Розділ 1 Туристичне підприємство. Основні напрямки діяльності

Міністерство освіти і наук, молоді та спорту України

Черкаський державний технологічний університет

Факультет економіки та управління

Кафедра управління та розвитку туризму

Звіт про навчальну комп’ютерну практику з 5 по 11 червня 2012 року

Перевірила: Виконала:

к.е.н., ст. викладач студентка 2 курсу

Скрипник Л.В. групи Т-05

Пруденко К.О.

Черкаси 2012

Зміст

Розділ 1 Туристичне підприємство. Основні напрямки діяльності…………………...3

Розділ 2 Інструктаж з техніки безпеки роботи а комп’ютері………………………...14

Розділ 3 Зміст управлінських функцій туристичого підприємства…………………..16

3.1.Функція планування……………………………………………………….....16

3.2. Мотивація як функція управління…………………………………………..19

3.3. Організаційна функція …………………………………………....................21

3.4.Функція контролю…………………………………………………………….24

3.5. Функції менеджера по туризму……………………………………………...26

Розділ 4 Комп’ютерні програми для автоматизації туристичного бізнесу…………..29

Розділ 5 Організація роботи з прикладними програмами забезпечення……………..40

Висновки………………………………………………………………………………….49Список використаних джерел…………………………………………………………...50

Розділ 1 Туристичне підприємство. Основні напрямки діяльності

Туристичні підприємства є третім важливим компонентом, який створює туристичну пропозицію в підсистемі "об'єкт туризму". В туристичній галузі функціонують різноманітні підприємства. Одні надають клієнтам виключно туристичні послуги, а для інших туризм — це один з кількох напрямів їх комерційної діяльності. Підприємства, які діють лише у сфері туризму, називаються туристичними підприємствами первинних послуг, а підприємства, що отримують прибуток не тільки від туристичної діяльності — туристичними підприємствами вторинних послуг. Таким чином, послуги перших підприємств становлять основу існування сфери туризму, а послуги другої групи підприємств задовольняють лише деяку частину туристичного попиту, оскільки туризм для них є лише одним з кількох джерел існування, а їхніми послугами користуються не лише туристи.

Спеціалісти також виділяють підприємства третинних послуг, які обслуговують усе населення території, одночасно задовольняючи потреби рекреантів. При цьому зважають на те, що усі галузі господарства можна поділити на дві групи:

1) галузі, які безпосередньо задіяні в туризмі, забезпечують розвиток його матеріально-технічної бази і функціонування (наприклад, сільське господарство, будівництво тощо);

2) базові галузі економіки (паливно-енергетичний комплекс, виробництво конструкційних матеріалів тощо).

Туристичну галузь насамперед формують підприємства, які надають основні послуги, пов'язані з організацією і продажем туристичної подорожі:

1) туристичні фірми, які займаються організацією і продажем турів;

2) підприємства, які надають послуги гостинності: готелі, мотелі, кемпінги, квартири або будинки, котрі здаються в оренду, пансіонати, мебльовані кімнати тощо; до них належать також підприємства громадського харчування, які є невід'ємним складником підприємств, що падають послуги розміщення (ресторани в готелях, їдальні у пансіонатах і будинках відпочинку тощо) або орієнтовані;

3)транспортні організації, які займаються перевезенням туристів;

4) підприємства з виробництва товарів туристичного попиту;

5) підприємства роздрібної торгівлі з продажу товарів туристичного попиту.

Основними підприємствами первинних послуг у туризмі є туроператори і турпосередники.

Туроператор — туристичне підприємство, яке комбінує власні та чужі послуги в новий самостійний туристичний продукт. Туроператор пропонує клієнту комплексний тур від власного імені, на свій ризик та за свій рахунок.

Усіх туроператорів, які працюють на туристичному ринку, можна класифікувати за розмірами, регіоном діяльності, шириною і глибиною програми та економічними цілями.

За розмірами вирізняють:

1) великі (послугами яких користується більше 100 тис. осіб на рік, а обіг становить близько 35 млн дол. США);

2) середні (клієнтура від 30 до 100 тис. осіб на рік, вони мають вузьку спеціалізацію діяльності: займають лише одну з ринкових ніш, наприклад, освітні тури, або спеціалізація на певному регіоні);

3) дрібні (найрізноманітніші підприємства, що спеціалізуються на похідному або молодіжному туризмі, організації подорожей, автобусні підприємства).

За регіоном діяльності розрізняють:

4) міжнародні — їх небагато, лише декілька великих туроператорів пропонують свої продукти в декількох країнах; найчастіше вони відкривають за кордоном свої філії або співпрацюють з національними підприємствами;

5) міжрегіональні — до них слід зарахувати підприємства, які обслуговують велику територію (декілька регіонів);

6) регіональні — пропонують послуги тільки на географічно визначеній території, але за обігом та кількістю туристів їх можна зарахувати до великих туроператорів;

7) місцеві — працюють у межах дії місцевої реклами.

Пропозиція туроператорів розрізняється за шириною та глибиною їх робочої програми. Широка пропозиція охоплює велику кількість різноманітних видів подорожей, наприклад, відпочинок на узбережжі моря, екскурсійні та освітні подорожі, пізнавальні тури тощо. Пропозиція туроператора вважається більш глибокою, якщо для кожного з видів послуг пропонується великий набір різних продуктів.

Туроператори відрізняються і за економічними цілями. Не всі підприємства намагаються отримати насамперед максимальний прибуток. У цій групі вирізняють комерційних, некомерційних туроператорів та підприємства "чорного туризму". Основна мета комерційних туроператорів — отримання постійного і великого прибутку. Некомерційні туроператори хоча і зважають на економічні показники, але інтереси збільшення прибутку не є для них пріоритетними. Набагато більшого значення вони надають організаційним та виховним цілям. Такі цілі можуть мати соціально-політичну, ідеологічну або іншу спрямованість. Узагальнено такі підприємства можна зарахувати до організаторів туристичних соціальних заходів, наприклад, комунальне управління ставить перед собою соціальні цілі; церкви, профспілки або політичні партії — ідеологічні; ВНЗ — політико-освітні тощо. До групи туроператорів "чорного туризму" належать підприємства, які займаються туристичною діяльністю не постійно, а за певних обставин. При цьому вони не мають ліцензії і не можуть бути відстежені податковими органами. Найчастіше це приватні особи, які не знають про те, що діють як юридичні особи (організація подорожі директором для співробітників підприємства, самостійні замовлення та бронювання).

Потрібно визнати, що реалізація цих рекомендацій повільно, але розпочинається і в Україні. Зроблено перші реальні кроки на шляху законодавчого забезпечення та комплексного планування розвитку вітчизняної туристичної галузі.

Так, правову базу діяльності туристичної галузі країни закладено Законом України "Про туризм". Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності.

Про визнання вагомості туризму, його впливу на розвиток життя країни свідчать останні Укази Президента України від 02.03.2001 року "Про підтримку розвитку туризму в Україні" та від 14.12.2001 року "Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму".

В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Згідно із Законом України "Про туризм" основними напрямами державної політики в цій сфері є:

1) залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;

2) забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;

3) створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил;

4) захист прав та інтересів держави в галузі туризму;

5) створення сприятливого для розвитку туризму податкового,

6) валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю;

7) створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму;

8) запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;

9) заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії;

10) встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму;

11) впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності;

12) визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму;

13) створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства;

14) забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;

15) підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії;

18) організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів;

19) розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

Закон України "Про туризм" констатує, що центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму є Державний комітет України по туризму, повноваження якого визначаються цим законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Але у зв'язку з неодноразовою реорганізацією структурних підрозділів уряду Державний комітет України по туризму було реформовано, спочатку у Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму шляхом об'єднання з іншими комітетами, а з 2002 року створено Державну туристичну адміністрацію України, яка є правонаступником вищевказаних формувань, реалізує державну політику в галузі туризму і несе відповідальність за подальший його розвиток.

Орган державної виконавчої влади в галузі туризму бере участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. В межах своїх повноважень він розробляє і затверджує нормативні акти, узагальнює практику застосування законодавства та вносить пропозиції щодо його вдосконалення;

1) визначає перспективи та напрями розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, його матеріально-технічної та соціальної бази, забезпечує їх виконання;

2) координує діяльність міністерств і відомств, туристичних підприємств та організацій незалежно від форм власності у питаннях, пов'язаних з прийомом та обслуговуванням туристів в Україні та організацією туристичних поїздок за кордон;

3) організовує інформаційну, рекламну та видавничу діяльність з питань туристичної діяльності;

4) сприяє розвитку конкуренції на ринку туристичних послуг, створює рівні можливості на ньому для всіх суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності;

5) здійснює ліцензування (позбавляє ліцензій) діяльності суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, що надають туристичні послуги.

Разом із Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації встановлює державні стандарти у сфері туристичних послуг, проводить сертифікацію та атестацію туристичних підприємств, контролює виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів;

1) організує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації туристичних кадрів, проведення науково-дослідних робіт у галузі туризму;

2) бере участь у зовнішньоекономічній діяльності в галузі туризму, представляє інтереси України з питань туризму в інших країнах та міжнародних організаціях, укладає відповідно до чинного законодавства міжнародні угоди, відкриває туристичні представництва за кордоном.

Рішення органу державної виконавчої влади в галузі туризму, що регулюють питання туризму та видані в межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств і відомств, місцевих органів державної виконавчої влади, суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, туристів.

Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади в галузі туризму визначаються положеннями про них, які затверджуються місцевими органами державної виконавчої влади за погодженням з центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму.

Нормативно-правова база туристичної діяльності регулюється як спеціальним, так і загальним законодавством.

До норм загального законодавства належать:

1) Конституція України, якою закріплені основні права і свободи людини, їх гарантії;

2) Закони України - "Про захист прав споживачів", що є основою державного регулювання безпеки товарів і послуг з метою захисту людини, її майнового та природного середовища; "Про порядок виїзду із України і в'їзду в Україну громадян України"; "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"; "Про страхування"; "Про рекламу"; "Про державний кордон України"; "Про охорону навколишнього природного середовища"; "Про правовий статус іноземців"; "Про підприємництво"; "Про підприємства в Україні"; "Про охорону культурної спадщини" тощо.

Правове забезпечення підприємницької діяльності, в тому числі туристичної, гарантується насамперед Законом України "Про підприємництво", ухваленим Верховною Радою України в 1991 році. Ключовими його розділами є:

1) загальні положення щодо підприємництва (суб'єкти, свобода, обмеження, принципи та організаційні форми);

2) умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідальність суб'єктів, припинення діяльності);

3) стосунки підприємця і держави (гарантії прав, державні підтримка та регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).

З великої кількості юридичних актів, які регулюють всі напрямки діяльності туристичного підприємства, визначальними є також Закон України "Про підприємства в Україні", статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Закон "Про підприємства в Україні", який регламентує діяльність різних видів підприємств, ухвалено сесією Верховної ради України 27 березня 1991 року.

Пізніше до нього вносились окремі зміни. Цей закон визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхнього створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює однакові правові умови для функціонування підприємств незалежно від форм власності і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою.

Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання обов'язкових правил, що регулюють його індивідуальну діяльність та взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут має відповідати основним положенням закону України про підприємства; його затверджує власник (власники) чи засновник (засновники) підприємства. У статуті підприємства визначаються: його точне найменування та місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники); основна місія і цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формування; компетенція (повноваження) трудового колективу та його виборних органів; джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існування.

В туристичному підприємстві, як і в будь-якому іншому, важливу соціальну роль відіграє колективний договір - угода між трудовим колективом та адміністрацією, що укладається щорічно і не може суперечити чинному законодавству України. Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) будь-якого підприємства, яке використовує найману працю.

Важливо зазначити, що на діяльність туристичного підприємства поширюється дія всіх законодавчих актів регламентуючих підприємництво в Україні взагалі.

Туроператорську діяльність, яка передбачає діяльність, на основі ліцензії, юридичних або фізичних осіб з формування, просування і реалізації туристичного продукту
Експедиційну діяльність, яка охоплює будь-які експедиційні дослідження, що здійснюються (самостійно або паралельно з іншою діяльністю, в тому числі з туризмом) з метою вирішення фундаментальних або прикладних завдань.
Отже, реалізацію туристичної діяльності в широкому контексті гоподарювання здійснюють різні підприємства — економічні агенти світового туристичного ринку (Табл. 1)

Суб'єктами ринкових відносин в контексті туристичної діяльності виступають організатори і продавці (туроиера-тори і турагенти) туристичного продукту, їх контрагенти — виконавці послуг (готелі, ресторани, компанії-перевізпики, екскурсійні бюро) і покупці (споживачі) як комплексного турпродукту, так і окремих туристичних послуг.

Важливо вирізняти гуртову та роздрібну реалізацію турпродукту.

Таким чином, ключовими суб'єктами туристичної діяльності, які взаємодіють в процесі розробки і реалізації турпродукту, надання і споживання туристичних послуг є:

1) виробник (організатор) і гуртовий продавець тура — туроператор;
2) виконавці туристичних послуг (контрагенти) — підприємства і компанії, які надають окремі послуги з розміщення, харчування, транспортні, екскурсійні, страхові, послуги, які пов'язані з оформленням закордонних паспортів і віз, бронюванням і купівлею квитків, та ін., що входять до складу турпаксту, туру — це готелі, ресторан», транспортні компанії (компанії-перевізники), підприємства культури (музеї, театри), спорту (клуби, стадіони), лікувальпо-оздоровчі заклади, екскурсійні підприємства тощо. Вони виступають в якості національних або іноземних контрагентів, які постачають туроператорам послуги, що входять в тур;
3) роздрібний продавець — турагент;

4) турист (споживач) — будь-яка фізична особа, яка використовує, купує або має намір придбати туристичні послуги (турпродукт) для особистих потреб.
Турагентство — це фірма-посередник між туроператором і клієнтом. Однак, останнім часом крім посередницьких функцій вони часто виробляють власні послуги, додаючи їх до основної програми туроператора. Рекомендації ЄС «Положення до закону, що регулює контрактні організації подорожей та посередницький контракт подорожі» конкретизують, що турагеит — це роздрібне підприємство, а туроператор -гуртове.

Функціонально виробпичо-обслуговуюча діяльність туроператорів передбачає:
1) формування (комплектацію) турів;
2) просування турів;
3)гуртову реалізацію турів;
4) забезпечення обслуговування туристів в межах програми туру;
5) контроль і оперативний супровід турів;
6) відповідальність за виконання робіт.
До основних функцій туроператпорів відносять:
1) вивчення потреб потенційних туристів на тури та туристичні програми;
2) складання маршрутів та перспективних програм обслуговування туристів;
3) взаємодія з постачальниками послуг;
4) розрахунок вартості туру та визначення ціни;
5) реалізація турів;
6) методичне забезпечення турів;
7) забезпечення туристів необхідним та спеціальним спорядженням, сувенірною та рекламно-інформаційною продукцією;
8) підготовка, підбір та призначення спеціалістів на маршрути подорожей (екскурсоводи, інструктори, гіди-перекла-дачі тощо);
9) рекламно-інформаційна робота по просуванню туристичного продукту до споживачів;
10) контроль за якістю, надійністю та безпекою туристичного
обслуговування.
За формами організації турагентства можуть бути:
а) самостійними підприємствами, які співпрацюють з однією або декількома фірмами-туроператорами на основі взаємних угод;
б) частиною збутової сітки великої фірми туроператора;
в) турбюро — турагентства, які забезпечують переважно екскурсійне обслуговування.

Туроператори комплектують пакети туристичних послуг, домовляючись про спеціальні тарифи в авіакомпаніях, бронюючи блоки номерів в готелях, укладаючи угоди з наземними службами і працюючи з іншими місцевими постачальниками туристичних послуг. Завдяки такій діяльності створюється продукт, який є предметом ринкових відносин туроператора з іншими суб'єктами туристичної діяльності: гуртового та роздрібного продажу.
Туроператори продають основні компоненти своїх турів великій кількості туристів за фіксованими цінами напряму або через турагентів. Як оптовики, вони мають можливість обумовити з постачальниками туристичних послуг зниження вартості певного туру до максимально можливого рівня, оскільки отримують значні знижки. В той же час, готелі і транспортні компанії використовують туроператорів, щоб продати свої вільні номери і місця в літаках, і тим самим здобути вищі показники ефективності функціонування.

Поиск по сайту: