 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Методи збору соціологічної інформації
1.Метод спостереження в соціологічних дослідженнях. Методика та класифікація спостережень прийшла до соціології з антропології. Спостереження поведінки якоїсь групи збоку із реєстрацією у спеціальному бланку типів дій, реакцій, форм стосунків тощо, це є невключене спостереження. Якщо ж соціолог включається у групу (анонімно або ні), за якою спостерігає, то це включене спостереження. Сфера охоплення соціологічного спостереження рівна або вужча від сфери інтерв’ю.
Види спостережень:
1) польове – застосовується в реальній життєвій ситуації;
2) лабораторне – умови навколишнього середовища визначає дослідник;
3) невключене – дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає;
4) включене – дослідник тією чи іншою мірою включений у досліджуваний процес.
2.Опитування – метод збору соціальної інформації про досліджуваний об’єкт під час беспосереднього спілкування з респондентом (опитуваним) шляхом реєстрації відповідей на сформульовані питання.
Для одержання достовірної інформації необхідно, щоб опитуваний:
1) сприйняв потрібну інформацію;
2) правильно зрозумів її;
3) обрав адекватну відповідь на поставлене питання.
Найпоширеніші види опитування – анкетування і інтерв’ю.
Анкета – розмножений документ, що містить в середньому 30-40 питань, адресованих респондентам – об’єкту дослідження. Питання діляться на два основних типи – закриті і відкриті. У відкритих – вимагається власна думка респондента, у закритих – в вигляді тесту.
Види анкетного опитування: суцільний і вибірковий. Суцільний – це перепис населення, а також поголовне опитування всіх членів певної соціальної групи. Вибіркове опитування засновується на вибірковій сукупності (на відміну від генеральної сукупності – всього населення або всієї соціальної групи).
Інтерв’ ю - метод збору соціологічної інформації, що грунтується на безпосередній бесіді інерв’юєра з респондентом. В інтерв’ю питання читає спеціаліст. Якщо форма та порядок питань суворо зафіксовані, то це стандартизоване інтерв’ю, а коли визначені тільки план, тема та ключові питання, а конкретні питання видумує сам інтерв’юєр, це нестандартизоване інтерв’ю.
3. Експеримент – спосіб одержання інформації щодо кількісних і якісних змін показників діяльності і поведінки соціального об’єкту внаслідок впливу на нього деяких керованих і контрольованих чинників.
Види експерименту
1) польовий – коли соціальний об’єкт перебуває в природних умовах свого функціонування;
2) лабораторний – коли експериментальна ситуація і сам об’єкт формуються штучно;
3) науково-дослідний - перевіряється гіпотеза, яка містить нові елементи наукового знання;
4) паралельний - порівняння стану двох об’єктів в один і той же час;
5) контрольований та неконтрольований.
4. Аналіз документів - використання в дослідженні спеціального матеріалу, в якому фіксується інформація про певні факти, події, явища об’єктивної дійсності і розумової діяльності людини.
Види документів:
1) письмові (всі види друкованої і рукописної продукції)
2) іконографічні (відео-, кіно-, фотодокументи, картини, гравюри
тощо);
3) фонетичні (радіо-магнітофонні записи, грамплатівки, диски
тощо);
4) офіційні (закони, укази) і неофіційні (листи, щоденники)
5) первинні (стенограми, протоколи, анкети) і вторинні (відгуки,
звіти)
Основним підсумковим документом соціологічного дослідження є звіт про науково-дослідну роботу, який включає до себе обов’язкові розділи: титульний лист, список виконавців, реферат, зміст, перелік умовних позначень і символів, вступ, основна частина, заключення, список використаної літератури, додатки. Загальні вимоги до звіту: чіткість, логічність викладу, аргументованість основних положень, висновків, обгрунтованість рекомендацій і пропозицій.
Методи і засоби соціального прогнозування в сучасній Україні
У сучасну добу проблема прогнозування явищ і подій, передбачення соціальних наслідків прийнятих рішень набуває характеру нової глобальної проблеми "суспільство і катастрофа, руйнування, потрясіння", "суспільство і його дестабілізація", що безпосередньо зачіпає основи існування сучасного суспільства. І центральний вузол цієї нової глобальної проблеми "суспільство — катастрофа" в діалектиці непередбачуваного і непередбаченого.
Актуальність проблеми прогнозування в наш час зумовлена такими чинниками.
1. Ускладнились процеси розвитку суспільного життя в умовах НТР.
2. Значно розширились обсяг і масштаби прогностичної діяльності, кількісна і якісна багатоманітність об'єктів прогнозування.
3. Зросла соціальна, економічна, екологічна, інформаційна цінність прогнозів. Ставши надбанням суб'єктів управління і планування, прогнози активно впливають на сьогодення, допомагають запобігати або зводити до мінімуму небажані наслідки розвитку тих чи інших процесів у майбутньому.
Відзначаючи важливу роль прогнозування, необхідно розкрити його передумови. Через складність, багатогранність цієї проблеми зупинимося тільки на деяких, найбільш важливих її аспектах.
Онтологічний аспект. Прогнозування можливе насамперед завдяки дії причинно-наслідкових зв'язків, об'єктивних законів. Все це зумовлює вірогідність того, що механізм, який визначає рух об'єкта, не зміниться радикально, і, отже, можна здійснювати прогнозування у межах однієї системи вимірювання до якісного стрибка. А існування певних загальних законів розвитку забезпечує прогнозування і на більш тривалий час.
Гносеологічний аспект. З точки зору гносеології, процес, що розглядається, є окремим видом пізнавальної діяльності, і можливість прогнозування випливає з принципу пізнання світу. Детальніше вивчення законів об'єктивного світу, використання ЕОМ для створення багатопараметричних моделей досліджуваних об'єктів відкриває ще більші перспективи для наукового соціального прогнозування.
Логічний аспект полягає в незалежності законів логічного висновку від часу.
Соціальний аспект констатує активний характер прогнозування, заснований на механізмі зворотнього зв'язку між прогнозом і предиктором (суб'єктом прогнозування). Людству не однаково, в якому напрямі відбуватиметься розвиток, тому прогнозування має вказувати шляхи досягнення оптимального майбутнього варіанту.
Як уже зазначалося, передбачення майбутнього — це результат пізнавальної діяльності людини. Інакше кажучи, передбачення являє собою рису розумової діяльності, яка свідомо досліджує у формі ідеальної моделі предмети, явища чи умови їхнього існування, яких немає, або вони чомусь недосяжні для досліджень і перевірки.
Основою наукового передбачення є пізнання об'єктивних внутрішніх зв'язків предметів і явищ, законів, що розкривають цей внутрішній, істотний і сталий зв'язок явищ і конкретних умов їхнього існування. Все це дає змогу в процесі пізнання переходити від відомого до невідомого, від минулого і сучасного до майбутнього. Якщо закон розвитку якогось явища (процесу) відомий, то, вивчаючи дане явище (процес), ми можемо не тільки констатувати його теперішній стан, а й зробити висновок про напрям і характер можливих змін.Майбутнє можна зрозуміти тільки в результаті аналізу минулого і сучасного, оскільки воно з'являється на основі їх діалектичної зміни.
Прогнозування є окремим видом передбачення. Однак соціальне прогнозування, поширюючись на окрему сферу суспільного розвитку, має відносну самостійність і автономність щодо інших видів, типів і методів наукового передбачення. Особливе значення соціального прогнозування полягає насамперед у тому, що передбачаються ті зміни суспільного життя, які розкривають взаємозв'язок історичної закономірності й предметної діяльності людей. Якщо наукове передбачення загалом носить імовірнісний характер, а його вірогідність підтверджується реалізацією прогнозованих результатів на основі суспільно-історичної практики, то соціальне прогнозування уже в самому собі містить оцінку істинності і достовірності варіантів, що висуваються.
Соціальне прогнозування охоплює всі cторони людської діяльності: науку і техніку, характеристики продуктивних сил, виробничі відносини, соціальне прогнозування демографічних процесів, охорону здоров'я, народну освіту, житлове будівництво, літературу і мистецтво, міжнародні відносини, освоєння земних надр, океану і космічного простору тощо.
Проблемами прогнозування, його теорією займається прогностика — ще зовсім молода наука, що вивчає закони, принципи і методи прогнозування, розробляє проблеми логіки і класифікації різних типів прогностичних досліджень. Вона переживає ще тільки становлення, але вже є важливим інструментом побудови наукових альтернатив майбутнього. Значний внесок у розвиток прогностики, розробку нових методів прогнозування і прогностичного моделювання складних систем внесли українські вчені В.М.Глушков, О.Г.Івахненко, Г.М.Добров, В.В.Косолапов та ін.
Однією з найважливіших функцій прогностики експерти ООН вважають вчасне інформування широких кіл громадськості про проблеми, що можуть виникнути в окремій країні чи перед людством взагалі, про шляхи досягнення певних цілей соціально-економічного розвитку на різних рівнях.
У більш складних випадках потрібні спеціальні процедури, наприклад, верифікація шляхом: 1) розробки прогнозу методом, що відрізняється від уже застосованих; 2) зіставлення прогнозу з іншим, отриманим з інших джерел інформації; 3) перевірки адекватного прогнозу у ретроспективному періоді; 4) аналітичного або логічного дослідження прогнозів; 5) додаткового опитування експертів; 6) спростування критичних зауважень опонентів; 7) вияв та врахування джерел можливих помилок; 8) порівняння з думкою найбільш компетентного експерта.
Прогнозування, поряд з плануванням, програмуванням, проектуванням, є формою конкретизації наукового передбачення; воно не допускає директивного вирішення проблем сучасного і майбутнього. Прогностичний підхід ставить завдання: виявити можливі або бажані варіанти розвитку об'єкта для наступної оптимізації планів, програм, проектів. Сучасне прогнозування здійснює побудову поля, шкали, спектру можливостей і запроваджує розподіл на ньому функції вірогідності при пошуковому (розвідувальному) прогнозі, або оцінної функції при нормативному прогнозі.
Прогноз (висловлювання про майбутній розвиток об'єкта в певний проміжок часу) дає можливість виявити всі можливі варіанти розвитку і розв'язання тих чи інших проблем майбутнього, його взаємовиключаючі варіанти, стихійні і свідомі процеси, визначити їхні часові і просторові параметри.
Соціальне прогнозування здійснюється на трьох рівнях. Найвищий масштабний рівень — це суспільство в цілому, середній — певна територіальна спільність чи регіон і нижчий — окремий колектив. Найвищим часовим рівнем прогнозування вважається довгострокове прогнозування, яке розглядає соціальні процеси на тривалий період — 15—20 років і вирішує питання на рівні державної політики. Середній часовий рівень — 10—15 років аналізує можливість розв'язання стратегічних завдань, які дають орієнтовну відповідь на запитання, що можна зробити. Найнижчий — вирішує оперативні завдання, які належить здійснити в найближчий період.
Питання для самоконтролю:
1. Чому соціологія виникла тільки в ХІХ ст.?
2. Навіщо людині потрібно знати механізми розвитку суспільства?
3. Що раніше виникло соціальна спільнота чи соціальний інститут?
4. Чому соціологія звертає увагу на релігію і сім’ю?
5. Чи можна розпочати дослідження без програми?
6. Від чого залежить вибір методів збору соціологічної інформації?
Поиск по сайту: