НАРОДНІ ДУМИ И ПІСНІ ПРО ВИЗВОЛЬНУ ВШНУ

Соціальні потрясіння активізують творчий процес. Історія культури знає багато таких сплесків, один з них припадає на період визвольної війни 1648—1654 pp.

Особливо популярними цього часу були лицарські пісні-думи, де оспівується звитяга козацьких ватажків та козаків-запорожців. Багато дум пов'язано із сільською тематикою, адже селяни були основним резервом поповнення козацтва.

Образ Б. Хмельницького є центральним у багатьох думах: як він у захмелілого Барабаша забрав грамоту Владислава IV із правами на привілеї козаків, про походи і перемоги, про зрадливу вдачу турків, про смерть Богдана. По цих та інших думах можна з певною вірогідністю скласти уявлення про настрій козацтва в часи найбільшої його актив­ності. Більшість дум веде оповідь про конкретні події та історичних осіб. І. Франко провів цікаве дослідження: порівняв тексти дум із свідченнями літописців — події викладено тотожно. Симптоматично, що не­має жодної думи або пісні, яка б зафіксувала історичний акт укладення союзу України з Москвою. Напевно, ця політична акція не була попу­лярною в народі, відчувалися її гіркі наслідки.

Боротьба з національними і релігійними утисками — провідна тема багатьох народних дум і пісень. Вони в яскравих фарбах ведуть оповідь про грабунки польської шляхти та євреїв-орендарів, про зусилля козаків у боротьбі із цим лихом. Наприклад, з думи про Корсунську битву ми дізнаємось, як козаки полонили гетьмана Потоцького і продали в по­лон татарам, як від народного гніву втікали євреї-орендарі, як попа Якубу повісили на дубі та ін.

Справжньою перлиною народної поетичної творчості стали не­вільницькі думи й пісні. У них звучить туга за батьківщиною, мрія про волю, жадоба боротьби з поневолювачами.

У 60—70-ті роки XVII ст. кількість пісень збільшується, але ху­дожній рівень їх не перевершує твори невільницького циклу. Щоправ­да, розширюється жанровий діапазон, з'являються іронічні та гуморис­тичні пісні. Але гумор, як правило, то гіркий, то злий, бо в ньому про­ступає гіркота самого життя.

Із занепадом козацької єдності з'являється новий персонаж — ко-зак-нетяга. Замість романтики й героїчних подвигів цей злидар надає перевагу шинку, пропиває останні копійки. Про соціальне розмежуван­ня виразно розповідає дума про Ґанджу Андибера. Допоки на ньому були шапка-бирка, "вітром підбита", драні чоботи, "дуки-срібляники", Войтенко, Золотаренко та Довгополенко, представники аристократії, і господарка шинку не звертали на нього уваги. Коли ж після переодяг­нення дуки збагнули, що під видом козака-нетяги перед ними Фесько Ганджа Андибер, гетьман Запорозький, їх ставлення до нього різко змінилося. Немає значення, чи історична особа Ганджа, важливо те, що в думі відбилося соціальне розмежування в козацькому середовищі.

Нові пісні створюються в нових історичних умовах, в іншому сере­довищі. Жанр думи майже зникає. Знищення гетьманщини 1764 р. пройшло непомітним в усній народній творчості, але знищення Запо­розької Січі 1775 р. Катериною II викликало обурення й жаль і в на­роді, і в його піснях. Життя козацької доби закінчилося з набуттям ко­зацькою старшиною статусу дворян.

Поиск по сайту: