Підготуйте есе, обравши одну із запропонованих тем

Г.Ш. Уварова

ТУРИСТИЧНЕ КРАЇНОЗНАВСТВО

Навчальний посібник

Київ 2014

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Г.Ш. УВАРОВА

ТУРИСТИЧСНЕ КРАЇНОЗНАВСВО

Навчальний посібник

2-е видання, доповнене

Київ 2014

УДК 91:379.85 (075.8)

ББК Д890я7

У18 (Т878)

Тиражувати без офіційного дозволу НАУ забороняється

Рецензенти:

О.О. Любіцева — доктор географічних наук, (Київський національний університет імені Тараса Шевченка)

Л.Ф. Мелько — канд. пед. наук, доц.

(ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК»)

В.Ю. Пестушко — канд. геогр. наук, доц.

(Національний авіаційний університет)

Рекомендовано науково-методично-редакційною радою

Інституту Міжнародних відносин

Національного авіаційного університету

(протокол № 7 від 23.12.2013)

Уварова Г.Ш.

ISBN 978-966-598-573-0

Посібник містить характеристику країн світу за туристичними макрорегіонами із зазначенням туристичних районів та туристичної спеціалізації, основних турів і маршрутів.

Для студентів за напрямком підготовки 6.140103 «Туризм», учнів профільних класів, а також для фахівців, які займаються аналітичною діяльністю та проблемами туристичного країнознавства.

УДК 91:379.85 (075.8)

ББК Д890я7

Навчальне видання

УВАРОВА Ганна Шевкетівна

ТУРИСТИЧНЕ КРАЇНОЗНАВСВО

Навчальний посібник

2-е видання, доповнене

Коректор

Художник обкладинки

Верстка

Підп. до друку Формат 60х84/16. Папір офс.

Офс. друк. Ум. друк. арк. 15,0. Обл.-вид. арк.

Тираж 300 пр. Замовлення №.

Видавець і виготовлювач
Національний авіаційний університет
03680. Київ – 58, проспект Космонавта Комарова, 1

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру ДК № 977 від 05.07.2002

ЗМІСТ

ВСТУП

Туристичне країнознавство як наука і навчальна дисципліна

Нині туризм є однією з найбільш динамічних галузей світового господарства. В багатьох країнах він відіграє помітну роль у формуванні валового внутрішнього продукту, створенні додаткових робочих місць і забезпеченні зайнятості населення, активізації зовнішньоторговельного балансу тощо. Туризм значно впливає на такі сектори економіки як транспорт і зв’язок, будівництво, виробництво товарів народного споживання, сільське господарство, торгівлю та інші галузі, виступаючі потужним регулятором соціально-економічного розвитку. Враховуючи ці особливості розвитку туризму та його вплив на усі сфери життя країни, виникла й упевнено розвивається така галузь наукових знань як туристичне країнознавство.

Історія становлення науки про країни у цілому і про країни з точки зору їх туристичної привабливості пройшла певний шлях. Країнознавство – це насамперед галузь географічної науки, яка займається комплексним вивченням країн. Вона систематизує і узагальнює різнобічні дані про природу, господарство, населення, культуру і соціально-економічну організацію країн. Географічне країнознавство виникло порівняно давно. У ХVІІ ст. світ побачив книгу Бернхарда Вареніуса (Варени) «Географія генеральна», в якій вперше було поділено географію на загальну (систематичну) та регіональну. На думку вченого, регіональна географія вивчає: земні властивості країн – конфігурацію, межі, розміри, природні умови і ресурси; небесні властивості (астрономічні особливості і клімат); людські властивості (населення, його культуру, мову, традиції, ремесла і науки, політичній устрій, населенні пункти). Такий підхід до вивчення земного простору відповідав науковим поглядам того часу на сутність наукового знання про людський «життєвий простір», його властивості. Вчений вважав регіональну географію порівняльною.

В ХVІІ-ХІХ ст. підхід, запропонований Б. Вареніусом, поступово змінився накопиченням окремих відомостей про країни та території, часто мало пов’язані між собою. У цей час в університетах Німеччини розвивається описувальне державоведення - «камеральна статистика», коли напам`ять вчили усі відомості про країни і міста. Цей напрям у науці назвали німецькою школою країнознавства.

З кінця ХІХ до початку ХХ ст. набуває популярності французька країнознавчо-краєзнавча школа, представником якої був Відаль де лаБланш. Він відрізнявся мистецтвом описування і гуманістичним підходом до вивчення країн. Характерна особливість його країнознавчої характеристики – відсутність будь-якого плану, схеми у вивченні країн, а головний акцент робився ним на виділенні контрастів території, для чого підбиралися найбільш цікаві й вражаючі факти. Часто в один ряд ставилися аспекти, що були далекі один від одного (кліматичні, етнографічні, політичні). Основна увага була звернута на людину, об`єктом дослідження був спосіб його життя, за що цей напрямок в країнознавстві отримав назву "географія людини". Первинним об'єктом дослідження у французьких вчених, послідовників Відаль де ла Бланша, був спосіб життя, тобто розглядався нерозривний зв'язок, взаємодія між людиною і природою в процесі адаптації її до навколишнього середовища. Послідовники цього напрямку в першу чергу виявляли зовнішні прояви в сфері людської діяльності. Разом з тим, даній школі країнознавства було властиве описування архаїчних способів життя. Як правило, великі міста й промислові райони не вивчалися.

У середині ХІХ ст. у Німеччині зароджується наукова школа, яка досягла значних результатів в області синтезування країнознавчих описів. Вона отримала назву антропогеографічна країнознавча школа, одним з засновників якої був Ф. Ратцель. Спираючись на позиції географічного детермінізму, представники цієї школи сформулювали принципи антропогеографії, що полягають у вивченні розселення людей у зв`язку з природними особливостями і пов`язаним з цим способом життя.

Антропогеографічний напрямок у країнознавстві був представлений й у роботах російських учених – професорів Московського університету Д,М. Анучіна, А.А. Крубера, Л.Д, Синицького. Проте, починаючи з 30-х років ХХ ст. антропогеографічні дослідження уступають місце економіко-географічним науковим уподобанням, згідно з якими людина розглядається як виробник та споживач різних товарів й послуг. При цьому антропоцентризм втрачає свою актуальність.

Вивченням країн в різні часи займалися географічні товариства. Значний внесок у розвиток країнознавства зробили такі відомі вчені-географи як П.П. Семенов-Тян-Шанський, Л.С.Берг, М.М. Пржевальський, П.К. Козлов та ін.

У середині ХХ ст. під керівництвом М.М. Баранського почав розвиватися районний напрямок економічної географії, який сприяв у подальшому розвитку регіонального підходу до вивчення територій. З часом вчений висунув принцип дослідного синтезу, який став головним принципом у країнознавстві. У той час М.М. Баранський трактував країнознавство як синтез різносторонніх рис, що характеризують специфіку країни чи району, підкреслюючи цим комплексний характер науки. Учений висловив думку про необхідність підготовки фахівців з країнознавства на основі поєднання знань з географії, історії, етнографії та державознавства.

В Україні упродовж ХХ ст. була також здійснена значна робота щодо формування національного країнознавства. У різний час теоретичними питаннями становлення і розвитку країнознавства як науки займалися відомі вчені С.Л. Рудницький, В.М. Кубійович В.М., К.Г. Воблий, А.С. Синявський та ін.

С.Л. Рудницький обґрунтував географічний підхід до вивчення території, зокрема дотримуючись історико-генетичного, гуманістичного та хронологічного принципів у характеристиці конкретної країни чи її району. Тривалий час учений перебував за кордоном і викладав у Відні, Празі. Він є автором багатьох публікацій, які видані кількома європейськими мовами. Особливу цінність представляють країнознавчі монографії «Україна – країна і народ» та «Україна і великодержави». Ідеї досліджень С.Л. Рудницького знайшли у подальшому відображення у роботах В.М. Кубійовича, в яких відображено єдність природної і суспільної географії у вивченні конкретної території.

На особливу увагу заслуговують погляди на розвиток країнознавства В.М. Юрківського, спеціаліста з міжнародної економіки, доцента Київського університету імені Т.Г. Шевченка, який багато років свого життя присвятив дослідженню країн світу, створенню їхнього цілісного образу на основі комплексного підходу. Об’єктом вивчення комплексного країнознавства виступає країна як особливе територіальне утворення, частина так званого географічного простору.

Приналежність до певної території підкреслює географічну специфіку країни, просторову організацію усіх її складових: природи, населення, господарства. Тому комплексне країнознавство багатьма науковцями ототожнюється з країнознавством географічним. Проте, окрім географічного країнознавства, в науці набуло розвитку країнознавство історичне, політологічне, економічне та ін., туристичне, які маючи спільний об’єкт дослідження – територію країни, розглядають її з позицій свого предмету дослідження і взаємодіючи навколо спільного об’єкту дослідження, формують комплексне країнознавство. Так, історики, аналізують історичний розвиток країни, як предмет вивчення, а політологи обґрунтовують політичні системи країн, формування міжнародних відносин між країнами, зокрема, на сучасному етапі, економісти досліджують економічні аспекти розвитку країн, їхні функціональні взаємозв’язки.

Туристичне країнознавство, якому присвячена ця книжка, вивчає країни з точки зору їх привабливості для туризму, аналізуючи туристичні ресурси і спеціалізацію як країни у цілому, так й окремих районів, досліджує її можливості щодо організації різних видів туризму.

Праобразом сучасного туристичного країнознавства є уявлення подорожуючих в античну епоху письменників, учених, які збирали інформацію про відвідувані землі та описували їх у своїх творах. Так, «Опис Еллади» Павсанія, що складається з 10 книжок, є яскравим прикладом такого роду творів. Описуючи області Пелопоннесу і Середньої Греції, на думку сучасників, автор створив своєрідний перший путівник для мандрівників країнознавчого спрямування. Протягом багатьох століть «Опис Еллади» привертав увагу широкого кола людей, зокрема мандрівників, і передавався у багатьох країнах Європи.

Жанр країнознавчих путівників продовжує розвиватися у середньовіччі, коли європейці здійснювали значні паломницькі переміщення до Святої Землі, а також пізніше у зв’язку, наприклад, з розвитком Просвітництва.

Популярність країнознавчо-туристичної інформації значно зростає у ХІХ ст., оскільки, з одного боку, туризм стає визнаним явищем у багатьох країнах світу, а, з іншого, у цей час з’являються серйозні праці з країнознавства як наукового напрямку.

Прихильником туристичних екскурсій, утому числі й до зарубіжних країн, був німець Карл Бедекер. Він при найпершій можливості здійснив дальні подорожі по Німеччині і зробив записи про все, що побачив. Потім ці записи Бедекер видавав, і вони слугували путівниками для мандрівників. Карл Бедекер повідомляв туристам розклад руху диліжансів та суден, радив, де зручніше переправитися через Рейн та інші річки. Він також першим почав креслити плани міст для туристів. З власним путівником у кишені під назвою «Бедекер» мандрівник отримував можливість ознайомитися з усім тим, що заслуговувало на його увагу у тому місті чи країні, де він перебував. Перший путівник Бедекера про зарубіжні країни вийшов з друку у 1839 році. У ньому йшлося про сусідів Німеччини - Голландію та Бельгію. У 1844 році з’явився путівник по Швейцарії, який до 1937 року витримав 39 перевидань. Путівники Карла Бедекера відрізнялися стислістю і водночас точністю інформації про країни Європи. З часом термін «бедекер» став своєрідним брендом для усіх туристичних путівників.

Нині розвиток туристичного країнознавства тісно пов’язане з практичними потребами робітників туристичного бізнесу. Менеджер по туризму, який реалізує тури в різні країни, й екскурсовод зобов’язані знати туристичні особливості країн і регіонів, по яким вони працюють. Від цих знань прямо залежить їх комерційна діяльність.

Отже, туристичне країнознавство галузь комплексного країнознавства, що вивчає усі компоненти країни, які впливають на організацію і розвиток туризму на її території, аналізує тенденції туристичної діяльності в країнах світу, їх туристичну спеціалізацію. Кінцевою його метою є комплексна туристична характеристика країни, створення її туристичного образу. Туристичне країнознавство тісно взаємодіє з країнознавством географічним, етнографічним, економічним, історичним, політологічним, а також з туризмознавсвом, географією туризму, рекреалогію, культурологією, соціологію та ін.. науками.

Об’єктом туристичного країнознавства, як і будь-якого іншого, є територія. Поняття "територія" відрізняється від поняття "простір" своєю конкретністю. Територія - це частина поверхні суходолу з властивими їй природними особливостями, ресурсами, соціально-економічними рисами. Територія характеризується розмірами, особливостями положення, типом ландшафтів, ступенем його освоєння. З соціально-економічної точки зору основною територіальною одиницею, що обмежена державними кордонами, є країна. Кожна конкретна країна із своїми компонентами є предметом вивчення країнознавства. Оскільки туристичне країнознавство спрямоване на виявлення туристичних особливостей країни, то його п редметом є туристичні ресурси і напрямки розвитку туризму в різних країнах світу, їхня регіоналізація щодо туристичної спеціалізації, тенденції, проблеми і перспективи розвитку туризму.

У туристичному країнознавстві склалася певна система методів дослідження, які запозичені переважно з інших наук. Основними серед них є аналітичний, хорологічний, хронологічний, культуристський та інші методи.

Більшість вчених вважають головним методом країнознавства хорологічний або просторовий метод, розроблений німецьким ученим Геттнером в першій половині ХХ ст. Сучасний підхід до хорології яскраво виразив учений-географ В.С. Преображенський: основою хорологічного методу виступають взаємозв`язки у просторі. Хорологічний метод ґрунтується на принципах регіоналізма, комплексності (всебічності вивчення конкретної території), генетичності, екологічності, гуманістичності. Всі перелічені принципи є надзвичайно важливими для туристичного вивчення країни.

Для розвитку науки важливим чинником є суспільна потреба в ній, в тих функціях, які вона виконує. Туристичне країнознавство здійснює наступні функції:

· просвітницьку, що спрямована на створення образів країн, які необхідні широким колам суспільства і установам (туризму, реклами, маркетингу);

· інформаційну, націлену на збір, збереження і надання можливостей використання широкого набору відомостей про природу, населення, народи, культуру, економіку країни, її туристичні особливості і типові риси організації туризму;

· розвивальну, що сприяє зміцненню міжнародних і внутрішньодержавних зв’язків і відносин, які стали основою для розвитку туристичного бізнесу в різних країнах, розробки і публікації довідників, оптимізації діяльності установ і організацій у сфері туризму;

· навчальну, яка реалізується в системі навчальних закладів, що готують спеціалістів для сфери туризму.

Усі перелічені функції виступають важливими передумовами включення дисципліни «Туристичне країнознавство» до навчального плану підготовки фахівців за напрямком підготовки 6.140103 «Туризм».

Актуальність введення курсу «Туристичне країнознавство» у навчальний план пов’язана з необхідністю озброєння студентів системою знань про те, яку роль відіграє туризм в економіці кожної окремої країни і як її індивідуальні особливості (географічне положення, рельєф, клімат, ландшафти, історичні визначні пам’ятки, інфраструктура, туристичні формальності та ін.) впливають на розвиток самого туризму.

Отже, метою вивчення даної дисципліни є створення комплексної туристичної характеристики країн світу, виявлення їхнього туристичного потенціалу та туристичної спеціалізації. Основними завданнями курсу полягають у засвоєнні студентами узагальнених в теорії і практиці країнознавства знань про туристичні регіони світу, що виділені Всесвітньою туристичною організацією (ЮН ВТО), про туристичні країни-лідери з туризму в них, місце країн у світі за показником розвитку туристичної галузі; формування у студентів умінь давати комплексну характеристику країни, користуючись методами порівняльного аналізу, виявляти туристичний потенціал країн щодо здійснення того чи іншого виду туризму, користуючись статистичними матеріалами та стандартними методиками, визначати можливості країн щодо розробки нових туристичних турів.

ПІДСУМКИ:

Ø Країнознавчі знання та розвиток країнознавства як науки мають певну історію свого становлення та розвитку

Ø Туристичне країнознавство є науковим напрямком комплексного країнознавства

Ø Об’єктом вивчення туристичного країнознавства виступає територія країни

Ø Туристичне країнознавство досліджує туристичні ресурси, туристичну спеціалізацію та регіоналізацію країни щодо розвитку туризму

Ø Аналітичний, хорологічний, хронологічний, культурологічний картографічний методи є основними методами дослідження в туристичному країнознавстві

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Які наукові здобутки німецької, французької, російської та української шкіл у країнознавстві?

2. Чому туристичне країнознавство є міждисциплінарною областю знань?

3. Які функції туристичного країнознавства, на вашу думку, є основними?

4. Для чого фахівцю з туризму потрібні знання про країни світу? (Свою відповідь спробуйте обґрунтувати).

Дискусійні питання:

v Існує думка, що туристичне країнознавство є складовою географічного країнознавства. Доведіть чи спростуйте цю думку.

Підготуйте есе, обравши одну із запропонованих тем

ü Туристичне країнознавство як суспільна потреба.

ü Культурно-образний підхід в туристичному країнознавстві: за і проти.

ü Першоджерела країнознавчих знань, орієнтованих на ваші подорожі.

Поиск по сайту: