ІСТОРИЧНІ УМОВИ КУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Духовна культура України другої половини XVII—кін­ця XVIII ст. розвивалась у складних умовах розгортання соціальної та національно-визвольної боротьби народу проти іноземних поневолювачів за свою незалежність і дер-«;іішість, що найбільш яскраво виявилось у широкому на­родному русі та воїнських подвигах запорізького козац-Тна, яке відіграло величезну прогресивну роль у війнах з Туреччиною, Кримським Ханством та Річчю Посполитою.-Для даного періоду характерні, з одного боку, розквіт української культури в часи гетьманування Івана Мазепи, | з другого — її нищення російським царизмом після зруй­нування Запорізької Січі у 1775 р. та перетворення Украї­ни в колонію царської Росії.

Наприкінці XVI—початку XVII ст. в Україні відбува­ється ряд селянсько-козацьких повстань, спрямованих про­ти шляхетського панування. Найбільш могутніми серед них Пули повстання під проводом Криштофа Косинського (1591—1593 pp.), Северина Наливайка (1594—1596 pp.), Тараса Федоровича (ШВО" p.), Івана Сулими (1635 p.). Од­нак усі ці народні виступи зазнали поразки.

З утворенням Польсько-Литовської держави почалась експансія польської шляхти на українські землі. Це послу­жило головною причиною для посилення національно-виз­вольної боротьби українського народу за свою соціальну та національну незалежність, за збереження своєї само­бутньої культури.

Кульмінаційною точкою боротьби українського народу проти польської шляхти була національно-визвольна війна 1648—1654 pp. під проводом Богдана Хмельницького., спря­мована на створення незалежної Української держави. Однак в ході подальших дій цю ідею було втрачено. А піс­ля входження українських земель до Московської держави у її столиці настійливо підкреслювалось, що, мовляв, ке­рівники повсталих тільки й думали про те, аби опинитися «під високою рукою російського монарха».

Так звані «Березневі статті» — договірні умови, розроб­лені Б. Хмельницьким та його найближчим оточенням і схвалені 1654 р. московським царем Олексієм Михайлови­чем, в яких йшлося про входження України до складу Московської держави на автономних началах, були звичай­ною феодальною угодою. Під впливом історичних обставин будь-яка сторона, могла розірвати її, що й підтвердили наступні події.

У 1654 р. російський цар Олексій Михайлович наважив-ся вступити у боротьбу з Польщею за Україну. Невдовзі з'ясувалося, що Московська держава й не думала брати до уваги інтереси українського народу. Між нею і Польщею розпочалася грабіжницька війна за Україну. Б. Хмельницький незабаром помер, а тривала війна закінчилася Андрусівським перемир'ям, внаслідок чого Україна бул.і розділена протягом 300 років. Усе це згубно позначилоп, на житті Української держави.

Врятувало український народ від загибелі Запорізькі-козацтво, яке протягом трьох століть визначало основні на­прями розвитку України. В умовах полонізації українськії! феодальної верхівки козацтво виконувало таку ж роль, як;і в інших країнах належала дворянству. Внаслідок цього козак став ключовою постаттю не лише в історії України, але й в національній свідомості українців.

Поряд із зростанням значення козацтва новою енергією; наповнювалося українське релігійне і культурне життя Для релігійної та культурної верхівки Києва, переважі:;і частина якої була пов'язана з діяльністю Києво-Могиляп-ської академії, це був час духовного злету й інтелект) ального розвитку. Відродження православ'я сприяло по слабленню полонізації української феодальної верхівки. Водночас воно впровадило в українську культуру західні елементи, які згодом уповільнили русифікацію.

Козацько-гетьманська держава проіснувала понад 100 років. Вона залишила глибокий слід в історії та духовній культурі українського народу. Незважаючи'на те що друга половина XVII ст. характеризувалась невпинною боротьбою проти соціального та національного поневолення поляками і турками, а також постійним наступом російського цариз му,-загальний культурний рівень тодішньої України буч доволі високим. Документальні свідчення про це залишим відомий сірійський мандрівник диякон Павло Алепський, який побував на Україні за часів Богдана Хмельницького. Його вразив не лише Матеріальний добробут українського народу, але й високий рівень його культури та освіти. «По всій козацькій землі, — писав він, — ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малими винят ками, навіть здебільше їх жінки та дочки, знають читати та порядок богослужень і церкдвних співів» *. П. Алепсько го особливо вразила висока культура, м'яка вдача, гостин­ність і привітність українського населення.

Гетьманська Україна за часів Івана Мазепи (1687— 1709 pp.), Івана Скоропадського (1709—1722 pp.) та Кири­ла Розумовського (1750-—1764 pp.) перебувала на рівні найбільш освічених країн Європи.

Семчиіиин М. Тисяча років української культури. К., 1993. С 152,

Поиск по сайту: