Розділ 2. Художня культура України ХУІІ-ХУІІІ ст

Вступ

Другий розділ посібника присвяче­но яскравим сторінкам української художньої культури козацько-геть­манської доби. На культурному роз­витку цього періоду позначилися тра­диції як Київської Русі, так і зарод­ження нових ідей та явищ, співзвуч­них західноєвропейським. У цей час на Європейському континенті відбува­лося активне становлення національ­них держав. Провідне місце серед них посідали Італія, Іспанія, Фландрія, Нідерланди і Франція. Внаслідок буржуазних революцій, промислових переворотів, буремних соціальних потрясінь, які тією чи іншою мірою охопили майже всі країни, зазнали змін й усі галузі культурного життя. Прогрес природничо-математичних наук зумовив формування нової раці­оналістичної картини світу, яка ви­вільнялася від домінування суто релі­гійних світоглядних уявлень. Європа виходила з глибокої духовної кризи, спричиненої Реформацією і розколом церков. За доби Просвітництва на змі­ну теологічному світобаченню при­йшло раціональне розуміння світу. По­ряд із сакральною активно розвивала­ся світська художня культура. У ду­ховному житті, зокрема й художньо­му, запанувала думка, що основою пізнання природи й людини є розум.

У межах означеного хронологічного відрізку духовний розвиток україн­ського народу відбувався за нових історичних реалій, зумовлених Націо­нально-визвольною війною у середині XVII ст. і створенням Козацької рес­публіки. Потужний вплив козацтва -провідної верстви новоствореної дер­жави - став визначальним чинником розвитку культури й мистецтва. Утвер­дженню ідеї національного державо­творення були підпорядковані всі куль­турно-мистецькі вияви періоду Хмель­ниччини і Гетьманщини - від часів І. Мазепи до часів К. Розумовського. На цьому суспільно-історичному тлі й розгорталося барвисте полотно духов­ного розвою України в момент його найвищого злету - творення культури Нового часу.

За рівнем освіченості й культури ук­раїнський народ за козацько-гетьман- \ ської доби піднявся на один щабель з розвиненими країнами Західної Євро­пи. Головним осередком культурного життя залишався Київ зі славнозвіс­ною Києво-Могилянською академією, яка за розмахом і наслідками просвіт­ницької діяльності наближалася до кращих європейських навчальних зак­ладів. Вагомий внесок до загальної ду­ховної скарбниці продовжували здій­снювати братські школи, а також нові навчальні заклади - Чернігівський, /Харківський, Переяславський, Він­ницький колегіуми, що мали значні ін­телектуальні й мистецькі надбання. Різні галузі української культури - фі­лософія, педагогіка, книгодрукування, література, мистецтво - були репре­зентовані блискучими іменами Петра Могили, Лазаря Барановича, Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, Григорія Сковороди, Дмитра Бортнян­ського та ін.

Національний характер формувався під впливом козацького лицарського ідеалу, що зберігався у світогляді ук­раїнців до кінця XVIII ст. Утверджен­ня ідей національної самобутності за часів козацтва позначилося на світо­глядно-естетичній своєрідності стилю українського бароко^. Занепад козаць­кої державності призвів і до його зга­сання.

Як і Ренесанс, на зміну якому він прийшов, стиль бароко зародився в Італії. Для барокового світогляду ха­рактерний погляд на людину і світ як на величезний театр - бурхливий і су­перечливий, патетичний і драматич­ний, сповнений динаміки й дисонансів. У католицьких країнах відбувається реставрація впливу релігії на мистец­тво, пишність, декоративність та екс­пресія якого протиставлялися стрима­ним і суворим протестантським обря­дам. Ефектні й експресивні архітек­турно-скульптурні комплекси чародіїв римського бароко Ф. Борроміні та Д. Берніні, драматичні живописні по­лотна італійця М. Караваджо, фла­мандця П. Рубенса, іспанця Д. Велас-ксса, життєствердні скрипкові концер­ти А. Кореллі та А. Вівальді та спов­нена високого гуманізму спадщина ге­ніального музиканта-мислителя Баха -ось далеко не повний перелік блиску­чих результатів духовних пошуків епо­хи бароко.

Українське бароко поєднало тради­ції вітчизняного народного мистецтва:і характерними ознаками європейського бароко (частково Ренесансу і Просвітництва) і як виразник нових художньо-світоглядних настанов мало специфічні художні вияви. На відміну від європейського бароко, зорієнтова­ного на придворно-аристократичне мис­тецтво, українському бароко прита­манні демократичні засади, що ґрунту­валися на ідеях православних братств, патріотичного руху всіх верств укра­їнства загалом. Тому, на відміну від часом 'надмірної віртуозності і чуттє­вих крайнощів італійського бароко, трагічного драматизму і помпезності іспанського, містицизму німецького, рафінованої декоративності французь­кого, в Україні цей стиль був просяк­нутий пафосом героїки й урочистого v утвердження ідеалу світла як основи світобудови. Це виявлялося у сліпучо-золотих переливах церковних бань і мереживі різьблених іконостасів, ви­сокій духовності музичних гімнів і хорових концертів.

Бароко стало першим універсаль­ним художнім напрямом, що поширив­ся в усіх видах мистецтва - поетично­му, образотворчому, музичному, теат­ральному. Подальше зміцнення куль­турних контактів із сусідніми країна­ми, подолання відносної ізольованості, характерної для середньовіччя, досяг-

иення науки, освіти, мистецтва сприя­ли утвердженню українців на міжна­родній арені. Не випадково, наприк­лад, постать українського гетьмана І. Мазепи привертала увагу не тільки його сучасників, а й митців подаль­шого часу - Вольтера, Д. Байрона, Ю. Словацького, О. Пушкіна, Ф. Ліс-та. А популярність української пісні «їхав козак за Дунай» (її авторство приписують С. Климовському) пере­тнула кордони батьківщини і стала ві­домою в Росії та європейських краї­нах. Ця пісня привернула увагу таких відомих композиторів, як Л. ван Бет­ховен, К. М. Вебер, О. Аляб'єв, які створили на її мелодію інструменталь­ні варіації. Американська письменниця і перекладачка Тереза Тальві писала: «Велична, самобутня поезія козаків

вразила літературний світ.... У степах України створено силу балад, і здаєть­ся, що кожна галузка дерева тут має свого поета і кожна стеблина відлуню­ється піснею».

Отже, бароко - загальноєвропей­ське художнє явище, в якому Україна виступила рівноправним партнером. Стилізоване відтворення вітчизняної історії надихнуло митців на новатор­ські поривання, зумовило яскравий спалах української культури після Ки­ївської Русі.

Наприкінці XVIII ст. в українсько­му мистецтві з'явилися ознаки нового європейського стилю - класицизму^, але повноцінного вияву він набув уже в наступному столітті.

Із падінням Гетьманщини розквіт української культури XVII-XVIII ст. було перервано. Динамічний злет, що розпочався за доби Хмельниччини, змінився періодом Руїни, розгромом Запорозької Січі, поглинанням української культури сусідніми держава­ми. Нівелювання національної само­бутності вітчизняного мистецтва поси­лилося з боку влади держав, у складі яких перебували українські землі. На цих землях закривалися колись чис­ленні школи, друкарні, зазнавала пе­реслідувань українська мова і водно­час насаджувалися російська, поль­ська, німецька, угорська. У 80-х роках XVIII ст. православна церква втрати­ла свою автономію. Розпочався відтік інтелектуальної еліти, зокрема бага­тьох митців, до Росії. Це створювало додаткові перешкоди для національно-культурної консолідації українського народу.

Руїна кінця XVIII ст. накладала від­повідний карб на всі напрями духовно­го життя, спричинила занепад профе­сійної художньої творчості. Під тис­ком украй несприятливих історичних реалій висхідний розвиток художньої культури було загальмовано.

Поиск по сайту: