстві більшості держав пріоритетни вважається принцип "права крові", а принцип "права гру; ту" застосовується як додатковий, коли родинні зв'язки дають змоги цілком певно визначити громадянство осо "Право грунту", зокрема властиве законодавству США, ла ноамериканських країн, в тому числі Кубі, а також Індії та і В українському Законі зазначені принципи поєднуютьс причому "право крові" превалює, а "право грунту заст вується лише для дітей, батьками яких є особи без гро дянства (апатриди)¹.

¹ Коментар до Закону "Про громадянство України". — К., 1999. — С.

-130-

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про громадянство України" громадянство Украши набувається:

— за народженням;

— за територіальним походженням;

— внаслідок поновлення у громадянстві;

— внаслідок усиновлення;

— внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклу­вання;

— внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

— у зв'язку з перебуванням у громадянстві України од­ного чи обох батьків дитини;

— внаслідок встановлення батьківства;

— за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Закон передбачає різні варіанти набуття громадянства за народженням: від батьків — громадян України; коли дитина народжена за межами України тощо. Визначається, що осо­ба, яка має право на набуття громадянства України за наро­дженням, вважається громадянином України з моменту на­родження (ст. 7).

Заслуговує на увагу специфіка набуття громадянства за територіальним походженням.

Попередні закони достатньою мірою не визначали, які категорії фізичних осіб мають право за цією підставою набу­ти громадянство.

Згідно зі ст. 8 Закону особа, яка сама або хоч би один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України відповідно до ст. 5 Закону Ук­раїни "Про правонаступництво України", а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Рес­публіки, Західно-Української Народної Республіки, Україн­ської держави, Української Соціалістичної Республіки, За­карпатської України, Української Радянської Соціалістичної республіки (УРСР), є особою без громадянства або інозем­цем, що взяв зобов'язання припинити іноземне громадян­ство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України.

Найбільш поширеним способом набуття громадянства вважається так зване укорінення або набуття громадянства

-131 -

в порядку натуралізації, тобто надання органами держав­ної влади громадянства особі,, яка про це просить. При цьому, прийняття до громадянства даної країни тягне за со­бою втрату громадянства, набутого за народженням. Це сто­сується трьох категорій осіб: громадян іноземних держав, осіб без громадянства і осіб з невизначеним громадянством. Натуралізація має два основні різновиди: індивіду­альна і натуралізація внаслідок правонаступництва держав. Остання, як правило, відбувається в момент виник­нення нової держави.

У свою чергу індивідуальна натуралізація поділяєть­ся на натуралізацію, яка базується на особистому вибо­рі, і натуралізацію за законом. Остання являє собою юри­дичний наслідок одруження іноземця з громадянином даної держави, а також усиновлення, опіки, визнання батьківства тощо. Згадані вимоги, як уже зазначалося, відображено у ст. 6 Закону України "Про громадянство України". Законо­давство всіх країн передбачає певні передумови натуралізації (досягнення повноліття, письмова заява, знання мови тощо).

Перш за все для подання заяви про натуралізацію вимагається досягнення певного віку, як правило повноліття, тоб­то 18 років, у ряді країн — 21 року і більше (наприклад, у

Греції і Бельгії).

В Україні Законом цей вік визначено у 18 років.

Питанню натуралізації присвячена ст. 9 Закону "Прийняття до громадянства". Згідно з цією статтею іноземець абоі особа без громадянства можуть бути за їх клопотанням прийняті до громадянства України.

Умовами прийняття до громадянства України є:

— визнання і додержання Конституції України та законів України;

— зобов'язання припинити іноземне громадянство неперебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з як ми дозволяють особам звертатися для набуття громадянс України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадян: іншої договірної сторони);

— зобов'язання припинити іноземне громадянство, п ставою якого є письмово оформлена заява іноземця про І що в разі набуття громадянства України він припинить І мадянство іншої держави і протягом одного року з моме

-132-

набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства іншої держави до органу, що ви­дав йому тимчасове посвідчення громадянина України.

Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання при­пинити іноземне громадянство і подати про це документ, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до грома­дянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України.

Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з неза­лежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це пра­вило не поширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони.

Декларація про відмову від іноземного громадянства — документ, в якому особа засвідчує свою відмову від грома­дянства іншої держави і зобов'язується не користуватися правами цієї держави і не виконувати обов'язків, пов'язаних з належністю до її громадянства.

Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вима­гається від іноземців, які є громадянами держав, законодав­ство яких передбачає автоматичне припинення особами гро­мадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими пе­редбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства;

Наступна вимога до осіб, які бажають натуралізуватися, — постійне проживання у країні протягом певного строку (наприклад, в Швейцарії — 12 років, Австрії і Іспанії — 10, ^в Італії, Фінляндії, Швеції та США — 5 років).

При цьому можуть бути і додаткові вимоги. Так, відповідно До американського законодавства необхідно фізично пере­бувати у країні не менш як 2,5 року і проживати у штаті, в якому подано заяву, не менш як 6 місяців; у Швейцарії із за-

-133 -

гального строку в 12 років необхідно постійно проживати у країні 3 роки протягом 5 років, які передували поданню заяви. В Україні згідно з Законом для набуття громадянства в порядку натуралізації необхідно безперервно проживати на законних підставах на території України протягом останніх 5 років. Безперервне проживання на території України — це проживання особи в Україні, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік — 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне прожи­вання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відпо­відного медичного закладу або зміна особою місця прожи­вання на території України.

Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває шлюбі з громадянином України понад 2 роки та постійної проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад 2 роки у шлюбі, який: припинився внаслідок його смерті.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи при­тулок в Україні, термін безперервного проживання на закон­них підставах на території України встановлюється на 3 ро-І ки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чиї притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами! без громадянства, — на 3 роки з моменту одержання дозво| лу на проживання в Україні.

Отримання дозволу на постійне проживання в Україні поширюється на осіб, які мають у паспорті зразка 1974 громадянина колишнього СРСР, відмітку про постійну ав тимчасову прописку на території України, а також на осіб яким надано статус біженця в Україні або притулок в України Умовою набуття статусу натуралізованої особи є володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньо му для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі).

У багатьох країнах (СПІА, Канада, Франція) необхі/

достатнє знання мови.

Наявність законних джерел існування. Ця умова не ширюється на осіб, яким надано статус біженця в України або притулок в Україні.

-134-

Законодавство ряду країн (Фінляндія, Норвегія, Швеція) вимагає, щоб особа, яка бажає натуралізуватися, могла б забезпечити матеріально як себе, так і свою родину.

Згідно з Законом України "Про громадянство України" до законних джерел існування належать: заробітна плата, прибуток від підприємницької діяльності або власності, сти­пендія, аліменти, соціальні виплати та допомога, власні фі­нансові заощадження або фінансова допомога від членів сім'ї, інших фізичних та юридичних осіб, що мають законні доходи.

У той же час, положення про необхідність проживання на законних підставах на території України протягом остан­ніх 5 років, отримання дозволу на постійне проживання в Україні, володіння державною мовою або її розуміння в об­сязі, достатньому для спілкування, і наявність законних дже­рел існування не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, та на осіб, прийняття яких до грома­дянства України становить державний інтерес для України.

Закони багатьох країн (США, Канада, Грузія) передбача­ють, що бажаючий натуралізуватися повинен вести добропо­рядній спосіб життя, мати бездоганне моральне обличчя. То­му серйозною (скоріше нездоланною) перепоною для натуралізації у ряді країн є вчинення кримінального злочи­ну, а в деяких країнах і судимість за злочин, вчинений до в'їзду в країну.

Закон України в цьому зв'язку передбачає, що до грома­дянства України не приймається особа, яка: вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до пога­шення або зняття судимості); вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяж­ким злочином.

Особа, яка набула громадянство України і подала декла­рацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язу­ється повернути паспорт іноземної держави до уповноваже­них органів цієї держави.

Датою набуття громадянства України у випадках, перед­бачених законом, є дата видання відповідного Указу Прези­дента України.

Слід зупинитися і на такій підставі набуття громадян­ства, як поновлення у громадянстві України.

-135-

Згідно зі ст. 10 Закону особа, яка після припинення гро­мадянства України не набула іноземного громадянства і по­дала заяву про поновлення у громадянстві України, реєстру­ється громадянином України незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном, за відсутності обста­вин, які передбачають володіння державною мовою або її ро­зуміння в обсязі, достатньому для спілкування.

Особа, яка після припинення громадянства України на­була іноземне громадянство, повернулася в Україну на по­стійне проживання, подала заяву про поновлення у грома­дянстві України, за відсутності підстав щодо володіння мовою, реєструється громадянином України. Особа бере зо­бов'язання припинити іноземне громадянство і подати доку­мент про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до органу, що прийняв документи про поновлення її у громадянстві України, протягом року з моменту понов­лення її у громадянстві України. Якщо особа, маючи всі пе­редбачені законодавством цієї держави підстави для отри­мання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Особа, зазначена у ч. 2 ст.10, яка є громадянином держа­ви, міжнародний договір України з якою дозволяє особі звер­татися для набуття громадянства України, за умови, якщо вона доведе, що не є громадянином іншої договірної сторони, може подати заяву про поновлення у громадянстві України лише після припинення іноземного громадянства.

Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вима­гається від громадян держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або між­народні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також від осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без грома­дянства.

У громадянстві України не поновлюються особи, які втратили громадянство внаслідок подання свідомо неправ­дивих відомостей або фальшивих документів.

-136-

Датою набуття громадянства України є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Особа, яка набула громадянство України і подала декла­рацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язу­ється повернути паспорт іноземної держави до уповноваже­них органів цієї держави.

Закон України "Про громадянство України" також до­кладно регламентує порядок набуття дітьми громадянства України внаслідок усиновлення (ст. 11); набуття громадян­ства внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклуван­ня (ст. 12); особою, визнаною судом недієздатною, внаслідок встановлення над нею опіки громадянина України (ст. 13); набуття громадянства України дитиною у зв'язку з перебу­ванням у громадянстві України її батьків чи одного з них (ст. 14); набуття громадянства дитиною внаслідок встанов­лення батьківства (ст. 15).

Передбачається також, що набуття громадянства.Украї-ни дітьми віком від 15 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою (ст. 16 Закону).

Поряд з питаннями щодо набуття громадянства, Закон визначає і підстави припинення громадянства України.

Згідно зі ст. 17 громадянство України припиняється:

— внаслідок виходу з громадянства України;

— внаслідок втрати громадянства України;

— за підставами, передбаченими міжнародними догово­рами України.

Закон визначає підстави і порядок виходу з громадян­ства України.

Громадянин України, який виїхав на постійне проживан­ня за кордон, може вийти з громадянства України за його клопотанням.

В Законі окремо визначено підстави виходу з громадян­ства України дітей.

Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне про­живання за кордон і батьки виходять з громадянства Украї­ни, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з гро­мадянства України може вийти і дитина.

Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є громадянином України, дитина може вийти з грома-

-137-

дянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства України.

У разі якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства Ук­раїни, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, ди­тина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його кло­потанням.

Дитина також може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків, якщо вона виїхала на постій­не проживання за кордон і її батьки вийшли з громадянства України.

За умови, якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий залишається громадянином України, дити­на може вийти з громадянства України разом з тим із бать­ків, який виходить з громадянства України, за його клопо­танням.

Нарешті, за умови, якщо дитина виїхала на постійне про­живання за кордон з одним із батьків і він вийшов з грома­дянства України, а другий є іноземцем чи особою без гро­мадянства, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства Ук­раїни.

Крім того, дитина, яка набула за народженням громадян­ство України, може вийти з громадянства України за клопо­танням одного з батьків незалежно від місця проживання ди­тини.

Дитина, усиновлена подружжям, один з якого є громадя­нином України, а другий іноземцем, може вийти з грома­дянства України за клопотанням усиновителя, який є іно­земцем.

Дитина, усиновлена іноземцями або особами без грома­дянства, може вийти з громадянства України за клопотан­ням одного з усиновителів.

Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.

-138-

Вихід дітей віком від 15 до 18 років з громадянства Ук­раїни може відбуватися лише за їхньою згодою.

Вихід з громадянства України не допускається, якщо осо­бу, яка подала клопотання про вихід з громадянства Украї­ни, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.

Датою припинення громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України.

Втрата громадянства в країнах світу, тобто втрата правового зв'язку особи з даною державою, можлива з таких підстав: внаслідок виходу з громадянства за власним бажан­ням (експатріація); примусового позбавлення громадянства особи, яка набула його за погодженням (денаціоналізація); або примусового позбавлення громадянства натуралізованих осіб (денатуралізація).

Щодо позбавлення громадянства, то воно має персо­нальний характер і звичайно є санкцією держави щодо осо­би, яка вчинила протиправну дію. Як правило, такий захід застосовується лише стосовно натуралізованих громадян, причому протягом досить невеликого строку після натуралі­зації (ФРН, Іспанія).

В Законі колишнього СРСР "Про громадянство СРСР" від 1 грудня 1978 р. позбавлення громадянства було перед­бачено ст. 18, в якій зазначалося: "Позбавлення громадян­ства СРСР може мати місце у виняткових випадках за рі­шенням Президії Верховної Ради СРСР, якщо особа вчинила дії, які ганьблять високе звання громадянина СРСР і завда­ють шкоди престижу або державній безпеці СРСР".

В Україні згідно з ч. З ст. 2 Закону діє принцип немож­ливості позбавлення громадянина України громадянства Ук­раїни.

Щодо втрати громадянства України, то відповідно до ст. 19 Закону, громадянство України втрачається, якщо гро­мадянин України після досягнення ним повноліття добро­вільно набув громадянство іншої держави.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вва­жаються всі випадки, коли громадянин України за своїм вільним волевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянство іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджує наявність

-139-

набуття ним іноземного громадянства, за винятком випадків, якщо: діти при народженні одночасно з громадянством України набувають також громадянство іншої держави; діти, які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набувають громадянство усиновителя; громадянин України автоматич­на набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем; згідно із законодавством іншої держави її грома­дянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави; якщо іноземець набув громадянство України і не подав документ про припинення іноземного громадян­ства або декларацію про відмову від нього; якщо він набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне грома­дянство; якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих до­кументів; якщо громадянин України без згоди державних ор­ганів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юс­тиції або органи державної влади чи органи місцевого само­врядування іншої держави.

Згідно з Законом України "Про громадянство України" визначаються повноваження у вирішенні питань громадян­ства, які здійснюють Президент України, Комітет при Прези­дентові України з питань громадянства, Спеціально уповно­важений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи, Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України.

Слід зазначити, що в ряді країн ці повноваження здій­снюють органи внутрішніх справ, причому на досить високо­му рівні, а у США ці повноваження реалізуються судами.

Повноваження Президента України. Президент України: — приймає рішення і видає укази відповідно до Консти­туції і Закону України "Про громадянство України" про прийняття до громадянства України і про припинення грома­дянства України;

-140-

— визначає порядок провадження за заявами і подання­ми з питань громадянства та виконання прийнятих рішень;

— затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Повноваження Комісії при Президентові України з питань громадянства. Комісія при Президентові України з питань громадянства:

— розглядає заяви про прийняття до громадянства Ук­раїни, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту Ук­раїни щодо задоволення цих заяв та подань;

— повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноважено­му центральному органу виконавчої влади з питань грома­дянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства Ук­раїни;

— контролює виконання рішень, прийнятих Президен­том України з питань громадянства.

Повноваження спеціально уповноваженого централь­ного органу виконавчої влади з питань громадянства та підпорядкованих йому органів¹. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи:

— приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України та виходу з грома­дянства України, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом зі сво­їм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президенто­ві України з питань громадянства;

Згідно з Указом Президента України від 27 березня 2001 р. "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України" визна­чений спеціально центральний орган виконавчої влади з питань громадян­ства і підпорядкуваних йому органів в особі Міністерства внутрішніх справ України і підпорядкованих йому органів в Автономній Республіці Крим, областях та містах Києві і Севастополі. Див.: Президентський вісник. — 2001.-№Н.

— готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань грома­дянства;

— приймають рішення про оформлення набуття грома­дянства України;

— скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянства України;

— виконують рішення Президента України з питань гро­мадянства;

— видають особам, які набули громадянство України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документи дити­ни, довідки про припинення громадянства України;

— вилучають у осіб, громадянство України яких припи­нено, паспорти громадянина України, свідоцтва про належ­ність до громадянства України, тимчасові посвідчення грома­дянина України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини;

— ведуть облік осіб, які набули громадянство України та припинили громадянство України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконав­чої влади з питань громадянства один раз на півріччя інфор­мує Комісію при Президентові України з питань громадян­ства про виконання рішень Президента України з питань громадянства.

Спеціально уповноважений центральний орган виконав­чої влади з питань громадянства і підпорядковані йому орга­ни здійснюють повноваження стосовно осіб, які проживають на території України.

Повноваження Міністерства закордонних справ Ук­раїни, дипломатичних представництв та консульських установ України. Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи Украї­ни здійснюють повноваження, передбачені щодо спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади сто­совно осіб, які постійно проживають за кордоном.

Закон України "Про громадянство України" передбачає також оскарження рішень з питань громадянства, дій чи

-142-

бездіяльності органів державної влади, посадових і служ­бових осіб.

Рішення з питань громадянства, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з пи­тань громадянства, Міністерством закордонних ^справ Украї­ни та їх органами можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду.

Оскарженню підлягають також дії чи бездіяльність поса­дових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду справ про громадянство і виконання рішень з пи­тань громадянства; вони можуть бути оскаржені у судовому та адміністративному порядку.

Нарешті, особи, які постійно проживають за кордоном, оскаржують неправомірні дії чи бездіяльність посадових осіб дипломатичних представництв чи консульських установ Ук­раїни у встановленому законом порядку до суду.

Посадові і службові особи, які порушили цей Закон, не­суть відповідальність у порядку, передбаченому законами України.

Поиск по сайту: