Сучасні підходи до методики навчання рухливих ігор в початкових класах

Основне навантаження фізичними вправами, тобто оптимальну рухову активність отримують діти у школі, а в позашкільній діяльності їх приваблюють самостійні заняття рухливими іграми. Але незавжди увага в позашкільній діяльності приділяється саме рухливим іграм.

Найулюбленіші заняття молодших школярів – комп’ютерні ігри, які займають майже половину пропонованих видів дозвілля, що у наш час не є несподіваним. На ІІ – рухливі ігри (катання на лижах, санчатах, ковзанах, з м’ячем (хлопці)), різні хороводні, “доганялки” (дівчатка). ІІІ місце займають екскурсії та прогулянки в парк, ліс, до річки із застосуванням рухливих ігор. ІV місце – читання художньої літератури. Серед дітей є і такі, що люблять займатися, художньою самодіяльністю, музикою, малюванням і займають останнє місце.

Прикро те, що рухливим іграм приділяється мало уваги. Основна причина це відсутність вільного часу. Особливо у першокласників, які ще не адаптувалися до шкільної системи навчання. Діти не встигають виконувати домашнє завдання і саме рухливі ігри залишаються поза увагою дорослих.

Найбільший інтерес викликають у дітей 1-2 класів ігри з правилами без сюжетів. Драматизовані ігри займають останню позицію, які цікавлять молодших школярів. За дослідженнями фахівців слід відмітити, що в учнів другого класу (як дівчаток так і хлопчиків) викликають менший інтерес сюжетні ігри з нескладними правилами ніж в учнів першого класу. На відміну від цього факту спортивні ігри цікавлять більше учнів другого класу, а ігри-вправи з орієнтацією на досягнення результатів – учнів першого класу.

Дослідження науковців виявили, що вибір дитиною тієї чи іншої гри служить індикатором рівня її розвитку. Причому свідомий вибір, групування і класифікація ігор за дозволяють дитині реалізувати ігровий задум, що є свідченням сформованості прагнення і потреб займатися ігровою діяльністю.

Враховуючи думку педагогів, інтерес і бажання дітей, анатомо-фізіологічні можливості їх організму та психологічне сприймання, науковцями галузі фізичного виховання та спорту розроблена класифікація національних ігор за характером рухової діяльності.

С.Б. Мудрик пропонує такий варіант:

Ігри з елементами загально розвиваючих вправ. „Батько і діти”, „Мак”, „Дрова”, „Адам і Єва”, „Розбите яєчко”, „Шевчик”, „Ой вийтеся, огірочки”,

„Мокрий кіт”, „Пузир”, „Боцюн і криниця”.

Ігри з ходьбою. ”Петре, де ти?” „Панас”, „Жмурки”, „Підхід вартових”, „Звідки ти?”, „Гарбуз”, „Огірочки”, „Міст”, „Нічний марш”, „Дуб чи береза”.

Ігри з бігом. „Іду на Ви!”, „Гуси”, „Пень”, „День та ніч”, „Хатина”, „Сірий кіт”, „Кавуни”, „Мур”, „Ковбаса”.

Ігри із стрибками. „Вовк і кози”, „У довгі лози”, „Шагавай”, „Переправа через річку”, „Струмочок”, „Гречка”, „Тинок”, „У річку гоп”, „Спутані коні”.

Ігри з метанням. „Бабу перевозити”, „Хто далі кине”, „Влучний стрілець”, „Захисник кріпості”, „Пошивай”, „квач з м’ячем», «Штандер», «Мисливець і качки», «Квочка».

Ігри з рівновагою. „Гойдалки”, „Журавель”, „Ластівка”, „Навпереваги”,

„Метелиця”, „Круть-верть””, „Млин”.

Ігри з елементами акробатики. „Краб”, „Каракатиця”, „Перекоти-поле”, „Розпечене колесо”, „Павук”, „Жабка”, „Качалка”, „Дзвін”.

Ігри з елементами боротьби. „Буряк”, „Тягти бука”, „Ріпка”,

і татари”, „Перетягування по линві”.

Ігри з елементами танцю. „Сива шапка”, „Женчичок”, „Гоп-скок”, „Метелиця”, „Трійки”.

Ігри на воді. „Морський бій”, „Мисливці і качки”, „Швидкий краб”, „Коловорот”, „Крокодил”, „Щупаки”, „Невід”, „Квачі”, „Морж”.

Ігри на лижах. „Наздожени втікаючи”, „Буксировка”, „Квач на лижах”, „Лижник без палиць”, „Мисливець на полюванні”.

Аналізуючи розподіл національних (народних) ігор за характером рухової діяльності, можна констатувати, що вони активно впливають на моторику дитини, комплексно вирішуючи оздоровчі, освітні та виховні завдання.

Національна специфіка рухливих ігор (народних) за народним календарем проявляється: у відтворені психологічних особливостей народу, його світобаченні, моральних нормах; у національній мові; у відображенні історії нації, в її культурі, у громадському житті та побуті, в традиціях, релігійних віруваннях, звичаях; у зв’язках рухливих ігор з національним фольклором; у національній специфіці вираження загальнолюдських ідей добра і справедливості, естетичних поглядах, суспільних інтересах; у любові до природи, до рідного краю, де живе нація. Усе це разом являє собою могутню рушійну силу естетичного, морально-етичного, культурного, фізичного виховання молодших школярів. Народні ігри мають специфічні ознаки. Це ігри гуртові, тому тут обєднуються всі бажаючі.

Методика проведення українських народних ігор нескладна і характеризується самостійністю та ініціативністю. Для вибору гри слід чітко знати завдання, що вирішуватимуться, рівень розвитку дітей, місце і час проведення.

Підбираючи гру для уроку фізичної культури слід враховувати основні його завдання. Зміст гри повинен відповідати віковим особливостям фізичного і психофізичного розвитку. Для дітей молодшого шкільного віку, руховий досвід яких дуже малий, рекомендуються ігри сюжетного характеру з елементарними правилами і простою структурою („Мак”, „Іди, іди дощику”, ”Ой вийтеся огірочки” та ін). Поступово від простих ігор слід переходити до більш складних, підвищувати вимоги до швидкості та координації рухів.

Традиційно склалося так, що більшість українських ігор не ділиться за статтю. Проте існують ігри для дівчат („Мак”, „Горішок”, „Коза”) та хлопців („Тягти бука”, „Дзвіниця”).

Для народних ігор, як правило не потрібно спеціальних майданчиків. У них грали на вулиці, на вигоні, на лузі, у полі, серед пасовищ і навіть за працею, коли наступав короткий перепочинок. Під час проведення ігор у приміщенні слід передбачити, щоб не було зайвих, особливо гострих, предметів.

Слід зауважити, що рухливим іграм, як розділу програми фізичного виховання в початкових класах, рекомендовано виділяти приблизно 30% - 35% часу уроку. В нашому випадку приділялося більше половини уроку.

При визначенні місця рухливих ігор в структурі уроку враховується їх інтенсивність. Ігри з низькою інтенсивністю (ЧСС 130 уд./хв.) проводилися у вступній та заключній частині уроку; ігри середньої, вище середньої та високої інтенсивності (ЧСС 130-170 уд./хв.) були включені в основну частину.

На основі вищезазначеного слід зробити висновок, що головне завдання педагога – навчити дітей грати активно і самостійно, з дотриманням необхідних вимог. Тільки в такому випадку рухливі ігри будуть мати ефективний вплив на всебічний розвиток особистості.

ДОДАТОК № 10

Поиск по сайту: