Основні терміни та поняття. Регіональні (місцеві ) органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації

Регіональні (місцеві) органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації. Органи місцевого самоврядування. Органи адміністративно-господарського управління та контролю. Адміністративні бар’єри. Державна допомога. Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління та контролю: структура, види порушень. Заборона. Дозвіл. Примус. Справи про антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю. Усунення антиконкурентних дій органів влади. Рекомендації органів Антимонопольного комітету України. Система профілактики антиконкурентних дій.

1. Характеристика органів влади, органи місцевого
самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю

Негативним чинником у становленні та розвитку ринкових відносин в економіці України, становлять неправомірні дії органів влади, які встановлюють суттєві перешкоди на шляху розвитку підприємництва. Не правове, надмірне втручання державних органів у діяльність суб'єктів господарювання, встановлення бар'єрів входження на найпривабливіші ринки, сприятливі режими для окремих підприємців та інші подібні дії окремих керівників усіх адміністративних структур призводять до нейтралізації можливих позитивних ефектів ринкового механізму руху капіталів, удосконаленню виробництва. Розвинуті країни світу завдяки застосуванню таких механізмів постійно впливають на модернізацію виробництва, розширенню вузьких місць, які виникають у процесі зміни суспільно-економічних потреб у міру науково-технічного прогресу. Ринковий механізм руху капіталів у більшості економічно розвинених країн – об'єктивний регулятор пропорцій виробництва, який, як свідчить світова практика, значно ефективніший, ніж ручне управління, що здійснювали чиновники в нашій, колись плановій економіці. Проте, силу бюрократичних механізмів, які за інерцією продовжують відігравати в нашій країні все ще суттєву роль, перебороти не дуже легко.

Досвід проведення реформ свідчить, що ринкові системи все ще не в повній мірі можуть бути визнані переможцем у протистоянні з адміністративно-бюрократичним апаратом. Він ще має негативну тенденцію до розростання та неправомірного втручання в підприємницьку діяльність. Водночас об'єктивним наслідком ринкових перетворень повинно бути зменшення кількості та впливу управлінських структур різних рівнів. І така вимога стає ще впливовішою внаслідок того, що з розвитком науково-технічного прогресу з'являється все більше електронних замінників розумової роботи людини.

Тенденція зміни співвідношення адміністративних і ринкових методів управління - важлива характеристика розгортання ринкових перетворень у суспільстві. Носіями адміністративних метолів управління є фахівці відповідних органів. Тому тенденція кількості працівників, зайнятих у сфері управління, може певною мірою характеризувати динаміку запровадження ринкових методів в економіці.

Науково-практичні дослідження зазначають, що необґрунтоване зростання апарату управління, управлінських структур є свідченням недостатніх темпів запровадження ринкових методів регулювання економіки.

Перш ніж розглядати неправомірні дії органів влади, слід чітко визначити, що ж означає поняття “орган влади”, тобто з'ясувати, до кого можуть застосовуватися відповідні повноваження Антимонопольного комітету України. З цією метою проаналізуємо термінологію і структуру системи органів влади, які здійснюють управлінські функції в нашій країні.

Аналіз наукової літератури свідчить, що це поняття різними авторами часто визначається по-різному. Складність владно-управлінських функцій держави обумовлює різноманітність видів державних органів, різноманітність наукових підходів до визначення аналогічних понять. Крім того, неоднозначність часто виникає в силу принципово нового значення терміну “орган державної влади” в сучасному конституційно-правовому законодавстві.

Конституція України 1996 року взагалі не вживає термінів “державний орган” чи “орган держави”, хоча такі терміни мають місце в деяких законах та нормативних актах. Так наприклад, у статті 1 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” визначено: “Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом...”.

У чинній Конституції України використовується термін “органи державної влади”, який включає сукупність органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Зокрема, стаття 5 визначається, що “... єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо й через органи державної влади та органи місцевого самоврядування”. Але за інерцією раніше здійснених наукових досліджень поняття “державний орган” чи “орган держави” застосовується в багатьох науково-методичних джерелах. Так, у підручнику, підготовленому колективом Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, державний орган визначається як структурно відокремлений, внутрішньо організований колектив державних службовців, який наділений встановленою законодавством компетенцією для виконання певних владноуправлінських функцій і завдань держави.

Державне управління є формою вираження не тільки виконавчої влади, а й інших видів адміністративної влади. Під органом державного управління мається на увазі структура, спеціально утворена державою для реалізації управлінських функцій. Звідси випливає, що органи виконавчої влади одночасно є й органами державного управління. Але не всі органи державного управління є органами державної влади. Найбільш чітким критерієм їх розмежування є нормативне закріплення за останніми статусу органів державної виконавчої влади. Так, міністерства, комітети, місцеві державні адміністрації у відповідних законодавчих та нормативно-правових актах зазначені як органи виконавчої влади. Однак цього не можна сказати про адміністрації державних підприємств, установ, організацій. Вони є лише органами державного управління. На підставі викладеного органом державної виконавчої влади визначається орган державного управління, офіційно визнаний органом виконавчої влади.

У своїх дослідженнях В.К.Колпаков (“Адміністративне право України”) визначає три види суб’єктів виконавчої влади:

- органи державної виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, обласні державні адміністрації, міністерства, державні комітети, відомства, департаменти, бюро, агентства, інспекції);

- органи державного управління, які не належать до першої групи, але реалізують виконавчу владу (Адміністрація Президента України);

- недержавні органи управління, яким делеговано повноваження органів виконавчої влади.

На думку В.К.Колпакова, влада реалізується через управління, тобто управління є способом реалізації влади. Таким чином, виконавча влада – це здатність держави за допомогою управлінської діяльності реалізувати веління законодавчої влади.

Залежно від функціонального спрямування державні органи поділяються на органи законодавчої, виконавчої та с удової влади. Цей поділ закріплений у статті 6 Конституції України.

За територією, на яку поширюються повноваження державних органів їх поділяють на центральні та місцеві. До центральних органів відносяться ті владні структури, повноваження яких поширюються на всю територію держави, - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України тощо. Місцевими державними органами є місцеві державні адміністрації, місцеві суди, інші.

Залежно від способу прийняття рішення державні органи поділяються на одноособові і колегіальні. До одноособових органів відносяться Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, деякі інші. Колегіальні державні органи приймають рішення і вступають у правові відносини як певні колективи державних службовців (Парламент, Кабінет Міністрів України тощо).

Відповідно до статті 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, поняття “органи влади” включає міністерства й інші центральні органи виконавчої влади, Верховну Раду Автономної Республіки Крим та органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, які здійснюють регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації, Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення, місцеві органи виконавчої влади.

Центральним органом виконавчої влади називають орган, який забезпечує проведення в життя державної політики у відповідній галузі чи сфері на всій території України, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за стан її розвитку і безпосередньо підвідомчий Кабінету Міністрів України або за рішенням Президента України іншому центральному органу виконавчої влади.

Класифікація системи органів виконавчої влади в Україні ґрунтується на положеннях Конституції України та Концепції Адміністративної реформи. Згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 року №1572/99 “Про систему центральних органів виконавчої влади”, в Україні такі органи складаються з міністерств, державних комітетів та центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Місцевими органами виконавчої влади є місцеві державні адміністрації та територіальні органи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Відповідно до статті 118 Конституції України, місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, а також радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласним радами. Органи місцевого самоврядування створюються територіальними громадами для вирішення питань місцевого значення.

Згідно з вищенаведеним визначенням органів влади, що міститься в статті 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, органи місцевого самоврядування самі по собі не входять до кола органів влади, контроль за діяльністю яких є прямим повноваженням Антимонопольного комітету України. Водночас відповідно до визначення поняття “суб'єкт господарювання”, яке наводиться у статті 1 зазначеного закону, органами місцевого самоврядування в частині їх господарської діяльності визнаються суб'єктами господарювання і в цій частині підпадають під дію закону. Суб'єкт господарювання у визначенні названого закону це не тільки особа, що здійснює господарську діяльність, у тому числі контроль над іншою юридичною чи фізичною особою, а й орган державної влади, орган місцевого самоврядування, а також орган адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Отже, повноваження Антимонопольного комітету України не поширюються на Верховну Раду України – єдиний орган законодавчої влади, а також на структури, які створює Верховна Рада України, зокрема, Рахункова палата, Уповноважений з прав людини, інші. Комітет не втручається в діяльність судових органів, органів прокуратури, Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Ради Національної безпеки та оборони, Національного банку України та інших органів, які не підпадають під визначення статті 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

Органи влади мають монопольну можливість дискримінувати суб’єкти підприємницької діяльності, оскільки виконання прийнятих ними розпоряджень, інших рішень є обов'язкове, а невиконання переслідується законами. Тобто існує реальна юридична залежність підприємницьких структур від органів влади й, як свідчить практика роботи Антимонопольного комітету України, ці органи часто таки зловживають своєю владою.

2. Антиконкурентні дії органів влади: структура
та види порушень

В міру розвитку ринкових відносин роль держави повинна поступово зменшуватися, адміністративні методи управління замінятися еквівалентними важелями суто ринкового характеру. Особливо це повинно відбуватися в управлінських процесах нижчого рівня. Якщо глобальні макроекономічні пропорції вимагають пильної уваги високих посадових осіб держави, то процеси розвитку виробництва на місцях повинні все більше залежати від дії ринкових сил.

Багаторічний досвід діяльності Антимонопольного комітету України щодо припинення порушень у вигляді антиконкурентних дій органів влади та управління надав можливість концентрації його зусиль саме на визначені порушень конкурентного характеру і в Закон України “Про захист економічної конкуренції” були внесені дещо уточненні формулювання цього виду порушень.

За новим Законом, не всі рішення, які дискримінують підприємців, а лише та їх частина, яка впливає на конкуренцію. Тобто характерною методичною особливістю розгляду справ про порушення у вигляді антиконкурентних дій органів виконавчої влад, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління й контролю, а також дискримінації цими органами суб'єктів господарювання є те, що тепер для звинувачення необхідно не просто довести, що дії, які мали місце, відповідають ознакам заборонених дій, перерахованих у законі, а оцінити їхній негативний вплив на конкуренцію. Зокрема знайти підтвердження того факту, що ці дії призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Зрозуміло, що це визначення складніше, ніж було раніше. Відповідно до більшості абзаців статті 6 Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”, який втратив чинність, але діяв до 02 березня 2002 року, дискримінацією суб'єктів господарювання вважалися вже сама наявність перерахованих тут незаконних дій незалежно від їхніх дійсних чи можливих наслідків для конкуренції.

Виявлення та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних дій, вчинених органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, а також у вигляді дискримінації цими органами суб’єктів господарювання, за сучасних умов є одним з основних механізмів захисту економічної конкуренції. Це забезпечує усунення неправомірного втручання державних органів у діяльність суб’єктів господарювання, створює сприятливі передумови не тільки для функціонування та розвитку механізмів добросовісної економічної конкуренції, але й підприємництва в цілому.

Починаючи з 2002 року діяльність антимонопольних органів здійснювалася на новій законодавчій основі. Закон України “Про захист економічної конкуренції” встановив, як і у випадках інших порушень законодавства, принцип загальної заборони антиконкурентних дій органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю. Ним істотно розширено коло дій державних органів, які визнаються антиконкурентними. Цим Законом, на відміну від Закону України “Про обмеження монополізму...”, заборонені делегування повноважень органів влади та органів місцевого самоврядування, а також схилення до порушень законодавства про захист економічної конкуренції та їх легітимації.

Відповідно до Закону України “Про захист економічної конкуренції” (ст.15), антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є - прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Законодавством передбачені дії, цих органів, які визнаються як анти конкурентні. Зокрема, це можуть бути наступні дії:

Крім визначених порушень Закон також забороняє органам влади та органам місцевого самоврядування делегувати окремі владні повноваження об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції (ст. 16).

Необхідно звернути увагу і на таку новелу в Законі - як встановлення такого порушення: заборона схилення до порушень законодавства про захист економічної конкуренції та їх легітимації. Зокрема, у статті 17 Закону таке порушення визначено наступним чином: забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.

Пункт 17 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” визначає як окремий вид порушення:

- надання рекомендацій суб’єктами господарювання, об’єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень.

Об’єктом цих дій можуть будь-які суб’єкти господарювання, їх групи чи органи влади, які, як правило, самі по собі не вчиняють порушень, та ущемляються чи обмежуються в правах. На відміну від порушень, передбачених пунктом 17 статті 50, дії, визначені в статті 17 Закону, спрямовані на вчинення порушення іншими особами. Як правило, вимоги статті 17 Закону повинні застосуватися під час розслідування справи про порушення суб’єктами господарювання чи органами влади в наслідок схилення них до цих порушень іншими, у тому числі вищестоящими органами державної влади.

Як особливий вид порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування пунктом 18 статті 50 Закону визначено порушення у вигляді обмеження в господарській діяльності суб’єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України із заявою про порушення зазначеного законодавства.

Дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, які спрямовані на порушення принципів вільного обігу товарів та свободи підприємницької діяльності, закріплених в статтях 41, 42 Конституції України, є забороненими законом і вважаються порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції (ст. 50 Закон України “Про захист економічної конкуренції”) і тягнуть за собою відповідальність згідно із Законом.

3. Встановлення та припинення порушень у вигляді
антиконкурентних дій органів влади.

Аналіз припинених порушень у вигляді антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління свідчить про значну їх питому вагу: щорічно із загальної кількості порушень законодавства про захист економічної конкуренції понад двадцять відсотків складають такі порушення.

Питома вага справ про антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю в структурі порушень законодавства про захист економічної конкуренції

Підтримка державою окремих підприємств, галузей і регіонів – обов'язковий елемент прогресивних структурних зрушень в економіці. Але надання такої підтримки може істотно вплинути на стан конкуренції, сприяти штучному підтриманню неконкурентоспроможних і нежиттєздатних виробництв. Безконтрольне й законодавче не врегульоване виділення фінансових коштів на надання пільг і переваг окремим суб'єктам господарювання з боку органів виконавчої влади створює сприятливу основу для корупції й економічних злочинів.

Зазначені порушення здійснюються у вигляді надання окремим суб'єктам господарювання пільгових кредитів, покриття боргів і збитків за рахунок державних коштів, встановлення пільгових цін і тарифів при придбанні товарів державних підприємств, надання на пільгових умовах нерухомості, земельних ділянок та іншого державного майна, укладання угод на постачання продукції для державних потреб або надання виключних прав за відсутності конкурсних умов, встановлення індивідуальних податкових пільг, зниження ставок орендної плати, комунальних платежів, зборів на користь окремих підприємців. Поширення наведеного порушення в нашій країні суттєво турбує іноземних інвесторів, які вкладаючи кошти в економіку України, очікуючи створення рівних умов у конкуренції для всіх підприємців. Саме тому вимога щодо прозорості надання державної допомоги окремим суб'єктам господарювання була введена в Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та країнами Європейського Співтовариства.

Пільги та переваги можуть надаватися за умови дотримання встановлених державою або окремими органами влади правил гри. Зокрема, необхідні правові й нормативно-методичні документи, які передбачають конкурсний порядок розподілу державних коштів та інших ресурсів. Важлива умова – дотримання принципу гласності та рівного доступу всіх підприємців, які відповідають встановленим вимогам. Якщо зазначені вимоги не дотримуються факти, надання пільг і переваг, які призводять до монополізації ринків, досліджуються на предмет порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Типовими прикладами цього виду порушень було надання переваг страховій компанії “Оранта” та “Українській пожежно-страховій компанії” при страхуванні будівель і майна громадян, об'єктів підвищеної небезпеки, різних видів обов'язкового страхування на транспорті. На ринку транспортних послуг досить поширені були порушення, пов'язані з наданням пільгових умов при проведенні конкурсів на перевезення пасажирів автотранспортом.

Поширеними порушеннями залишаються вчинення дії органів влади, внаслідок яких окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами; встановлення заборони або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійсненню підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності. Це, наприклад, безпідставні відмови в реєстрації суб’єктів господарювання, у видачі ліцензій на той чи той вид діяльності, встановлення прямих заборон на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів. При цьому надання дозволів часто пов'язується з формою власності або за місцем знаходження суб'єктів господарювання. Нерідко такі заборони пов'язуються з примушеннями, наприклад, реалізовувати частину продукції лише в межах даного регіону, відраховувати певну частину коштів у різні місцеві фонди. У разі відмов виконати такі вимоги підприємцю відмовляють у наданні дозволу.

Значна кількість порушень припинялась органами Комітету на ринках агропромислового комплексу, зокрема, на ринку закупівлі молока в населення. Так, наприклад, за останні роки вона складала 39 - 40 відсотків загальної кількості зазначеної категорії порушень.

На ринках автотранспорту, зокрема, ринках пасажирських перевезень автомобільним транспортом, антиконкурентні дії органів влади та місцевого самоврядування припинені у Вінницькій, Донецькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Луганській, Харківській областях.

За рекомендаціями Антимонопольного комітету України припинено дії, що мали ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції на загальнодержавному ринку сухих будівельних сумішей.

Внаслідок виконання рекомендацій Івано-Франківського відділення Комітету Івано-Франківська дирекція державного підприємства “Укрпошта” на 20 – 25 відсотків зменшила тарифи на послуги передплати та доставки друкованих періодичних видань для передплатних видань, у яких не висока собівартість виготовлення.

Економічний ефект припинення порушень зазначеної категорії, як правило, є непрямим і полягає у створенні належних умов для розвитку добросовісної конкуренції на товарних ринках, забезпеченні нормального функціонування та розвитку підприємництва.

Разом із тим, у непоодиноких випадках припинення цих порушень призводить до безпосереднього зменшення необґрунтованих витрат широкого кола підприємців та громадян.

Діючим законодавством передбачені заходи впливу щодо органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.

У випадках, коли органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління і контролю приймають рішення, яке:

- суперечить нормам конкурентного законодавства;

- обмежує чи усуває конкуренцію на ринку;

- негативно впливає на конкурентну ситуацію на ринку

- органи Антимонопольного комітету України приймають рішення скасувати або змінити прийняті ними рішення чи розірвати угоди, які негативно впливають на розвиток конкуренції (абзац 4 пункт 1 статті 48 Закону).

Органи Антимонопольного комітету України мають право надавати рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання, об'єднанням стосовно:

- припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

- вжиття заходів для усунення наслідків цих порушень.

Доведення вчинення порушення у вигляді антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є підставою для:

- застосування заходів адміністративної відповідальності передбачених статтею 1663 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Таким заходом відповідальності є штраф у розмірі до п'ятнадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що накладається на відповідних посадових осіб, які вчинили таке порушення (за складеними Антимонопольними органами відповідними протоколами).

Загалом практика припинення зазначених антиконкурентних дій йде переважно не шляхом покарань посадових осіб цих органів, а шляхом надання органами Комітету відповідних рекомендацій щодо запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Щорічно в режимі надання рекомендацій припиняється понад 80 відсотків таких порушень.

З метою запобігання та недопущення вчинення органами влади та місцевого самоврядування антиконкурентних дій запроваджено механізм погодження з органами Антимонопольного комітету України рішень, які можуть призвести до обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках. Контроль за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції при прийнятті рішень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю здійснюють органи Антимонопольного комітету України шляхом обов’язкового погодження із цими органами проектів нормативно-правих актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема, щодо:

- створення суб’єктів господарювання;

- встановлення і зміни правил поведінки суб’єктів господарювання на ринку;

- одержання дозволів Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом (ст. 20 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”).

У державі існує система заходів профілактичного характеру, спрямованих на запобігання виникнення порушень у вигляді антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, яка передбачає:

- систематичне інформування та обговорення на засіданнях Кабінету Міністрів, засіданнях Ради регіонів при Президентові України проблем антимонопольної політики;

- організацію та проведення територіальними відділеннями Антимонопольного комітету України спільних заходів із регіональними (місцевими) органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування (територіальними громадами, сільськими, міськими Радами);

- удосконалення та розвиток системи погодження рішень органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, що впливають на стан конкуренції із органами Антимонопольного комітету України;

- удосконалення механізму здійснення органами виконавчої влади функцій з управління державним майном, у тому числі державними підприємствами та державними корпоративними правами, зокрема, шляхом відокремлення повноважень з реалізації державної політики у відповідній сфері від повноважень з управління державним майном;

- усунення дублювання функцій між органами державної влади, оптимізація функцій органів державної влади, зменшення кількості державних органів, що ліцензують, регламентують, контролюють діяльність суб’єктів господарювання;

- активізацію з боку Антимонопольних органів консультаційної, інформаційної та роз’яснювальної роботи серед працівників органів влади, органів місцевого самоврядування, залучення їх до участі в підготовці спільних нормативних документів, семінарах, конференціях, обміну інформацією з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

- активізацію цілеспрямованої роботи суб'єктів господарювання щодо протидії незаконному втручанню державних органів у господарську діяльність, створення додаткових адміністративних бар'єрів, підвищення економічної культури і свідомості тієї частини населення країни, яка виходить із господарськими ініціативами, є здатною створювати нові підприємства.

Питання для самоперевірки (самоконтролю)

1. Розкрийте основні теоретичні складові поняття державна влада.

2. Що є основними причинами та яких наслідків набувають адміністративні бар’єри в трансформаційній економіці?

3. Яку роль відіграють органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративного управління та контролю в розробці завдань та реалізації конкурентної політики на місцях?

4. Яким вимогам мають відповідати рішення, які приймають органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи адміністративно-господарського контролю стосовно підприємництва?

5. Види антиконкурентних дій органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського контролю, їх характеристика.

6. Яких форм набувають антиконкурентні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського контролю?

7. Що є причинами антиконкурентних дій органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського контролю в Україні?

8. До яких заходів вдається Антимонопольний комітет України з метою запобігання та усунення антиконкурентних дій органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського контролю?

9. Яка відповідальність передбачена законодавством за вчинення органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами органами адміністративно-господарського контролю антиконкурентних дій?

Тести

1. За результатами розгляду справ щодо антиконкурентних дій органів влади може бути прийнято наступні рішення:

а) всі відповіді вірні;

б) зобов’язано скасувати або змінити прийняття рішення;

в) складено протокол про адміністративне порушення;

г) надані рекомендації щодо усунення порушення.

2. Які дії не є антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського контролю:

а) всі відповіді вірні;

б) застосування різних умов до рівнозначних угод;

в) перешкоджання створенню нових підприємств;

г) примушування до здійснення концентрації.

3. За вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю передбачено:

а) вірної відповіді немає;

б) накладання штрафу;

в) кримінальна відповідальність;

г) відшкодування збитків.

4. Дії щодо надання окремим підприємцям пільг, що може призвести до спотворення конкуренції є:

а) антиконкурентні дії органів влади;

б) узгоджені дії суб’єктів господарювання;

в) зловживання монопольним становищем;

г) всі відповіді вірні.

5. Органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю необхідно погоджувати проект рішення, які можуть призвести до обмеження чи спотворення конкуренції з:

а) Антимонопольним комітетом України;

б) Кабінетом Міністрів України;

в) Верховною Радою України;

г) Міністерством економіки України.

Поиск по сайту: