Сутність комічного, багатоманітність форм прояву комічного

Ми зауважили, що комічне відтворює життєві конфлікти, які є потворними за своїм характером. Але саме споглядання низького або потворного приносить нам естетичне задоволення і радість. Пояснення цьому парадоксу дав Аристотель. Він відзначив рухомі, але відчутні межі комічного. На його думку, комічному притаманний власний катарсис, який переслідує ту ж мету, що й катарсис трагічний – духовне очищення. Правда, це очищення досягається не через сльози і співчуття, а за допомогою задоволення і сміху.

Основні ідеї Аристотеля про те, що головним джерелом і об”єктом комічного є потворне, недосконале, при умові, що вони не спричиняють страждання, смерті, які самі по собі не можуть висміюватися, витримали перевірку часом.

Так, з точки зору Хоума, комічне є протилежністю прекрасного, “оскільки ми не сміємось над тим, що дійсно є важливим для нас або інших” (Хоум Г. Основания критики.- М., 1977. – С.191). Хоум розмежовує предмети, які викликають сміх, на два роди – “вони або потішні, або гідні осміювання. Потішний предмет збуджує одну веселість; предмет, гідний висміювання, викликає сміх і презирство. Перший викликає сміх приємний. У другому випадку до приємності сміху домішується неприємне відчуття презирства; ця смішна емоція називається висміюванням ”

На думку Канта комічне (веселий сміх) несе людині радість, хоча розум сам по собі і не може знаходити ніякого задоволення. Отже причина комічного “у впливі уявлення на тіло і на взаємодії його з душею, і до того ж не тому, що уявлення об”єктивно є предмет задоволення (хіба може радувати обмануте очікування?), а виключно тому, що воно, як чиста гра уявлень, врівноважує життєві сили в тілі”

Відштовхуючись від аристотелівської концепції, Чернишевський писав, що потворне – початок, сутність комічного. Він уточнює цю тезу. Не будь-яке потворне є комічним. Якщо потворне проявляється у негативно-величному, воно набуває рис жахливо-чужого смішному. “Потворне здається нам безглуздим лише тоді, коли стає не на своє місце, хоче здаватися не потворним і тільки тоді воно збуджує сміх наш своїми глупими претензіями. Неприємне для нас у комічному потворне, однак приємне те, що ми настільки проникливі, що усвідомлюємо, ще потворне є потворним. Сміючись над ним, ми стаємо вище нього. Комічне пробуджує у нас почуття людської гідності Отже, узагальнюючи природу комічного, можна виділити таких три суттєвих моменти:

1. Дійсна реалістична комедія немислима без серйозного соціального змісту. Художник-комедіограф завжди борець. Необхідна велика громадянська мужність, професійне вміння, досконале знання людей своєї доби, щоб розкрити сутність викривлених душ і силою викриття спрямувати людей до кращого.

2. В основі комічного завжди лежить дія і конфлікт. Адже тільки в людських відносинах проявляються певні людські якості. Вся мета комічного в тому щоб показати як людина, настирливо домагаючись свого, діє свідомо, щиро вірячи у свою правоту. Але саме у її діях і з”ясовується, що вона не може здійснити свою мету, тому що не є тим, за кого себе видає.

3. Комічне не буває без сміху. Сміх – основа комічного. Хоча це не тотожні поняття, але вони взаємопов”язані. Очевидно не будь-яке протиріччя може бути імпульсом смішного. Не всяке, але яке? На думку Канта, сміх збуджує несподівано виявлена суперечність: (“Сміх є афект від раптового перетворення напруженого чекання в ніщо”

Таким чином, сміятися ми можемо лише над тим, що є нищим, потворним і до чого у нас не виникає співчуття.

Типи і форми комічного різноманітні і багатогранні. Серед них розрізняють такі основні:

Гумор – найбільш м”яка форма сміху. Його мета – позитивні тенденції, хороше в житті зробити ще кращим.

Сатира – є протилежністю гумору. Сатира передбачає наявність соціально вагомих суперечностей. Викриває сутність занепалих форм суспільного буття, регресивних рис людської натури і характерів, які безнадійно застаріли і заважають розвитку нових закономірних тенденцій життя.

Іронія – може бути охарактеризованою як високо інтелектуальна насмішка. Звичайно ця форма прояву комічного адресується підготовленій аудиторії, коли передбачується однозначне розуміння багатозначного натяку. Історичний розвиток іронії пов”язується з іменами Лукіана (“Золотий осел”), Еразма Ротердамського (“Похвала глупоті”), Себастіана Бранда. (“Корабель дурнів”), Ф.Шлєгеля, О.Мюллера.

Сарказм – форма комічного, яка є емоційно обмеженою, втілює ту ситуацію, де сміх змішується із сльозами. Природа трагікомічного в житті і мистецтві – в закономірності взаємопереходів трагічного і комічного, взаємообумовленість властивостей дійсності, які відображаються в категоріях трагічного і комічного – зайвий доказ загальнофілософського характеру їх природи.

Питання для самоконтролю

1.Порівняйте поняття «мистецтво», «мистецтвознавство», «естетичний»

2.Чи може піднесене бути смішним?

3.Що естетичного є у фільмах жахів?

В чому вбачали прекрасне піфагорейці

Поиск по сайту: