НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVI-XVHI ст

Цей період характеризувався посиленням зв'язків із західною культурою, широким використанням античної та європейської спадщини. У живописі, графіці, скульптурі спостерігається перехід від середньовічних канонів до реаліс­тичних форм з виразними демократичними елементами. Подальшого розвитку набуває фресковий живопис, формуються головні іконописні школи — волинська, київська, львівська, при Києво-Печерській лаврі, Софійському соборі, у Межигірському та Троїце-Іллінському монасти­рях та ін. Український іконопис вирізнявся живописною розмаїтістю, світськими мотивами, впливом народного світогляду. В іконописі поча­ли широко використовуватись народні мотиви й образи. Святі стають схожими на українських дідів та молодих парубків. На іконах ми бачи­мо запорожців на чолі зі своїм гетьманом, студентів Києво-Могилянсь-кої академії, міщан і селян України. Найхарактернішими зразками мож­на вважати розписи Успенського собору та Троїцької надбрамної церк­ви Києво-Печерської лаври, Густинського та Хрестовоздвиженського монастирів на Полтавщині, Михайлівської церкви в Переяславі.

На живопис дедалі більшою мірою впливає світський жанр. Виз­вольна війна потребувала від художників нових образів, близьких і зро­зумілих широким масам. Наприкінці XVI ст. від іконопису відокрем­люється ландшафтний живопис, портретний, історичний та батальний жанри, які, у свою чергу, впливають на розвиток іконопису. Так, згідно зі статутом Львівського цеху живописців кандидат у майстри повинен був вільно володіти як іконописним, так і світським жанром. Від нього вимагалося вміння малювати вершника або розп'яття, портрет на весь зріст особи, яку йому вкажуть. Це завдання він повинен був зробити без "куншту", із фантазією, не користуючись зразками.

Оригінальним національним явищем стали народні ікони — так звані Козацькі Покрови, на яких зображувалися козаки, старшини, гетьма­ни. Естетичні уявлення українців найповніше виявились у народному малярстві — популярних картинах "Козак Мамай", "Козак-банду-рист", що втілюють ідеал вільної людини, яка понад усе цінує свободу.

Характерною складовою храмового живопису стає ктиторський пор­трет, тобто зображення історичних осіб, які жертвували на будівництво храмів, уславилися благодійними ділами, князів та царів. Наприклад, у вівтарній частині Успенського собору в Києві зображено 85 видатних діячів — від князів Київської Русі до Петра І; у церкві с. Старого-родців поблизу Остра відтворено битву запорожців із татарами, а в Покровській церкві Переяслава зображений Ф. Прокопович із гене­ральною старшиною та ін. Серед майстрів іконопису почесне місце на­лежить І. Рутковичу (розпис іконостасу П'ятницької церкви в с. Жов-ква) та И. Кондзелевичу (Богородчанський іконостас у Манявському скиті). Талановитим, вихованим на традиціях українського мистецтва майстром був також І. Бродлакович у Галичині.

Новим явищем у світському мистецтві став парсунний портрет. Він відходить від іконописних традицій. Робиться спроба максимально прав­доподібно передати риси людини. Однак під впливом іконопису порт­рети цього періоду певною мірою ідеалізовані. Перевага надається зоб­раженню визначних політичних, культурних діячів та міщан. Жіночі портрети зустрічаються рідко, серед них, як перлина, сяє портрет львівської міщанки Варвари Лангиш, виконаний Миколою Петрахно-вичем. У мистецькому середовищі та серед широкого загалу зажили слави портрети гетьманів Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Ско­ропадського, І. Мазепи, славетних воєначальників Леонтія Свічки, Семена Сулими, видатних учених И. Галятовського, Л. Барановича та ін.

Активно розвивалося графічне мистецтво. Найвідомішими були школи графіки Києво-Могилянської академії, Києво-Печерської лав­ри, Чернігівська та Львівська.

Поиск по сайту: