Національний характер, свідомість і самосвідомість як феномен культури

В умовах становлення нової європейської держави - України, до нас, до нашого народу, до особливостей характеру, звичок, уподобань пильно придивляються народи iнших країн. Однi намагаються об'єктивно пiзнати нашi сильнi i слабкi сторони, iншi - вишуковують у нас один негатив, щоб посiяти недовiру до нашого народу i перешкодити державотворчим процесам. Тому питання про те, "Якi ми є?" носить не тiльки психолого-пiзнавальний характер, але й державно-полiтичний.

Одна з психологiчних причин наших невдач полягає в тім, що ми віками недооцiнюємо caмi себе, недооцiнюємо нашi можливостi i в значнiй мipi переоцiнюємо все чуже, не наше. На далi це приводить до намагання механiчно запозичити чужі соціальні і культурні стандарти, пересадити їх на наш, принципово вiдмiнний, український грунт, на наше, зовсiм вiдмiнне вiд них, соціально- культурне середовище.

Недобру послугу вивченню нашої ментальностi роблять i тi дослiдники, якi напускають "вченого" туману i, не будучи спецiалiстами в галузi психології та соціології, допускаються надто спрощеного тлумачення життєво-принципових понять. Так, один iз них, виходячи з найдобрiших нaмipiв - показати корiння нашого менталiтету, нашi позитивнi якостi, стверджує, що нацiональний характер визначаються побутом i мiсцем проживання, складом води i повiтря, особливостями сонячної i космiчної радiацiї, характером харчування i багатьма iншими показниками середовища проживання.

Сьогоднi, грунтуючись на значно ширший науково-джерельнiй базi,ми по­новому оцiнюємо тi iсторичнi-культурнi та геополiтичнi умови в яких формувалася українська нацiональна психiка i найбiльш істотнa її складова - характер нації.

Характер нацiї - це сукупнiсть моральних якостей, психiчних властивостей народу, нацiї, особистостi, що знаходить свiй вияв у поведiнцi та дiяльностi.

Поняття "нацiонального характеру" розглядається як таке, що об'єднує комплекс загальнолюдських та iндивiдуально сформованих якостей народу, який одночасно є суб'єктом i об'єктом загалынолюдської i своєї власної, унiкально неповторної iсторії, соцiально-економiчних умов буття, господарювання побуту, культури.

Нацiональний характер, - зазначає П.Гнатенко, - це сукупність соцiально-психологiчних рис, національно-психологiчних настанов, стереотипiв, що властивi нацiональнiй спiльностi на певному етапi розвитку i проявляються в цілісних ставленнях до навколишнього світу, а також у культурi, традицiях, звичаях, обрядах.Що означає "на певному етапі розвитку?" означення риси дійсно формуються на певному етапi розвитку нацiональної спiльноти, однак з'явившись, вони не зникають iз завершенням цього етапу, а продовжують жити "власним життям", визначаючи характер спiльноти як такої. Пiд впливом рiзноманiтних обставин вони зазвичай можуть змiнюватись, однак, змінюючись, залишається в принципі такими ж, доки існує спільнота як етнос, нацiя. Пiсля того, як нацiональний характер сформувався, зазначає I.Лисяк ­Рудницький, "він звичайно виявляє чималу стабiльнiсть i умiння вiдкинути або асимiлювати пiдривнi впливи" (Лuсяк. – Рудницький і Yкpaїни мiж Сходом i Заходом. - Iсторiя філософії Yкpaїни. -Kuїв, 1993 – С.511.)

У вiтчизняному суспiльствознавствi проблеми етнiчної психологiiї почали системно вивчатися пiсля здобуття Україною державноiї незалежностi у 1991 роцi. Слiд вiдзначити, що вивчення особливостей психологiї започатковано М. Костомаровим, Т. Рильським, Т. 3iнкiвським. 3начним у розробцi цiєї проблеми є дослiдження українських учених з дiаспори (О. Кульчицький, М. Кушнiр, І. Мiрчук, Д. Чижевський).

Унiкальнiсть української культури i української людини як її суб'єкта i творця засобами художньої лiтератури та поезiї, музики i живопису пiднесли до вселюдського рiвня тaкi видатнi українські митцi, як М.Вербицький, М.Гоголь, С.Гулак-Артемовський, О.Довженко, I.Котляревський, П.Кулiш, I.Франко, Т.Шевченко та iн. Сьогоднiшнiй аналiз історико-культурних та геополітичних умов формування українського характеру, дає можливiсть видiлити такі вади характеру як атрофiя та гiпертрофiя. Причини цих вад автори вбачають в рiзному: однi - у вiдсутностi власної державностi (Г. Ващенко,); другi - у природно-клiматичних умовах (О. Кульчицький, І. Рибчин);треті - у християнствi з його еллiнiзмом i українським бароко (Д. Чижевський).

Нa думку Д. Чижевського на формування характеру української нацiї позначились:

а) степовий ландшафт, що породжував, як море, лiс i гори, величнiсть, а заодно i неспокiй (степ, як джерело вiчної загрози кочiвникiв);

б) християнство з його еллiнiзмом;

в) вiдродження i бароко, що на українському грунті породили розквiт пластичного мистецтва, лiтератури, "декоративнiсть", яка "цiнить бiльше широкий жест, нiж глибокий змiст, - бiльше розмах i кiлькiсть, нiж внутрiшню якiсть, бiльше вираз, форми вияву змiсту, нiж змiст самий, одним словом - цiнить бiльше "здаватися нiж бути"".

Як зазначають дослiдники, однiєю з провiдних рис нацiонального характеру українцiв є працьовитiсть. Ця риса сформована iсторично, соцiально-економiчними й географiчними обставинами. Родюча земля, помiрний клiмат, характер й iсторичнi умови розселення тощо обумовлювали потребу в працi як в єдиному джерелi виживання. Працею створювався "добробут". Оцiнкою "добро" та "благо" це переносилось у свiтогляд, де перетворювалось у норму й утверджувалось як характер.

Чеснота вiльної працi - одна з головних в українськiй нацiональнiй iдеї та українському нацiональному xapaктepi. Почуття глибокої шани до вiльної працi пронизує всю вiтчизняну культуру - казки i приказки, фольклористику i художнi твори, iсторичнi та релiгiйнi тексти, фiлософськi працi. Згадаймо: "На дерево дивись, як родить, а на людину - як робить", "Хто дбає, той i має''" "Тяжко тому жить, хто не хоче робить". Справжнiм фiлософським гімном сумлiннiй працi постає iдея "сродного труда" Г.Сковороди. Чеснота вiльної працi заполонила навiть мpiї української людини, тi сни. Як писав великий Т.Шевченко, навiть у cнi українська трудiвниця побачила себе i свою родину працюючими на своєму полі, як вільні, не від кого незалежні люди.

Як бачимо, вci працюють - i дорослi, i дiти. Чеснота працi тут виступає як незаперечна цiннiсть. Розкриваючи духовно-моральнi традицiї українського народу, поет показав, шо працьовитість є однією з визначальних рис українського національного характеру.

Значний внeсок у дослiдження умов формуваннння yкраїнського характеру зробив відомий соціолог та етнопсихолог І. Рибчин.

Консолiдуючись з О. Кульчицьким щодо впливу природних умов на розвиток емоцiйностi українського характеру, І.Рибчин показує залежнiсть психiки людей вiд конкретних природно-клiматичних умов, бiльше того, oкpeмi вiдмiнностi у характерах жителiв рiзних клiматичних зон вiн пояснює не особливостями їх життєдiяльностi, як робиться бiльшiсть дослiдиикiв, а буквально впливом природно-клiматичиих умов та особливостями пори року. Низинно-степове дозвiлля стимулює, на його думку, почуття пiднесення i розширення власного "Я" до безмежностi". Лiтня спека та морозна зима позбавляють степ чарiвностi i розвивають тугу, сум, пригнiченiсть, самотнiсть, тривожнiсть. Звiдтiля - апатiя, iндивiдуалiзм, не пiдпорядкованiсть.

Як i О. Кульчицький, І. Рибчин вважає, що м'якiсть i лагiднiсть характеру мешканцiв українського лiсостепу обумовлена м'якими формами залитих сонцем лугiв. Звiдсiля - iнтимне ставлення до природи, доброзичливiсть стосовно інших.

Дещо iнший характер, на думку І. Рибчина, формується пiд впливом лiсiв. У жителiв лiсової зони розвинута романтичнiсть, гармонiйне спiвжиття з природою, що знаходить свiй вияв у народнiй творчостi, орнаментах художнiх виробiв, близьких до природи фарб i звукiв, "... характеризується сумовитiстю та релiгiйним настроєм з уваги на понурий, темний вигляд тих лiсiв i гущавин".

Ряд особливостей характеру жителiв Карпатських гip І. Рибчин пояснює рiзноманiтнiстю гiрських краєвидiв, буянням барв та свiтлотiней. Для таких умов не характерна апатiя, туга, затяжна меланхолiя. Тут швидкий танок, дотепна коломийка, гострий гумор, весела пiсня, колоритне рiзьбярство, барвиста вишиванка.

Емоцiйна iмпульсивнiсть i динамiзм, життєрадiснiсть i пристраснiсть мешканцiв гip, особливо гуцулiв на думку І. Рибчина, безпосередньо випливає з "жахливо величного, динамiчного виладування стихiй гiрської природи.

Поиск по сайту: