КУЛЬТУРА КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ (1648—1781 pp.)

Духовна культура українського народу досягла.порів-_„ Нішо високого рівня в період існування козацької держави (1(>48—1781 pp.). Запорізьке козацтво впродовж трьох сто-ЯІть визначало напрями економічного, політичного і куль­турного розвитку України. Високорозвинена самобутня культура Січі домінувала тут у XVI—XVIII ст. і мала ве­личезний вплив на формування ""національної самосвідо-tMocri українського народу. Культура Запорізької Січі формувалась у руслі україн­ських.генетичних джерел. В її основі лежали глибокі тра­диції українського народу. Водночас історичні особливості МЇиття Січі наклали свій відбиток і на її духовну культуру. Запорізька Січ формувалась із втікачів від кріпацтва, на­ціональних та релігійних переслідувань не лише з різних регіонів України, але й з усієї Російської імперії, а також інших країн. Кожен, хто приходив на Січ, вносив у куль- \/ турне середовище щось своє, певні риси, особливості куль­тури і мистецтва свого народу. Внаслідок переплетения цих Індивідуальних культур сформувалась оригінальна, яскра­ва, різнобарвна самобутня культура, яка справила вели­чезний вплив на розвиток культури всієї України.

Запорізьке козацтво брало активну участь в опозицій­ному русі українського міщанства, православного духовен­ства, частини української шляхти проти політики націо­нально-релігійних утисків. Як свідчать історичні джерела, двадцятитисячне Військо Запорізьке, очолюване П. Сагай­дачним, у 1620 р. вступило до Київського (Богоявленсько-го) братства та протистояло колоніальній політиці шляхет­ської Польщі. Воно всебічно сприяло висвяченню нових православних ієрархів. Ця подія мала величезне значення для відновлення авторитету української православної церк­ви, яка після укладення Брестської церковної унії 1596 р. поступово втрачала своїх ієрархів. Від того часу, кол1\ патріарх Єрусалимський Феофан висвятив кількох єписко­пів і рукопоклав Нова Борецького на митрополита Київ-; ського, православні українці знову мали своїх церковних владик.

Запорізька Січ, ставши колективним членом Київського братства, була тісно пов'язана з життям та діяльністю за­снованої при ньому школи. Гетьман П. Сагайдачний стає опікуном школи, допомагає їй матеріально. Таким чином, J запорізькі козаки здійснили гуманістичний для свого часу акт: вони поставили зброю на охорону культури та освіти.

Запорожці й надалі постійно опікувались діяльністю Київської братської школи. На початку 30-х років XVII ст., коли склалася несприятлива ситуація, идо загрожувала іс нуванню школи, отаман Війська Запорізького Іван Петра жицький звернувся з листом до Київського митрополитл Петра Могили, який заснував школу в Києзо-Печерськіїї лаврі на противагу братській, з проханням об'єднати ці дві школи, щоб не вносити розкол в український націо­нально-релігійний рух *.

* Апанович О. Культура козацтва. Деякі аспекти розвитку куль­тури Запорозької Січі//Укр. культура. 1991. N° 1. С. 2.

Запорізький уряд на чолі з кошовим отаманом постій­но проявляв піклування про створення розгалуженої систе­ми освіти. У XVIII ст. тут функціонували церковно-пара­фіяльна спеціальна школа співу і три вищі школи, де ви­кладали вихованці Києво-Могилянської академії.

У 1754 р. з ініціативи кошового отамана Якима Гнато-вича була створена школа, яка впродовж 15 років готувала писарів військових канцелярій для всієї України. У Запо­різькій Січі існувала також школа вокальної музики і цер­ковного співу. Вона знаходилась спочатку в слободі Орлов-щина (на лівому березі р. Орелі), а в 1770 р. була пере­несена на Січ. Учні цієї школи вивчали мистецтво партес­ного співу. Тут готували читачів і співаків для православ­них церков України.

Школи Запорізької Січі продовжували традиції брат­ських шкіл. Навчання в них обов'язково поєднувалося з вихованням. Діяльність цих шкіл — важливий етап в істо-,-рії освіти на Україні. Знаменним було те, що навчання в усіх школах велося українською мовою.

Порівняно високого рівня досягла освіта і на Геть­манщині. У 1740 р. тут діяло 866 початкових шкіл, де в обсязі трирічного курсу викладалися основи читання і письма. Ця структура різко відрізнялася від освіти на Правобережжі, де більшість шкіл контролювали єзуїти, а польська початкова освіта для селян була практично недо­ступною. Це було однією з причин незначної ролі, яку ві­дігравало Правобережжя в культурному житті України да­ного історичного періоду.

У багатогранному та змістовному художньому житті Запорізької Січі важлива роль належала музиці, співу і танцям.

Високого рівня досягла військова музика, в якій особливе місце посідали духові та ударні інструменти: груби, сурми, литаври, барабани, бубни.

Духова музика мала велике значення у походах Війська Запорізького, а також під час різних урочистостей. Труби та сурми разом З ударними інструментами використовували як сигнали у походах і боях, а також при урочистих зустрічах послів, гостей.

Загони запорізьких козаків, що вирушали у похід, по-шшні були обов'язково мати трубачів або сурмачів. Тулум-баси у Війську Запорізькому використовували в основному для зв'язку. Вони були різноманітними за розмірами. В де­які з них били відразу 8 чоловік. Великі литаври називали набатами і тримали їх тільки у самій Січі.

В духовній культурі козацької держави високого роз­витку досягло хорове мистецтво. Впродовж багатовікового періоду національно-визвольної боротьби український на­род поряд з піснями творив_лз»ш........:— героїчну, драматизо­вану і водночас пройняту великим ліризмом поезію. Вони мали своєрідну художню форму і виконувалися під аком­панемент бандура (.кобзи) або ліри.

Думи і народні пісні набули активнодійового характе­ру завдяки «кобзарям», які часто були не. лише їх вико­навцями, але й творцями. Кобзарство — це своєрідне яви­ще української народної культури, видатне мистецьке до­сягнення запорізького козацтва. Кобзарям належить славне місце в історії духовної культури українського народу. М. Гоголь називав їх охоронцями бойової слави нашої Батьківщини, поетами і літописцями.

Особливою популярністю в козацькому середовищі ко­ристувалися танці. Найбільш улюбленим з них був гопак. Його виконували тільки чоловіки. В основі танцю лежала імпровізація, під час якої танцюристи демонстрували, хто на що здатний. У техніці танцю проста присядка пов'язу­ється з образом хвацького вершника, який, підстрибуючи в сідлі, нестримно мчить на ворога. Аналогічними за харак­тером виконання є танцювальні рухи «повзунець», «яструб», «приеядка» з розтяжкою внизу. Танці виконувались у су-<,_проводі бандури та інструментальних ансамблів.

У січовій музичній школі, де навчали «вокальної музи­ки» і «церковного співу»; були створені спеціальні групи виконавців — лицедіїв, які ставили народні лялькові видо­вища під назвою «Вертеп» у супроводі троїстих музик. В цих виставах головна роль відводилась козаку-запорож-цю, який добре грав на бандурі, співав і танцював. В мо­нологах, піснях і танцях самодіяльні артисти висловлювали думки і сподівання, близькі українському народові. Все це сприяло популяризації вертепної драми в художньому побуті українського народу.

В духовному житті козацької держави важливе місію посідала релігія. Козаки були віруючими людьми, до'триму вались християнської православної віри. Демократичні за­сади ладу Запорізької Січі визначали й характер її церкви. Всі найважливіші питання церковного життя, будівництв;! храмів вирішувались на загальновійськовій Раді за учас­тю всіх запорожців. Від релігійних громад також обирали і священиків. Кіш вимагав від священиків виголошувати проповіді українською мовою, богослужіння у церквах ве­лось щоденно.

Активний розвиток церков у Запорізькій Січі пов'яза­ний з останньою, так званою Новою Січчю (1734— 1775 pp.). Наприкінці існування Запорізької Січі в межах «Вольностей Війська Запорізького» у 53 поселеннях та урочищах налічувалось 44 церкви і 13 каплиць*.

* Апанович О. Культура козацтва. Деякі аспекти розвитку куль­тури Запорозької Січі//Укр. культура. 1991. Nu 1. С. 3.

Про шанобливе ставлення запорожців до православної віри свідчить внутрішнє оздоблення храмів. В усій Росій­ській імперії на той час не було багатшого храму, ніж ос­тання січова церква. Царські врата були вилиті з чистого срібла, ікони, написані кращими візантійськими та укра­їнськими художникам, горіли золотом. Своєю розкішшю вражали й інші церковні атрибути: великі срібні напре­стольні свічники, срібні позолочені хрести з різьбою, срібні лампади, 50 срібних позолочених корон, вироби з бурштину, святенницькі шати з парчі, старовинні рукописні книги тощо.

Головним християнським святом на Запоріжжі було свя­то Покрови, яке відзначалось 14 жовтня за новим стилем. На всіх восьми Січах впродовж двох з половиною століть головною була церква Покрови. Під покровом Богоматері запорожці не боялися ні ворожого вогню, ні грізної стихії. Значну роль відігравали також церква Миколая — захис­ника та заступника всіх тих, хто плаває, подорожує, манд­рує, а також церкви, присвячені главі небесного воїнства архістратигу Михайлові. Найважливішим святом християн­ського православного календаря вважалось свято Андрія Первозванного — першого поширювача у придніпровських краях християнської віри.

Таким чином, культура козацької держави була багатогранною і самобутньою, з плином часу вона увійшла як складова частина в духовне життя сучасної української нації.

Поиск по сайту: