Соціальна структура особистості

Духовна сила, розвиток особистості, її цілісність, надійність вимірюються саме за тим, настільки стійкі ціннісні орієнтації особистості. Якщо вони слабкі, особистість є інфантильною, схильна змінювати свою позицію від найменшої зміни зовнішніх обставин. Це виявляється у різних формах – від дрібних фактів “моральної нестійкості” до зради державних інтересів.

Існує типологія особистості, яка розглядає співвідношення соціальних і індивідуальних чинників в діяльності і поведінці людини:

Традиціоналісти орієнтовані переважно на цінності обов’язку, порядку, дисципліни, поваги до закону; вияв же таких якостей, як прагнення самореалізації, самостійність у цього типу досить низька.

У ідеалістів, навпаки, сильніше виявляються критичне ставлення до традиційних норм, незалежність, ігнорування авторитетів, установки на саморозвиток будь-якою ціною.

Фрустрований тип особистості має низьку самооцінку, відчуває пригніченість, відокремленість себе від течії життя.

Гедоністи орієнтовані передусім на одержання задоволення споживацьких бажань.

Соціальний тип особистості – це відображення того, як суспільство впливає на ціннісні орієнтації людини і через них – на її реальну поведінку.

В залежності від ціннісних орієнтацій в сучасній соціології виділяють кілька типів особистості:

Зокрема, психологічне відчуття безсилля і безпорадності, яке охопило значну частину наших співвітчизників – результат такого устрою суспільної системи, за якої окремій людині відведена роль “маленького гвинтика”. Неодноразово переконавшись у неможливості впливати на ситуацію, людина взагалі відмовляється від пошуку, у неї виробляється ефект “навченої безпосередності”. Рисами її характеру стають слухняність і відсутність будь-якої ініціативи, нездатність приймати самостійні рішення. Часто це не стільки особиста і соціальна ситуація людини, скільки сприйняття нею цієї ситуації. Людина сама уникає життєвих змін, аби не брати на себе відповідальності. З цим ефектом пов’язаний так званий “пролонгований інфантилізм” (тобто дитинство, яке затрималось). Він виявляється у бажанні перекласти відповідальність на іншого.

Зворотним боком цих комплексів є так звана “паразитична новація”. Це тип поведінки, заснований на прагненні “перехитрити державу і обдурити систему”, тобто досягти своїх цілей всупереч, а не завдяки системі.

Соціологія виходить з розуміння особистості як системи ясно інтегрованих в індивіді соціально значущих рис і соціальних відносин суспільства. Процес засвоєння індивідом елементів культури, соціальних норм і цінностей, на базі яких формуються соціально значущі риси особистості, називають соціалізацією.

Її результатом є досягнення людиною певного соціального статусу – позиції у суспільстві, пов’язаної з певними правами і обов’язками. Соціальний статус охоплює різноманітну характеристику становища індивіда: професія, характер праці, матеріальне становище, ділові зв’язки, релігійність тощо. Соціальний статус, у свою чергу, поділяють на приписаний, тобто одержаний людиною від народження (раса, вік, стать, національність), і досягнутий, тобто набутий зусиллями індивіда. Частіше такий статус пов’язаний з посадою на основному місці роботи.

Соціальний статус особистості загалом визначає характер її поведінки, або ту соціальну роль, яку вона виконує. Соціальна роль – це відповідний прийнятим нормам спосіб поведінки людей в залежності від їх статусу або положення в суспільстві, системі міжособових відносин. Зрозуміло, що, оскільки людина інтегрована в різні соціальні спільноти, соціальні зв’язки, взаємодіє з різними соціальними інститутами, вона змушена виконувати різні ролі (батько, учений, політичний діяч, президент фан-клубу тощо). Але вони повинні відповідати її статусу і визнаним у суспільстві нормам.

Соціальні норми – це правила, що виражають вимогу суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи в їх взаємовідносинах один з одним, соціальними інститутами, суспільством. Саме соціальні норми формують уявлення людей про необхідне і можливе, прийнятне і недопустиме, схвальне і осудливе.

Соціалізація триває від народження до старості і охоплює всі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, що дозволяють йому функціонувати як повноправному члену суспільства. Зміст соціалізації особистості охоплює засвоєння нею мови соціальної спільності; відповідних способів, методів мислення, властивих культурі особи; форм раціональності і почуттів, прийнятих особою норм, цінностей, традицій, звичаїв, зразків і методів діяльності тощо.

Індивід соціалізується, включаючись у різноманітні форми соціальної діяльності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. Освоюючи культуру, людина формує свої здібності, потреби, цінності. Тому нема соціалізації без індивідуалізації. Процес поєднання факторів, що характеризують умови соціального середовища, з факторами особистими, становить механізм соціалізації. Процес соціалізації складається з ряду етапів: первинна і вторинна соціалізація (засвоєння соціальних норм і цінностей дитиною, входження її в певну культуру і наступне засвоєння соціальних ролей, що відрізняють життєдіяльність дорослої людини). Виділяють і стадії соціалізації: дотрудова, трудова, післятрудова. Агентами первинної соціалізації є батьки, родичі, однолітки, вчителі, лікарі, лідери молодіжних угруповувань. Агентами вторинної соціалізації виступають представники адміністрації навчальних закладів, підприємств, армії, церкви, ЗМІ та ін.

Виділяють дві моделі соціалізації: підкорення і інтересу. Моделі підкорення функціонують у спільнотах з досить високим рівнем регламентації. В межах дії цієї моделі суспільство з допомогою соціальних інститутів, цінностей і норм відбирає на ту або іншу роль людей, які володіють певними здібностями, рівнем підготовки, біопсихічними якостями, що відповідають соціальним вимогам. Потім соціальне середовище через зразок виконання соціальної ролі функціонально і соціокультурно передбачає, рекомендує особі стандартний набір моральних, трудових та інших якостей.

Модель інтересу характерна для суспільств, де торжествують ідеали лібералізму і демократизму, де функціонує механізм вибору особою соціальної ролі на основі наявності у неї потреб, інтересів, цінностей, розуміння інтелектуальних, фізіологічних і психічних можливостей, набутих нею звичок та уміння; механізм аналізу соціальних і активного оволодіння необхідними якостями; механізм самоконтролю – не лише з точки зору здійснення соціальної ролі, а й особистих інтересів.

Труднощі переходу в Україні від моделі підкорення до моделі інтересу зв’язані з небажанням елітних верств та державних структур відмовлятися від наявних у них раніше широких можливостей розпоряджень та соціального контролю і з неготовністю більшості людей до виявлення самостійності на грунті усвідомленого інтересу.

Процес соціалізації особистості має дві форми: соціальну адаптацію та інтеріоризацію.

Соціальна адаптація – вид взаємодії особистості із соціальним середовищем, в ході якого відбувається погодження вимог та сподівань обох взаємодіючих сторін. Адаптація означає пристосування індивіду до ринкових функцій, соціальних норм, до соціальних спільностей, прошарків, верств, інститутів, організацій, до умов функціонування різних сфер суспільства. В процесі адаптації індивід погоджує самооцінки і свої претензії зі своїми можливостями і реальностями соціального середовища.

Інтеріоризація – це процес формування внутрішньої структури людської психіки з допомогою усвоєння соціальних норм, цінностей та інших компонентів соціального середовища внаслідок соціальної діяльності, процес переведення елементів зовнішнього середовища у внутрішнє “Я”.

Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості, неповторюваність її духовного світу, специфіка соціальної активності.

Соціальна активність особистості – системна соціальна якість, яка визначає розуміння, прийняття інтересів суспільства та певних спільностей, а також вміння реалізувати ці інтереси, активна діяльність самостійного суб’єкта. Дійсно, включаючись у суспільне життя, особистість зберігає свободу вибору – соціальних ролей, соціальних спільностей, цінностей, форм і видів діяльності. Інакше кажучи, особистість пристосовується до соціального середовища, заразом змінюючи його. Залежно від індивідуальних якостей особистості діапазон її “спротиву” впливу суспільства може бути дуже великим.

За причини духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною поведінкою.

Девіантна поведінка – це поведінка, що відхиляється від прийнятих в суспільстві ціннісно-нормативних стандартів, яка може проявлятися в різних формах.

Поиск по сайту: