Структура моральної свідомості

Моральна свідомість ідеально (умоглядно) відображує і впорядковує не реальність як таку, а саме моральну практику й моральні відносини. Тобто з єдиної, цілісної реальності вона виокремлює те, що здійснюється в межах протистояння добра і зла.

Безпосередній зміст моральної свідомості становлять моральні норми, тобто елементарні форми моральної вимоги, зразки поведінки, що відбивають усталені потреби людських відносин та мають обов”язковий характер. Це також усталена риса масового явища. Всі моральні норми стосуються конкретних сторін людської поведінки.

Сутнісні риси моральних норм:

- імперативність (обов”язковість), характер якої є категоричним (людина має їх виконувати неодмінно), а не гіпотетичним (умовним);

- універсалізм (в різних регіонах світу є актуальною), унеможливлює подвійні стандарти в царині моралі.

Головний критерій моральних норм – взаємність: вимагай від себе того, чого вимагаєш від інших. Проблема моральних норм актуалізується на сучасному етапі історії людства, коли орієнтація на аномальні зразки (екстрамізм, гонка озброєнь, індустріалізація та ін.) поставила під загрозу саме існування людства. На відміну від моральних норм, які стосуються конкретних аспектів людської поведінки, моральні принципи характеризують цілісну лінію поведінки людини, є складовими її мморального характеру (справедливість, працелюбність, гуманізм, патріотизм та ін.. Тобто вони дозволяють нам прогнозувати дії людей у різних ситуаціях, а не лише за певних обставин.

Своєрідною специфікою моральних принципів є вміння не перетворювати їх на знаряддя тиску на інших людей. Моральним принципам не властива категоричність, а тому прищеплювати їх іншим можна лише силою власного прикладу. Інакше вони неодмінно втрачатимуть свою дієвість. Для реалізації вимог моралі потрібні значущі спонуки до дії – тобто мотиви, які і виражають зацікавленість людини в певній дії і є відповіддю на запитання, а чому вона її вчинила.

Мотивація може зіткнутися із проблемою, при якій моральна вартість самого вчинку не завжди відповідає моральній вартості мотиву, що лежить в їх основі. Адже зовні добронравні вчинки часом зумовлені такими мотивами, які з мораллю несумісні, - жадоба слави, влади, користолюбство та ін. З іншого боку, часом люди від щирого серця скоюють щось недоречне або й згубне за наслідками (феномен “ведмежої послуги”). Отже, якщо дії людини є лише зовні моральні, а по суті вуалюють позаморальні чи аморальні мотиви, моральна оцінка їх буде нижчою, ніж у тому випадку, коли б такі дії базувалися на моральних мотивах. Водночас провина засуджується мораллю менш суворо, якщо вона зумовлена не злим задумом, а щиросердною помилкою.

Ціннісні орієнтації людини формують тривалу смислову перспективу її діяльності. Тому тут актуалізується доповнююча мотивацію (чому, для чого людина діє певним чином) ціннісна орієнтація, яка висвітлює те, заради чого діє людина. Отже, смислове значення цінності визначається як суб"”ктивна значущість певних явищ реальності з точки зору потреб людини і її інтересів. Але треба зауважити, що цінність відрізняється від простої корисності. Ми будемо розрізняти два типи цінностей:

Перші, сенс яких визначається наявними потребами й інтересами людини;

Другі – цінності, які, навпаки, надають смислу існування самої людини.

Цінності другого типу є смисложиттєвими, оскільки вони є самодостатніми і, отже, такими, що принципово вимагають морального ставлення до себе. Саме ці цінності залучають людину до духовного самовдосконалення.

Поиск по сайту: