Види недобросовісної конкуренції

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону передбачено, що недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені гл. 2-4 цього Закону та ч. 2 ст. 32 Господарського кодексу України.

Отже, відповідно до гл. 2-4 Закону недобросовісна конкуренція має свій конкретний прояв в таких групах дій:

- неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб'єкта (підприємця) (гл. 2 Закону);

- створення перешкод господарюючим суб'єктам (підприємцям) у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції (гл. 3 Закону);

- неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці (гл. 4 Закону).

Законом не передбачається виключний перелік видів протиправної поведінки, що визнається як недобросовісна конкуренція. Таким чином, будь-яка поведінка, метод конкурентної боротьби, які будь-яким чином протирічать звичаям і чесній підприємницькій практиці, а також пов’язані з порушенням прийнятих на ринку норм і правил та які мають місце у відносинах між суб'єктами, що конкурують, можуть бути визнані недобросовісною конкуренцією.

Відповідно до гл. 2 Закону одним з трьох видів правопорушень є неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб'єкта (підприємця), який включає чотири склади правопорушень, які визнаються Законом недобросовісною конкуренцією, а саме: неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; порівняльна реклама.

Згідно ст. 4 даного Закону неправомірним використанням чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки євикористання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання.

Якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, то використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним.

Отже, цей склад правопорушення пов'язаний з незаконним використанням результатів інтелектуальної діяльності і засобів індивідуалізації або підприємця, або його товарів, послуг без згоди їх законного володаря.

Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" забезпечує захист від недобросовісної конкуренції не тільки суб'єктів господарювання – підприємців, але й споживачів, заради яких, в кінцевому результаті, і здійснюється така підприємницька діяльність. І це є зрозумілим, оскільки саме споживач, купуючи товари та користуючись послугами, забезпечує прибуток цих підприємців, що виробляють такі товари і надають послуги. Звісно, що кожен з підприємців намагається зробити все для того, щоб споживачі знали про його існування на ринку. Для цього потрібно інвестувати кошти, час й інтелектуальну працю в зусилля по визначенню свого товару, послуги або сфери підприємництва і відмежування його від інших з тим, щоб запобігти неправильному уявленню споживачів про його товар, послугу або підприємницьку діяльність. І саме товарний знак (знак для товарів і послуг) і фірмове найменування підприємця звичайно ж є найважливішими такими ознаками, що індивідиалізують кожного конкретного суб'єкта господарювання.

Знак для товарів і послуг – це позначення, за яким товари і послуги одних підприємців відрізняються від однорідних товарів і послуг інших підприємців. Згідно із Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15 грудня 1993 року № 3689-XІІ об'єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом, яке надає його власникові виключне право забороняти іншим особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу, за винятком випадків, коли використання знака згідно із законом не визнається порушенням прав власника свідоцтва. Отже, неправомірним слід визнати будь-яке використання знака для товарів і послуг іншими особами без дозволу його власника, у тому числі застосування його на товарах і при наданні послуг, на упаковці товару, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, при демонструванні експонатів на виставках і ярмарках, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній із введенням товарів і послуг у господарський обіг.

Торговельні марки (знаки для товарів і послуг) є також об’єктом права інтелектуальної власності. Новий Цивільний кодекс України торговельною маркою визначає будь-яке позначення або будь-яку комбінацію позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Господарський кодекс України передбачив заборону використання без дозволу уповноваженої на те особи чужої торговельної марки, інших позначень, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їх використання. Отже, таке використання є неправомірним.

Одним з особистих немайнових прав підприємця – юридичної особи є право на фірмове найменування, що дає можливість відрізнити даний суб'єкт підприємницької діяльності від інших.

Дійсно, в законодавстві закріплена заборона неправомірного використання чужого фірмового найменування. Однак така заборона не може діяти ефективно, оскільки наш український законодавець й досі не прийняв нормативно-правового акту, який би визначав, що саме слід розуміти під поняттям фірмове найменування, які складові воно повинне включати.

Новий Цивільний кодекс України містить термін "комерційне найменування", визначення якого не надано. Ст. 489 Кодексу забезпечена правова охорона комерційного найменування. Така правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Отже, виходить, що комерційне найменування охороняється тільки, якщо воно має вирізняльні елементи, щоб було можливо відмежовувати окремих господарюючих суб’єктів один від одного, а також, щоб не вводити в оману споживачів щодо справжньої їх діяльності.

Ч. 4 цієї статті передбачено, що особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.

Треба сказати, що прийнятий 16 січня 2003 року Господарський кодекс України* також не містить чіткого визначення поняття "фірмове найменування". Навіть правильнішим було б сказати, що йдеться тільки про відомості, які повинні бути зазначені у "найменуванні" господарського товариства. Отже, найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних товариств і командитних товариств - (прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості.

Відповідно до ст. 159 Господарського кодексу, громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я. Проте одне є зрозумілим, що неправомірне використання фірмового найменування іншого підприємця означає порушення охоронюваного законом виключного права на індивідуалізацію його як юридичної особи, що служить відмежуванню від інших, схожих з ним, суб'єктів підприємницької діяльності. Це порушення включає і самовільне використання найменування іншого підприємця.

Право на найменування захищається законом від посягань інших осіб на використання такого самого найменування, оскільки мета найменування підприємця – індивідуалізація і недопущення його змішування з іншими суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 4 Закону неправомірним є також використання без дозволу уповноваженої на те особи назв місць походження товарів. Це позначення використовується для товарів, особливі якості яких значною мірою визначаються природними умовами або іншими факторами тієї місцевості, де вони виробляються.

Хоч вина не є необхідним елементом складу правопорушення, що аналізується, однак доказ умислу правопорушника може мати значення для підтвердження можливості змішування з діяльністю іншого підприємця – доказ умислу порушника викликати змішування може бути доказом імовірності змішування. Умисел правопорушника також має значення при визначенні виду санкції, яка застосовується. За наявності умислу порушника можливо застосування штрафу в більшому розмірі, ніж за відсутності умислу.

Наступними складами правопорушень, що входять до даної групи, є неправомірне використання товару іншого виробника та копіювання зовнішнього вигляду виробу.

Відповідно ст. 5 Закону неправомірним використанням товару іншого виробника визнається введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.

Це правопорушення може бути вчинено шляхом підміни менш відомим товаром більш відомого товару або товаром гіршої якості товару кращої якості. Таке правопорушення не тільки вводить в оману споживача, а й порушує добре ім’я товару і ділову репутацію виробника або постачальника товару. Така "підміна" товару є недобросовісною конкуренцією, навіть якщо при цьому не використовувалися чужий товарний знак або фірмове найменування.

Копіюванням зовнішнього вигляду виробу (стаття 6 Закону) є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).

Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням.

Потрібно пам'ятати, що дія цієї статті не поширюється на вироби, що мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності.

Отже, склади правопорушень, передбачені ст. 5 і 6 Закону, включають дії, що вводять в оману споживачів та інших осіб відносно характеру, способу і місця виготовлення, споживчих властивостей, якості товару.

З іншого боку, оскільки ст. 4 Закону забороняє використання без дозволу уповноваженої на те особи знаків для товарів і послуг, виникає протиріччя. Адже неможливо за порівняльної реклами не продемонструвати чужий товарний знак на чужому товарі, який порівнюється зі своїм. Дуже часто товарний знак охоплює виріб у цілому. Світова практика вже відібрала випадки, коли використання чужого товарного знаку не визнається порушенням виключних прав на нього. Український законодавець звичайно повинен тільки врахувати їх.

Другою групою правопорушень, що визнаються Законом недобросовісною конкуренцією є створення перешкод господарюючим суб'єктам (підприємцям) у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції (гл. 3 Закону).

Закон називає 8 складів правопорушень, що відносяться до названого виду, а саме: дискредитація господарюючого суб'єкта (підприємця); купівля продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом; схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця); схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника); схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом; підкуп працівника постачальника; підкуп працівника покупця (замовника); досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

Дискредитацією господарюючого суб'єкта (підприємця) (ст. 8) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).

До речі, це самий розповсюджений вид правопорушення в практиці України.

Діловою репутацією вважається оцінка професійних якостей, придбана протягом тривалого часу суспільна оцінка діяльності господарюючого суб'єкта, а також його продукції (товарів, робіт, послуг).

Отже, дискредитацію підприємця можна визначити як дії, пов’язані з поширенням неправдивих, неточних або неповних відомостей, що здатні завдати шкоди суспільній оцінці його професійної репутації.

Якщо виходити зі змісту Закону, то можна зробити висновок, що наявність шкоди для ділової репутації підприємця внаслідок його дискредитації та провина правопорушника не є необхідними елементами складу правопорушення, достатньо лише, щоб була можливість завдання шкоди.

Новий Цивільний кодекс передбачив право на недоторканність ділової репутації фізичної особи (ст. 299). Отже, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації, вона може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом (ст. 9) визнається купівля продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

Схиленням до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця) (ст. 10) визнається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом (підприємцем)

Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) (ст. 11) визнається спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав.

Схиленням господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом (ст. 12) визнається вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб'єкта (підприємця) - учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб'єкту (підприємцю) - учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

Підкупом працівника постачальника (ст. 13) визнається надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).

Також до працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка, згідно з своїми повноваженнями, приймає рішення від імені постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.

Підкупом працівника покупця (замовника) (ст. 14) визнається надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником.

Також до працівника покупця прирівнюється й інша особа, яка згідно зі своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним;

Досягненням неправомірних переваг у конкуренції (ст. 15) визнається отримання таких відносно іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією.

Третім видом правопорушень, що визнаються Законом недобросовісною конкуренцією є неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці (гл. 4 Закону).

Він включає чотири склади правопорушень: 1) неправомірне збирання комерційної таємниці; 2) розголошення комерційної таємниці; 3) схилення до розголошення комерційної таємниці; 4) неправомірне використання комерційної таємниці.

Неправомірним збиранням комерційної таємниці (ст. 16) визнається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Неправомірним вважається збирання комерційної таємниці незалежно від того, яким способом здійснювалися протиправні дії: крадіжка документів, підслуховування розмов, одержання таких відомостей від осіб, що володіють ними, за плату тощо. Але обов'язковим є встановлення факту заподіяння шкоди підприємцю або можливості заподіяння. Шкода може бути як позитивна (витрати, затрати на зниження шкідливих наслідків такого правопорушення), так і у вигляді неодержаних доходів (збитки від зниження реалізації продукції або зниження попиту на послуги).

Розголошенням комерційної таємниці (ст. 17) визнається ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Під розголошенням слід розуміти як незаконне ознайомлення інших осіб з відомостями, що є комерційною таємницею, так і створення особою, якій ці відомості стали відомі (у зв'язку з професійною або службовою діяльністю і яка повинна зберігати їх у таємниці), умов, сприятливих ознайомленню із ними сторонніх осіб. До таких осіб належать робітники правоохоронних органів, банківських установ, податкових органів, органів влади та управління, а також інші особи, які відповідно до законодавства мають право знайомитися із відомостями, що становлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомостей за характером професійних або службових обов'язків, що вони виконують їх. Засоби розголошення комерційної таємниці (повідомлення іншим особам, у засобах масової інформації або іншим чином) значення не мають.

Схиленням до розголошення комерційної таємниці(ст. 18) визнається спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Неправомірним використанням комерційної таємниці (ст. 19) визнається впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірне здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Отже, вищезазначені норми призначені для захисту контрактних і конфіденційних підприємницьких відносин і грунтуються на кількох основних положеннях: порушенні контракту або конфіденційності відносин, неналежному засобі встановлення комерційної таємниці і її розголошення; неправомірному розкритті її іншим особам. Конфіденційні відносини можуть існувати між підприємцем і його робітниками, між партнерами в підприємництві, між юридичною особою – суб'єктом підприємницької діяльності і його службовими особами, а також між підприємцем та іншими комерційними і некомерційними контрагентами.

Ст. 505 Цивільного кодексу України дається визначення поняття комерційної таємниці. Отже, відповідно до неї, комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Також комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" розширив перелік дій, що є недобросовісними щодо комерційної таємниці. І сьогодні, відповідно до гл. 4 цього Закону, він включає чотири склади правопорушень:

- неправомірне збирання комерційної таємниці;

- розголошення комерційної таємниці;

- схилення до розголошення комерційної таємниці та

- неправомірне використання комерційної таємниці.

При цьому необхідно пам'ятати, кваліфікуючи дії суб’єктів господарювання як розголошення, схилення до розголошення, неправомірне збирання та використання комерційної таємниці, що не усякі підприємницькі відносини обов'язково є конфіденційними і не будь-яка інформація, розкрита у конфіденційних відносинах, обов'язково становить комерційну таємницю.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" від 9 серпня 1993 року № 611 регламентовано, що комерційну таємницю не становлять: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов'язкових платежів; інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Підприємства зобов'язані подавати перелічені у цій постанові відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою.

Для задоволення вимоги підприємця про захист від неправомірного використання його найменування або знаків для товарів і послуг йому слід довести: його пріоритет у використанні знака як знака для товарів і послуг або найменування як фірмового найменування; порушення його прав відповідачем шляхом використання ідентичного знака або найменування; можливість змішування з його діяльністю.

Дискредитацію підприємця можна визначити, як дії, пов’язані з поширенням неправдивих, неточних або перекручених, неповних відомостей, що здатні завдати шкоди громадській оцінці його професійної діяльності.

Необхідними критеріями інформації для віднесення її до комерційної таємниці з метою її захисту законодавством є такі: інформація недостатньо відома громадськості; власник інформації здатний одержувати прибуток з використання цієї інформації; інформація є корисною; власник інформації вживає заходів для захисту інформації.

4. Повноваження антимонопольних органів щодо
захисту від недобросовісної конкуренції

Відповідно до ст. 3, 27 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», ст. 40 Господарського кодексу України та ст. 8 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом. В межах своєї компетенції Антимонопольний комітет України виявляє та припиняє прояви недобросовісної конкуренції, розглядає справи про припинення порушень у формі недобросовісної конкуренції та застосовує заходи відповідальності за їх вчинення.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» особи, права яких порушені діями, визначеними цим Законом як недобросовісна конкуренція, можуть протягом шести місяців з дня, коли вони дізнались або повинні були дізнатися про порушення своїх прав, звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявоюпро захист своїх прав.

Таким чином, необхідною умовою для початку розгляду справи про недобросовісну конкуренцію є вчасно подана до антимонопольних органів, належним чином оформлена заява зацікавлених осіб.

Питання для самоперевірки (самоконтролю)

1. Що таке недобросовісна конкуренція?

2. Які повноваження має Антимонопольний комітет України щодо захисту від недобросовісної конкуренції?

3. Що таке неправомірне використання ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця)?

4. Що вважається неправомірним збиранням, розголошенням та використанням комерційної таємниці?

5. Що є підставою для розгляду справ про недобросовісну конкуренцію?

6. Яка відповідальність передбачена чинним законодавством за недобросовісну конкуренцію?

Тестові питання

1. Яким міжнародно-правовим актом вперше була встановлена заборона недобросовісної конкуренції?

а) Паризькою конвенцією про охорону промислової власності;

б) Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків;

в) Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів.

2. Недобросовісною конкуренцією є:

а) будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності;

б) негативні дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності;

в) будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам у підприємницькій діяльності;

г) будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим звичаям.

3.Неправомірним використанням ділової репутації підприємця не визнається:

а) Дискредитація господарюючого суб'єкта (підприємця);

б) Порівняльна реклама;

в) Неправомірне використання товару іншого виробника;

г) Копіювання зовнішнього вигляду виробу.

4.Неправомірне збирання комерційної таємниці - це:

а) вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю);

б) ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю);

в) спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

5.Розроблені суб'єктами господарювання (підприємцями) правила професійної етики у конкуренції погоджуються з:

а) Антимонопольним комітетом України;

б) Торгово-промисловими палатами;

в) Кабінетом Міністрів України;

г) Податковою службою України.

Поиск по сайту: