Виникнення і розвиток законодавства з захисту від недобросовісної конкуренції

Вперше поняття “недобросовісна конкуренція” виникло у Франції в середині XІХ ст. Його почали використовувати суди з метою захисту інтересів підприємців, що зазнавали збитків від нелояльних дій їх нерозбірливих у засобах колег, частіше за все стосовно об’єктів промислової власності. Хоча в той час не існувало заборони на нечесну ділову практику, французькі суди, виходячи з міркувань стосовно неприпустимості порушення правил професійної етики та “чесних” або “добрих” звичаїв підприємницької діяльності, створили ефективну та всеохоплюючу систему захисту від недобросовісної конкуренції на основі загального положення ст. 1382 Цивільного кодексу Франції, яке передбачає обов’язкове відшкодування шкоди у випадку здійснення протиправних дій.

Відповідно до французької правової доктрини в загальне поняття недобросовісної конкуренції включається власне недобросовісна конкуренція, заборонена конкуренція, недозволена конкуренція, а також частково паразитична конкуренція та паразитичні дії.

Різниця між забороненою та недобросовісною конкуренцією полягає в тому, що відповідальність за заборонену конкуренцію настає за порушення умов закону чи договору в той час, як при недобросовісній конкуренції порушник перевищує свої повноваження на шкоду іншим конкурентам. Різниця між недобросовісною конкуренцією та недозволеною конкуренцією полягає у тому, що відповідно до французької правової доктрини недобросовісна конкуренція є деліктом в той час, коли недозволена конкуренція є квазіделіктом. Паразитична конкуренція полягає в тому, що будь-яка особа “паразитичним” шляхом існує за рахунок іншої особи, використовуючи його репутацію, проте прямого копіювання не здійснюється. А окремі дії особи не можна вважати неправомірними. Паразитичні дії полягають у тому, що підприємець отримує зиск від використання чужої репутації без ризику змішування на ринку з товарами і послугами конкурентів. За таких умов не існує конкурентних відносин.

Недобросовісною конкуренцією у Франції визнають незаконне використання ділової репутації, використання незаконних комерційних заходів; дискредитацію підприємства конкурента.

Перший закон у сфері недопущення недобросовісної конкуренції у Німеччині був прийнятий на вимоги промислових та торгових кіл 27.05.1896 року. Проте він був досить недосконалий – в ньому була відсутня заборона недобросовісної конкуренції (під дію Закону підпадало обмежене коло дій – оманлива реклама, дискредитація, неправомірне використання чужих секретів та фірмових найменувань).

07.07.1909 року в Німеччині був прийнятий Закон “Проти недобросовісної конкуренції”, який став фундаментом правової охорони проти недобросовісної конкуренції. Цей Закон діє і сьогодні зі змінами та доповненнями (в редакції 1986 року). Підкреслимо, що довгий час Закон від 07.07.1909 року забезпечував правовий захист від недобросовісної конкуренції як на території Західної, так і на території Східної Німеччини. Формально Закон «Проти недобросовісної конкуренції» був відмінений у Східній Німеччині лише в середині 70 - х років. Дія Закону «Проти недобросовісної конкуренції» 1909 року (зі змінами та доповненнями) була поновлена у 1991 році після об’єднання обох Німеччин.

Сьогодні Закон працює в трьох основних напрямках: 1) захист одних конкурентів від інших конкурентів; 2) захист дилерів та постачальників від недобросовісної поведінки виробників; 3) захист громадськості, тобто споживачів, від аморальної, оманливої, нав’язувальної торговельної практики та методів реклами.

Значний вплив на формування системи дієвого захисту від недобросовісної конкуренції в національних законодавствах окремих країн справила міжнародно-правова регламентація захисту від недобросовісної конкуренції.

Ще у 1900 році на Брюссельській дипломатичній конференції по перегляду Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 року текст конвенції був доповнений статтею 10^bіs, яка зобов’язувала країни-учасниці Конвенції забезпечити ефективний захист від недобросовісної конкуренції. Пізніше текст конвенції неодноразово переглядався і сьогодні стаття 10^bіs діє в наступній редакції: “Країни Союзу зобов’язані забезпечити громадянам країн-учасниць Союзу ефективний захист від недобросовісної конкуренції”.

Актом недобросовісної конкуренції визнається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям в промислових і торгових справах. Зокрема, підлягають забороні: всі дії, які можуть привести до змішування відносно підприємства, продуктів або промислової чи торгової діяльності конкурента; оманливі твердження при здійсненні комерційної діяльності, які можуть дискредитувати підприємство, продукти або промислову чи торгову діяльність конкурента; вказівки або твердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести громадськість в оману відносно характеру, способу виготовлення, якості, придатності або кількості товарів.

Крім того, ст. 10^Ter Паризької конвенції покладає на країни-учасниці обов’язок забезпечити засоби, які б дозволили з метою захисту комерційних інтересів діяти через суд або адміністративні органи. Підкреслимо, що конвенція не зобов’язує країни-учасниці приймати спеціальні закони з цього питання. Це право кожної країни, але в усіх випадках засоби захисту повинні бути законними та ефективними.

Варто зазначити, що в законодавстві країн Європи встановлена абсолютна заборона на будь-які прояви недобросовісної конкуренції тоді як діяльність монопольних утворень довгий час не заборонялася, а лише підлягала контролю з боку держави. В Європі головував принцип, згідно з яким монопольні утворення визнавалися явищем природним і навіть необхідним для розвитку економіки, їх діяльність не можна забороняти, а можна лише контролювати і регулювати, якщо картелі своїми діями будуть завдавати шкоди економіці та суспільному добробуту.

З другої половини ХХ ст. значно пожвавилось міжнародне співробітництво в галузі міжнародно-правового забезпечення інтелектуальної власності. Зокрема, спеціалістами Всесвітньої організації інтелектуальної власності було розроблено Типовий закон про товарні знаки, фірмові найменування та недобросовісну конкуренцію для країн, що розвиваються (1967 – 1968 роки). Відповідно до закону недобросовісною конкуренцією визнаються: підкуп покупців конкурента з метою залучення їх в якості покупців; промисловий шпіонаж або підкуп службовців конкурента з метою розвідування ділової або комерційної таємниці; використання або розкриття без дозволу зведеного технічного “ноу-хау” конкурента; підбурювання службовців конкурента до порушень договорів з найму або до звільнення з роботи; погрози на адресу конкурента подати позов про порушення патенту чи товарного знаку, якщо погроза робиться недобросовісно з метою скорочення товарного обігу конкурента та перешкод конкуренції; бойкотування торгівлі з метою перешкодити конкуренції або ліквідувати її; демпінг; створення уявлення про надто вигідні умови покупки, якщо це не відповідає дійсності; рабське копіювання товарів, послуг, реклами та інших характеристик комерційної діяльності конкурента; заохочення конкурента до невиконання контракту або використання цього у власних цілях; порівняльна реклама; порушення положень законів, які прямо не регулюють питання конкуренції з метою отримання переваг у конкуренції.

Процеси глобалізації економічного і соціального життя призвели до того, що проблема створення ефективного механізму захисту конкуренції від будь-яких обмежень вийшла сьогодні на якісно новий міжнародний рівень. Сьогодні напрямки подальшого розвитку конкурентного законодавства визначаються на міжнародному рівні.

Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницький діяльності” від 18.02.1992 року не надавав визначення поняттю «недобросовісна конкуренція», а лише перераховував ті дії, які визнавалися недобросовісною конкуренцією і підлягали забороні. Це, зокрема:

- неправомірне використання товарного знаку, фірмового найменування або маркірування товару, а також копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

- умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця;

- отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця.

07.06.96 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про захист від недобросовісної конкуренції”. В Законі дається загальне визначення поняття «недобросовісна конкуренція», а також перелік дій, що визнаються недобросовісною конкуренцією.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Зокрема, недобросовісною конкуренцією визнаються:

- неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб’єкта (підприємця),

- створення перешкод господарюючим суб’єктам (підприємцям) у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

- неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

Законом передбачалося, що державний контроль за дотриманням суб’єктами господарювання конкурентного законодавства здійснює Антимонопольний комітет України.

Особливістю Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» є те, що його метою є захист як суб’єктів господарювання, так і споживачів від недобросовісної конкуренції.

Неможливо не звернути увагу на тісний зв’язок норм конкурентного законодавства (зокрема, законодавства з захисту від недобросовісної конкуренції) з законодавством про інтелектуальну власність. Хоча в Україні захист від недобросовісної конкуренції і не розглядають як один з об’єктів інтелектуальної власності, водночас законодавче забезпечення охорони інтелектуальної власності значно впливає на розвиток конкурентного законодавства. Це передусім пов’язане з тим, що найважливіші переваги у конкурентній боротьбі (при загальному досить високому рівні розвитку технологій) надають засоби індивідуалізації продукції та послуг суб’єкта господарювання, а також науково-технічні досягнення, ефективне застосування яких може забезпечити стійке положення суб’єкта господарювання на ринку. Зростає значення вдосконалення дизайну та ергономіки виробів, які також охороняються державою у разі відповідного захисту з боку власника.

Поиск по сайту: