Класифікація соціальних інститутів

Соціальний інститут вирішує наступні завдання:

1) задовольняє різні потреби членів суспільства;

2) регулює дії людей в межах соціальних відносин;

3) попереджує небажані дії, забезпечує усталеність суспільства;

4) інтегрує наміри, дії, відносини індивідів, забезпечує внутрішню згуртованість спільнот.

Процес інституціоналізації. У 1899 році Веблен розробив “Теорію класу нероб”. З неї виходить: “Еволюція суспільства” – процес природнього добору соціальних інститутів. Заборона інцесту – перша основна норма – є провісником виникнення всіх соціальних інститутів. Соціальний інститут – засіб пристосування, що створений для задоволення життєвих потреб та регулюється оберемком соціальних норм. Веблен та його послідовник Гамілтон були фундаторами інституціоналізму. Інституціоналізація – це процес, коли суспільна потреба починає усвідомлюватися як загальносоціальне, а не як приватне, і для її реалізації в суспільстві встановлюються особливі норми поведінки, готуються кадри, виділяються ресурси. Соціальні потреби, що породжують процес інституціоналізації:

1)Потреба комунікації;

2)Потреба виробництва продуктів та послуг;

3)Потреба розподілу благ;

4)Потреба безпеки та захисту життя громадян;

5)Потреба затримки системи нерівності;

6)Потреба соціального контролю за членами суспільства.

Соціальні інститути виконують в суспільстві функції соціального управління та соціального контролю. Соціальний контроль дає можливість суспільству і його системам забезпечити дотримання колективних умов, порушення яких заподіює шкоди соціальній системі. Соціальний інститут це відносно стабільна інтеграція сукупності символів, вір, цінностей, норм, політичних статусів, що керують цілими сферами соціального життя: сім’єю, економікою, освітою, управлінням тощо. Соціальний інститут існує через необхідність задовільнити найважливіші життєві потреби.

Для виникнення та розвитку соціального інституту потрібно:

1)Щоб у суспільстві виникла та розвилася потреба, що стане головною передумовою даного соціального інституту;

2)Усталена система функцій, дій, операцій, цілей, що вирішують цю проблему;

3)Соціальний інститут повинен мати ресурси (матеріальні, фінанси, праця, організація), що їх повинне поповнювати суспільство;

4)Особливе культурне середовище для існування соціального інституту (субкультура – система знаків, правил тощо, що відрізняє певних людей).

Кожна соціальна спільнота виробляє свої цінності, правові і моральні норми, звички, санкції, які забезпечують певний соціальний порядок та упорядкованість суспільного життя.

До функцій соціальних інститутів відносяться:

1)впорядкування діяльності різних людей шляхом зведення їх до передбаченої соціальної ролі;

2)соціальні інститути сприяють соціалізації індивідів;

3)соціальне управління та контроль.

Якщо соціальний інститут, опріч користі, приносить суспільству шкоду, ці дії називають дисфункцією. Функцій та дисфункції є відносними. Ситуація дисфункції виникає тоді, коли змінюються соціальні потреби, і ці зміни не знаходять відображення у структурі і функції соціального інституту. Ці явища можливі як у формальній сфері, так і в характері змісту діяльності соціальних інститутів. Зовнішні явища – брак підготованих кадрів. Внутрішні – неясність мети дії, невизначеність функцій, падіння соціального престижу та авторитету даного соціального інституту, якщо інститути втрачають якість і деперсоналізуються, відбувається дисфункція. Всі вони бувають латентні та явні. Явні – очевидні, всі їх усвідомлюють, а латентні – не заявлені, приховані від ока. Латентна функція може приносити користь. Одна і та сама функція може бути явною або латентною для різних членів суспільства.

Соціальна спільнота – сукупність людей, об’єднаних відносно стійкими соціальними зв’язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторної своєрідності.

Ознаки, за якими виділяються типи спільнот:

1) за кількісним складом (малі, середні, великі);

2) за тривалістю існування (тривають недовго або протягом десятиліть і століть);

3) за ступенем організованості (формальні і неформальні, спонтанні, цілеспрямовані, на основі цінностей і інтересів тощо)

Соціальна спільнота - це сукупність людей, що виділяються за соціально значущими критеріями. Існують три основні соціальні спільноти, їх розрізняють за кількістю та способом скупчення. Функціонально – на досягнення групової мети. Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно або організовано, мають формальний або неформальний вигляд. Соціальні спільноти бувають масовими та груповими. Масові мають статистичний характер, вони не є структурованими та однорідними. Групові визначають цілісність внутрішньою структурою.

За соціологом Р.Мертоном виділяються три основні риси груп:

1)Взаємодія між членами групи;

2)Почуття приналежності до групи;

3)Усвідомлення єдності з групою.

Скупченою є група, яка складається з п’яти і більше чоловік.

Поиск по сайту: