Поняття та зміст недобросовісної конкуренції

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” (далі - Закону) та ч.1 ст. 32 Господарського кодексу України: “ недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності”.

Відповідно до змісту Закону (ч. 2 ст.1 та розділи 2 - 4) та ч.2 ст. 32 Господарського кодексу України: “Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, які можна кваліфікувати як недобросовісну конкуренцію відповідно до ч. 1 ст.1 Закону або ч.1 ст. 32 Господарського кодексу України”.

Заборона недобросовісних конкурентних дій, які не визначені в Законі, здійснюється відповідно до ст. 1 Закону та ст. 32 Господарського кодексу України. Закон не дає вичерпного переліку дій, які можуть бути визнані як недобросовісною конкуренцією. Такий підхід було використано і при визначенні поняття “недобросовісна конкуренція” в Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, стаття 10 bіz якої вважається світовим стандартом у підході до визначення поняття недобросовісної конкуренції.

Визначення поняття "недобросовісна конкуренція" за допомогою звернення до правил, торгових та інших чесних звичаїв у підприємництві створює можливість суб'єктивного тлумачення зазначених норм. В чинному законодавстві немає визначення таких понять, як "торгові та інші чесні звичаї у підприємницькій діяльності". Проте в діловій та судовій практиці є прагнення до встановлення чіткого змісту дій та правових норм. Щоб звинувачення не мало суб'єктивного змісту, а компетентні органи мали можливість оголошувати неприпустимими певні дії, які з об'єктивних причин не відповідають духу чесної виваженої конкуренції, зміст недобросовісних дій повинен бути закріплений у правових нормах.

Відповідно до ст. 7 Цивільного кодексу України звичаєм визнається правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Також звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

У новому Цивільному кодексі регламентовано і те, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Але знову ж таки, не регламентовано поняття звичаю ділового обороту.

Дуже важливим є те положення, що звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

Що ж до "чесних звичаїв", то в українській правовій науці цей термін є достатньо невизначеним, тому що при застосуванні відносно конкуренції він відображає моральні, соціальні та економічні традиції, які існують в конкретному суспільстві, тому тлумачення цього терміну може бути різним у різних країнах. Наприклад, при прийнятті рішень щодо “чесності” звичаїв у справах про недобросовісну конкуренцію німецькі судді посилаються на “позицію гіпотетичного доброго та законослухняного споживача або конкурента, який оцінює вплив певної дії на оточуючих.” У Франції судді при визначенні певної дії як недобросовісної конкуренції керуються “думкою професіоналів”, тобто конкурентів відповідного порушника та представників торгово-промислових палат.

Поиск по сайту: