Громадяни як суб’єкти господарювання: особливості правового статусу

Особливості правового статусу громадян як суб’єктів господарювання визначаються Главою 5 Цивільного кодексу України, статтею 128 Господарського кодексу України та іншими актами підприємницького законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Під поняттям „кожен” розуміється фізична особа, яка у встановленому законом порядку набула повної цивільної дієздатності.

Відповідно до ч.2 ст. 42 Конституції України законом обмежується підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Не мають права займатися підприємницькою діяльністю державні службовці або інші особи, уповноважені на виконання функцій держави (ст. 5 Закону України „Про боротьбу з корупцією” від 05.10.1995 р.). До осіб, уповноважених на виконання функцій держави, зокрема, належать керівник місцевої міліції, начальники структурних підрозділів і дільничні інспектори місцевої міліції (Закон Ураїни „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо місцевої міліції” від 4.03.2004 р.). Заборона на заняття підприємницькою діяльністю встановлена також для деяких інших категорій фізичних осіб, зокрема для: військовослужбовців (ст. 8 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 р.), працівників міліції (ст. 18 Закону України „Про міліцію” від 20.12.1990 р.), працівників прокуратури (ст. 46 Закону України „Про прокуратуру” від 05.11.1991 р.), суддів (ст. 5 Закону України „Про статус суддів” від 15.12.1992 р.), нотаріусів (ст. 3 Закону України „Про нотаріат” від 02.09.1993 р.), посадових осіб органів державної податкової служби (ст. 15 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р.) тощо.

Єдиною умовою реалізації фізичною особою свого права на підприємницьку діяльність є її державна реєстрація.

Поряд із умовою реалізації права на підприємництво, законом встановлюються також умови здійснення підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців. Ці умови водночас є межами свободи підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців.

Зокрема, відповідно до ч.6 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець зобов’язаний:

1)у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

2)повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

3) додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

4)не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

5) вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

6) своєчасно надавати органам доходів і зборів декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.

До фізичної особи, яка розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації і уклала договори не пов’язані з сімейним, домашнім чи особистим використанням, а з метою отримання прибутку, застосовуються правила, встановлені для підприємця. Така особа не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Фізичні особи-підприємці прирівнені у правовому статусі до юридичних осіб– суб’єктів підприємницької діяльності. Вони наділені таким же обсягом цивільних прав та обов’язків, що їх мають юридичні особи при здійсненні своєї підприємницької діяльності. На фізичних осіб, які займаються підприємництвом, поширюються вимоги, встановлені актами цивільного законодавства для юридичних осіб підприємців.

Слід зазначити, що не все майно, яке належить фізичній особі на праві приватної власності, залучається нею у підприємницькій діяльності. Разом з тим, за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, фізична особа несе відповідальність усім належним їй майном, незалежно від того чи використовується воно нею у підприємництві чи ні.

Крім майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізична особа-підприємець відповідає і своєю часткою у праві спільної сумісної власності подружжя.

Одним із способів припинення підприємницької діяльності фізичної особи є її банкрутство. Підставою визнання фізичної особи-підприємця банкрутом відповідно до ст. 53 Цивільного кодексу України є її неспроможність задовольнити лише ті вимоги кредиторів, які пов’язані із здійсненням підприємницької діяльності. Неспроможність задовольнити вимоги кредиторів, які не пов’язані з підприємницькою діяльністю фізичної особи, не може бути підставою для визнання її банкрутом. Ці вимоги не включаються до переліку вимог, що є підставою банкрутства фізичної особи-підприємця.

Іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими самимиправами і мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, якщо інше не передбачено цим Кодексом, іншими законами.

Поиск по сайту: