Принципи підприємницької діяльності

Згідно зі ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

1) вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з огляду на обмеження, встановлені чинним законодавством (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємництво" — єдиною статтею, що є чинною у цьому Законі — діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями);

2) самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

3) вільного найму підприємцем працівників. Цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства про зайнятість, що містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства — ст. 8 Закону України від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ "Про зайнятість населення" передбачена необхідність отримання дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України (див. також Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 4);

4) комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (див. ознаку № 4 підприємницької діяльності);

5) вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.;

6) самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Цей принцип обмежується, зокрема, положеннями Закону України від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", ст. 1 якого встановлені правила щодо обов'язкового зарахування на їх валютні рахунки в уповноважених банках виручки резидентів у іноземній валюті у терміни виплати заборгованостей, зазначених в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.

Питання 2. Джерела господарського права та їх класифікація.

Господарське право – це система нормативних актів, основними джерелами яких є закони, підзаконні акти, а також судовий прецедент.

Нормативний акт господарського права – це офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського законодавства, тобто встановлює, змінює або припиняє функціонування певних норм.

Для господарського права характерні дві ознаки:

Зміст (нормативний документ являє собою офіційне джерело правової інформації про чинні права у сфері господарської діяльності).

Форма (нормативний акт – це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норми права).

Джерелами господарського права є:

Норми міжнародного права, рекомендовані міжнародними економічними організаціями в зовнішньоекономічних відносинах. Як приклад можна навести Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (публікація Міжнародної торговельної палати № 500 в редакції 1993 р.), введені в дію Указом Президента України “Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладаються суб’єктами підприємницької діяльності України” від 4 жовтня 1994 р.

Нормативні документи про господарську діяльність в Україні. Вони поділяться на дві основні групи: закони і підзаконні акти. Закони України приймає Верховна Рада України. Вони мають вищу юридичну силу, серед них і Господарський кодекс України. Всі інші нормативні акти відносяться до групи підзаконних нормативно-правових актів, оскільки приймаються в розвиток законів і не можуть виходити за їх межі. До цієї групи нор­мативних актів належать:

а) укази Президента України з господарських питань;

б) розпорядження Президента України з господарських питань;

в) постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України (у подальшому – КМУ) з господарських питань;

г) господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та органів управління;

д) нормативні акти господарського права місцевих рад та держадміністрацій.

Основні засади регулювання господарських правовідносин визначаються Конституцією України та Законом України від 3 серпня 1990 р. “Про економічну самостійність Української РСР”. Розвиток конституційних засад здійснюється через:

– загальні нормативні акти (Закон України “Про власність”, Цивільний кодекс України);

– закони про види та правовий статус господарюючих суб’єктів (закони України “Про господарські товариства”, “Про колективне сільськогосподарське підприємство”);

– закони про окремі види господарської діяльності (Повітряний кодекс України);

– закони про окремі господарські відносини (Господарський процесуальний кодекс України). Основою господарського права є система статусних або компетенційних законів, які визначають правове становище господарюючих суб’єктів. Ці закони класифікуються на:

– загальні, які визначають види і організаційні форми підприємств, порядок їх створення та реєстрації, економічні і правові умови діяльності, порядок її припинення (Гос­подарський кодекс України);

– закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки (Закони України “Про господарські товариства”, “Про оренду державного та колективного майна”, “Про режим іноземного інвестування”);

– нормативні акти, які регулюють правове становище об’єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів);

– нормативні акти, які регулюють відносини володіння, користування та управління нерухомим майном у народному господарстві;

– інститут господарського договірного права. Слід відзначити такий аспект, як застосування в Україні законодавства зарубіжних країн. Правила його застосування такі:

До відносин, що випливають з права власності, застосовується закон за місцем знаходження майна.

При укладанні угоди правоздатність і дієздатність визначаються закон за місцем укладання угоди.

До форм угод застосовується закон місця укладання угод.

До зобов’язань, що виникають із заподіяної шкоди, застосовується закон місця розгляду спору, а за клопотанням потерпілого – закон місця заподіяння шкоди.

Питання позовної давності вирішуються законом тієї держави, на території якої утворена юридична особа.

Основними вимогами до правових актів господарювання є:

Суворе дотримання принципу правової економії (прийняття меншої кількості нормативних документів з одних і тих самих господарських питань).

Видання нормативних актів міністерствами та відомствами здійснюється відповідно до законотворчих принципів.

Недопущення застосування відомчих нормативних актів, що не відповідають правочину як з точки зору створення правової бази, так і огляду на правовиховне і профілактичне значення відомчого господарського законодавства

Обов’язкова державна реєстрація відомчих нормативних актів.

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1.Що таке підприємництво?

2.Які ознаки підприємництва?

3. Назвіть принципи підприємництва.

4.Які Ви знаєте джерела господарського права?

Поиск по сайту: