АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Тема 2.12. Відповідальність у господарському праві

Читайте также:
  1. IV. Відповідальність
  2. VI. Особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 124 КУпАП
  3. Адміністративна відповідальність юридичних осіб.
  4. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
  5. Відповідальність за невиконання зобов'язань
  6. Відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства та її види.
  7. Відповідальність за порушення господарських зобов'язань
  8. Відповідальність за порушення законодавства про будівельну діяльність
  9. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції
  10. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції
  11. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
  12. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів

Питання для самостійного вивчення

1. Підстави господарсько-правової відповідальності.

2. Форми господарсько-правової відповідальності.

3. Поняття "адміністра­тивно-господарські санкції", їх види.

 

Методичні рекомендації

Питання 1. Підстави господарсько-правової відповідальності.

Підстави відповідальності, в тому числі і господарсько-правової, — проблема, яка посідає чільне місце в теорії юридичної відповідальності. В юридичній літературі, в чинному законодавстві, зокрема в ГК України (ст. 218), підставами господарсько-правової відповідальності визнається здійснення правопорушення, тобто протиправної (забороненої) дії чи бездіяльності суб'єктом господарювання або іншим учасником господарського відношення, який порушує права і законні інтереси іншої особи — потерпілого або перешкоджає їх реалізації.

Невиконання, або ж неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності є не що інше, як господарське правопорушення, яке спричиняє господарсько-правову відповідальність правопорушника.

Ця відповідальність настає, якщо учасник господарських відносин не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Закон не містить переліку заходів, які повинен вживати учасник господарських відносин, тому слід дійти висновку, що вони будуть встановлюватися судовими органами в кожному конкретному випадку, залежно від виду і змісту зобов'язання та скоєного правопорушення.

Суб'єкт господарювання звільняється від господарської відповідальності при порушенні, невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання, якщо доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок форс-мажорних обставин — дії непереборної сили, тобто непередбачених, надзвичайних і невідворотних з людської волі явищ. Проте ці обставини повинні братися до уваги як такі, що звільняють правопорушника (суб'єкта господарювання) від господарсько-правової відповідальності, якщо вони виникли і продовжувалися протягом усього строку виконання зобов'язання.

Водночас ст. 218 ГК України застерігає, що не вважаються такими, які звільняють правопорушника від господарсько-правової відповідальності, обставини, як: порушення своїх зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

При порушенні контрагентами своїх зобов'язань перед правопорушником останній має право і можливість вжити заходів шляхом застосування правових засобів (звернення в судові органи і стягнення збитків, штрафних санкцій, звернення стягнення на майно і т. ін.) для спонукання контрагентів виконати свої зобов'язання.

Відсутність потрібних для виконання зобов'язання товарів на ринку теж не може бути обставиною для звільнення правопорушника від відповідальності, оскільки при укладенні договору суб'єкт господарювання повинен був упевнитися в тому, що в нього буде можливість виконати його належним чином.

При відсутності власних коштів для виконання зобов'язання правопорушник теж може вирішити цю проблему шляхом одержання кредиту або іншого виду позички і т. ін. Таким чином, ця обставина також не звільняє правопорушника від відповідальності. Одним словом, перелічені обставини мають суб'єктивний, а не об'єктивний характер і не звільняють порушника від господарсько-правової відповідальності.

У сучасних умовах господарювання важливу роль відіграє такий засіб господарсько-правової відповідальності, як звернення стягнення на майно правопорушника. В радянський період можливість звернення стягнення на майно боржника (правопорушника) була законодавче усунена. Не допускалася можливість дії санкцій на основні і обігові фон­ди, фактично на все натуральне майно підприємства. В умовах різноманітності і рівноправності форм власності ця ситуація радикально змінилась і можливість звернення стягнення на майно правопорушника тепер закріплена законодавством.

При невиконанні передбачених зобов'язанням умов (невиконані зобов'язання), або невиконанні будь-якої умови, або ж неналежному виконанні, тобто такому, що не відповідає тим чи іншим умовам зобов'язання, правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 219 ГК України).

Умови і порядок звернення стягнення на майно правопорушника (боржника), яке здійснюється на підставі рішень судових органів або ж актів інших уповноважених законодавством органів, регулюється Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року із змінами, внесеними Законом України від 10 липня 2003 року.

Цей Закон, передусім, не допускає будь-яких виключень із загального правила про те, що суб'єкт господарювання відповідає всім належним йому майном. За цим Законом першочергово стягнення звертається на грошові кошти боржника, які знаходяться в кредитних установах, а в разі їх відсутності — на інше майно, що належить йому на праві власності чи закріплене за ним у користування (за винятком майна, виключеного із обігу чи обмеженого в обігу). Звернення стягнення на майно боржника складається із трьох етапів: арешту (опису), вилучення і примусової реалізації.

Правопорушник за протиправну дію або бездіяльність відповідає в повному обсязі, але з цього правила законодавством (частини 3,4 ст. 219 ГК України) передбачені й винятки. Так, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії або бездіяльність як винної сторони, так і потерпілої, то в дію вступає змішана відповідальність і суд, виходячи з конкретних обставин, може зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. В основі цієї відповідальності лежить критерій визначення вини самого кредитора в заподіяних йому збитках. У разі, коли вина кредитора була очевидною, значною, такою, що перешкодила боржнику виконати зобов'язання, суд чи третейський суд може звільнити боржника (правопорушника) від відповідальності.

За узгодженням сторін у зобов'язанні можуть передбачатися певні обставини, які через їх надзвичайний (неординарний) характер є підставою для звільнення сторін від господарської відповідальності. Наприклад, при укладенні договору поставки продукції постачальник і одержувач обумовили, що відповідальність не наступить у разі призупинення руху на транспорті в напрямку доставки продукції.

Загальне правило полягає в тому, що зобов'язання повинні виконуватись у встановлені строки. Проте можливе і дострокове їх виконання, якщо це передбачено законом чи договором.

При порушенні строків виконання зобов'язань боржник відповідає за завдані кредитору збитки у зв'язку з простроченням, в тому числі і за випадкову неможливість подальшого виконання зобов'язання після прострочення (наприклад, втрати предмета зобов'язання через випадкові причини). Якщо ж внаслідок прострочення виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від його прийняття і стягнути збитки, яких при цьому зазнав.

Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора. Отже, прострочення виконання зобов'язання може допустити не тільки боржник, а й кредитор. Він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання в разі необгрунтованої відмови від прийняття належного виконання, в нездійсненні певних дій, без виконання яких боржник не може виконати зобов'язання (тобто в невиконанні кредиторських обов'язків).

Відповідно до ст. 219 ГК України, засвідчення фактів, які підтверджують, що виконання зобов'язання порушене саме через наведені, а не через будь-які інші обставини, є необхідною умовою для звільнення від відповідальності. Такі факти повинні бути належним чином документально чи іншим способом оформлені (довідки метеорологічних служб, декларації митних органів і т. ін.). За таких обставин боржник має право вимагати від кредитора відшкодування завданих йому збитків, а за грошовими зобов'язаннями — звільнення від сплати відсотків за час прострочення.

Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих у зв'язку з цим збитків в тому разі, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах.

Питання 2. Форми господарсько-правової відповідальності.

Розрізняють різні форми господарсько-правової відповідальності — залежно від характеру та спрямованості впливу, механізму реалізації, фактичних підстав застосування. В юридичній літературі немає єдиної точки зору щодо кількості форм господарсько-правової відповідальності. Відповідно до однієї з доктринальних класифікацій, яка дається в навчальному посібнику “Господарське право: Практикум”, формами господарсько-правової відповідальності є:

- відшкодування збитків;

- сплата неустойки;

- конфіскація як вид господарсько-правових санкцій;

- господарсько-адміністративні штрафи;

- оперативно-господарські санкції;

- планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;

- господарсько-організаційні санкції.

У ГК України законодавець закріпив лише чотири форми господарсько-правової відповідальності, назвавши їх видами господарсько-правових санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції, адміністративно-господарські санкції. При цьому проявами адміністративно-господарських санкцій, відповідно до ГК, є санкції майнового характеру (вилучення майна/прибутку, що за своїми правовими наслідками подібне до конфіскації; адміністративно-господарські штрафи) та організаційного характеру (зупинення дії або анулювання ліцензій, скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання та ін.). Крім того, перелік адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 239 ГК України, є відкритим, а відтак - доцільною буде характеристика форм господарсько-правової відповідальності, зазначених у вищенаведеній доктринальній класифікації.

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника господарських правовідносин за рахунок іншого суб'єкта — правопорушника.

Ця форма відповідальності передбачається як Господарським кодексом України (статті 224-229), так і Цивільним Кодексом (статті 623-624, глава 82), численними законами, в т. ч. Законом України від 06.04.2000 р. “Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів”.

Позитивні риси і недоліки цієї форми господарсько-правової відповідальності:

- позитивні риси: є універсальною (застосовується і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах, договірних та позадоговірних); передбачається законом, а, отже, не потребує спеціальної згадки про неї в договорі;

- недоліки: складна для застосування форма господарсько-правової відповідальності: а) важко довести факт наявності збитків, їх обсяг (збитки можуть виникнути через значний проміжок часу; до того ж існуючі методики визначення складу і розміру збитків є недосконалими); б) необхідно довести наявність всіх чотирьох елементів складу правопорушення - протиправну поведінку особи, що заподіяла збитки; наявність збитків, їх склад і розмір; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяними збитками; вину порушника (питання доведення вини порушника постає у тих випадках, коли він намагається довести відповідно до ч. 2 ст. 218 наявність підстав, що виключають його відповідальність).

Склад збитків визначається статтями 224—225 Господарського кодексу України. Це: 1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; 2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; 3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; 4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Слід мати на увазі, що в господарському праві застосовується як принцип повного відшкодування збитків, так і обмеження застосування цього принципу, що відбувається шляхом: а) заборони стягувати певну складову збитків (за порушення зобов'язань за договором підряду на капітальне будівництво з відповідальної сторони можуть бути стягнуті збитки, що виразилися у зроблених другою стороною витратах, у втраті або пошкодженні її майна - ч. 2 ст. 322 ГК); б) заборони стягувати збитки взагалі (у разі застосування виключної неустойки); в) обмеження іншим шляхом (відповідно до ст. 325 Кодексу торговельного мореплавства, відповідальність судновласника за його договірними обмежується щодо будь-яких вимог, крім викликаних втратою або пошкодженням життя, встановленою цим кодексом сумою, розмір якої залежить від місткості судна).

При визначенні розміру збитків застосовуються такі правила визначення їх розміру:

а) у разі задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, зазвичай (якщо інше не передбачено законом або договором) враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення вимоги;

б) у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, враховуються ціни, що існували на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Проте суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, виходячи з конкретних обставин, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання, проте досі такий документ Урядом не розроблений. Через відсутність відповідного документа Кабінету Міністрів України може застосовуватися схвалена 21 грудня 1999 р. Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи Тимчасова методика визначення розміру шкоди (збитків), яка завдана порушенням господарських договорів. Водночас, слід підкреслити, ця методика є застарілою, оскільки була розрахована на умови господарювання за планово-розподільчої економіки.

У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єктові, якому завдано збитків, відповідно до вимог статті 196 ГК та статей 543-544 ЦК (якщо, наприклад, завдання збитків покупцеві за договором поставки було завдано в результаті невиконання контрагентами постачальника договірних зобов'язань).

Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути у порядку регресу збитки з третіх осіб. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

ГК встановлює особливості відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов'язань (ст. 229), передбачаючи, що: 1) учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до встановлених законом вимог; 2) обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом; 3) у разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день висунення вимог.

Відшкодування збитків застосовується в претензійно-позовному порядку.

Штрафні санкції (неустойка).

Назва цієї форми відповідальності не уніфікована, оскільки законодавець по-різному її визначає:

- неустойка в широкому розумінні - традиційне визначення, що застосовувалося старим ЦК УРСР (статті 179-180, 204) і передбачається новим Цивільним кодексом України (статті 549-552, 624);

- штрафні санкції (поняття, що використовується в господарсько-правовій літературі, в Господарському кодексі (статті 230-234) і включає неустойку у вузькому розумінні, неустойку-штраф, неустойку-пеню.

Аналіз згаданих положень ГК і ЦК дозволяє зробити висновок про змістовну ідентичність понять неустойки за Цивільним кодексом і штрафних санкцій за Господарським кодексом.Неустойка (штрафні санкції) - це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник сплачує кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

Позитиви і негативи штрафних санкцій (неустойки):

- позитиви: швидкість (скорочений строк позовної давності - шість місяців) та зручність застосування (незалежно від наявності збитків);

- негативи: обмежена сфера застосування - лише договірні відносини.

Види неустойки (штрафних санкцій):

- за юридичними підставами: законна (передбачається в законі), договірна (передбачається в договорі), законно-договірна (передбачається в законі, і розмір її коригується договором в межах, не заборонених законом);

- за співвідношенням стягнення неустойки та відшкодування збитків: залікова (стягується неустойка, а збитки - в частині, не покритій неустойкою); альтернативна (на вибір кредитора стягується неустойка або відшкодовуються збитки); виключна (стягується лише неустойка, збитки не підлягають відшкодуванню); штрафна (стягується неустойка і повністю відшкодовуються збитки). Цивільним кодексом передбачається штрафна неустойка, якщо інше не передбачено законом та договором (ч. 2 ст. 552). Водночас Господарський кодекс закріплює традиційне (таке, що передбачалося ще в ЦК УРСР і широко застосовується в зарубіжному законодавстві) правило, відповідно до якого загальним правилом є застосування залікової неустойки, якщо інше не передбачено законом або договором (ст. 232).

Форми неустойки (штрафних санкцій):

- в процентному відношенні до суми порушеного зобов'язання незалежно від строку прострочення (наприклад, 20% вартості поставленої продукції, що не відповідає вимогам щодо її якості);

- в процентному відношенні до суми порушеного зобов'язання залежно від строку прострочення (наприклад, 0,1% несплаченої суми за кожний день прострочення);

- в твердій сумі (застосовується рідко через інфляційні процеси в економіці);

- в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Неустойка стягується в претензійно-позовному порядку. Господарський кодекс (ст. 233) передбачає можливість зменшення розміру штрафних санкцій судом у разі, якщо: 1) належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора (при цьому має враховуватися ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, їх майнові та інші інтереси, що заслуговують на увагу); 2) якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Оперативно-господарські санкції - це передбачені законодавством заходи економічного впливу кредитора на господарюючого суб'єкта-боржника (правопорушника), спрямовані на попередження або зменшення втрат кредитора від порушень боржника.

Характерні риси цих санкцій:

- застосовуються лише в господарсько-договірних відносинах; застосовуються на розсуд кредитора; передбачаються законом або договором; мета застосування - захист інтересів кредитора; виражаються переважно у заходах організаційного характеру;

- юридичні підстави застосування - договір; фактичні підстави - невиконання (неналежне виконання договірних зобов'язань).

Відкритий перелік оперативно-господарських санкцій, що їх сторони можуть застосовувати з відповідною фіксацією в договорі, передбачений ч. 1 ст. 236 ГК України:

- одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною;

- відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

- відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

- відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

- встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

- відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

Планово-госпрозрахункові санкції - це передбачені чинним законодавством заходи економічного впливу на господарюючого суб'єкта в зв'язку з порушенням ним планових нормативів і планових завдань:

- підвищення тарифу (розміру плати) за понадлімітне використання природних ресурсів, електроенергії;

- позбавлення пільг (наприклад, податкових) у зв'язку з порушенням умов їх надання;

- виключення із звітності даних про продукцію, виготовлену з порушенням ДСТ (державних стандартів), ДБНП (державних будівельних норм та правил);

- віднесення на прибуток, що залишається у розпорядженні господарюючого суб'єкта, недонарахованої амортизації у випадках дострокового списання основних фондів (за винятком передбачених законом випадків вимушеного списання).

Механізм застосування: планово-госпрозрахункові санкції застосовуються самим суб'єктом господарювання - правопорушником, а у разі, якщо він цього не зробить, - компетентними органами, що виявили факт правопорушення.

Підстави застосування планово-госпрозрахункових санкцій: юридичні - закон; фактичні - протиправна поведінка.

Адміністративно-господарські санкції - це заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єктом господарювання та ліквідацію його наслідків, що застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування у передбачених законом випадках.

Характерні риси цих санкцій:

- застосовуються у вертикальних відносинах;

- юридичні підстави застосування - закон (у т. ч. гл. 27 ГК), фактичні - неправомірна поведінка;

- відкритий перелік таких санкцій передбачений ст. 239 ГК України;

- порядок застосування - здебільшого адміністративний (за рішенням компетентних органів), у ряді випадків - судовий;

- у разі застосування санкцій законом (у т. ч. ст. 249 ГК) передбачаються гарантії прав суб'єктів господарювання, зокрема: а) право на оскарження до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій; б) право на відшкодування в передбаченому законом порядку збитків, завданих у зв'язку з неправомірним застосуванням адміністративно-господарських санкцій;

- спеціальні строки застосування таких санкцій: відповідно до ст. 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення, якщо інше не передбачено спеціальними законами (зокрема, ст. 42 Закону “Про захист економічної конкуренції”).

Залежно від характеру спрямування адміністративно-господарські санкції можуть бути господарсько-організаційними та адміністративно-майновими.

Господарсько-організаційні санкції - це передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження) на суб'єкта господарювання, що застосовуються компетентними державними органами або за їх ініціативою судом у передбачених законом випадках.

До них належать:

- обмеження або призупинення діяльності господарюючого суб'єкта до усунення виявлених в його діяльності недоліків (у разі недотримання вимог екологічного законодавства, санітарно-епідеміологічних правил - ст. 246 ГК);

- призупинення дії ліцензії (патенту);

- скасування ліцензій (ст. 21 Закону від 01.06.2000 р. “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”);

- скасування державної реєстрації (ст. 248 ГК);

- примусова реорганізація (в зв'язку з допущеним суб'єктом підприємницької діяльності - монополістом на ринку певного товару - монополістичного правопорушення - частини 3-5 ст. 40 ГК);

- застосування антидемпінгових заходів (ст. 244 ГК);

- припинення експортно-імпортних операцій (ст. 245 ГК);

- зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання (ст. 243 ГК);

- застосування індивідуального режиму ліцензування;

- примусова ліквідація (у разі скасування державної реєстрації;

- скасування ліцензій, якщо вся діяльність господарської організації ліцензується;

- визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом, якщо після погашення його боргів у нього не залишилося майна, необхідного для продовження своєї попередньої діяльності).

Механізм застосування господарсько-організаційних санкцій залежить від їх різновиду: а) адміністративний порядок (за рішенням компетентних органів) передбачений щодо більшості санкцій, в т. ч. таких, як: тимчасове призупинення діяльності суб'єкта господарювання до усунення виявлених порушень; призупинення дії та скасування ліцензій; застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; примусова реорганізація; б) судовий порядок - передбачається щодо скасування відомостей державної реєстрації та примусової ліквідації.

Адміністративно-матовими санкціями є передбачені законом заходи майнового впливу на порушника, що застосовуються компетентними державними органами (щодо конфіскації - судом) у передбачених законом випадках. До таких санкцій належать: господарсько-адміністративний штраф; господарська конфіскація; безоплатне вилучення майна з метою його знищення; стягнення зборів (обов'язкових платежів) та ін.

Господарсько-адміністративний штраф - це грошова сума, що сплачується до державного бюджету суб'єктом господарювання - правопорушником у передбачених законом випадках.

Форми господарсько-адміністративного штрафу:

- в процентному або кратному відношенні до суми порушення;

- в певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Застосовується: а) лише у вертикальних відносинах, б) за постановою компетентних органів (антимонопольних - за порушення антимонопольного та конкурентного законодавства, санітарно-епідеміологічної служби - за порушення санітарно-епідеміологічних вимог, державних органів контролю за цінами - за порушення державної дисципліни цін і т. ін., в) без дотримання претензійного порядку, г) за наявності лише протиправної поведінки (фактична підстава), д) юридична підстава - закон.

Конфіскація - це безоплатне вилучення в доход бюджету майна (коштів) суб'єкта господарювання - правопорушника у випадках, прямо передбачених законом.

Випадки застосування конфіскації:

- визнання недійсним господарського зобов'язання як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 208);

- здійснення комерційним банком забороненої законом виробничої діяльності (ст. 48 Закону “Про банки і банківську діяльність);

- у сфері ціноутворення (зокрема, щодо підприємств-монополістів, ціни на продукцію яких регулюються державою) та в деяких інших випадках;

- у сфері антимонопольно-конкурентного регулювання; так, відповідно до ст. 253 ГК, підлягає безоплатному вилученню до Державного бюджету України прибуток (доход), незаконно одержаний суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення статей 29 (зловживання монопольним становищем на ринку), 30 (укладення антиконкурентних угод) і 32 (актів недобросовісної конкуренції);

- у сфері оподаткування; так, відповідно до ст. 240 ГК, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування; крім того, з порушника стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми.

Юридичною підставою застосування конфіскації є лише закон; фактичні підстави - протиправна поведінка, а у випадку виконання зобов'язання, визнаного недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, - ще й вина (прямий умисел) порушника.

Конфіскація застосовується в судовому порядку за позовами компетентних органів (податкових, контрольно-ревізійних тощо).

До конфіскації подібний такий різновид адміністративно-господарських санкцій, як вилучення майна (товарів), що неправомірно виготовлене чи неправомірно використовується, з метою його знищення. Можливість застосування подібних заходів впливу на правопорушника передбачена конкурентним законодавством (ст. 254 ГК; ст. 25 Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції”, ст. 9 Закон України від 17.01.2002 р. “Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”).

Так, відповідно до ст. 254 ГК і ст. 25 Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції”, у разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки або факту копіювання виробів заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення в судовому порядку товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарювання як у виробника, так і у продавця. Вилучення таких товарів (копій виробів іншого суб'єкта господарювання) в установленому Урядом порядку застосовується у разі, якщо можливість змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання не може бути усунена іншим шляхом.

Згідно із Законом України від 17.01.2002 р. “Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування” (ст. 9) до порушників порядку здійснення такої діяльності можуть бути застосовані додаткові заходи, в т. ч. опечатування та/або вилучення дисків для лазерних систем зчитування, вироблених, імпортованих або тих, що експортуються з порушенням вимог зазначеного Закону, обладнання та сировини для їх виробництва, що не відповідають встановленим законом вимогам. Порядок вилучення регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 р. № 675.

 

Питання 3. Поняття "адміністра­тивно-господарські санкції", їх види.

Господарська діяльність повинна здійснюватись її суб'єктами за правилами, установленими законодавчими актами. Якшо ці правила порушуються, до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані, як визначає Господарський кодекс України (ст. 238), уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-пра-вового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення та ліквідацію його наслідків.

Адміністративно-правові санкції відрізняються від інших засобів впливу на суб'єктів господарювання тим, що вони застосовуються особливим суб'єктом, в якому, за виразом фахівців, уособлюється так звана «публічна адміністрація» — у вигляді або державних органів виконавчої влади, або виконавчих органів місцевого самоврядування1.

Господарський кодекс України встановлює перелік адміністративно-господарських санкцій, які органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень можуть застосовувати до суб'єктів господарювання. Зокрема, це:

вилучення прибутку (доходу);

адміністративно-господарський штраф;

стягнення зборів (обов'язкових платежів);

зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання;

застосування антидемпінгових заходів;

припинення експортно-імпортних операцій;

застосування індивідуального режиму ліцензування;

зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;

анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;

скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання.

Оскільки однією зі сторін у цих відносинах є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, а відносини складаються у сфері господарювання, вони є адміністративно-господарськими, в яких поєднуються елементи публічного і приватного права. Скажімо, відповідальність за антиконкурентні дії запроваджена в інтересах як добросовісних суб'єктів господарювання, так і суспільства в цілому для підтримки господарського порядку в державі.

Цей перелік не є вичерпним. Можуть застосовуватись і інші адміністративно-господарські санкції відповідно до законодавства.

Одним із видів адміністративно-господарських санкцій, які широко застосовуються законодавством, є безоплатне вилучення прибутку, одержаного суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, та штрафи (статті 240,241 ГК України). Так, прибуток, одержаний суб'єктами природних монополій у результаті порушення норм Закону України від 20 квітня 2000 року

«Про природні монополії», вилучається в судовому порядку до Державного бюджету.

Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках, передбачених законодавством, штраф, але не більше як у двократному розмірі, а в разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції — у трикратному розмірі вилученої суми.

Законом України від 21 грудня 2000 року «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»-органам податкової служби надано право застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції в порядку і розмірах, встановлених законом.

Адміністративно-господарський штраф Господарський кодекс України визначає як грошову суму, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету в разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Адміністративно-госпо­дарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими санкціями, зазначеними вище.

Закони, що регулюють податкові та інші відносини, визначають перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення. Так, Законом України від 4 грудня 1990 року «Про державну податкову службу в Україні»3 передбачено право органів державної податкової служби застосовувати до юридичних і фізичних осіб — суб'єктів господарювання, які в установлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, а також до установ банків, що не подали відповідним органам державної податкової служби в установлений законом строк повідомлень про закриття рахунків платників податків, або розпочали здійснення видаткових операцій за рахунок платника податків до отримання документально підтвердженого повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби, штрафні санкції у вигляді двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 7 сі. 11 зазначеного Закону).

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» також передбачені штрафні санкції за порушення податкового законодавства.

Платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або його затримку.

У разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків, якщо платник не подає у встановлені строки податкову декларацію, додатково до вищеназваного штрафу платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (підпункти 7.1.1., 7.1.2. ст. 17 Закону).

У разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отри­мання таким платником податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше двадцяти п'яти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на суб'єктів господарювання — юридичних осіб, фізичних осіб, груп суб'єктів господарювання за антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, невиконання рішень органів Антимонопольного комітету або їх виконання не в повному обсязі — в розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (робіт, послуг) за останній звітний період, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається в розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку.

За узгоджені дії, які можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету, якщо вони здійснені до отримання в установленому порядку такого дозволу, примушення інших суб'єктів господарювання до певних узгоджених дій та участі у концентрації суб'єктів господарювання, неправомірне використання ринкового становища, дискримінацію конкурентів, недотримання умов перепродажу часток (акцій, паїв), придбаних у суб'єкта господарювання, порушення положень, погоджених з органами Антимонопольного комітету установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції, концентрацію без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету, в разі якщо наявність такого дозволу необхідна, невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, кон­центрацію, — накладається штраф у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (робіт, послуг) за останній звітний рік, шо передував року, в якому накладається штраф.

Схиляння інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяння вчиненню таких порушень, неподання Антимонопольному комітету, його територіальному відділенню у встановлені органами комітету, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки інформації або подання її в неповному обсязі чи недостовірної, створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладанні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації, обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, шо він звернувся до Антимонопольного комітету, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції також тягне за собою штрафні санкції. У цьому разі — в розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання віл реалізації продукції (робіт, послуг) за останній звітний рік, що передує року, в якому накладено штраф.

Штраф як адміністративно-господарська санкція може стягуватися у визначених законом випадках у разі порушення суб'єктом господарювання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов'язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати поряд зі стягненням суми, яку належить сплатити.

Право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів недоїмки та штрафні санкції надано, зокрема, органам державної податкової служби. Крім того, вони можуть накладати адміністративні штрафи на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, ор­ганізацій, винних у відсутності податкового обліку або веденні його з порушенням встановленого порядку, неподанні або несвоєчасному поданні аудиторських висновків, передбачених законом, а також платіжних доручень на нарахування належних до сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), — у розмірі від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за відповідне правопорушення, — від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 1 п. 11 ст. 11 Закону України від 4 грудня 1990 року «Про державну податкову службу в Україні»).

Господарський кодекс України встановлює граничний розмір адміністративно-господарських штрафів — до п'ятнадцяти відсотків належної до сплати суми збору (ст. 242).

Законодавство надає органам державної влади право зупиняти операції платників податків, інших платежів на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах, за винятком операцій щодо сплати податків, інших платежів, у разі відмови у проведенні документи перевірки чи недопушення посадових осіб органів державної податкової служби для обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів; неподання органам державної податкової служби та їх посадовим особам бухгалтерських звітів, балансів, податкових декларацій (розрахунків) та інших документів, пов'язаних з обчислен­ням та сплатою податків, зборів (обов'язкових платежів).

При здійсненні суб'єктами господарювання зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового' імпорту, і також інших дій, які кнзнача ються законодавством як недобросовісна конкуренція), шо завдало шкоди економіці нашої держави або спричинило загрозу виникнення такої шкоди, до таких учасників відносин можуть бути застосовані антидемпінгові, компенсаційні або спеціальні заходи.

У разі недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, якшо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають школи вітчизняній економіці, експортно-імпортні операції таких суб'єктів господарювання припиняється на умовах і порядку, визначених законодавством.

За порушення суб'єктами господарювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності, встановлених законодавством щодо певних заборон, обмежень або режиму здійснення зовнішньоекономічних операцій, до них можуть застосовуватися індивідуальний режим ліцензування.

Здійснення господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, законодавством забороняється. Так, у разі порушення екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів та іншими уповноваженими державними органами. До підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, шо неодноразово допустили реалізацію недоброякісних товарів або систематично порушують встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг або умови зберігання і транспортування товарів, крім госпо­дарських та адміністративно-господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, можуть застосовуватися також спеціально передбачені законодавством про захист прав споживачів адміністративно-господарські санкції, включаючи вилучення недоброякісних товарів та зупинення діяльності зазначених суб'єктів господарювання

Провадження суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить установчим документом, або такої, шо заборонена законом, тягне за собою адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації (ст. 247 ГК України,ст. 38 Закону від 15 травня 2003 року «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»1).

Для скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання необхідне відповідне рішення суду. На підставі такого рішення суб'єкт господарювання ліквідується відповідно до ст. 59 ГК України, яка передбачає випадки, за яких виникає необхідність ліквідації суб'єктів господарської діяльності, в тому числі і в разі скасування їх державної реєстрації.

Ліквідація суб'єкта господарювання у зв'язку зі скасуванням його державної реєстрації за порушення закону здійснюється в порядку, встановленому статтями 60, 61 цього Кодексу. Відповідно до цих статей, орган, який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок і визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідація проводиться ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами) або іншим органом, визначеним законом. Ліквідацію може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію, вмішує в спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» або іншому офіційному друкованому виданні органу державної влади чи місцевого самоврядування повідомлення про ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально в письмовій формі. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарюїіання, що ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив цю комісію. Претензії кредиторів задовольняються з майна суб'єктів, що ліквідуються.

Запитання для повторення та закріплення матеріалу.

 

1. У чому полягає специфіка господарсько-правової відповідальності як різновиду юридичної відповідальності?

2. Яким чином проявляється державний примус у господарсько-правовій відповідальності?

3. Чи має особливості склад правопорушення для застосування господарсько-правової відповідальності?

4. Відповідно до яких принципів має застосовуватися господарсько-правова відповідальність?

5. Назвіть функції господарсько-правової відповідальності, виділивши загальні (характерні для будь-якого виду юридичної відповідальності) та спеціальні (притаманні переважно господарсько-правовій відповідальності).

6. У чому полягає особливість юридичних підстав застосування господарсько-правової відповідальності?

7. Чим відрізняються юридичні підстави застосування господарсько-правової відповідальності від фактичних підстав?

8. В якому порядку застосовується господарсько-правова відповідальність?

9. Протягом яких строків застосовується господарсько-правова відповідальність?

10. Чи є межі застосування господарсько-правової відповідальності?

11. Як співвідносяться поняття “господарсько-правова відповідальність” і “господарсько-правові санкції”?

12. Які Ви знаєте класифікації господарсько-правової відповідальності (господарсько-правових санкцій)?

13. Чим відрізняється легальна (відповідно до Господарського кодексу) і доктринальна класифікація господарсько-правових санкцій?

14. Які форми господарсько-правової відповідальності застосовуються в договірних відносинах?

15. Порівняйте поняття “штрафні санкції” і “неустойка”.

16. В чому переваги і недоліки відшкодування збитків як форми господарсько-правової відповідальності?

17. В яких випадках і в якому порядку застосовуються штрафні санкції?

18. Чим відрізняється неустойка як форма цивільно-правової відповідальності від штрафних санкцій як форми господарсько-правової відповідальності?

19. Які форми господарсько-правової відповідальності застосовуються у вертикальних відносинах?

20. Чи можна класифікувати адміністративно-господарські санкції за критерієм характеру і спрямованості впливу? Обґрунтуйте відповідь.

21. За яких умов і в якому порядку застосовуються оперативно-господарські санкції?

22. Чим відрізняється конфіскація майна (доходу/прибутку) від вилучення продукції, виробленої з порушенням встановленого законом порядку (небезпечної для життя і здоров'я людей; контрафактної, тобто виготовленої з незаконним використанням чужої промислової власності)?

23. Які характерні ознаки планово-госпрозрахункових санкцій?

24. Чим відрізняється штраф як форма неустойки (штрафних санкцій) від господарсько-адміністративного штрафу?

 

 


Список рекомендованої літератури

1. Конституція України.

2. Цивільний кодекс України.

3. Господарський кодекс України.

4. Закони України (зі змінами та доповненнями):

4.1. "Про Антимонопольний комітет України" від 26.11.93.

4.2. "Про акціонерні товариства" від 17.09.08,

4.3. "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.00.

4.4. "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.99.

4.5. "Про господарські товариства" від 19.09.91.

4.6. "Про захист економічної конкуренції" від 11.06.01.

4.7. "Про захист прав споживачів" від 01.12.05.

4.8. "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91.

4.9. "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.91.

4.10. "Про інноваційну діяльність" від 04.07.02.

4.11. "Про холдингові компанії в Україні" від 15.03.06.

4.12. "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.06.

5. Беляневич О. А. Господарський договір та способи його укладання. - К., 2002.

6. Булгакова І.В. Господарське право України. - К., 2006.

7. Вишняков О.К. Правове забезпечення зовнішньоеконо­мічної інтеграції України. - Одеса, 2007.

8. Вінник О.М. Господарське право. - К., 2005.

9. Господарське законодавство / За ред. В.Л. Ординсько­го. -К., 2008.

10. Грек Б.М. Банкрутство. - К., 2006.

11. Жук Л.А. Правові основи підприємницької діяльності. -К., 2004.

12. Здоронок Г.І. Актуальні питання діяльності акціонер­них товариств. - К., 2007.

13. Куса С.Д Патентна документація України. - К., 2007.

14. Мачульський В.В. Господарське законодавство.

15. Мельник О. О. Господарське право. - К., 2005.

16. Мельник О.О. Корпоративне право. - К., 2008.

17. Мурзіна Н.А. Підприємницьке право. - К., 2007..

18 Новіков Сергій. Договори в господарській діяльності. -Харків, 2008.

19. Тоніпаров В.Д. Господарське законодавство (конспект лекцій). - Харків, 2003.

20. Сміян Л.С., Грек Б.М., Костенко О.М. Правове регу­лювання банкрутства. - К., 2009.

21 Сміян Л.С., Нікітін Ю.В., Грек Б.М. Правові основи зовнішньоекономічної діяльності. - К., 2008.

22. Воїна О.М. Договори у господарській діяльності. - К., 2007.

23. Роїна О.М. Реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. - К., 2008.

24. Салухіна Н.Г Захист прав споживачів. - К., 2007.

25. Спасибо-Фатєєва І.В. Корпоративне управління. -Харків, 2007.

26. Щербина В.С. Господарське право. - К., 2006.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.048 сек.)