Феофан (Теофан) Прокопович (1681-1736)

Справжнє ім'я — Єлезар. Наро­дився в Києві. У 1698 році закінчив Києво-Могилянську академію, а зго­дом переїхав до Польщі, де прийняв греко-католицтво. У польських шко­лах і Римському єзуїтському колегіумі св. Атанасія вивчав філософію й теологію. Повернувшись у 1702 році в Україну, прийняв православ'я та по­стригся в ченці під ім'ям Феофана (Теофана). З 1704 року викладав у Києво-Могилянській академії піїтику, рито­рику й філософію.

Належав до найосвіченіших людей свого часу, добре володів кількома іноземними мовами. У 1711 році був призначений ректором Києво-Могилянської академії. У 1716 році за ви­кликом Петра І переїхав у Петербург, де став одним з найближчих радників царя в питаннях церковної реформи та державної політики.

Відомий також як видатний публі­цист, драматург і поет. Був знавцем не тільки філософії та богослов'я, напи­сав ряд історичних, юридичних, педагогічних і літературно-теоретичних праць. Помер у 1736 році й похований у Софійському соборі в Новгороді в Росії. (За «Довідником з історії України») та І. Фальковським, стали справжніми досягнен­нями вітчизняної науки.

Ф. Прокопович поряд з математичними пра­цями написав багато творів нематематичного напрямку. Наприклад, як палкий прихильник І. Мазепи, присвятив гетьману свою історичну драму «Володимир» (1705 рік). У цьому творі в образі князя Володимира зображено саме І. Мазепу. У своїх численних проповідях прослав­ляв гетьмана і звеличував Київ, називаючи його «другим Єрусалимом».

У політико-філософських трактатах «Слово про владу й честь царську» (1718 рік) і «Правда волі монаршої» (1722 рік) Ф. Прокопович розви­нув ідеї освіченого абсолютизму, використавши в обґрунтуванні політичних поглядів ідею при­родного права й суспільного договору. У богослов­ському творі «Духовний регламент» (1721 рік) обґрунтував нову синодальну систему управління церквою, яка узаконювала владу царя над церковною організацією. Також сприяв розвит­ку освіти в Російській імперії, брав участь в ор­ганізації і створенні Академії наук, очолював так звану «Учену дружину»_; до якої входили А. Кантемир, В. Татищев та ін. Ф. Прокопович одним з перших у Росії вів наукові спостережен­ня, використовуючи мікроскоп і телескоп.

Після себе Ф. Прокопович залишив Росій­ській академії наук велику бібліотеку (близько ЗО тис. книжок) та значну колекцію картин (близько 170 полотен).

У XVIII ст. в Україні з'явилися медичні уста­нови. 1707 року в Лубнах почала діяти перша аптека, а 1751 року українець Іван Полетика одним з перших одержав звання професора Ме­дичної академії в німецькому місті Кілі.

Українські лікарі зробили вагомий внесок у розвиток військової меди­цини. Методи боротьби з епідемією чуми, які винайшов лікар Данило Самойлович, дістали схвалення російської та багатьох зарубіжних академій.

Поиск по сайту: