Види та жанри мистецтва (просторове та тимчасове)

Історично склався відносно стійкий спектр видів мистецтва: архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, кіномистецтво, телебачення, література. Кожний з них освоює ту чи іншу сторону багатогранного людського буття і йому притаманна своя специфічна художньо-образна мова.

Види мистецтва поділяють на: просторові (пластичні), де образ розгорнутий у просторі; часові, де образ розвивається у часі (музика, література); просторово-часові, або видовищні, де образ характеризується і тілесністю, і тривалістю (танець та ін.); образотворчі – мистецтва, що використовують знаки, схожі на реальність (живопис, скульптура та ін.); види, що використовують знаки незображувального типу, звертаючись безпосередньо до асоціативних механізмів сприйняття (архітектура, музика та ін.); синтетичні – види, де знаки носять змішаний характер (пісенне мистецтво та ін.).

Детальніше зупинимось на окремих видах мистецтва.

Архітектура, зодчество є мистецтво проектувати та зводити будинки, споруди та їх комплекси, котрі організують матеріальне просторове середовище життєдіяльності людей відповідно з призначенням, технічними можливостями, суспільно-значимими ідеями і згідно з законами краси. Засобами вираження змісту тут виступають: співвідношення об’ємів, ритм, масштаб (співмірність з людиною), пропорції, тектоніка, композиція, фактура та колір матеріалу, синтез мистецтв. Архітектура входить у сферу духовної культури, але також складає суттєву частину матеріальної культури. Склалися три основних різновиди зодчества: архітектура об’ємних споруд, ландшафтна, містобудівництво. В архітектурі образно-естетичне начало тісно пов’язане з її соціальною функцією, з історією розвитку суспільства, його світоглядними і суспільно-політичними ідеями; усе це визначає відповідний архітектурний стиль. Основними архітектурними стилями, що склалися історично, є антична ордерна архітектура, романська, готична, архітектура Відродження, бароко, класицизму, модерну, функціоналізму.

Скульптура є видом образотворчого мистецтва, твори якого мають об’ємну, фізично тривимірну форму, створюються з різних матеріалів шляхом ліплення, висікання, лиття тощо. Основними художніми засобами у скульптурі виступає побудова об’ємних фігур, постановка їх у просторі, передача поз, жестів, вибір пропорцій, фактури тощо. Розрізняють такі види скульптури: кругла скульптура, котру можна оглядати з різних сторін (статуя, група, статуетка, бюст) та рельєф – зображення на площині фону, котре може бути високим (горельєф) та низьким (барельєф); монументальна скульптура (пам’ятники, монументи) - пов’язана з архітектурним середовищем, що виражає значні суспільні ідеї; монументально-декоративна – вбрання архітектурних споруд та комплексів; станкова – призначена для інтер’єру і не прив’язана до певного архітектурного середовища; скульптура малих форм – маленькі фігурки, медальєрне мистецтво та різьба по каменю (гліптика).

Живопис є вид образотворчого мистецтва, твори якого формуються з допомогою фарб, що наносяться на тверду поверхню (основу). Головними засобами виразності тут є колір, колорит (цілісна система співвідношення тонів та відтінків кольору), світлотінь, лінія. Ідея живописного твору конкретизується у темі та сюжеті і втілюється з допомогою композиції, малюнка та кольору. Живопис може бути поліхромним або ж монохромним (відтінками одного кольору – грізайль). Основними технічними різновидами живопису виступають: живопис маслом; живопис водяними фарбами по штукатурці – сирій (фреска) та сухій (а секко); темпера – на основі яєчної, рослинної та ін. емульсій; емаль – нанесене на металеву поверхню та закріплене обпаленням склоподібне кольорове покриття; енкаустика – живопис восковими розплавленими фарбами та ін. До різновидів живопису також відносять мозаїку, що використовує кольорове каміння, смальту (кольорове непрозоре скло) та вітраж, де використовується прозоре скло.

Графіка – вид образотворчого мистецтва, що включає малюнок та засновані на ньому друковані зображення (різні види гравюри – відбитки з пластин). Графіка використовує такі засоби виразності як контурна лінія, силует, штрих, пляма, контраст білого (лист паперу) та чорного. З допомогою таких незначних засобів митець створює живу картину світу. Саме незавершеність, умовність зображення предмету, лаконізм – важливі засоби художньої виразності у графіці, які дозволяють створювати образно-виразні метафори, різко загострювати образ (графічна сатира та гротеск).

Декоративне мистецтво – галузь пластичних мистецтв, твори якої, поряд з архітектурою, художньо формують матеріальне середовище людини, вносячи в нього естетичне, ідейно-образне начало. Вирішуючи, як і архітектура, практичні та художні завдання, декоративне мистецтво належить одночасно сферам створення матеріальних та духовних цінностей. Декоративне мистецтво поділяють на: монументально-декоративне – безпосередньо пов’язане з архітектурою (архітектурний декор, розписи, рельєфи, статуї, вітражі, мозаїки тощо); мистецтво оформлення (художнє оформлення свят, експозицій тощо); декоративно-прикладне – створення художніх виробів головним чином для побуту. У тісному зв’язку з декоративно-прикладним мистецтвом знаходиться дизайн – новий різновид естетичної діяльності, що виник у XX ст. і являє собою художньо-конструктивну діяльність по оформленню предметного світу людини (зокрема предметів масового попиту) на засадах раціональної доцільності та краси.

Театр є вид мистецтва, специфічним засобом виразності якого є сценічна дія, що виникає у процесі гри актора перед публікою. Формула театру: п’єса – актор – глядач, поєднані грою. Тут життя пізнається шляхом імітації самого життя. Твори театрального мистецтва – спектаклі – створюються на основі драматичного або музично-сценічного твору. У драмі (грецьке – дія), що належить одночасно і театру, і літературі, людські конфлікти і протиріччя виражаються через послідовні дії та висловлювання персонажів. Важливі особливості театрального мистецтва: його колективний характер; особлива роль актора, який є безпосереднім носієм дійово-ігрового начала в театрі; у театрі створення образу актором відбувається на очах у глядача, що поглиблює духовний вплив на останнього (на відміну, скажімо, від кіно), тут має місце безпосередній зворотний зв’язок актора із глядачем, емоційний контакт між сценою та публікою.

Художня література, мистецтво слова – особливий вид мистецтва, у якому матеріальним носієм образності виступає мова. Літературу характеризують такі особливості: літературні образи позбавлені візуальної достовірності, література діє на фантазію, особливо активізує інтелект; через слово реальність освоюється в усій її багатоманітності, відкриваються широкі можливості осягнення внутрішнього духовного світу людей, їх спілкування. Література поділяється на два основних типи (форми): поезію та художню прозу; також виділяють три роди літератури: 1) епос – зв’язну розповідь про суспільно-важливі події минулого, об’єктивовані від особистості оповідача; 2) лірику – де первинний не об’єкт, а суб’єкт висловлювання, його ставлення до зображуваного, зміст його внутрішнього життя; 3) драму, специфіку якої складає суцільний ланцюг висловлювань персонажів, орієнтація тексту на видовищну виразність.

Музика – вид мистецтва, що виражає та відображає людське життя в звукових образах. Музика заснована на здатності людини асоціювати слухові відчуття з власними переживаннями і процесами зовнішнього світу. Музика – динамічне мистецтво, це поезія звуку. Найважливіші засоби виразності та елементи музики: ритм, тембр, мелодія, гармонія, поліфонія, інструментовка та ін. В залежності від засобів, з допомогою яких відтворюється музика, розрізняють вокальну (для голосу), інструментальну, вокально-інструментальну музику. Виділяють також різні види музики: симфонічну, оперну, камерну тощо. Музика буває одноголосна (монодія) та багатоголосна (поліфонія). Основними жанрами вокальної музики виступають пісня, хор, гімн, романс, арія, опера. До жанрів інструментальної музики належать сюїта, соната, симфонія, концерт.

Хореографія, танець - вид мистецтва, в якому основними засобами створення художнього образу є динамічні рухи та пози людського тіла, поетично осмислені та організовані в просторі і часі. Танець безпосередньо пов’язаний із музикою, утворюючи з нею єдиний музично-хореографічний образ. Музично-ритмічні виразні рухи людського тіла (доповнювані пантомімою, спеціальними костюмами та речами) дозволяють розкривати характери, почуття та думки людей. У танці особливо яскраво втілюється національний характер народу, дух епохи. Розрізняють танець побутовий (народний, бальний) та сценічний. У європейському мистецтві велика роль належить класичному танцю, система якого розроблена у XVII ст. у Франції. У XVI-XVII ст. спочатку в Італії, а потім у Франції на основі придворних танців створюється балет.

Фотомистецтво, художня фотографія - вид образотворчого мистецтва, твори якого створюються засобами фотографії. Воно склалось на рубежі XIX-XX ст., його основними засобами виразності є вибір ракурсу, композиції, емоційно-смислове використання фототехніки. Фотографічним образам сучасного фотомистецтва притаманна особлива „співжиттєвість”, вони сприймаються як об’єктивні свідчення про життя.

Кіномистецтво - вид мистецтва, твори якого формуються з допомогою кінозйомки реальних, спеціально інсценованих або відтворюваних засобами мультиплікації подій. Кіномистецтво відноситься до так званих „технічних мистецтв”. Воно виникло на основі винаходу у І895-І896 рр. кінематографа - системи фотографічного фіксування дійсності у її русі, що також дозволяло тиражувати та широко розповсюджувати аудіовізуальну інформацію. Принципові особливості кіно: демократизм мови, універсальність впливу на духовний світ людини, величезні можливості перенесення глядацького «я» за межі власного буденного життя, насолода від ілюзорної участі в самих різних подіях, присутності у житті інших людей.

Телебачення - засіб масової комунікації та екранне видовище, типологічне близьке до кіно. Воно відрізняється від кіно періодичністю зв’язку з аудиторією, камерністю середовища сприйняття, здатністю інформувати про події безпосередньо, можливістю одночасного звертання до мільйонів розрізнених глядачів. Як засіб масової комунікації ТV тяжіє до документалізму, а як екранне видовище - до образності, тобто до мистецтва у власному розумінні. Камерність телебачення дозволяє реалізувати більш довірливі стосунки між творцем та глядачем. Але, перш за все, телебачення - це ретранслятор подій реального світу та творів інших мистецтв; завдяки ТV у наш дім приходять найвищі досягнення світової культури (хоча не тільки найвищі). Телебачення радикально демократизувало та інтернаціоналізувало культурне життя.

Естрадно-циркове мистецтво носить, перш за все, розважальний характер, але також може виражати значний суспільно-політичний смисл (наприклад, сатиричне мистецтво, клоунада). Естрада - це синтетичне видовищне мистецтво, що поєднує малі формі драми, комедії, музики, а також співу, художнього читання та ін. Специфіка цирку полягає у створенні художніх образів за допомогою рухів, трюків, акторського мистецтва. Демонструючи віртуозно-вільне володіння важко освоюваними предметами (тваринами, простором, власним тілом тощо), цирковий артист творить за законом ексцентричності, розкриваючи вищі людські можливості. Обов’язковою дійовою особою цирку є клоун - комічне дзеркало часу.

Кожний вид мистецтва вносить щось особливе в естетичне освоєння світу. Нема головних і другорядних мистецтв, але в той чи інший період може набувати найбільшого значення якийсь один з видів мистецтва, який стає найбільш масовим і впливовим: наприклад, в епоху Відродження - живопис, сьогодні - телебачення.

Історичний характер мистецтва знаходить свій вираз у розмаїтті художньо-стильових форм. Мистецький стиль - це історично-обумовлена стійка образна система, що виражає певне бачення світу (умонастрій), і відповідна сукупність творчих прийомів вираження змісту, притаманні певному періоду і певним обставинам розвитку мистецтва. Стиль - це певне художнє переживання часу.

Історію світового мистецтва можна розглядати як історію художніх стилів. Виділяють стилі різного ступеню загальності: стиль окремого твору, індивідуальний стиль автора, стилі цілих епох, стилі певних напрямків, певних видів мистецтва (наприклад, архітектурні стилі) тощо. Зміна одних способів художнього мислення іншими, зміна форм, типів композицій, прийомів просторових побудов, особливості колориту взаємопов’язані і не випадкові. В рамках одного історичного художнього стилю завжди зароджується новий, а той, у свою чергу, переходить у наступний у відповідності зі специфічними особливостями історичної епохи.

Більш детальний розгляд усього розмаїття художньо-стильових форм розглядається при характеристиці відповідних культурно-історичних епох художнього розвитку - первісної, античної, середньовічної, ренесансної, нового та новітнього часу. Кожна з них представляє собою певну картину світу в уявленні людей, що характеризується певною спільністю релігійних, філософських, політичних ідей, наукових уявлень, психологічних особливостей світосприйняття, етичних і моральних норм, естетичних критеріїв життя.

Питання для самоконтролю

1. Архітектура як вид мистецтва: художня мова архітектури.

2. Живопис як вид мистецтва.

3. Музика як вид мистецтва.

4. Театральне мистецтво.

5. Художня література як вид мистецтва.

6. Проаналізуйте основні концепції походження мистецтва.

7. Охарактеризувати роль мистецтва в житті суспільства та людини.

8. Проаналізуйте, в чому проявляється соціальна сутність мистецтва.

9. Дайте характеристику Вашого улюбленого виду мистецтва і аргументуйте свій вибір.

10. Проаналізуйте, які соціальні функції мистецтва найбільш актуальні в сучасному суспільстві.

Поиск по сайту: