Конституційно-правовий статус Президента України

Конституційно-правовий статус Президента України ви­ник і дістав своє нормативно-правове закріплення, після про­голошення незалежності України.

Законом "Про Президента Української РСР" від 5 липня 1991 р. в Україні було запроваджено посаду Президента Ук­раїни, який згідно зі ст. 1 Закону визнавався найвищою по­садовою особою Української держави і главою виконавчої влади.

Згаданий правовий статус Президента України було уточнено ст. 19 Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Кон­ституції України" від 18 червня 1995 р., за якою Президент України визнавався главою держави і главою державної ви­конавчої влади в Україні.

Нарешті, Конституція України 1996 р. визначила, що Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Глава держави — це або конституційний орган, або вод­ночас і вища посадова особа держави. У першому випадку глава держави відповідно до Конституції розглядається як невід'ємна складова парламенту, тобто законодавчої влади, оскільки без його підпису закон є недійсним (Велика Брита­нія). У другому він є главою виконавчої влади і водночас главою держави (США). У третьому лише главою держави,

-357-

який не входить до будь-якої гілки влади: законодавчої, ви­конавчої та судової (ФРН).

Главою держави звичайно є особа, яка посідає вище міс­це в ієрархії державних інститутів і яка здійснює верховне представництво як у внутрішньоекономічному житті, так і на міжнародній арені. Нарешті, це символ державності народу.

Правовий статус президента визначається республікан­ською формою правління.

Роль глави держави в президентських республіках до­сить важлива, оскільки він поєднує повноваження глави дер­жави і глави уряду.

Сутність напівпрезидентської моделі зводиться перш за все до міцної президентської влади, яка здійснюється в умовах нежорсткого поділу влади, як це спостерігається у президентських республіках. Глава держави звичайно відпо­відає за розв'язання загальних стратегічних питань, контро­люючи при цьому певні сфери діяльності уряду, в той час як прем'єр-міністр несе безпосередню відповідальність за здійс­нення державного управління.

Така модель притаманна і правовому статусу Президента України.

При зв'ясуванні місця і ролі будь-якого органу держави і посадової особи, які визначаються Конституцією, принципо­вим є: визначення його функціонального призначення і міс­це, яке орган або посадова особа посідає у системі держав­них органів.

Згідно з Конституцією України Президент України є гла­вою держави. Проте місце і роль глави держави в системі ор­ганів саме державної влади у Конституції чітко не визначені.

Теорія Ш.-Л. Монтеск'є виявляється непридатною для розв'язання цієї проблеми, оскільки у його концепції розпо­ділу влади главі держави (монарху) ввірялася виконавча влада, а Конституція України 1996 р. не включає Президен­та України до жодної з тріад влад. На думку деяких учених у даному разі слід звернутися до теорії упокорюючої (врів­новажуючої) влади", розвинутої французьким державознавцем Б. Констаном, інтерпретованої німецькими мислителями Г. Гегелем та Л. фон Штейном і підтриманої дореволюційни­ми російськими конституціоналістами Ф. Ф. Кокошкіним і Н. А. Захаровим. Влада, здатна впорядкувати дії різних влад, повинна бути дійсно незалежною, авторитетною і ней-

-358-

тральною щодо всіх їх, і цим вимогам найповніше відповідає глава держави¹.

Крім того, надання Президентові статусу глави держави пояснюється перш за все необхідністю підвищити рівень представництва держави всередині країни і за її межами в період проголошення і становлення України як незалежної держави, а здійснення цих функцій у всіх країнах з напівпрезидентською формою правління завжди притаманне Прези­дентові країни.

Виходячи з цього, слід визнати, що здіснення ним пред­ставницької функції і функції гаранта державного суверені­тету, територіальної цілісності, додержання Конституції Ук­раїни, прав і свобод людини і громадянина дає можливість Президентові України посідати особливе місце в системі ор­ганів державної влади і не входити до жодної з її гілок.

У процесі здійснення представницької функції Президент України визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави відповідно до Конституції і законів Украї­ни, виходячи з передвиборної програми Президента, в якій визначено стратегічні напрями побудови держави, суспіль­ства, їх економічного, соціального і культурного розвитку.

Він представляє Україну всередині країни і в міжнарод­них відносинах.

Президент вживає відповідних заходів, пов'язаних з охо­роною суверенітету України, її територіальною цілісністю, використовуючи при цьому лише визначені Конституцією його власні повноваження.

Він несе персональну відповідальність за додержання Конституції України, захистом прав і свобод людини і грома­дянина.

Здійснення Президентом України цих функцій не дає підстав стверджувати, що його влада поширюється на всі гілки державної влади.

У Конституції України закладено загальні засади систе­ми стримувань і противаг, яка покликана сприяти взаємодії і взаємозалежності законодавчої, виконавчої та судової вла­ди. При цьому Президент України забезпечує погоджене

Див., зокрема: Серьогіна С. Г. Компетенція Президента України: тео­ретично-правові засади: Автореф. дис.... канд. юр. наук. Харків, 1988. — \ 9—10.

-359-

функціонування і взаємодію всіх органів державної влади," виступаючи як своєрідний арбітр.

Поиск по сайту: