Поняття, структура та функції культури

Розвиток будь-якої держави значною мірою залежить від духовного потенціалу народу. Культурне суспільство треба будувати культурними засобами. Не може в сучасних умовах людина низької культури бути творцем чогось особливого і корисного. Засвоєння культури здійснюється за допомогою навчання. Культура створюється, культурі навчаються. Оскільки вона здобута не біологічним шляхом, кожне поко­ління відтворює її і передає наступному поколінню.

У результаті засвоєння цінностей, вірувань, норм та ідеалів відбувається формування особистості і регулювання її поведінки. Якби процес соціалізації припинився в масовому масштабі, це призвело б до загибелі культури.

У широкому розумінні, культура - це сукупність проявів життя, досягнень і творчості окремих людей, народів і всього людства.

Оригінальне визначення дає французький культуролог де Бенуа: "Культура - це специфіка людської діяльності, це те, що характеризує людину як вид. Даремні пошуки людиною культури, саму появу її на арені природної історії слід розглядати як культурний феномен".

Розглядаючи будь-яку культуру, не можна вирвати її з того контексту часу і простору, в якому вона існує. У XIX ст. культурологи вважали, що можна говорити тільки про одну культуру, що уособлює конкретні стадії єдиного духовного процесу. З цієї точки зору всі патріархальні (а тим більше матріархальні) культури класифікувалися в рамках єдиного первісно-общинного ладу і однозначно оцінювалися як примітивні, тобто ті, які підлягають прогресуванню.

Однак у тому самому сторіччі виникла протилежна думка - що ці культури насправді мають принципові розходження, вони самобутні і не мають одна з одною нічого спільного. Тоді і народилася культурологія як наука про унікальність і неподібність культур.

Дві основні рушійні сили культури - це народні маси і особистість. Вони рухають культуру кожна по-своєму, вико­нуючи різні функції і вирішуючи різні завдання, в цьому русі вони доповнюють одне одного. Якщо ж спробувати образно порівняти їхню міць, то, напевно, кращим образом буде айсберг. Його надводна частина - це творчі особистості, а дев'ять десятих його, що знаходяться у воді, - це народні маси. Згадаємо у цьому зв'язку слова М. І. Глінки: "Народ створює музику, а ми, композитори, тільки аранжуємо її".

Слово "культура" походить від латинського слова "cultura", що означає культивувати, чи обробляти грунт. Це слово здавна застосовується для позначення того, що зроблено людиною. У Середньовіччі це слово стало позначати прогресивний метод обробки зернових, у такий спосіб виник термін "agriculture" чи мистецтво землеробства. Але в ХVІІІ-ХІХ ст. його почали вживати і щодо людей, отже, якщо людина відрізнялася добірністю манер і начитаністю, її вважали "культурною". Тоді цей термін застосовувався головним чином до аристократів, щоб відокремити їх від "некультурного" простого народу. Німецьке слово "kultur" також означало високий рівень цивілізації.

Саме по собі це уточнення - достатньо складне, адже у 1952 р. американські культурологи А. Кребер і А. Клакхон на­рахували 164 визначення терміна "культура" і понад 100 спроб пояснити культуру теоретично. Через 20 років французький культуролог А. Моль репрезентував вже 250 варіантів визна­чення цього феномена. Сьогодні їх налічується близько 500!

Щодо духовного життя людини цей термін вперше вжив Цицерон у 45 р. до н.е., проте у повсякденний вжиток поняття ”культура" ввів німецький просвітник С. Пуфендорф у 1684 р. Поняття "культура" він вживає для позначення всього того, що відрізняється від природного, тваринного, тобто всього створеного і надбаного самою людиною, що має соціальне позабіологічне походження. У цьому розумінні культура розглядається як сукупність усіх матеріальних і духовних цінностей, створених людством за час його існування.

Подамо деякі визначення поняття "культура", які згру­пували фахівці з теорії культури А. Клакхон і А. Кребер.

Описові визначення, що сходять у своїй основі до концепції засновника культурної антропології Е. Тейлора. Суть таких визначень: культура - це сума всіх видів діяльності, звичаїв, вірувань; вона як скарбниця усього створеного людьми містить у собі книги, картини тощо, знання шляхів пристосу­вання до соціального і природного оточення, мови, звичаїв, системи етикету, етики, релігії, які складалися століттями.

Історичні визначення, що підкреслюють роль традицій і соціальної спадщини, що дісталися сучасній епосі від попередніх етапів розвитку людства. До них примикають і генетичні визначення, які стверджують, що культура є результатом істо­ричного розвитку. В неї входить усе, що штучно люди зробили і що передається від покоління до покоління - знаряддя, символи, організації, загальна діяльність, погляди, вірування.

Нормативні визначення, що акцентують значення прийнятих правил і норм. Культура - це спосіб життя індивіда, обумовлений соціальним оточенням.

Ціннісні визначення: культура - це матеріальні і соціальні цінності групи людей, їхні інститути, звичаї, реакції поводження.

Психологічні визначення, що виходять з рішення людиною визначених проблем на психологічному рівні. Тут культура - це особливе пристосування людей до природного оточення й економічних потреб, вона складається з усіх результатів такого пристосування.

Визначення на базі теорій навчання: культура - це поводження, якому людина навчилася, а не одержала у якості біологічної спадщини.

Кожна з перерахованих груп визначень охоплює певні важливі риси культури. Однак в цілому, як складний суспільний феномен, вона не піддається визначенню.

У більшості європейських суспільств до початку XX ст. склалися дві форми культури.

Висока культура - образотворче мистецтво, класична музика і література - створювалася і сприймалася елітою.

Народна культура, що включала казки, фольклор, пісні і міфи, належала бідним. Продукти кожної з цих культур були призначені для визначеної публіки, і ця традиція рідко порушувалася. З появою засобів масової інформації (радіо, масових друкованих видань, телебачення, грамзапису, магніто­фонів, електронної пошти, інтернету) відбулося стирання розходжень між високою і народною культурою. Так виникла масова культура, що не зв'язана з релігійними чи класовими субкультурами. Засоби масової інформації і масова культура нерозривно зв'язані між собою.

Культура стає "масовою", коли її продукти стандартизують і поширюють серед широкої публіки.

У всіх суспільствах існує безліч підгруп, що мають різні культурні цінності і традиції. Систему норм і цінностей, що відрізняють групу від більшості суспільства, називають субкультурою.

Субкультура формується під впливом таких факторів, як соціальний клас, етнічне походження, релігія і місце про­живання.

Складний та багатогранний характер культури як су­спільного явища зумовлює її поліфункціональність. Серед різноманіття функцій культури розглянемо найістотніші.

Суспільно-перетворююча функція культури полягає у тому, що вона служить меті перетворення природи, суспільства та людини. Успіх соціальних перетворень може бути забез­печений тоді, коли він опирається на міцний фундамент культурних традицій.

Етноформуюча та етнозахисна функції культури тісно пов'язані з попередньою. Суть етноформуючої функції полягає у тому, що саме культура творить самобутні обличчя нації, надає їй своєрідності. Національна самобутність, звичайно, зв`язана також певним чином із природними етнічними ознаками, що виявляється у наявності деяких фізичних та психічних расових відмінностей. Алє внаслідок міжетнічних міграцій вони стали не такими рельєфними, і тому національна самобутність до них не зводиться. Вона визначається, в першу чергу, культурними факторами, серед яких чільне місце займають мова, система національних вартостей і традицій, способи господарювання і форми проведення дозвілля, житло, одяг, страви, напої, пісні, танці тощо.

Орієнтувально-регулятивна функція культури реалі­зується через систему норм і цінностей, що Є регуляторами поведінки та суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами суспільства. Норми моралі і права як регулятори поведінки можуть існувати у певному культурному середовищі.

Стійкі культурні традиції, звичаї, обряди у свою чергу забезпечують поступовість суспільного розвитку, гарантують ефективність та дієвість позадержавних регуляторів поведінки. Найкраще це прослідковується на прикладі так званих традиційних суспільств (Японія, Китай. Індія), де культурним чинникам надається перевага над економічними. Велике значення традиційних регуляторів було також у Запорізькій Січі, яка не мала писаного права, а керувалася так званим звичаєвим правом, тобто виробленими в ході історії нормами культури - звичаями і традиціями.

Пізнавальна функція культури полягає в тому, що культура відкриває перед людиною скарбницю знань та практичного досвіду багатьох поколінь. Через культуру, яка об'єднує природничі, технічні, та суспільні знання, людина пізнає навколишній світ і саму себе. Кожний етап є пізнанням, у ході якого людина оволодіває різноманітними знаннями про навколишній світ. Особливого значення набуває вивчення культури рідного краю, бо це наша історична пам`ять і наша національна гордість. Народ, що забуває своє минуле, свої історичні корені, не має також майбутнього і рано чи пізно приречений на зникнення зісторичної арени.

Світоглядна функція культури виявляється у тому, що вона синтезує цілісну і завершену форму, всю сукупність духовних цінностей людини - пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінювальних, вольових. Основним напрямком культурного впливу на людину є формування світогляду.

Аксіологічна або ціннісна функція полягає у тому, що культура виступає засобом цілісної орієнтації людини. Залежно від історичних. економічних та інших умов у суспільстві завжди домінують ті чи інші цінності. Орієнтуючи людей на кращі здобутки людського генія, вони допомагають відрізнити справжні культурні цінності від посередніх, а то й позірних.

Семіотична або символічна функція культури закріплює у системі знаків і символів духовні цінності. Опредметнені духовні цінності за допомогою засобів літератури, музики, мистецтва набирають певної символічної чи знакової форми, адже слово, музичні звуки, пластичні рухи виступають знаками реальних явищ. У них закодовано реальний зміст свідомості та цілу гаму емоцій. Таким чином, символічний зміст культури забезпечує живий зв'язок поколінь і неперервність культурного процесу.

Чи не першим, хто вказав на символічну суть культури, був український філософ Г.Сковорода. Його філософська концепція базується на визнанні "трьох світів" або "космосів": природного, людського, символічного. Останній він ще називає Біблією, яка. за Сковородою, може символізувати Бога і Змія, книгу доброчестя і книгу облуди, залежно від того, що в ній береться за вихідну точку тлумачення. Отже Г. Сковорода вперше заклав розуміння культури як окремої від природи системи символічних значень.

Комунікативна функція культури значною мірою обумов­лена символічною, її суть зводиться до передавання історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формування на цій основі різноманітних способів спілкування між людьми. Цю функцію культура виконує за допомогою складної символічної та знакової систем, які зберігають досвід поколінь у словах, поняттях, формулах науки, засобах виробництва, предметах споживання, релігійних обрядах.

Інтегративна функція культури безпосередньо випливає і тісно пов'язана з комунікативною. Її суть полягає у здатності об'єднувати людей незалежно від їх національної чи конфесійної приналежності, світоглядних та ідеологічних орієнтацій у певні соціальні спільноти, а народи - у світову цивілізацію. Саме культура об'єднує людей різних націй в одне ціле, світову цивілізацію, і дає змогу їм порозумітися між собою.

Поиск по сайту: