Моральна культура спілкування і її принципи: рівність, альтруїзм, повага, толерантність

Ми з”ясували, що метою спілкування є задоволення духовних потреб або в контактах з іншими людьми, або із самим собою, а не досягнення утилітарних цілей. Спілкування – це самоцінність. Тут реалізуються потреби особистості у доброзичливості, увазі, розумінні, довірі, співчутті, турботі. На основі яких же принципів реалізуються ці потреби? Для відповіді на це запитання слід з”ясувати смислове значення основних із зазначених в назві параграфу принципів, які забезпечують моральну культуру спілкування.

Що розуміють під рівністю, як принципом спілкування? На наш погляд, рівність – це така повнота людської сутності, яка виражається у безперешкодному, свобідному розвитку всіх без виключення людських відносин, в сенсі їх моральної орієнтації на всіх рівнях соціальної структури суспільства. Збереження принципу рівності – це збереження саме такого суспільного стану, яке є власне людським по своїй природі, тобто забезпечуючим спілкування, яке також є нормою людяності, тому що його сутність – це розуміння того, що кожна людина для іншої людини завжди є і межею і умовою власної людяності. Принцип рівності означає вміння бачити в іншій людині не тільки себе самого, але й рівного собі.

Зауважимо, що принцип рівності ніколи повністю не реалізувався як ідеал людських моральних відносин. Достатньо згадати різноманітні форми соціально-політичного гноблення чи нерівності людей у рабовласницьку епоху, добу середньовіччя або новітню історію з її людиноненависницькими класовими ідеологіями більшовизму або фашизму, нарешті потворні рисові і етнічні доктрини, які спричинили спалах конфронтації в Югославії, Нагірному Карабасі, Чечні, Північній Ірландії, Курдистані, Баскській провінції в Іспанії.

Як свідчить історія, будь-які обмеження принципу рівності (в сенсі їх соціально-економічного, політичного, юридичного регулювання) завжди спотворено відбиваються і на міжлюдському спілкуванні і поведінці людей. Вони відгороджують людину від людини, зводять між ними різноманітні обмеження, внаслідок чого з”являються різні форми соціального гноблення і залежності від заможних як в соціальному, так і в моральному відношенні. Саме на цій ниві з”являються запопадливість, улесливість, пихатість, бундючність, жорстокість та ін.

Тому будь-які спроби, спрямовані на подолання соціальних і суспільних обмежень, розцінюють як моральну спробу відновлення втраченої рівноваги у спілкуванні людей. Таким чином, вся сутність морального змісту поняття рівності як принципу спілкування полягає у можливості в особі однієї людини іншому побачити продовження власної людяності.

Разом з тим слід мати на увазі і те, що навіть вирішення проблеми рівності на рівні соціально-економічному ще не означає її вирішення повною мірою на всіх рівнях міжлюдських відносин, оскільки реальністю залишається нерівність людей як особистостей і як індивідуумів, що визначається приналежністю до статі, віку, професії, розумових здібностей і можливостей та ін. Ось чому і підхід до вирішення цієї проблеми повинен бути максимально моральним, в силу чого сама проблема рівності набуває морального забарвлення. Ця проблема реалізується у можливості побачити в іншій людині самого себе, і відповідно, у можливості спілкуватися з іншими як з рівним собі на тій підставі, що обидва є абсолютно свобідними людьми. При наявності такої моральної основи зберігається моральний паритет тих, хто спілкується, а разом з тим і їх фактична людська рівність як рівність двох людей, прихильних одне до одного і в інтелектуальному і в емоційному сенсі, тобто налаштованих на спільне бажання спілкуватися. Так зберігається людська гідність, умовою якої є спільне визнання їх власної всебічної людської рівності особистостей, які спілкуються на рівні їх різного віку, статі, професії та ін.

Таким чином, рівність в системі спілкування проявляється як моральний принцип – регулятор суспільних і особистісних відносин між людьми, тобто як принцип спілкування і як основна умова становлення людяності.

До моральних принципів, завдяки дотриманню яких спілкування як специфічна діяльність стає успішною і плідною, відносять і альтруїзм.

Смислове значення альтруїзму визначається тим, що суспільно корисна діяльність, турбота про благо інших виступає як вільна, усвідомлена, необхідна діяльність і стає внутрішньою потребою особистості. Сутність альтруїзму – в розширенні мети життя з межі власного “Я”, до людей.

Найяскравіше альтруїзм виявляється в безкорисливості, спроможності до усвідомленого пожертвування особистим в ім”я і для блага інших. Взаємодопомога, співчуття, солідарність, безкорислива турбота одне про одного аж до самопожертви є реалізацією людської сутності, наслідком взаємної залежності, яка змушує людину відчувати потребу в тому величезному багатстві, яким є інша людина.

Прогрес соціальних відносин невіддільний від розширення меж проявів альтруїзму від станових до загальнолюдських. Критерієм морального розвитку суспільства і перетворення альтруїзму із випадкових проявів окремих обраних особистостей до поширення його не тільки на “ближніх”, а і на суспільство в цілому.

Становлення альтруїстичних відносин не є прямим наслідком соціально-економічних умов. Спрямованість особистості на таку дію формується під впливом багатьох факторів усвідомлення єдності особистих і суспільних інтересів, соціального положення людини і її особистого життєвого досвіду та ін.

Як бачимо, мистецтво спілкування обумовлюється спроможністю особистості до співпереживання, співчуття, уміння слухати і чути іншого, поділяти з ним його думки і почуття, умінням обмежувати себе у чомусь заради іншого. Відсутність цих якостей, які проявляються у байдужості до турбот інших людей, неповаги до них, індиферентному відношенні до суспільних інтересів, свідчать про егоїстичну орієнтованість людини, яка не тільки ускладнює спілкування, але є і основою моральних відхилень.

Особливої уваги заслуговує і такий принцип визнання людської гідності і честі як повага. Про його роль в житті людей свідчить той факт, що заради ствердження власної гідності, збереження честі люди спроможні пожертвувати життям. Повага виражає визнання цінності кожної людини, рівність всіх людей у моральному відношенні. Вона безпосередньо пов”язана із особистісним началом у людині. Характеризуючи особистість як індивідуальність, яка засвоїла певну ієрархію цінностей культури, можна говорити, що визнання цінності особистості є її повага. Повага в моралі співвідносна не зі страхом перед величчю чогось непізнаного або перед кимсь могутнішим. Це позитивне, доброзичливе відношення, яке передбачає переконання у свобідній людській волі, віру у творче розкриття її людської сутності. В цьому сенсі принцип поваги повинен бути зверненим не тільки на іншу людину, але рівною мірою стверджувати повагу і до себе, покладати на людину відповідальність за збереження власної людської гідності. Визнання людської гідності, з одного боку, є результатом об”єктивних історичних змін сіспільстві і моральності. З іншого боку, цей процес є кожного разу чимось конкретним, таким явищем, яке весь час стверджується, оскільки він функціонує у безперервній життєдіяльності людей, у сфері особистісного вибору і взаємодії. Перехід від поваги як загального принципу моральності, яке застосовується рівною мірою до всіх членів суспільства, до поваги, якої одні люди гідні, а інші – ні, найяскравіше проявляється у спілкуванні. Зазначимо, що визнання абсолютної цінності особистості, яке фіксується принципом поваги, є суттєвою передумовою морального спілкування.

Повага у спілкуванні проявляється амбівалентно. Будучи вихідною установкою, вона пов”язана із доброзичливим ставленням до партнера, яке може розвинутися у різних нпрямках. Знайшовши в іншому однодумця, повага сприяє виникненню глибокого почуття приязні, дружби. Коли один із партнерів відноситься до іншого як до авторитету, повага співвідноситься із певною дистанцією, вираження якої знаками поваги і ввічливість свідчить про визначення неоднакової соціальної значимості особистості, але не уражає самоповаги тих, хто визнає авторитетність інших. Особливу увагу слід звернути на те, що спілкування, дозволяючи кожній особистості реалізувати і захищати певні цінності, є неминуче конфліктним. Уважне і доброзичливе до переконань, поглядів, смаків, толерантність у спілкуванні, пом”якшують напругу конфліктних ситуацій, які виникають у самореалізації особистості. Отже, якщо культура спілкування практично неможлива без реалізації принципу толерантності то цілком закономірною є потреба у з”ясуванні його смислового значення.

У спілкування вступають люди, які наділені індивідуальними властивостями темпераменту і характеру, із різним рівнем професійної і загальної культури. Партнерам по спілкуванню можуть бути властиві уявлення про сенс і мету життя, які не співпадають за змістом, суттєво можуть не збігати моральні орієнтації. Зрештою, у кожного із нас є побутові звички, а у деяких людей і фізичні недоліки, які можуть не подобатись оточуючим або навіть бути неприйнятними для них. Пам”ятаймо, що обидві сторони, які залучаються у процес спілкування, мають виявитися безпорадним або навіть зруйнованим, якщо одна із сторін є схильною до абсолютизації цієї відносної самостійності або до протиставлення її самостійності іншої сторони. Коротко кажучи, обміну інформацією і діяльністю із необхідністю є супутнім обмін не тільки позитивним, але й негативними емоціями.

Ще більш складним виявляється спілкування соціальних груп, в якому нерідко вступають у протиборство множинність характерів воль, цілей.

Толеранція (терпимість, привітність, тактовність, взаємозалежність), виступаючи принципом культури спілкування, дозволяє досягнути оптимальності у взаємовідносинах тих, хто спілкується. Цьому сприяє багатоаспектність якості зміни толеранції.

Насамперед зазначимо, що толеранція протистоїть абсолютній нетерпимості як фактору, що дестабілізує процес спілкування.

Пам”ятаймо, що будь-яке протиставлення однобічне у своїй сутності. Тому нетерпимість не просто заперечується толеранцією, але діалектичне знімається нею. Толеранція грунтується на розуміючому співпереживанні. Розуміння дає можливість поглянути на себе очима партнера по спілкуванню і одночасно передбачає необхідність побачити парнера його очима.

Розуміюче співпереживання веде до засвоєння цілей спілкування, позиції партнера і його аогумантації, існуюча незгода в подібних випадках конфліктних ситуацій, а передбачає спільну участь в усуненні неприйнятних моментів діяльності, пошук бажаних для обох сторін шляхів і зрештою – узгодженість цілей і діяльності у їх реалізації.

Толеранція, основою якої є розуміння, вимагає вилучити вплив на спілкування поччаткових зовнішніх вражень, обумовлених певними вадами партнерів. Більше того, терпимість до непринципових недоліків людини – характерна ознака толеранції, яка суттєво полегшує початковий етап спілкування, а тактовність – якість, супутня поглибленому розумінню того із ким ми спілкуємося.

Нарешті, підкреслимо, що спеціального розгляду заслуговує питання діалектики співвідношення толеранції і нетерпимості. Тут слід чітко усвідомити, із чим ми можемо миритися без збитків для прогресивного розвитку суспільства, а з чим примирення є неможливим. Толеранція, знімаючи неузгодженість поглядів, моральних оцінок у спілкуванні, мета якого відповідає інтересам суспільства, передбачає нетерпимість до якостей, рис і дій особистості або соціальної групи, які по суті своїй є аморальними. Непримиренність з такого роду явищами передбачає об”єднання багатьох людей, досягнення узгодженості поглядів, оцінок і дій.

Значення толеранції як важливого принципу моральної культури спілкування між народами особливо зросло в кінці ХХ ст.

Альтернатива конфронтації, розброду, розгубленості одна – налагодження конструктивної, будівничої взаємодії держав і народів цілого Європейського регіону і світу. Усвідомлення невідкладності і всезагальності цього завдання, до нашої честі, демонструє світу активна дипломатія України. З повагою і прихильністю світова спільнота поставилася до пропозицій України щодо узгодження дій і засобів на шляху вирішення балканської кризи, які вимагають від конфліктуючих сторін вбачливої терпимості до складного комплексу друго- і третьоступеневих розбіжностей, які внесли гостре відчуження у відносини народів і держав як балканського регіону, так і далеко за його межами.

Толеранція як основа спілкування між людьми, державами і громадськими діячами, без сумніву сприятиме налагодженню взаєморозуміння, узгодженості дій у подоланні проблем спілкування і вирішенні конфліктів цивілізованими засобами.

Питання для самоконтролю

1. Поясність смислове значення понять “етика”, “мораль”, “моральність”.

2. Визначте прикметні ознаки моралі.

3. Визначте специфіку етики як науки.

4. Які основні функції виконує етика?

5. Що є предметом у сучасної етики?

6. Як проявляється зв”язок моральних норм з реальною практикою людського життя?

7. Визначте сутнісні ознаки моральних принципів.

8. Що ми маємо покласти в основу моральної оцінки людської дії – її мотив чи результат?

9. Що є сутністю ціннісних орієнтацій? Які типи цінностей розрізняє моральна свідомість?

10. Чому добро вважається осердям моральності? Поясніть зміст ідеї добра.

11. Охарактеризуйте види морального зла. Які концепції зла Ви знаєте, що є їх спільною основою?

12. Звідки постає проблема сенсу життя людини? Які способи осмислення людського буття Ви знаєте?

13. Чому смерть вважається чинником сучасного людського життя?

14. Поясніть смислове значення категорій “обов”язок” і “совість”.

15. Які чинники щастя, на Ваш погляд, є найважливішими? Аргументуйте відповідь.

16. Виявіть специфічну відмінність діяльності і спілкування.

17. Чому сутністю спілкування вважається духовний контакт людей?

18. Що таке моральне спілкування?

19. В чому полягає соціальна цінність морального спілкування?

20. В чому проявляється специфіка моральної культури спілкування?

21. Охарактеризуйте основні типи спілкування, які передбачають наявність моральної культури.

22. Охарактеризуйте сутність рівності як принципу моральної культури спілкування.

23. Охарактеризуйте сутність і специфіку альтруїзму як принципу культури спілкування.

24. Визначте смислове значення поваги як принципу культури спілкування.

25. Що утворює основу толерантності у спілкуванні?

· Як проявляється зв”язок моральних норм з реальною практикою людського життя?

· Визначте сутнісні ознаки моральних принципів.

· Що ми маємо покласти в основу моральної оцінки людської дії – її мотив чи результат?

· Що є сутністю ціннісних орієнтацій? Які типи цінностей розрізняє моральна свідомість?

· Чому добро вважається осердям моральності? Поясніть зміст ідеї добра.

· Охарактеризуйте види морального зла. Які концепції зла Ви знаєте, що є їх спільною основою?

· Звідки постає проблема сенсу життя людини? Які способи осмислення людського буття Ви знаєте?

· Чому смерть вважається чинником сучасного людського життя?

· Поясніть смислове значення категорій “обов”язок” і “совість”.

· Які чинники щастя, на Ваш погляд, є найважливішими? Аргументуйте відповідь.

11. Перелік семінарських занять

Семінарське заняття № 1

Поиск по сайту: