Світське будівництво Гетьманщини

Буйний розвиток церковного будівництва доби барока не находить собі різнорядного відповідника в світському будівництві Гетьманщини. Напевне не обходилося тут без будування дворів та палат з вищими естетичними вимогами, для духовної єрархії, козачої аристократії й багатого міщанства, але здебільша будувалися вони з нетривкого дерева, а з каміння й цегли тільки виїмково. Будувалися вони рідко, а руйнували з куди легчим серцем як церкви й тому так мало їх до нас збереглося.

На основі ритовин XVII—XVIII ст. дійшов дослідник В.Сочинський до переконання про стилеву однорідність тогочасного світського будівництва з церковним. Характеристичними рисами того будівницт­ва є: «монументальна основа будівлі (цокол), різко підкреслене роз­межування поверхів, форма сильно напущених дашків, як це бачимо і в церквах, та особливе багацтво різного роду підсінь, ґанків, веранд, рундуків, галєрійок. Висока крівля теж поверхова з різним нахилен­ням кожного поверха й часто зі зрізом верхньої крівлі на боковому причілку, в формі невеликих фронтонів. Накриття черепицею, гонтою й драницями».

Про будинок Хмельницького в Суботові ми вже говорили. Подіб­ним до нього був деревляний двір одного з близьких до Хмельницького старшин — Семена Мик л а шевського в селі Нижньому, в Стародубщині. Характеристична була на ньому чотирьохспадна крівля з подвійним заломом та рундук, сіни й світлиця, довкола яких групувалася решта кімнат. Одним з найпопулярніших будинків Геть­манщини, доби барока був т. зв. «б у д и н о к Мазеп и», званий теж «військовою канцелярією» в Чернигові. В дійсності цей будинок був тільки військовим арсеналом, а з Мазепою й мистецькою культурою його часу має цей будинок тільки посередний звязок. Він декоро­ваний, правда, з бароковою пересадою, але без смаку й міри, при тому деякі мотиви його декорації зраджують неукраїнське, а московське походження.

Це різні форми розірваних фронтонів з ніби різьбленими в дереві й ставленими в розрив дуги консолями, складні арки, ніби точені з дерева півколонкй з надягненими на них перстенями, й нарешті сама концепція засіяння усеї площі стіни окрасами, ніби майстер лякався залишити хоч трохи свобідного місця, весь цей полу-варварський конгльомерат стилів, форм різних епох, вказує на руку типового московського майстра, та окреслює будинок як памятник т. зв. «наришкінського барока» (Ф. Ернст). Подібним до чернигівського був т. зв. «А ртемихин дім» на Києво-Подолі, що по ньому зберігся тільки рисунок в «Обзорі Києва» Фундуклєя.

Справжня палата Мазепи в Батурині була, по словам сучас­ника, збудована в «польському» стилю, під чим слід розуміти західньо-європейський характер будівлі. її знищив Мєньшіков підчас погрому Батурина, а її румовища, зарисовані в 40-их pp. Т. Шевченком, не дають навіть приблизного уявлення про цілість. Долю батуринської палати поділили теж будівлі Мазепи в Києві, Дехтерівці та Поросючці.

Побудований в 1703-4 pp. первісний будинок Могилянської Академії в Києві, до нас не зберігся. На фрагментаричному ри­сунку панегіричної ритовинй Гнокентія Щирського бачимо довгий, двоповерхий будинок, якого партер утворює важка й присадиста кольонада, а поверх виповнює теж аркадна галєрія. З двохспадної крівлі ви­ростають три мансардові надбудови з трьохкутніми причілками. Ні в основній конструкції, ні в декорації не підходив будинок Академії під легкий і цвітистий стиль мазепинського барока.

В 30-их pp. XVII ст. мазепинський корпус Академії перебудував архітектор Ш є д є л ь. Він прорідив стовпи партерового підсіння на по­ловину, витягаючи полукруглі арки в ширину, а на тому надбудував два поверхи, яких центральну частину виповнив двохповерхою кольонадою тосканського типу. Над північно-східнім углом збудував кап­лицю з вежею-банею, орнаментованою кольонами та галєріями. Та­кою бачимо Академію на панегірічній ритовині Галаховського з 1738 р. Основна перебудова академічного будинку в половині XIX ст. затер­ла на ньому характер шеделівського оформлення.

Біля входу до церкви Всіх Святих на економських воротах Печерської Лаври збереглася характеристична для мазепинського барока л ь о д ж і я, сперта на чотирьох товстих кольонах з аркадами, сильно випущеним окапом, двохспадньою крівлею й прекрасним, бароковим фронтоном.

Будинок Лаврської друкарні, ще нині звертає на себе увагу багацтвом вінчальних фронтонів, різьбарських декорацій, галєрією, що біжить по схилу гори та бальконом, з незатертими познаками українського барокового стилю. Але це вже тільки недогризки часу, що не пожалував і цеї величавої будівлі XVIII ст. Будова її почалася за Йоасафа Кроковського в 1701 p., але вже велика пожежа Лаври в 1718 р. знищила й друкарський будинок. Відбудовано його в 1721 p., але вже в 1872 р. він погорів у трете. Рксунок друкарні, збережений на Лаврській Біблії з 1756 p., дає нам уявлення про справді палатну виставність та стилевість цеї перлини українського барока.

Краще від будинку Лаврської друкарні збереглася до нас митро­полича палата, почата за митрополита Ванатовича, а закін­чена за Рафаїла Заборовського, в околі Софійської кафедри в Києві. Її двоповерхий, читко зосереджений корпус, обрамований двома баро­ковими ризалітами, баштового типу. В центрі фасади підіймається ха­рактеристичний для українського барока причілок, пишно декорований пілястрами, волютами й кованими в міди «сонцями». Цей фронтон по­ходить уже з часів митрополита Тимофія Щербацького (1748—1757), при якому, по словам кафедрального писаря Вориновського, «архієрей­ські покої були обновлені, щити камяні на них виведені і крівля нова деревляна зроблена, та залізом побита». Крівля митрополичої палати з бароковим перехватом, мансардного типу. Вікна й двері партеру аркадні, отвори горішніх поверхів завершені трьохкутніми нішами й обрамовані штукатурою. Прототипу митрополичої палати в Києві шукає К. Щероцький в бароковому будівництві Німеччини, зосібнаж в палаті Пеллєра в Ніриберзі. Декоративні мотиви палати здаються йому споріднені з декорацією старої, софійської брами на Юрійському переулку. Ф. Ернст думає, що кінчав будову палати І. Шедель, якому належить названа в горі брама.

Неподавно відкрив і обслідував архітектор С. Таранушенко палату одного з старшин Мазепи — полковника Якова Лизогуба, збудовану на прикінці XVII ст. в С є д н є в і на Чернигівщині. Названий полков­ник був м. і. фундатором південнього приділу церкви Єлецького монастиря в Чернигові та мурованої церкви Різдва Богородиці в Седневі. Седнівська палата Лизогуба, збудована з каміння й цегли, характери­стична своїм масивним, мало не фортечним заложениям. Своєю архі­тектонікою вона дуже нескладна, а декорацією, як на часи барока, дуже скромна. Виконана вона, як і седнівська церква «по ремісничому грамотно, але без тіни артизму й визнавати її за шедевр нема підстави» (С. Таранушенко). її вартість хіба тільки історична, а в мистецькому розумінні негативна.

На закінчення розділу про світське будівництво Гетьманщини, доби барока слід ще згадати неіснуючий нині будинок Малоросійської Ко­легії в Глухові, збудований в 1722 р. З описів сучасників довіду­ємося, що був він украшений кольонами, пілястрами, декоративними причілками й галєріями, а навіть статуями грецьких богів, промовців і фільософів. «Ліри Аполльона, жезли Меркурія, стріли Купідона, виба­гливо сплелися з національно-українськими, вусатими гетьманами в довгих жупанах та мантіях, військовими клейнодами, шаблями, рушницями, галкбардами й силою різьблених квітів, поміж якими соняш­ник зайняв почесне місце». (Ф. Ернст.)

Замилування до барокової виставности, в якій головну роль завжди грала чолова фасада будинку, виливається в творенні таких фасад самих для себе, обрамовуючи ними пишні порталі огорож. Одним з багатьох порталів барокової доби є славна брама Р. Заборо в-ського (1731 —1747), збудована цим митрополитом в мурованій огорожі Софійської кафедри. Вона «зібрала всі примхи і всю безмежну вибагливість козацького барока, всю його мальовничість і всі його ар­хітектонічні нельогічности, химерність ломаних ліній, що очеркують фронтом, жагу до різьбарської пересичености. З цих, здавалося не­вдячних елементів утворено цілість химерну, примхувату, але незви­чайну мальовничу, принадну, затишну й красномовну». (Д. Антонович.)

Софійська брама Р. Заборовського доволі низька, перекрита зда­вленою аркою, спертою на коринтійських кольонах. На трьохкутньому вигинчастому фронтоні, серед буйної, різьбарської орнаментики, вміщено гербовий щит фундатора, а позатим на цілій будівлі не зали­шено ані пяди площі, свобідної від орнаментальної пересичености.

Характеристичним для хуторного будівництва доби барока є т. зв. будинок гетьмана Полуботка в с. Боровичах, перероблений відтак на церкву. Він скромний розмірами й архітектонікою, має типовий рундук, вибраний в одному розі будинку з його масиву. Цей тип ґанку під спільним дахом будівлі, незвичайно затишний і спокійний, характе­ризує тогочасне українське будівництво так деревляне, як і муро­ване.

Поиск по сайту: