Основні терміни та поняття

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Обмежувальна ділова практика. Монопольне (домінуюче) становище. Кількісний вимір монопольного (домінуючого) становища. Етапи визначення монопольного становища. Зловживання монопольним становищем. Дії суб’єктів господарювання, які визнаються як зловживання монопольним становищем. Наслідки зловживання монопольним становищем. Відповідальність за зловживання монопольним становищем. Види відповідальності (санкції).

1. Сутність, поняття та визначення
монопольного (домінуючого) становища.

У сучасних умовах інтенсивного розвитку економіки значного поширення набувають різноманітні правопорушення на ринку товарів та послуг, які можуть спостерігатися в різних проявах. Одним з них є зловживання монопольним становищем. Суб'єкти господарювання можуть досягти домінуюче становища за рахунок високої якості товару або його специфічності та ін. Інколи займаючи таке вигідне положення на ринку суб'єкти господарювання починають неправомірно його використовувати.

Зловживати монопольним становищем може лише суб’єкт, що займає монопольне становище на ринку. Тому аналізові поняття „зловживання” передує дослідження категорій „монополія” і „монопольне становище”.

Слово “ монополія” походить від грецьких слів “monos” – один, єдиний і “poleo” – продаю. Тому, на думку західних учених, монополія означає наявність одного продавця визначеного товару чи послуги, або ж ситуацію, коли одна фірма забезпечує випуск визначеного товару. Монополією може володіти не лише продавець, а і єдиний покупець.

Монополія як явище має багату історію. У середні віки вони були широко поширені. Середньовікові цехові обмеження і привілеї носили монопольний характер. Адам Сміт так описує мету цих обмежень: “Всі цехи і більша частина цехових правил були засновані саме для того, щоб шляхом обмеження вільної конкуренції, яка безумовно призводить до падіння цін, а отже, і заробітної плати і прибутку, запобігти такому падінню”.

Існують різні підходи визначення монополій:

- структурний;

- поведінковий;

- функціональний;

- правовий.

Прихильники структурного підходу вважають монополією виключне положення, у якому знаходиться господарюючий суб’єкт на конкретному ринку. Виключність положення в тому, що такий суб’єкт зосереджує у своїх руках значну частину виробництва і збуту визначеного товару. Це панівне положення дозволяє здійснювати йому диктат над споживачем і іншими учасниками ринкових відносин аж до встановлення монопольної ціни й отримання за рахунок цього монопольного прибутку.

Прихильники поведінкового підходу вважають монополією особливу поведінку панівного на ринку суб’єкта з метою використання свого положення у своїх інтересах. Перш за все це проявляється в призначенні продавцем монополістом цін, виходячи з власних витрат виробництва, наміченого прибутку і попиту.

Функціональний підхід у дослідженні “монополії” підкреслює негативні наслідки монополізації тієї чи іншої сфери господарювання. Монополія сприяє несправедливому перерозподілу доходу від споживачів до монополістичної фірми за рахунок встановлення монопольно високих цін. Крім того, монополісти, вільні від натиску зі сторони конкурентів і не мають стимулів понижувати витрати. Вони не зацікавлені в технологічному прогресі, нововведеннях і схильні до неефективного використання своїх ресурсів [82].

У відповідності з правовим підходом “монополію” прийнято визначати як виключне право на визначення дії або на що-небудь. Воно може надаватися державою одному або декільком суб’єктам на здійснення заздалегідь обумовленої діяльності.

Монополія може виникати на ринку в силу різних обставин, виходячи з яких зазвичай виділяють три основні типи монополії:

1. Закрита (законна) монополія,захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень (наприклад, державна монополія, монополія, заснована на патентах);

2. Природна монополія - сфера економіки, ефективно функціонує лише тоді, коли весь ринок охоплюється одним господарюючим суб’єктом (наприклад, залізничні термінал);

3. Відкрита (тимчасова) монополія, при якій один господарюючий суб’єкт тимчасово стає єдиним постачальником продукту, його конкуренти можуть з’явитися на ринку пізніше (наприклад, підприємство, яке вперше запропонувало споживачу досконало нову продукцію).

Монополія – виникає, рано чи пізно, з конкуренції: тобто, певний суб’єкт господарювання внаслідок якихось переваг перемагає конкурентів і стає монополістом.

Монопольне (домінуюче) становище – це виключне становище суб`єкта господарювання, така ринкова влада, яка дає йому можливість диктувати свої умови і отримувати додатковий прибуток або інші переваги, пов`язані не з підвищенням ефективності діяльності, а саме з цим положенням.

Законом України “Про захист економічної конкуренції” (ст.12) визнано, що суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

Існують і кількісні виміри визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на певному ринку товарів (робіт, послуг).

Ситуація А.

Ситуація В.

Монопольне (домінуюче) становище може розглядатися за географічним виміром та галузевими ознаками.

Монополія існує коли компанія або група компаній, постачає фіксовану законом частку всіх товарів або послуг певного типу (виду).

Серед проблемних питань, пов'язаних із визначенням монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку становить досягнення ними певної мети.

Метою визначення монопольного (домінуючого) становища є:

- отримання необхідної інформації для прийняття рішень з питань розвитку і захисту економічної конкуренції (демонополізації економіки, контролю за узгодженими діями, концентрацією, антимонопольного регулювання);

- контроль за дотриманням конкурентного законодавства;

- захист інтересів суб'єктів господарювання або груп суб'єктів господарювання та споживачів від порушень.

Як засвідчує досвід та практика регулювання в сфері монополізованих ринків домінуючий суб'єкт господарювання (фірма) має контролювати не менше 40% всього ринку певного товару (робіт, послуг). Там де такі домінуючі суб'єкти можуть самі призначати ціни на свою продукцію, виникає економічна ситуація пов'язана із конкуренцією.

Існує ще й обмежувальна ділова практика, яка суттєво впливає на стан конкуренції на ринку. Обмежувальна ділова практика – це є заходи, до яких вдаються суб'єкти господарювання для обмеження конкуренції, встановлення перешкод для вступу нових конкурентів (підприємців) з метою досягнення домінуючого становища.

Слід зазначити:

- Монополізація ринку – спроба з боку домінуючого суб'єкта господарювання, фірми, компанії утримати контроль над ринком шляхом застосування антиконкурентних методів: встановлення грабіжницьких цін, обмеження доступу до засобів виробництва, припинення, обмеження конкуренції.

- Межі монопольного становища у світовій практиці встановлюються емпіричним шляхом. При цьому мають бути враховані: річний оборот підприємств, сумарний оборот всіх фірм, що працюють на ринку, що досліджується.

- Визначення монопольного (домінуючого) становища здійснюється відповідно до Закону України “Про захист економічної конкуренції” та Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку (затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.02 №49-р) за такими етапами:

1. Встановлення об’єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища.

2. Складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи.

3. Складання переліку основних продавців, покупців товарів.

4. Визначення товарних меж ринку.

5. Визначення територіальних (географічних) меж ринку.

6. Встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб’єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку.

7. Визначення обсягів товару, який обертається на ринку.

8. Розрахунок часток суб’єктів господарювання на ринку.

9. Складання переліку продавців, покупців товару - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати, придбавати той самий або/та аналогічний товар на ринку.

10. Визначення бар’єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб’єктів господарювання, які продають, придбавають або можуть продавати, придбавати той самий або/та аналогічний товар на ринку.

Формули, за якими визначається монопольне становище суб’єкта (суб’єктів) господарювання розглянуті в темі №___. Це, зокрема, такі показники, як:

Суб`єкт господарювання може самостійно визначати наявність чи відсутність у нього домінуючого положення. Це необхідно йому для того, щоб оцінити власний вплив на конкуренцію, передбачити наслідки та зменшити ризик майбутніх своїх дій на ринку, утриматися від дій, кваліфікованих чинним законодавством як його порушення, або визначитися з необхідністю звернення до Антимонопольного комітету України за дозволом. (Зокрема, визначення монопольного (домінуючого) становища необхідно підприємству при подачі до Комітету заяви на надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію).

З метою встановлення постійного державного контролю за діяльністю суб'єктів господарювання – монополістів, проведення моніторингу загальнодержавних та регіональних ринків Антимонопольний комітет здійснює ведення Переліку суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на товарних ринках. Цей Перелік має суто відомчим характер.

Інформація із зарубіжного досвіду щодо використання кількісних показників визначення монопольного стану:

1. Росія - > 65%;

2. Польща - > 40%;

3. Литва – 40%;

4. Чехія – 30%;

5. Великобританія - > 25%;

6. Білорусь – доля на ринку товару підприємства не перевищує, встановленої уповноваженим органом державного управління;

7. Японія – 1 виробник - > 1/2 загального обороту товару або послуг, 2 виробника – разом >3/4 загального обороту товару або послуг.

Відповідно до законодавства України само по собі володіння суб'єктом господарювання монопольним становищем не є протиправним. Таким є лише зловживання домінуванням на ринку. Досягнувши монопольного (домінуючого) становища на певному галузевому чи товарному ринку суб’єкт господарювання, завдяки своїй ринковій владі, отримує реальні можливості спростити своє існування, адже, виявляється, що можна скоротити певні витрати, а попит, при цьому, залишиться сталим. І навіть, якщо раніше суб’єкт вів чесні правила конкурентної боротьби, то з отриманням домінуючого становища ситуація, як правило, змінюється. Тут і можуть мати місце порушення конкурентного законодавства, зокрема такі як: цінова дискримінація, завищення цін, погіршення якості товарів та послуг. Причому всі ці порушення можна поєднати в категорію "зловживання монопольним становищем".

Таблиця 1.

Відмінність радянської монополії від класичної монополії
в промислово розвинутих країнах.

2. Види зловживань монопольним становищем
на ринку товарів та механізми їх припинення.

Одним із негативних явищ, яке притаманне монопольному утворенню є зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Підприємства-монополісти намагаються скористатися своєю такою монопольною владою на ринку. Такі їх дії є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Починаючи із перших часів застосування антимонопольного законодавства, зокрема, Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” значне місце в здійсненні контролю за дотриманням конкурентного законодавства приділялось виявленню та припиненню порушень з боку суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринках.

Серед найбільш типових зловживань, розглядом яких Антимонопольний комітет України займався ще в 1994 році, були дії монополістів, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим підприємцям.

Характерним прикладом є перша справа в історії діяльності антимонопольних органів України, яка була порушена за заявою тресту “Рівнегазбуд” проти неправомірних дій концерну “Укргаз”. Концерн “Укргаз”, займаючи в 1994 році природне монопольне становище на ринку послуг по експлуатації побутових газових мереж, видав розпорядження, згідно з яким газові мережі мали прийматися до експлуатації за умови, якщо вони обладнанні газовими лічильниками виробництва виключно семи вказаних концерном фірм при реальній можливості закупівлі лічильників у більшої кількості фірм. Аргументом було посилання на відсутність спеціалістів високої кваліфікації, які б добре володіли знаннями та досвідом експлуатації різнотипних лічильників.

На цій підставі концерн “Укргаз” неправомірно намагався накласти заборону на використання продукції італійської фірми “Самгаз”. Ці дії призвели до того, що трест “Рівнегазбуд” мало не втратив уже підписаний контракт з італійцями, що загрожувало великими збитками у вигляді штрафних санкцій, які б йому довелося сплатити валютою в разі розірвання контракту. Крім того, концерн “Укргаз” здійснював також спроби регламентувати ринок за територіальним принципом. Розпорядженням концерну ще в лютому 1994 року було передбачено адміністративне закріплення кожного типу газових лічильників за конкретними обласними виробничими об'єднаннями газового господарства. Таке закріплення позбавляло споживачів права вибору лічильників, що пропонувалися іншими виробниками на кращих умовах.

Антимонопольний комітет України кваліфікував дії “Укргазу” як такі, що створюють перешкоди доступу на ринок, і, таким чином, є зловживанням монопольним становищем. Комітет скасував згадані розпорядження концерну і зобов'язав його припинити порушення.

В діючому законодавстві, зокрема, ст.42 Конституції України містить пряму заборону зловживанню монопольним становищем на ринку: “... не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, не правомірне обмеження конкуренції... Види і межі монополії визначаються законом”.

У статті 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” визначено, що, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є - дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживання монопольним становищем слід вважати правопорушення, яке забороняється і тягне за собою відповідальність.

Усі зловживання монопольним становищем на ринку за їх змістом і спрямованістю згідно із Законом про захист можуть бути класифіковані за кількома групами (різновидами):

- зловживання переважно цінового характеру;

- зловживання переважно дискримінаційного характеру, спрямовані на одержання прибутку або інших переваг, пов'язаних із використанням існуючої ринкової влади;

- дії, пов'язані з неправомірним скороченням суб'єктами господарювання пропозиції або попиту;

- дії, що призводять або можуть призвести до істотного обмеження конкурентоспроможності суб'єктів господарювання або створення перешкод їхнього доступу на ринок чи виходу з ринку (див.таб. 2).

Таблиця 2.

Класифікація зловживань монопольним становищем

Розглянемо, більш детально, які види зловживань монопольним становищем відносять до кожної з груп.

Зловживання переважно цінового характеру мають місце у випадку встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. Тут виділяють встановлення монопольно високих цін, та встановлення монопольно низьких цін.

Під монопольною ціною, взагалі, розуміється ціна, яка встановлюється підприємцем, що займає монопольне становище на ринку, і призводить, або може призвести, до обмеження конкуренції і порушення прав суб’єктів господарювання, споживачів.

Монопольно висока ціна – ціна, що встановлюється суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище понад рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції на ринку. Монопольно високою, також, вважається ціна, встановлена суб’єктом у разі підвищення рівня ціни необґрунтованого кон’юктурою ринку, чи необхідними витратами, що призвело або може призвести до отримання додаткових прибутків або компенсації необґрунтованих витрат.

Монопольно висока ціна має місце в разі прихованого підвищення рівня ціни у вигляді незмінності номінального її рівня при зниженні якості товару, зміни його комплектації, погіршенні його обслуговування, що може призвести до отримання додаткових прибутків або компенсації необґрунтованих витрат.

Монопольно низька ціна – ціна, що встановлюється суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, нижче рівня ціни, який-би існував за умов значної конкуренції на цьому ринку. Така ціна має місце, якщо рівень ціни товару нижче витрат і при цьому призводить до одержання збитків необґрунтованих кон’юктурою ринку та обмеження конкуренції у вигляді встановлення перешкод доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, шляхом підриву їх економічного становища.

Зловживання переважно дискримінаційного характеру, спрямовані на одержання прибутку або інших переваг, пов'язаних із використанням існуючої ринкової влади мають місце у випадках застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин. Цей вид зловживання ще має назву – встановлення дискримінаційних цін суб’єктами монополістами.

Дискримінаційна ціна – ціна, яка встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку на один і той-же товар понад рівень або нижче ціни для іншого споживача цього ж ринку, яка призводить до обмеження прав окремих споживачів.

Шляхом застосування дискримінаційної ціни фірма, що займає монопольне (домінуюче), максимізує свій прибуток. Захоплюючи, таким чином, найширше коло споживачів, з різною купівельною спроможністю. Але на практиці, не так просто здійснювати цінову дискримінацію. Для того, щоб цінова дискримінація була ефективною, необхідно виконання таких умов:

- наявність у фірми ринкової влади (можливість фірми впливати на попит, на обсяги виробництва та на ціни).

- на ринку має бути виключена можливість перепродажу товарів (послуг). В інакшому випадку споживачі, які купують товар за мінімальними цінами будуть перепродавати ці товари іншим за вищими цінами, але нижчими за ті, які їм пропонує безпосередньо монополіст. Щоб запобігти таким ситуаціям, монополісти створюють штучні бар’єри між сегментами ринку. Такі бар’єри можуть використовуватись завдяки дії ряду факторів, серед яких такі: високі трансакційні витрати перепродажу; особливий вид товару, наприклад послуги, їх неможливо перепродати, тому у сфері послуг здійснюється більш активна цінова дискримінація і т.д.

- можливість фірми виділити одну групу покупців від іншої, за ознакою їх різної готовності платити за товар, або з різною еластичністю попиту.

Розрізняють три типи цінової дискримінації.

Перший тип – досконала цінова дискримінація. Має місце тоді, коли продавець встановлює для кожного покупця особливу ціну, у точній відповідності з його готовністю платити. Таким чином, до фірми переходить увесь споживчий надлишок. Але, фірми, як правило, не мають точної інформації про готовність платити ту чи іншу ціну у своїх споживачів. Тому, досконала цінова дискримінація застосовується на практиці дуже рідко. Найбільш наближеним до неї є така ситуація на ринку, коли число споживачів невелике і продавець добре проінформований про їх доходи, смаки та вподобання. На практиці переважає недосконала цінова дискримінація, коли різні ціни встановлюються не для окремого покупця, а для окремих груп покупців.

Другий тип – коли ціни є однаковими для всіх покупців, але розрізняються в залежності від умов продажу, що визначаються фірмою-продавцем. Фірма різнить сегменти ринку за такими видами бар’єрів: обсяг споживання (коли кожна наступна одиниця товару є більш дешевою за попередню), категорія товару або умови придбання (наприклад авіаквитки поділяють на перший, другий клас, таким чином виникає штучний бар’єр, „ефект престижу”, який не дозволяє солідному покупцеві летіти другим класом за дешевшою ціною.), час (наприклад товари - новинки на початку їх продажу коштують досить дорого, а через певний проміжок часу їх можна придбати за більш низькою ціною або з метою залучити до нових супер-маркетів споживачів знижують ціни на товар). Таким чином, цінова дискримінація другого типу залишає споживачеві свободу вибору ціни та умов продажу.

Третій тип – залежно від групи споживачів. Тобто для різних груп споживачів встановлені різні ціни, але на відміну від другого типу дискримінації, окремі сегменти ринку ізольовані один від одного, об’єктивними, не залежними від продавця бар’єрами. Наприклад, різна вартість залізничних квитків для дітей, дорослих, студентів, пенсіонерів.

Тобто, споживач при всьому своєму бажанні не може потрапити до більш дешевої категорії.

Отже, бачимо, що не всяке встановлення дискримінаційних цін є порушенням. Деякі дискримінаційні ціни навіть встановлені в законодавстві (встановлення пільг для різних груп населення).

Обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору.

Проте діюче законодавство не визначає чіткого поняття нав’язування умов договору, що призводить до невизначеності при розгляді відповідних справ про зловживання монопольним становищем.

Іншим видом зловживань монопольним становищем є дії, пов'язані з неправомірним скороченням суб'єктами господарювання пропозиції або попиту. До них відносять:

а) Обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

б) Часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання.

Існують дії, що призводять або можуть призвести до істотного обмеження конкурентоспроможності суб'єктів господарювання або створення перешкод їхнього доступу на ринок (виходу з ринку), зокрема:

- Суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

- Створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Таким чином, до дій суб’єктів господарювання, які визнаються як зловживання монопольним становищем слід віднести:

Важливим для виявлення та попередження зловживання монопольним становищем є наслідки таких неправомірних дій. До них відносяться:

1. порушення прав споживачів;

2. обмеження конкуренції;

3. обмеження свободи вибору учасників ринкових операцій;

4. створення або підтримка на ринку дефіциту товарів, послуг;

5. порушення конкурентного середовища.

Практика застосування конкурентного законодавства за останні 5 років свідчить, що найбільш поширені в Україні порушення у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем:

Кількість та частка припинених порушень у вигляді
зловживання монопольним становищем у загальній
кількості справ, розглянутих Антимонопольним
комітетом України у 1999-2003 роках

Із зарубіжного досвіду:

Світова практика засвідчує врахування особливостей кожної країни при встановленні зловживань монопольним (домінуючим)становищем.

Проте узначній кількості ринково розвинутих країнах зловживаннями монопольним становищем вважаються наступні дії:

- встановлення надлишково високих чи хижацьких цін

- маніпуляція цінами

- відмова від ведення справи з конкретними партнерами

- продаж з примусовим асортиментом

- ізоляція конкурента від засобів обслуговування

3. Відповідальність за зловживання монопольним
становищем

За порушення конкурентного законодавства у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем, ст.ст.52-55 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, передбачена відповідальність.

Зловживання простим домінуванням або монопольним становищем є категорією, яка відноситься до поведінки та обставин пов’язаних з індивідуальними фірмами (підприємствами). Тобто, згідно із законодавством України зловживання монопольним (домінуючим) становищем, здійснюється суб'єктом господарювання одноособово. Зловживання монопольним становищем є видом порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що полягає у здійсненні одним суб'єктом господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, таких дій, які неможливо здійснити за умов ефективної конкуренції на відповідному ринку товарів (робіт), послуг.

Кінцевою метою будь-якого зловживання є отримання додаткового прибутку або інших переваг, які пов'язані не з підвищенням ефективності суб'єкта господарювання, а з використанням ним свого монопольного становища. Нерідко монопольне утворення, що вже скористалося таким становищем, намагається утримати його, або ж додатково посилити шляхом обмеження доступу на ринок конкурентів, усунення їх з ринку чи обмеження конкуренції в інший спосіб.

Таблиця 3.

Основні способами здійснення державних заходів у сфері
запобігання, виявлення та припинення зловживань
монопольним становищем

Підставою для розгляду справ про зловживання монопольним (домінуючим) становищем у порядку, встановленому законодавством про захист економічної конкуренції, може бути:

1. заява суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування;

2. результати перевірок, здійснених органами Антимонопольного комітету України за власною ініціативою.

За результатами дослідження та розслідування справ, на підставі конкретних доказів та правових висновків доводиться факт наявності зловживання монопольним становищем, який встановлюється:

Підставою для юридичної відповідальності за зловживання монопольним становищем на ринку є склад цього правопорушення, що включає такі елементи: об'єкт правопорушення, об'єктивну сторону правопорушення, суб'єкт правопорушення і суб'єктивну сторону правопорушення.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку як порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазіхає на такий об'єкт, як свобода здійснення підприємницької діяльності за умов конкуренції на ринку.

Об'єктивна сторона правопорушення - це зовнішній прояв протиправного діяння. Вона складається з трьох елементів: протиправне діяння, його суспільно шкідливі наслідки і причинний зв'язок між діянням і наслідками, що настали.

Зловживання монопольним становищем на ринку як протиправне діяння завдає шкоди конкурентним відносинам в економіці. Воно не завжди призводить до заподіяння шкідливих наслідків у вигляді збитків (майнової шкоди). Воно протиправне саме по собі і може бути пов'язане лише зі створенням можливості (небезпеки) заподіяння тієї або іншої майнової шкоди.

Це правопорушення може бути вчинено тільки спеціальним суб'єктом - суб'єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку. Суб'єктивна сторона цього правопорушення – наявність спеціального умислу, отримання додаткових переваг.

Для кваліфікації тих або інших дій як зловживання суб'єктом господарювання монопольним становищем необхідні дві умови: по-перше, установлення володіння ним монопольним становищем і, відповідно, монопольною владою на ринку; по-друге, використання з метою придбання або захисту цієї влади незаконних дій, що спричинюють або можуть спричинити негативні наслідки для конкуренції, прав інших суб'єктів господарювання або споживачів. При цьому слід відрізняти ці незаконні дії, спрямовані на встановлення, зміцнення, розширення або зберігання, консолідацію монопольної влади, від не заборонених законодавством і, більше того, дій у конкуренції, що заохочуються державою.

Охоронно-правові засоби, у тому числі застосування засобів юридичної відповідальності до суб'єктів господарювання, що порушують законодавство про захист економічної конкуренції, зокрема, зловживають монопольним становищем, можна також розглядати як коригування поведінки, що вийшла за рамки дозволеної законодавством. При цьому монопольна структура може продовжувати свою законну діяльність, якщо не була застосована така санкція, як примусовий поділ. Застосовувані засоби юридичної відповідальності до суб'єктів, що займають монопольне становище на ринку, можуть вважатися засобами, здійснюваними в рамках охоронного державного впливу на їх діяльність. Ці охоронно-правові засоби впливу відрізняються примусовим характером і мають характер санкцій, що тягнуть несприятливі правові наслідки для правопорушників.

Види відповідальності встановленні законом за зловживання монопольним (домінуючим) становищем:

Штрафи.

Законодавством визначено, що штрафи накладаються не у фіксованих розмірах, а в розмірі відсотку доходу залежно від виду порушення та конкретних обставин, що або пом’якшують або збільшують провину. За зловживання монопольним становищем передбачено найжорсткіші санкції. Штраф за порушення, у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку накладається на винного суб’єкта господарювання у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом. Причому слід звернути увагу на те, що за базу, від якої нараховуються ці проценти, береться виручка не лише від частини діяльності підприємця, у межах якої відбулося порушення, а від усієї виручки суб'єкта господарювання.

Доход (виручка) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається суб'єктом господарювання.

Якщо, суб’єкт господарювання працював менше одного року, розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб’єкта господарювання за весь час до прийняття рішення про накладання штрафу.

У разі відсутності доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При визначенні розміру штрафів органами Антимонопольного комітету України можуть враховуватись як пом’якшуючі, так і обтяжуючі обставини скоєного порушення.

Примусовий поділ.

Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище. Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарювання.

Необхідними етапами в процедурі поділу суб'єкта господарювання є підтвердження факту наявності монопольного становища і факту наявності систематичних порушень конкурентного законодавства. З цією метою при виявленні ознак порушень проводиться ретельне розслідування, з'ясовуються всі обставини справи і, якщо підтверджується монопольне становище та є вагомі підтвердження порушень, приймається рішення про примусовий поділ.

Але існують випадки, в яких примусовий поділ застосувати заборонено, а саме: при наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб’єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу або структурної одиниці); а також, при неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць. Ці винятки із закону характеризуються певною невизначеністю, що може суттєво ускладнювати застосування процедури примусового поділу на практиці.

Адміністративна відповідальність.

Заходами адміністративної відповідальності за зловживання монопольним становищем на ринку є передбачене ст. 166-1 Кодексу про адміністративні правопорушення України накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об’єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до п’ятнадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Протоколи на такі адміністративні првопорушення складаються працівниками антимонопольних органів і надсилаються до суду для вирішення питання по суті.

Відшкодування шкоди.

Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

Відшкодування збитків здійснюється в судовому порядку, але тільки за ініціативою постраждалої особи. Питання застосування або незастосування того чи іншого виду санкцій в різних випадках вирішується по-різному. На прохання постраждалої особи чи інших осіб АМКУ не може не застосовувати санкцій, якщо вони передбачені за той чи інший вид порушень. А відшкодування збитків постраждалому - це справа цілком добровільна. Постраждалий сам вирішує, чи доцільно йому звертатися до суду з цією метою. У ряді випадків порушники конкурентного законодавства відшкодовують потерпілим збитки без розгляду судами відповідних позовів. Зрозуміло, що це відбувається не з їх власної ініціативи, а за активного сприяння фахівців Антимонопольного комітету України. Розуміючи всю безперспективність спростування факту порушення, монополіст не хоче марно втрачати час через судову тяганину і тому погоджується сплатити санкції добровільно. Практика розгляду справ цієї категорії свідчить, що в більшості випадків це має місце за результатами розгляду справ про зловживання монопольним становищем на ринках житлово-комунальних послуг. Проте найчастіше порушник замість того, щоб повертати переплачені споживачем кошти, певний період надає свої послуги безоплатно, тобто сума боргу зараховується споживачу в рахунок його майбутніх платежів.

Антимонопольним комітетом України для припинення порушень конкурентного законодавства у вигляді зловживання монопольним становищем застосовується досить дієва система різноманітних санкцій. Частина одержаних коштів перераховується до державного бюджету, а частина безпосередньо виплачується суб'єктам, які потерпіли від порушень конкурентного законодавства. При цьому практика засвідчує, що відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями конкурентного законодавства, є домінуючою формою фінансових санкцій.

У сфері регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, з метою запобігання та припинення зловживань монопольним (домінуючим) становищем Антимонопольний комітет України є правомочним:

- визначати межі товарного ринку, а також монопольного (домінуючого) становища суб'єкту господарювання на ньому;

- забороняти або надавати дозвіл на створення монопольних утворень суб'єктами господарювання;

- надавати підприємцям обов'язкових для виконання розпоряджень про припинення порушень антимонопольного законодавства – законодавства про захист економічної конкуренції, про примусовий поділ монопольних утворень, припинення неправомірних угод між підприємцями;

- вносити у відповідні органи державної влади і управління обов'язкових для розгляду подань щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємців у разі порушення ними конкурентного законодавства;

- приймати попередні рішень про: заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів; обов'язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є необхідним, виходячи із законних прав та інтересів інших осіб;

- приймати рішення про: примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- припиняти порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- здійснювати державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства у сферах природних монополій;

- надавати суб'єктам господарювання на підставі наданої ними інформації висновків у формі рекомендаційних роз'яснень щодо відповідності їх дій законодавству про захист економічної конкуренції;

- надавати рекомендації суб'єктам економічних відносин стосовно припинення дій, які містять ознаки порушення конкурентного законодавства, усунення причин винекнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

- накладати штрафи.

Питання для самоперевірки (самоконтролю):

1. Що таке зловживання монопольним становищем?

2. Якими законодавчими актами заборонено зловживання монопольним становищем?

3. Чим зловживання монопольним становищем відрізняється від узгоджених дій?

4. На які групи можна підрозділити всі зловживання монопольним становищем?

5. Як ви вважаєте, чому зловживання монопольним становищем заборонено законодавчими актами?

6. Чому суб’єкти природних монополій частіше зловживають своїм становищем?

7. В яких галузях суб’єкти господарювання найчастіше зловживають своїм монопольним становищем?

8. Наведіть приклади регулювання діяльності монопольних утворень в інших країнах.

9. Які санкції передбачені чинним законодавством за порушення у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем?

10. Які пропозиції по вдосконаленню законодавства про захист економічної конкуренції від зловживань монопольним становищем ви могли би запропонувати?

Тести:

1. Зловживанням монопольним становищем на ринку є:

а) всі відповіді вірні.

б) дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції;обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання;

в) ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливі за умов існування значної конкуренції на ринку.

2. Зловживанням монопольним становищем на ринку зокрема визнається:

а) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

б) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

в) використання поставлених ним товарів чи товарів інших постачальників;

г) оптимізація експорту чи імпорту товарів.

3. Ринкова влада – це здатність фірми:

а) підвищувати ціну і підтримувати її на рівні вище конкурентного;

б) знижувати ціну за рахунок підвищення продуктивності праці;

в) постачати на ринок різні ресурси;

г) вдаватися до недобросовісної конкуренції.

4. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем здійснюється:

а) одним суб’єктом господарювання;

б) двома суб’єктом господарювання;

в) групою суб’єктів господарювання;

г) вірна відповідь відсутня.

5. До зловживання переважно цінового характеру відноситься:

а) всі відповіді вірні;

б) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

в) монопольно висока ціна;

г) монопольно низька ціна.

6. Монопольно низька ціна:

а) ціна, що встановлюється суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, нижче рівня ціни, який-би існував за умов значної конкуренції на цьому ринку;

б) ціна, що встановлюється суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище понад рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції на ринку;

в) ціна, яка встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку на один і той-же товар понад рівень або нижче ціни для іншого споживача цього ж ринку;

г) ціни є однаковими для всіх покупців, але розрізняються в залежності від умов продажу, що визначаються фірмою-продавцем.

7. Монопольна висока ціна:

а) ціна, що встановлюється суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище понад рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції на ринку;

б) ціна, що встановлюється суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, нижче рівня ціни, який-би існував за умов значної конкуренції на цьому ринку;

в) ціна, яка встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку на один і той-же товар понад рівень або нижче ціни для іншого споживача цього ж ринку;

г) ціни є однаковими для всіх покупців, але розрізняються в залежності від умов продажу, що визначаються фірмою-продавцем.

8. Дискримінаційна ціна:

а) ціна, яка встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку на один і той-же товар понад рівень або нижче ціни для іншого споживача цього ж ринку;

б) ціни є однаковими для всіх покупців, але розрізняються в залежності від умов продажу, що визначаються фірмою-продавцем;

в) ціна, що встановлюється суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище понад рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції на ринку;

г) ціна, що встановлюється суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, нижче рівня ціни, який-би існував за умов значної конкуренції на цьому ринку.

9. До винного суб’єкта господарювання в Україні застосовують наступні види відповідальності:

а) всі відповіді вірні;

б) відшкодування завданих збитків;

в) примусовий поділ монопольних утворень;

г) адміністративну відповідальність.

10. При визначенні розміру штрафів органами Антимонопольного комітету України можуть враховуватись обтяжуючі обставини, до яких належать:

а) всі відповіді вірні;

б) неодноразове скоєння зловживань монопольним становищем;

в) заподіяння значної шкоди суб’єктам господарювання;

г) заподіяння значної шкоди споживачам.

Творчі завдання:

Ситуаційне завдання 1.

Підприємство “Міськводоканал”, яке неправомірно вимагало від споживачів перенесення засобів обліку споживання води у місця приєднання до міської комунальної мережі, а за невиконання приписів про перенесення лічильника нараховувало споживачам додаткову плату за водопостачання. В деяких випадках абонентів, у яких місце встановлення водомірного вузла не відповідало вимогам Підприємства “Міськводоканал”, примушували до укладання угод на сплату додаткової суми у розмірі 25 відсотків вартості фактично відпущеної кількості води.

Завдання:

1. Визначте, чи є порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку підприємства “Міськводоканал”, якщо є, то яке саме?

2. Яке рішення повинен прийняти Антимонопольний комітет України?

Відповідь:

1) Підприємство “Міськводоканал” вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а саме6 зловживання монопольним становищем на ринку надання послуг водопостачання, шляхом обумовлення укладання угод, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосується предмета договору (п.3 ч.2 ст.13, п.2 ст.50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”).

2) У рішенні повинно бути зазначене зобов'язання про припинення порушення і на відповідача накладена штрафна санкція у розмірі до 10 відсотків доходу виручки суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року в якому накладається штраф (ст.48, абз.2 п.2 ст.52 Закону України “Про захист економічної конкуренції”).

Ситуаційне завдання 2.

ЗАТ “Автопорт-Ч”, в особі філії “Настуня”, діючи на регіональному ринку закупівлі молока для промислової переробки, встановлювало суб’єктам господарювання (юридичним та фізичним особам), які знаходяться в однакових умовах та перебувають у рівнозначних правових стосунках, різні закупівельні ціни, що відрізнялися від 5,0 до 62,5 відсотка.

Завдання:

1. Чи можна кваліфікувати дії ЗАТ “Автопорт-Ч”, в особі філії “Настуня” як зловживання монопольним становищем шляхом застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з продавцями без об’єктивно виправданих на те причин?

2. Якщо ні, то яке має бути рішення Комітету? Які застосовані санкції?

Відповідь:

1) Так в діях філії “Настуня” вбачаються ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п.2 ч.2 ст.13 та п.2 ст.50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

2) Зазначене порушення забороняється і тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу на відповідача у розмірі до 10 відсотків доходу виручки суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року в якому накладається штраф (ст.48, абз.2 п.2 ст.52 Закону України “Про захист економічної конкуренції”).

Ситуаційне завдання 3.

ТОВ “Крам”, що займає монопольне становище на ринку послуг кабельного телебачення в межах його діючих мереж у м.”Н”, запропонувало споживачеві укласти договір, відповідно до якого товариство визначає кількість телевізійних каналів, але не менше 25. Внаслідок цього споживачі змушені були сплачувати вартість цієї послуги в повному обсязі, незважаючи на те, що вони користуються меншою кількістю каналів. Крім того, ТОВ “Крам” залишило за собою право відключати від мережі кабельного телебачення без додаткового попередження, у випадку невнесення абонентської плати до вказаного періоду.

Завдання:

1. Чи є порушення законодавства про захист економічної конкуренції?

2. Визначте, які мають бути дії і рішення Комітету.

Відповідь:

1) В діях ТОВ “Крам” наявні порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем на регіональному ринку послуг кабельного телебачення, шляхом застосування різних цін та різних умов до рівнозначних угод без об’єктивно виправданих та те причин (п.2 ч.2 ст.13, п.2 ст.50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”).

2) адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України повинна запропонувати припинити порушення та укласти індивідуальні договори з кожним споживачем кабельного телебачення з врахуванням послуг якими вони користуються. Крім цього, відповідно до вимог абз.2 п.2 ст.52 Закону України “Про захист економічної конкуренції” на відповідача накладається штраф у розмірі до 10 відсотків доходу виручки суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року в якому накладається штраф.

Поиск по сайту: