 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Порядок придбання торгового патенту
Для провадження передбачених деяких видів підприємницької діяльності суб'єкт господарювання подає до контролюючого органу за місцем сплати збору заявку на придбання торгового патенту.
До таких видів діяльності належать:
а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;
б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;
в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;
г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).
Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до вимог ПКУ. Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється.
Торговий патент видається особисто фізичній особі - підприємцю або особі, уповноваженій юридичною особою, під підпис у триденний термін з дня подання заявки. Датою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата.
Контролюючий орган має право відмовити у видачі торгового патенту суб'єкту господарювання:
- у разі невідповідності відомостей, наведених у поданій суб'єктом господарювання заявці, документам, на підставі яких заповнена така заявка,
- невнесення до заявки усіх необхідних відомостей.
Форма торгового патенту та порядок його заповнення встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Торговий патент діє на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу.
Передача торгового патенту іншому суб'єкту господарювання або іншому відокремленому підрозділу такого суб'єкта не дозволяється.
Торговий патент, виданий для провадження торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо), діє на території України.
Строк дії торгового і пільгового патенту, крім короткотермінового торгового патенту та торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг, становить 60 календарних місяців.
Строк дії короткотермінового торгового патенту становить від одного до п'ятнадцяти календарних днів.
Строк дії торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг становить вісім календарних кварталів.
У разі невнесення суб'єктом господарювання збору у встановлений цією статтею строк, дія такого патенту анулюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулося таке порушення.
Квотування господарської діяльностіздійснюється на підставі ст. 14Господарського кодексу України та інших актів законодавства, зокрема, Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року.
Під квотуванням розуміється встановлення граничних обсягів (квот) виробництва чи обігу певних товарів і послуг.
Порядок квотування виробництва та/або обігу, а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
На даний момент квотування, як спеціальна умова здійснення господарювання, застосовується у зовнішньоекономічній діяльності.
Квота експортна (імпортна) - граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території України(імпортувати на територію України) протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях
В Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот:
- глобальні;
- групові;
- індивідуальні;
- спеціальні.
Глобальною вважається квота, яка встановлюється щодо товару (товарів) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується, або з яких він (вони) імпортується.
Груповою є квота, що встановлюється щодо товару (товарів) із визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується, або з яких він (вони) імпортується.
Індивідуальна квота – це квота, що встановлюється щодо товару (товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись, або з якої він (вони) може імпортуватись.
Під спеціальною розуміється квота, що встановлюється щодо певного товару (товарів), який є об’єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, його дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку, і який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру.
Щодо кожного виду товару може встановлюватись лише один вид квоти.
У межах квот здійснюється надання суб'єктам ЗЕД і ліцензій на здійснення певних видів господарської діяльності.
Рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень), приймається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики з визначенням переліку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, періоду дії ліцензування та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару.
Перелік товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, інформація про строк дії ліцензій та внесення будь-яких змін до них, порядок подання та розгляду заявок опубліковуються в офіційних друкованих виданнях України з повідомленням відповідного комітету СОТ протягом 60 днів з дня опублікування та наданням копій цих публікацій.
У разі якщо квота розподіляється серед держав-постачальників, інформація про розподіл квоти підлягає опублікуванню з повідомленням про це інших держав, заінтересованих у постачанні в Україну певних товарів.
Офіційне опублікування здійснюється за 21 день до дати запровадження режиму ліцензування, але не пізніше зазначеної дати.
25. Припинення суб’єкта господарювання: поняття, види та правові підстави.
Припиненням діяльності суб'єкта господарювання є настання таких юридичних умов, за яких господарські організації та фізичні особи - підприємці позбавляються можливості здійснювати господарську діяльність та втрачають статус суб'єкта господарювання.
За ініціатором припинення господарської діяльності розрізняється два види припинення:
1) добровільне;
2) примусове.
Добровільним вважається таке припинення господарської діяльності, яке здійснюється з ініціативи самого суб’єкта господарювання, його власника (власників чи уповноважених ними органів).
Юридичними підставами добровільного припинення господарської діяльності є:
1) рішення власника (власників чи уповноважених ними органів), інших осіб – засновників суб’єкта підприємництва чи їх правонаступників про припинення підприємницької діяльності;
2) досягнення мети, заради, якої було засновано підприємницьку діяльність;
3) закінчення строку, на який засновувалася підприємницька діяльність;
4) визнання суб’єкта підприємництва банкрутом за його заявою.
Примусове припинення господарської діяльності здійснюється з ініціативи інших осіб: органів держави, що здійснюють контроль за провадженням господарської діяльності, кредиторів суб’єкта господарювання тощо.
Юридичними підставами примусового припинення підприємницької діяльності є:
1) визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;
2) провадження суб’єктом господарювання діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;
3) невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;
4) неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;
5) наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням;
6) визнання судом юридичної особи - емітента такою, що відповідає ознакам фіктивності;
7) неподання акціонерним товариством протягом двох років поспіль Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку інформації, передбаченої законом;
8) нескликання акціонерним товариством загальних зборів акціонерів протягом двох років поспіль;
9) неутворення органів акціонерного товариства протягом року з дня реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати приватного розміщення акцій серед засновників акціонерного товариства.
В залежності від того, чи зберігається можливість відновлення господарської діяльності тим же суб’єктом господарювання, припинення поділяється на два види:
1) тимчасове (із збереженням можливості її відновлення тим же суб’єктом);
2) остаточне (без збереження можливості її відновлення).
Господарська діяльність припиняться тимчасово у разі анулювання ліцензії або закінчення строку її дії, накладення арешту на грошові кошти суб’єкта господарювання, прийняття рішення уповноваженим державою органом про тимчасове зупинення діяльності суб’єкта господарювання до усунення виявлених у нього недоліків тощо.
В усіх наведених випадках суб’єкт господарювання зберігає можливість відновити свою господарську діяльність. Якщо він отримає нову ліцензію, буде знято арешт з грошових коштів, або будуть усунені недоліки в його діяльності, суб’єкт господарювання зможе продовжити здійснення своєї господарської діяльності.
Остаточне припинення господарської діяльності означає неможливість її відновлення тим же суб’єктом господарювання.
За правовими наслідками остаточне припинення господарської діяльності юридичних осіб, у свою чергу, теж поділяється на два види:
1) реорганізацію;
2) ліквідацію.
При реорганізації, усі майнові права та обов’язки підприємця, що припиняє свою діяльність переходять до новоствореного суб’єкта господарювання.
При ліквідації, майнові права та обов’язки суб'єкта господарювання, що припиняє свою діяльність, не переходять до новоствореного суб'єкта господарювання, оскільки такий не утворюється.
Разом з тим, його майнові права та обов’язки можуть переходити до власника (власників) майна, що використовувалося у господарській діяльності або до засновника (засновників) суб'єкта господарювання.
26. Порядок ліквідації та реорганізації суб’єктів господарювання.
Реорганізація - спосіб припинення діяльності суб'єкта господарювання, внаслідок якого відбувається перехід усіх його прав та обов'язків до новоствореного суб'єкта (правонаступника). Реорганізація є одночасно способом припинення діяльності діючого суб'єкта та способом утворення нового суб'єкта господарювання.
Актами господарського законодавства України передбачено чотири способи реорганізації як виду припинення господарської діяльності: злиття, приєднання, поділ та перетворення.
Відповідно до ст. 59 Господарського кодексу України у разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.
Злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.
У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.
У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу.
Поділ вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутворених юридичних осіб та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті поділу.
У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта.
Перетворення вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення.
Ліквідацією суб'єкта господарювання є остаточне припинення ним господарської діяльності без правонаступництва, що унеможливлює його існування в майбутньому.
Згідно зі ст. 60 Господарського кодексу України ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.
Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.
Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах масової інформації повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені строки.
Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.
Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власникові або органу, який призначив ліквідаційну комісію.
Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону.
Відповідно до ст. 112 Цивільного кодексу України у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги кредиторів задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);
4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові цієї черги.
У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.
Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для пред’явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.
Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які незадоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.
Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.
Незалежно від того, добровільно чи примусово припиняється господарська діяльність, вона остаточно вважається припиненою лише після державної реєстрації припинення юридичної особи або господарської діяльності фізичної особи-підприємця.
Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу та подання головою ліквідаційної комісії або уповноваженою ним особою документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.
Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця протягом десяти робочих днів з дня внесення відповідного запису до зазначеного реєстру підлягає опублікуванню у виданні центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, в якому зазначаються відомості з єдиного державного реєстру.
Поиск по сайту: