ЛІТЕРАТУРА. 1. Всесвітня історія: Навч.посіб

основна:

1. Всесвітня історія: Навч.посіб. / Б.М.Гончар, М.Ю.Козицький, В.М.Мордвін-цев, А.Г.Слюсаренко. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. – 565 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

2. Історія світової культури. Культурні регіони. – К.: Либідь, 1997.

3. Економіка зарубіжних країн. – К.: Либідь, 1998.

4. Комаров М. П. Инфраструктура регионов мира: Учебник. – СПб: Изд-во Михайлова В. А., 2000. – 347 с.

5. Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С. Головатий. – К.: Укр. Правн. Фундація; Вид–во “Право”‚ 1996. – 544 с.

6. Машбиц Я.Г. Комплексное страноведение. – Смоленск: Изд-во СГУ, 1998. – 238 с.

7. Основи етнодержавознавства. Підручник / За ред. Ю.І.Римаренка. – К.: Либідь, 1997. – 656 с.

8. Павлов С.В., Мезенцев К.В., Любіцева О.О. Географія релігій: Навчальний посібник для студентів географічних і філософських факультетів вищих навчальних закладів. – К.: „АртЕк”, 1999. – 504 с.

9. Регионоведение / Под ред. Морозовой Т. Г. – М., 1995.

10. Восток / Запад: Региональные подсистемы и региональные проблемы международных отношений. Учебное пособие / Под редакцией А.Д.Воскресенского. – М.: Московский государственный институт международных отношений (Университет); “Российская политическая энциклопедия” (РОССПЭН), 2002.- 528 с.

додаткова:

1. Бжезінський З. Американська першість та її стратегічні імперативи. – Львів – Івано-Франківськ, 2000.

2. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. – М.: Международные отношения, 1999.

3. Гайдуков Л.Ф. та ін. Всесвітня історія: Посібник / Л.Ф.Гайдуков‚ В.В. Копійка‚ В.Ю.Крушинський. – К.: Либідь‚ 2001. – 256 с.

4. Дергачев В.А. Геополитика. – К.: Вира, 2000.

5. Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее России. – М., 1991.

6. Життя етносу: соціокультурні нариси: Навчальний посібник / Б. Попов, В.І.Ігнатов, М.Степко та ін.- К.: Либідь, 1997. – 240 с.

7. Нариси з історії дипломатії України / О. І. Галенко, Є. Є. Камінський, М. В. Кірсенко та ін.; Під ред. В. А. Смолія. – К.: Видавничий дім "Альтернативи", 2001. – 736 с.

8. Коппель О.А.‚ Пархомчук О.С. Міжнародні системи. Світова політика. – К.: ФДА‚ ЛТД‚ 2001. – 224с.

9. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн / Навч. посібник. – Вид. 3–тє‚ доп. – К.: Атіка‚ 2001. – 624 с.

10. Машбиц Я.Г. Основы страноведения. – М.: Просвещение, 1999. – 268 с.

11. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980 – 2000 роки) / Гайдуков Л.Ф., Кремень В.Г., Губерський Л.В. та ін. – К.: Либідь‚ 2000. – С. 597 – 616.

12. Мунчаев Ш. М., Устинов В. М. История России. Учебник для вузов. 2-е изд., изм. и доп. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 656 с.

13. Нельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій: Навчальний посібник.- Київ: Тандем, 1997. - 368 с.

14. Перепелиця Г.М. Генезис конфліктів на посткомуністичному просторі Європи. – К.: Стилос – ПЦ “Фоліант”, 2003. – 256 с.

15. Пляйс Я. Россия и мир на пороге ХХІ века. – М., 1995.

16. Прибиткова І.М. Основи демографії: Посібник для студентів гуманітарних і суспільних факультетів вищих навчальних закладів. - К.: АртЕк, 1995.- 256 с.

17. Современные международные отношения. Учебник / Под ред. А. В. Торкунова. – М.: “Российская политическая энциклопедия”(РОССПЭН), 2001. – 584 с.

18. Социальный облик Востока. – М.: Издательская фирма “Восточная литература” РАН, 1999. – 406 с.

19. Столяров К. Распад: От Нагорного Карабаха до Беловежской Пущи. – М.: “Олма-Пресс”, 2001. - 319с.

20. Тарас Батенко. Портрети дванадцяти президентів. – Львів, 2000.

21. Трохимчук С. Україна в Європейському геополітичному вимірі: Статті і доповіді. – Львів, 1999. – 108с.

22. Трохимчук С. Україна та світ. Геополітичні нариси. – Львів, 1996. – 104 с.

23. Україна: утвердження незалежної держави (1991 – 2001) / Н. П. Барановська, А. Ф. Верстюк, С. В. Віднянський та ін. Під ред. В. М. Литвина. – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 2001. – 704 с.

24. Цыбуков В. Проблемы правопреемства в Содружестве Независимых Государств. – М., 1994.

25. Цыганков П.А. Международные отношения. – М.: Новая школа, 1996. – 320 с.

26. Чешко С. В. Распад Советского Союза: Этнополитический анализ. – М.; 1996.

Довідкова література:

1. Будз М.Д., Постоловський Р.М., Троян С.С. Короткий довідник з комплексного країнознавства. – К.: НМЦВО, 2000. – 120 с.

2. Дипломатический ежегодник 1997 – 2002. – М.: РОССПЭН, 1997 – 2002.

3. ХХ век: Краткая историческая энциклопедия. Т. 1. – М.: Наука, 2001. – 478 с.

4. ХХ век: Краткая историческая энциклопедия. Люди века. – М.: Наука, 2002. – 510 с.

5. Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996.

6. Малая энциклопедия стран / Сиротенко Н. Г., Менделев В. А. – 2-е изд., перераб. – М.: ООН “Издательство АСТ”; Харьков: ООН "Торсинг", 2002. – 720 с.

7. Міграційні процеси у сучасному світі: світовий, регіональний та етнічний виміри (Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та практика): Енциклопедія / Упоряд. Ю.І. Римаренко. – К.: Довіра, 1998. – 912 с.

8. Народонаселение. Энциклопедический словарь. – М.: БРЭ, 1994.

9. НАТО. Довідник. – Київ: Основи‚ 1997. – 430 С.

10. Никонов В.А. Краткий топонимический словарь. – М.: Мысль, 1966.

11. Родионова И.А. Политическая карта мира. Учеб. - справочн. пособие по географии. – М., 1999. – 112 с.

12. СНГ: цифры, факты, персоналии. – Минск, 1998.

13. Содружество. Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ. – Минск, 1992 – 2001.

14. Страны мира: Справочник. 1999 / Под общ. ред. И.С. Иванова. – М.: Республика, 1999. – 512 с.

15. Страны мира. Информац.- аналитический справочник ЦРУ. – Екатеринбург: У-Фактория, 2001. – 672 с.

16. Троян С.С., Будз М.Д. Термінологічний словник із методики країнознавчих досліджень. – Рівне: РІС КСУ, 2001. – 97 с.

17. Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л.В.Губерський (голова) та ін. – Т.1. – 760с.; Т.2. – 812 с.- К.: Знання України, 2004.

18. УСЕ Універсальний словник-енциклопедія / Гол. ред. ради чл.-кор. НАНУ М.Попович. – К.: “Ірина”, 1999. – VІІ + 1551 с.

19. Шаповал В.М. Державний лад країн світу – К.: Український Центр Правничих Студій, 1992. – 320 с.

20. Юрківський В.М. Країни світу: Довідник. – К.: Либідь, 1999. – 368 с.

ресурси Internet:

1. www.rada.gov.ua - інформаційно–пошукова система законодавчих і нормативних документів України

2. www.un.org - сайт ООН

3. www.unesco.org - сайт ЮНЕСКО

4. www.cia.org - сайт ЦРУ США

5. www.europa.eu.com - сайт Європейського Союзу (ЄС)

6. www.isi.gov.uk - матеріали ЄС і Ради Європи (РЄ)

7. www.mfa.gov.ua - веб-сайт Міністерства закордонних справ України

8. www. cacianalyst. org – сайт Центру аналізу подій в Центральній Азії та Закавказзі Університету імені Джона Хопкінса

9. www. intl-crisis - group. org – сайт Міжнародної групи аналізу конфліктів

10. www. сa-c. org – сайт Центру політичних та соціальний студій Центральної Азії та Закавказзя

11. www.atimes.com / c-asia – сайт Інтернет - видання “Час Азії”, одна з секцій якого присвячена аналізу подій в Центральній Азії

12. www. meria.idc.il / journal – сайт Інтернет – видання Мерія, матеріали якого присвячені країнам Близького Сходу, Центральної Азії та Закавказзя

13. www. washingtonpost.com - Інтернет - видання впливової газети Вашингтон-Пост з секціями, присвяченими країнам СНД

14. www. bostonglobe.com – Інтернет – видання газети Бостон – Глоуб, що має велику міжнародну секцію

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................3

Лекція 1. Співдружність Незалежних держав як міждержавне об’єднання..........5

Лекція 2. Країнознавча характеристика Російської Федерації (РФ)....................32

Лекція 3. Країнознавча характеристика Республіки Білорусь..............................60

Лекція 4. Країнознавча характеристика Республіки Молдова..............................86

Лекція 5. Країнознавча характеристика Азербайджанської Республіки............107

Лекція 6. Країнознавча характеристика Республіки Вірменія............................129

Лекція 7. Країнознавча характеристика Республіки Грузія................................149

Лекція 8. Країнознавча характеристика Республіки Казахстан..........................166

Лекція 9. Країнознавча характеристика Республіки Киргизстан........................191

Лекція 10. Країнознавча характеристика Республіки Узбекистан.....................211

Лекція 11. Країнознавча характеристика Республіки Туркменистан.................242

Лекція 12. Країнознавча характеристика Республіки Таджикистан..................253

ЛІТЕРАТУРА...........................................................................................................267

* Путін Володимир Володимирович (нар. 07.10.1952, Ленінград), російський державний і політичний діяч, президент Російської Федерації з 2000. У 1975 закінчив юридичний факультет Ленінградського державного університету, кандидат економічних наук. У 1975 – 91 – співробітник Першого головного управління Комітету державної безпеки (КДБ) СРСР (зовнішня розвідка), полковник. Досконало володіє німецькою мовою. У 1985 - 90 працював за кордоном, зокрема, у колишній НДР. Здійснював керування по лінії КДБ члена Політбюро ЦК СЄПН Г.Модрова, секретаря Дрезденського окружного комітету СЄПН, пізніше – прем’єр-міністра НДР. У 1990 – 91 – помічник ректора Ленінградського державного університету з міжнародних питань, пізніше – радник першого демократично обраного голови міськради Ленінграда А.Собчака. У серпні 1991 напередодні заколоту Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) звільнився з органів КДБ СРСР за власним бажанням. З червня 1991 – голова Комітету зовнішніх зв’язків мерії Санкт-Петербурга, одночасно від 1994 – перший заступник голови уряду (мера) Санкт-Петербурга. У 1995 очолив петербурзьке відділення об’єднання „Наш дом – Россия”. У 1996 – 97 - заступник керуючого справами Адміністрації президента Російської Федерації. У 1997 – 98 – заступник керівника Адміністрації президента Російської Федерації, начальник Головного контрольного управління президента Російської Федерації, перший заступник керівника Адміністрації президента Росії. У липні 1998 – 99 – директор Федеральної служби безпеки Російської Федерації, одночасно, з березня 1999 - секретар Ради безпеки Російської Федерації. З серпня 1999 до березня 2000 – голова уряду Російської Федерації. Після відставки президента Б.Єльцина від 31.12.1999 – виконуючий обов’язки президента Російської Федерації. Обраний президентом Росії 26.03.2000, обійняв цю посаду 7.05.2000. У березні 2004 р. перобраний на другий президентський термін.

* Лукашенко (Лукашенка) Олександр Григорович (Ригорович) (н. 30.08.1954, с. Копись Оршанського району Вітебської обл.), білоруський державний діяч, президент Білорусі з 1994. Закінчив Могильовський державний університет ім. А.А.Кулешова (1975) та Білоруську сільгоспакадемію (1985). У 1975 - 77 - інструктор політвідділу Західного прикордонного округу (м.Брест), у 1977 секретар комітету комсомолу Могильовського Міськхарчоторгу, у 1977-78 – інструктор Октябрського райвиконкому Могильова, у 1978-80 – секретар районного товариства „Знання”, у 1980-1982 - заступник командира роти з політчастини, у 1982-83 – заступник голови колгоспу „Ударник”, у 1983-85 - заступник директора Шкловського заводу будматеріалів, у 1985-87- секретар парторганізації колгоспу ім.Леніна Шкловського району, у 1987-1994 - директор радгоспу „Городець” Шкловського району. Депутат Верховної Ради Білоруської РСР у 1990 – 94. У 1994 обраний президентом Білорусі. В листопаді 1996 Лукашенко провів референдум щодо поправок Конституції Білорусі 1994 року, які розширили його повноваження і збільшили термін перебування на посаді президента. Продовжив шляхом референдуму 1996 року свій термін перебування на посаді до 2001. У вересні 2001 переобраний на посаді президента.

* Воронін Володимир Миколайович (нар. 25.05.1941, с.Коржова поблизу Кишинева), молдовський політичний та державний діяч, президент Республіки Молдова від 2001. Закінчив Технікум споживчої кооперації у Кишиневі (1961), Кишиневський філіал Всесоюзного заочного інституту харчової промисловості (1971), Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1983), Академію Міністерства внутрішніх справ СРСР (1991). За освітою – інженер харчової промисловості, економіст, юрист. У 1961 – 66 – директор хлібопекарні у селі Кріулені. У 1966 – 71 – директор хлібозаводу у Дубосарах. У 1971 – 83 – працював у райкомах КПРС в Дубосарах та Унгенях, очолював Унгенійський міськвиконком, потім - райвиконком. У 1983 - інспектор, заступник завідуючого організаційним відділом ЦК Компартії Молдови. У 1985 – завідувач відділу Ради міністрів Молдавської РСР, потім, до 1989 – перший секретар Бендерського міськкому КПРС. У 1989 – 90 – міністр внутрішніх справ Молдавської РСР, має звання генерал-майора. У 1980 – 90 – депутат Верховної Ради Молдавської РСР. До вересня 1993 – в резерві МВС Росії. У 1993 – співголова організаційного комітету Партії Комуністів Республіки Молдова (ПКРМ), від 1994 – перший секретар ЦК ПКРМ. У 1997 ініціював збір підписів за проведення загальнонаціонального референдуму щодо купівлі-продажу землі. У 1998 обраний до парламенту Республіки Молдова, став головою комуністичної фракції та членом президії. У лютому 2001 переобраний до парламенту. У березні 2001 обраний парламентом на посаду президента Республіки Молдова, в березні 2005 переобраний на другий президентський термін.

* Алієв Ільхам (Гейдар Огли) (н.24.12.1961, Баку, Азербайджан) - азербайджанський державний й політичний діяч, син Гейдара Алієва. У 1982 закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин, де захистив кандидатську дисертацію та викладав у 1985 – 90. У 1991 – 94 займався комерційною діяльністю у Москві та Стамбулі. З травня 1994 – перший віце-президент Державної нафтової компанії Азербайджану. У 1995 обраний до парламенту Азербайджану. У 1997- 2003 – голова Національного олімпійського комітету Азербайджану. У грудні 1999 став заступником, а у 2001 – першим заступником голови партії „Ені Азербайджан” („Новий Азербайджан”), провідної політичної сили Азербайджанської Республіки. У серпні 2003 призначений прем’єр-міністром, а у жовтні 2003 за підтримки батька обраний президентом Азербайджану. У зовнішній політиці в цілому продовжує курс свого батька.

* Кочарян Роберт (н. 31.08.1954, м.Степанакерт), вірменський державний і політичний діяч, президент республіки Вірменія від 1998 р. З відзнакою закінчив факультет електроніки Єреванського політехнічного інституту (1982). Працював на Степанакертському електротехнічному заводі (1971 - 1980), займав різні посади в комсомольських і партійних органах (1980 - 89) З лютого 1988 брав активну участь у русі за приєднання Нагірного Карабаху до Вірменії. Був членом вірменської сепаратистсько-націоналістичної організації „Крунк”, після її розпуску у 1989 заснував громадсько-політичну організацію „Міацум” („Об’єднання”). У 1989 – 90 був депутатом і членом президії Верховної Ради Вірменської РСР. У 1992 – прем’єр-міністр та голова комітету оборони Нагірно-Карабахської Республіки. У грудні 1994 – парламентом обраний президентом Нагірного Карабаху. У 1996 вдруге обраний президентом на всенародних виборах. У 1997 - прем’єр-міністр Республіки Вірменія. У березні 1998 обраний президентом Республіки Вірменія.

* Монофізитство – теологічна доктрина, що виникла у Vст. в Константинополі та визнавала в Ісусі Христі існування лише божественної натури; засуджене на Халкідонському соборі 451 р.; спричинилося до виникнення деяких східних церков (коптської, ефіопської, вірменської і сирійської).

* Саакашвілі Михаїл (н. 21.12.1967). У 1992 закінчив Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та у 1994 - Колумбійський університет (США). У 1995 захистив докторську дисертацію в Університеті імені Джорджа Вашингтона та отримав диплом Міжнародного інституту прав людини у Страсбурзі (Франція). Володіє сімома мовами, у тому числі англійською, французькою, українською, російською. У 1995 працював в американських правничих фірмах. На виборах 1995 був обраний до парламенту Грузії від Спілки громадян Грузії - партії, очолюваної Е.Шеварднадзе. Очолював парламентський комітет з реформи виборчої та правової системи і створення неполітичних поліційних формувань. У січні 2000 обраний віце-президентом Парламентської Асамблеї Ради Європи, а у жовтні – міністром юстиції в уряді Е.Шеварднадзе. Розпочав реформи грузинської прокуратури та тюремної системи з метою ліквідації в них корупції та політичних впливів. У вересні 2001 подав у відставку, звинувативши уряд Шеварднадзе у корупції, та вийшов зі Спілки громадян Грузії. У жовтні того ж року заснував Об’єднаний народний рух. У червні 2002 обраний головою Тбіліської міської ради. Після виборів у листопаді 2003, проведених з численними порушеннями з боку уряду Шеварднадзе, Саакашвілі закликав до ненасильницького спротиву правлячому режиму. Широкомасштабні демонстрації (так звана „Трояндова революція”) 20 – 23.11.2003 призвели до відставки Шеварднадзе. Обраний президентом Грузії 04.01.2004. У лютому 2004 очолив широке демократичне об’єднання „Національний рух- Демократи”. У зовнішній політиці орієнтується на США та Європейський Союз. Прагне посилення євроатлантичної інтеграції Грузії. Проголосив Україну найважливішим партнером Грузії на терені СНД.

* Назарбаєв Нурсултан Абішевич (н. 6.07.1940, село Чемолган, Каскеленського району Алма-Атинської області), казахський політичний і державний діяч. Походить з родини колгоспного чабана з малочисельного, зубожілого роду шапрашті (Старший жуз). Трудовий шлях розпочав у 1960робітником будуправління треста „Казметалургбуд” в місті Теміртау Карагандинської області. Потім працював на Карагандинському металургійному заводі. У 1967 закінчив втуз при Карагандинському металургійному комбінаті. Захистив у 1992 докторську дисертацію з економіки в Російській академії управління (Москва). Член КПРС з 1962 до серпня 1991. У 1969 – 73 - завідувач відділу Теміртауського міському Компартії Казахстану, згодом – перший секретар Теміртауського міському комсомолу, у 1973 – 77 - секретар парткому Карагандинського металургійного комбінату. У 1977 – 79 - секретар, другий секретар Карагандинського обкому Компартії Казахстану. У 1979 – 84 – секретар ЦК Компартії Казахстану. У 1984 – 89 - голова Ради міністрів Казахської РСР. У 1989 – 90 – перший секретар ЦК Компартії Казахстану, одночасно, у 1990 – Голова Верховної Ради Казахської РСР. Член ЦК КПРС у 1986 - 1991. Член Політбюро ЦК КПРС у 1990 - 1991. Депутат Верховної Ради СРСР Х-го та ХІ-го скликань. У квітні 1990 парламентом обраний президентом Казахської РСР. Переобраний шляхом загальнонародних виборів на посаді президента Казахстану 01.12.1991. У 1995 шляхом загальнонаціонального референдума його повноваження було продовжено до 2000. На виборах у січні 1999 і в грудні 2005 переобраний на посаді президента Республіки Казахстан.

* Акаєв Аскар Акаєвич (н. 10.11.1944, селище Кизил-Байрак, Кемінського району Киргизької РСР), киргизький державний й політичний діяч, президент Киргизстану в 1990-2005. Народився в селянській родині, закінчив Ленінградський інститут точної механіки та оптики. Захистив кандидатську й докторську дисертації з методів розрахунку голографічних систем, зберігання й перетворення числової інформації. У 1986 – 87 – завідувач відділу ЦК Компартії Киргизії, у 1987 – 89 – віце-президент, а у 1989 – 90 – президент Академії Наук Киргизької РСР. Обраний Верховною Радою президентом Киргизької РСР 27.10.1990, на загальнонародних виборах 12.10.1991 став першим президентом незалежного Киргизстану. Президентські повноваження Акаєва було підтверджено на референдумі 30.01.1994. У грудні 1995 переобраний на другий, а у 2000 – на третій термін. На початку 1990-х Акаєву вдалося створити власній державі імідж найдемократичнішого режиму серед пострадянських держав Середньої Азії, що дозволило залучити підтримку міжнародних фінансових інституцій з метою досягнення макроекономічної стабільності і економічного зростання. У зовнішній політиці Акаєв орієнтувався на поглиблення інтеграції у рамках СНД, водночас підтримуючи добрі стосунки з країнами Заходу.

* Карімов Іслам Абдуганієвич (н. 30.01.1938, Самарканд), узбекський політичний та державний діяч, президент Узбекістану від 1990. Кандидат економічних наук. У 1960 – 61 - помічник майстра на заводі Ташсільмаш у Ташкенті, 1961 – 66 – інженер-конструктор Ташкентського авіаційного заводу. 1966 – 83 – провідний спеціаліст, заввідділом, заступник голови Держплану Узбекської РСР. 1983 – 86 - заступник прем’єр-міністра і голова Держплану Узбекської РСР. У 1986 – 89 - перший секретар Кашкадарського обкому Компартії Узбекістану. У 1989 – 1991 перший секретар Компартії Узбекістану. У травні 1990 на сесії Верховної Ради Узбекської РСР обраний першим президентом Республіки. Проголосив незалежність Узбекістану (31.08.1991). Переобраний у 1992. За результатами референдуму 1995 його повноваження було продовжено до 2000. Переобраний на виборах 2000. Встановив у країні жорсткий авторитарний режим, який орієнтується на економічну й технологічну модернізацію за збереження державою керівної ролі в економіці та обмеження політичних свобод (так званий „дозрілий державний капіталізм”). У зовнішній політиці проводить політику балансування між Росією та США.

* Ніязов (Туркменбаши) Сапармурад ( н. 1940, Ашгабат ), туркменський державний й політичний діяч, президент Туркменістану. Починав трудовий шлях інструктором геологорозвідувальних робіт. У 1970 - 80 – інструктор відділу ЦК Компартії Туркменістану. У 1976 заочно закінчив вищу партійну школу при ЦК КПРС у Москві, Протягом 1980 – 84 – перший секретар Ашгабатського міськкому Компартії Туркменістану, у 1984 – інструктор у відділі організаційно-партійної роботи ЦК КПРС. Голова Ради міністрів Туркменської РСР. У 1984 - перший секретар ЦК Компартії Туркменістану. Голова Верховної ради респубіки. У 1990 на перших в історії Туркменістану президентських виборах обраний президентом республіки. У 1993 шляхом референдуму його повноваження продовжено до 2002 року, а наприкінці 1999 Халк Маслахали (Народна Рада Туркмкністану) урочисто проголосила Ніязова пожиттєвим президентом. Одночасно Ніязов очолює законодавчу (Народна рада) та виконавчу (Кабінет міністрів) владу в державі, є генералом армії та головнокомандувачем.

* Рахмонов Емомалі (н. 5.10.1952, Дангара, Кулябська область, Таджикистан). У 1982 закінчив економічний факультет Таджицького державного університету. У 1976 – 88 - секретар профкому колгоспу у Дангаринському районі Кулябської області, у 1988 - 92 – директор радгоспу ім. В.І.Леніна у тому ж районі. У 1989 обраний депутатом Верховної Ради СРСР. У листопаді 1992 обраний головою Кулябського облвиконкому, через декілька днів – на засіданні Верховної Ради Таджикистану, яке в умовах громадянської війни відбулося в колгоспному клубі одного з селищ поблизу Ходжента (Ленінабада) – спікером таджицького парламенту. У грудні 1992 сформовані Рахмоновим військові загони виграли збройну боротьбу з ісламістською „об’єднаною таджицькою опозицією” за столицю республіки Душанбе. У листопаді 1994 обраний, а у листопаді 1999 – переобраний президентом Таджикистану на семилітній термін.

Поиск по сайту: