Республіка Казахстан: загальні відомості

Територія – 2717,3 тис.кв.км.

Населення – 14,5 млн. осіб (2001 р.)

Столиця – Астана

Державний устрій – президентська республіка

Адміністративний поділ – 14 областей і три міста, що мають особливий статус: Астана, Алмати, Ленінськ (Байконир)

Національний склад: казахи (53 %), росіяни (30 %), українці (3,7 %), узбеки (2,5 %), німці (2,4 %), татари (1,7 %), уйгури (1,4 %)

Мови – казахська (державна), російська

Релігії – іслам, християнство (православ’я), лютеранство

Середня тривалість життя – 63 роки

Народжуваність – 1,73 %, смертність – 1,1 %

Грошова одиниця – тенге

ВВП на душу населення – 1350 дол. США (2001 р.)

Місце у світі за рейтингом ООН – 76

1. Географічне розташування та природно-ресурсний потенціал республіки. Казахстан – велика держава в центрі Євразії, посідає дев’яте місце у світі за площею, що дорівнює, скажімо, п’ятьом Франціям чи чотирьом Українам, територія Казахстану удвічі більша від території усіх республік Середньої Азії разом взятих. Центральні райони країни віддалені від Чорного моря на 2000 км, Аравійського – на 2600 км, Карського – на 2500 км, морів Тихого океану – на 5600 км.

Загальна довжина кордонів Казахстану – 15 тис. км. Північний кордон з Росією – 6023 км – не має чітко визначених природних рубежів, на північному сході і сході з КНР – 1718 км – і на південному сході з Киргизстаном – 1053 км – кордон проходить гірськими хребтами і міжгірськими просторами. На півдні країна сусідить з Узбекистаном – 2153 км кордону, а на південному заході – з Туркменістаном – 345 км кордону, ще 1730 км кордону проходить Каспійським морем. Кордони з півночі (з РФ) й півдня (з Узбекистаном, Туркменістаном, Киргизстаном) практично не охороняються, а з усього казахсько-китайського кордону демарковано і офіційно закріплено лише 327,3 км.

Більша частина території Казахстану рівнинна, гірські масиви, найвищий з-поміж яких Хан-Тенгрі (понад 6500 м) розташовані на сході та південному сході республіки і обіймають лише 10 % території.

Казахстан володіє різноманітними і багатими запасами корисних копалин – кольорових, чорних і рідкісних металів, нафти та газу, кам’яного і бурого вугілля, фосфоритів, бокситів. Республіка є одним з світових лідерів за запасами вольфраму, хрому, срібла, цинку, свинцю. На заході країни розташовані великі родовища нафти і природного газу, форфоритів, хрому, уранових руд. Північ багата на залізну руду, золото, кам’яне вугілля, боксити, сіль, титанові руди і азбест. На сході превалюють руди кольорових металів, поклади вольфрамо-молібденових і титанових руд. В центрі країни зосереджені поклади залізної і марганцевої руди, міді і найбільше в Казахстані родовище коксівного кам’яного вугілля (Карагандинський басейн). На півдні розташоване найбільше в СНД родовище фосфоритів Каратау.

Клімат Казахстану – помірно континентальний. Найбільші річки Іртиш і Сирдар’я, беруть початок за межами країни в гірських районах. Досить значною в Казахстані є довжина узбережжя Каспійського та Аральського морів. Щодо Каспійського моря, то за останні два десятиліття рівень води в ньому неухильно збільшувався, що призвело до підтоплення деяких прибережних районів. Натомість рівень Аральського моря, починаючи з 1961 р., знизився на 14-15 м, що стало наслідком великого забору води для зрошення полів бавовника і рису в Казахстані та інших державах Центральної Азії. Водойма розпалася на частини, її екосистема зруйнувалася.

2. Короткий огляд історії становлення казахської державності. Історичні долі народів Центральної Азії у давнину багато в чому схожі, а в їх стародавній історії часом важко провести межу, щоб виокремити особливості історичного розвитку того чи іншого етносу регіону. Короткий огляд історії Казахстану розпочнемо з середини VІ ст. до н.е., коли перські війська підпорядкували такі ранньорабовласницькі держави регіону, як Бактрія (середня й верхня течія Амудар’ї), Хорезм (нижня течія Амудар’ї), Маргіана (по течії р. Мургаб) і Согдіана (в басейні річок Зеравшану та Кашкадар’ї), що виникли у VІІ - першій половині VІ ст. до н.е. Середньоазійський регіон перси поділили на сатрапії – територіально-адміністративні одиниці, створені для управління завойованими народами.

Виникнення перших державних утворень, що вважаються безпосередніми предками казахів, датується початком нової ери літочислення. До такого типу держав відноситься, зокрема, утворення сакських племен, що обіймало величезну територію сучасного Семиріччя і басейну Сирдар’ї. Загалом упродовж ІV-V ст. у Середній Азії на території між Каспієм і р.Сирдар’я співіснувало близько тридцяти незалежних князівств, що в свою чергу поділялися на велику кількість дрібніших володінь. Це значно полегшувало життя кочовим ордам, що спустошували та захоплювали ці території. Так, у V ст. Середньою Азією заволоділи ефталіти (“білі гунни”), що розгромили війська Сасанідської Персії. У 60-ті рр. VІ – VІІІ ст. уся Середня Азія і Казахстан опинилися під владою Тюркського каганату, що розпався на початку VІІ ст. на Східний та Західний каганат. У ІХ-ХІІ ст. Казахстан входив до держав огузів і Караханідів.

Загалом, у VІ-ХІІ ст. на території сучасного Семиріччя і басейну Сирдар’ї змінювали одна одну різноманітні ранньофеодальні держави, що об’єднували тюркомовні кочові племена. Більш розвинутим вважався південь, де панувало осідле господарство, розвивалось землеробство, проходили головні торговельні шляхи, в тому числі й відгалуження Великого Шовкового шляху.

На початку ХІІІ ст. уся Центральна Євразія увійшла до складу монгольської держави. В результаті завойовницьких походів монголо-татар територія Середньої Азії й Казахстану була поділена між улусами (спадковими володіннями) старшого сина Чінгісхана – Джучі (Хорезм, Центральний і Західний Казахстан), іншого сина – Чагатая (Семиріччя і Мавераннахр) і онука – Хулагу (Туркменія). Згодом Улус Джучі розпався, внаслідок чого степи Казахстану увійшли до складу Білої Орди (Ак-Орди), яка, в свою чергу, поділялася на кілька улусів. Один з улусів перебував під владою потомків монгольського хана Шейбані, брата Батия. Представнику цієї династії Абулхайр-хану (1428-1468 рр. правління) вдалося об’єднати під своєю владою більшу частину Казахстану від Сибіру до Мавераннахру, проте суперники Абулхайр-хана – місцеві тюркські султани Гірей і Джанібек – утворили на заході Семиріччя, в Чуйській і Талаській долинах, перші самостійні казахські ханства.

Головною галуззю господарства у казахів було кочове й напівкочове скотарство, вирощуванням злакових культур займалася незначна частина населення на півдні, котра не могла завести собі худобу. Досить високого розвитку набули ремесла (вичинка шкір, гончарство, ковальство, ткацтво тощо), які обслуговували натуральне господарство. Суспільно-економічні відносини у казахів перебували на патріархально-феодальному рівні. Землі та пасовиська формально вважалися власністю роду, до якого входили аульні громади, але фактично угіддя належали хану, що розподіляв їх на улуси між представниками верхівки феодальної аристократії (султанами) і родової знаті (біями, баями, частиною батирів). Привілейованою групою населення було також мусульманське духовенство, хоча серед рядових кочовиків збереглися пережитки доісламських вірувань, зокрема шаманізм.

Основну масу казахів становили дрібні скотарі (шаруа), в яких не було пасовищ, вони потрапляли у кабальну залежність від батирів і біїв. Феодальна рента стягалася в формі різноманітних повинностей та двадцятої частки худоби общинників. У землеробських районах на півдні Казахстану найбільшими землевласниками були члени ханського роду і представники кочової знаті. Спираючись на систему умовного землеволодіння (союргал), вони поширювали свою владу як на сільську місцевість, так і на міста-фортеці. Найпоширенішою формою соціального протесту шаруа став їхній від’їзд на кочів’я до інших районів. Серед казахів існувало також рабство, що мало патріархальний характер.

Упродовж ХV ст. в Казахстані історично сформувалися три відокремлені області – Старший, Середній і Молодший жузи, що об’єднували різні угруповання тюркомовних племен і розташовувалися відповідно в Семиріччі, Центральному й Західному Казахстані. Жузи очолювалися ханами, ханства ділилися на султанства. Тяжіння жузів до різних економічних центрів і постійні феодальні усобиці їхніх правителів гальмували процес консолідації казахської народності, але спільні етнокультурні риси склалися у племен усіх жузів.

Біла Орда, населена узбецько-казахськими племенами, остаточно розпалась у ХV ст. Натомість на початку ХVІ ст. після розпаду держави Абулхайр-хана, утворилось Казахське ханство, територія якого поступово розширялася на захід за рахунок приєднання частини племен Ногайської орди. На той час, в основному, завершився процес формування казахської народності, її мови й культури, однак через економічну відсталість і феодальні усобиці Казахське ханство не змогло перерости у централізовану державу.

Цим неминуче скористалися агресивні сусіди народів Середньої Азії й Казахстану – Джунгарське (Ойратське) ханство та Іран. Джунгарське ханство виникло в 30-ті рр. ХVІІ ст. на території сучасного Північно-Західного Китаю як феодальна держава західномонгольських племен – ойратів. Незадовго до цього частина ойратів (під назвою калмиків) переселилася на Волгу і увійшла до складу Московського царства. Наприкінці ХVІІ ст. Джунгарське ханство стало об’єктом зовнішньополітичної експансії Цінської імперії, котра вже підкорила Південну (Внутрішню) й Північну (Зовнішню) Монголію. У свою чергу джунгари активізували наступ на західному напрямку і досить швидко оволоділи Семиріччям та південноказахськими містами. Однак спроба військового тиску на південному заході виявилася для Джунгарського ханства невдалою: численні киргизькі племена об’єдналися в боротьбі за незалежність і зупинили агресію.

На початку 20-х рр. ХVІІІ ст. джунгарські феодали поновили спроби завоювання казахських земель і вдерлися у Ферганську долину. 1722-1723 рр. увійшли в казахську історію як “роки великого лиха”, коли джунгарам вдалося завдати нищівної поразки казахським військам. І хоча в 1728 р. казахське ополчення перемогло джунгарів біля озера Балхаш, це не усунуло загрози нової агресії. За таких умов серед правлячої еліти Молодшого і Середнього жузів значного поширення набула ідея прийняття підданства Російської імперії, що мала на той час певну історичну традицію.

Коли наприкінці 80-х рр. ХVІ ст. казахський хан Тевеккель розпочав війну з державою Шейбанідів і сибірським ханом Кучумом, Москва пообіцяла надати йому допомогу проти останнього. У 1594 р. Тевеккель відрядив до Москви посольство, а вже наступного року цар Федір Іванович грамотою сповістив казахського хана про прийняття його з казахською та калмицькою ордами “під свою царську руку”, хоча, скоріше, це була лише декларація намірів. Контакти центральноазійських державних утворень з Росією продовжувались й надалі, про що свідчить те, що лише упродовж ХVІІ ст. в Середній Азії побувало вісім московських посольств.

У зв’язку з цим видається логічним принесення 10 жовтня 1731 р. присяги на вірність Російській імперії ханом Молодшого жузу Абулхайром і 27-ма відомими казахськими старійшинами родів. У 1740-1743 рр. російське підданство прийняли казахи Середнього жузу. Спершу входження до складу Російської імперії позитивно відбилося на долі казахських племен, оскільки був покладено край згубним вторгненням джунгарів (у 1758 р. Джунгарське ханство цілковито перейшло під контроль маньчжуро-китайських військ), прискорилось поширення досконаліших знарядь праці в сільському господарстві й ремеслі, активізувалися взаємовигідні торговельні зв’язки з Росією.

Але в другій половині ХVІІІ ст. російський уряд здійснив низку заходів щодо поширення на територію Казахстану загальноімперських порядків і установ, що означало обмеження й поступове позбавлення влади ханів, скасування прав і привілеїв султанів. Разом із зловживаннями царських урядовців це викликало загальноказахське повстання під проводом Батира Срима (1783-1797 рр.). Щоб розколоти повсталих у 1791 р. була відновлена ханська влада з радою старшин, а також зроблена низка поступок місцевій владі. Одначе у 1822-1824 рр. ханське правління в Молодшому і Середньому жузах було ліквідоване, натомість введене нове адміністративне управління. Щодо території Старшого жуза, то вона була приєднана до Росії в середині ХІХ ст.

Поштовхом до національно-державного відродження Казахстану стали події Лютневої (1917 р.) революції в Росії. Саме під їх впливом на базі оренбурзького осередку кадетської партії на першому всекиргизькому з’їзді наприкінці липня 1917 р. оформилась партія “Алаш”, яка висунула гасло автономії Казахстану і виступила за поступову трансформацію патріархально-феодальних порядків на демократичні. Це забезпечило партії широку соціальну підтримку – від байської верхівки до аульських низів.

Як самостійна політико-адміністративна одиниця Казахстан під назвою Киргизька АСРР був утворений у складі РСФРР 26 серпня 1920 р. Після утворення Кара-Киргизької автономної області, населеної, в основному, киргизами, Киргизька АСРР була перейменована на Казахську АСРР (19 квітня 1925 р.) За конституцією СРСР 1936 р. Казахстан став союзною республікою і перебував у складі СРСР до грудня 1991 р. 16 грудня 1991 р. Верховна Рада республіки ухвалила закон “Про державну незалежність Республіки Казахстан”.

3. Політико-правова система Казахстану і характеристика сучасних політичних процесів в державі. Казахстан – республіка. Глава держави – президент, що призначає уряд. З 1 грудня 1991 р. президентом Казахстану є Нурсултан Назарбаєв*. Законодавча влада в республіці належить двопалатному парламенту, що складається з Сенату і Мажилісу.

Політична система сучасного Казахстану почала формуватися ще до розпаду СРСР. У 1989 р. компартію Казахстану очолив Н.Назарбаєв, талановитий оратор і діяч перебудови. До того часу в республіці вже були створені партії націонал-демократичного спрямування, але комуністи зберігали повну перевагу над цими дрібними об’єднаннями теоретиків-романтиків. Передовсім, Назарбаєв використав раніше завойовані позиції в казахському суспільстві та політикумі задля зміцнення власної влади. Так, 24 квітня 1990 р. Верховна рада Казахстану прийняла закон “Про президента Казахської РСР”, а невдовзі парламент обрав Назарбаєва на цю посаду. Правовий статус президента спочатку не був чітко визначений, проте вже в законі Казахської РСР “Про вдосконалення структури державної влади” від 20 листопада 1990 р. президент оголошувався главою держави, її виконавчої та розпорядчої влади.

Боротьба за реальні владні повноваження першим президентом Казахстану велася в руслі програми перебудови. Він неодноразово заявляв, що центр не послабив своєї хватки, а декларований суверенітет республік ще повинен стати реальним. Коли розпад СРСР став реальністю, президент Назарбаєв заявив: “Президент не обраний всенародно – не президент”, і 1 грудня 1991 р. на безальтернативних виборах 98,7 % виборців обрали Назарбаєва президентом Казахстану. Проте в парламенті переважала партійна номенклатура і націонал-демократи, які не підтримували програму перетворень президента (першим не подобалися ринкові реформи, іншим – євразійська орієнтація президента). За таких умов Назарбаєву фактично було нав’язано уряд висуванця “червоного” директорату С.Терещенка, правління якого призвело до жорсткої економічної кризи, що сприяло підсиленню позицій президента, чим він, природньо, скористався.

В січні 1993 р. Верховна рада республіки прийняла конституцію, за якою Казахстан оголошувався “незалежною, демократичною та правовою державою”, одначе принципи розподілу влади, закладені в ній були недосконалі і не зупинили боротьби між президентом та парламентом. Хоча конституція встановлювала президентсько-парламентську форму державного устрою, російські події жовтня 1993 р. надихнули Назарбаєва на зосередження у своїх руках якомога більших повноважень. Загострення економічної кризи, що мало своїм наслідком падіння уряду Терещенка в 1994 р., дозволило Назарбаєву вказати на недосконалість існуючої форми правління, декларативність ряду положень конституції 1993 р. і звинуватити в неефективній діяльності діючий парламент.

Заручившись підтримкою уряду Акежана Кажегельдіна, представника нової бізнес-еліти, Назарбаєв в березні 1995 р. фактично здійснив державний переворот. Заявивши, що країні потрібна президентська республіка і це відповідає її національним інтересам, “а не якимось інтересам і амбіціям сьогоднішнього глави держави. Це потрібно для нашої країни на тривалу перспективу”, Назарбаєв отримав широкі законодавчі повноваження. Наслідком цього стало підписання ним низки указів, що мали силу законів, покликаних посилити президентські повноваження. Проведений 30 серпня 1995 р. референдум схвалив запропонований Назарбаєвим проект нової конституції, що перетворював Казахстан на президентську республіку.

Ще раніше, у квітні 1995 р., “реформатор” Н.Назарбаєв скасував заплановані на наступний рік президентські вибори, провівши натомість референдум, який продовжив його президентські повноваження до грудня 2000 р. Але невдовзі Н.Назарбаєв передумав, і на початку жовтня 1998 р. слухняний парламент країни прийняв поправки до конституції, продовживши термін повноважень глави держави до семи років та призначивши позачергові президентські вибори на січень 1999 р. Місія ОБСЄ констатувала, що проведені вибори були далекі від міжнародних стандартів (зокрема, від участі у виборах був усунений головний опонент діючого президента – екс-прем’єр Акежан Кажегельдін), та, незважаючи ні на що, Н.Назарбаєв отримав 81,7 % голосів виборців і залишився главою держави.

У червні 2000 р. казахський Мажиліс, ігноруючи заклик ряду політичних партій, прийняв закон “Про першого президента Казахстану”. На кшталт китайського “кормчого” Ден Сяопіна, Н.Назарбаєв отримав право після своєї можливої відставки звертатися до народу, державних органів чи нового президента з важливими питаннями державної ваги, виступати перед парламентарями, на урядових засіданнях, очолювати Асамблею народів Казахстану, входити до складу Ради безпеки, впливати на питання кадрової політики, запровадження надзвичайного і військового стану, а також застосування збройних сил у республіці. Назарбаєв став недоторканою особою і, за винятком випадків скоєння державної зради, може відмовитися від свідчень у суді.

Політичному режиму сучасного Казахстану притаманна низка особливостей.По-перше, за правління Назарбаєва сформувався родинний характер влади, коли зяті ще діючого президента претендують на успадкування його посади. По-друге, поява будь-якої послідовно опозиційної партії закінчується руйнуванням і закриттям належних до неї бізнесу та ЗМІ, а її лідери часто потрапляють за грати за справжніми чи сфабрикованими справами. Знайти компромат на будь-якого опозиціонера не важко, бо той хто не має грошей не може пройти в Мажиліс, а хто не займається тіньовими оборудками, махінаціями, хабарництвом в умовах наскрізь корумпованого Казахстану, не має своєї справи. Силові відомства і судова система цілковито контролюються президентом. З 2004 р. і парламент став фактично цілковито пропрезидентським через високий 7 % виборчий бар’єр і відсутність доступу до ЗМІ опозиційних партій. Щодо них вживаються зняття з реєстрації на виборах, шантаж чи пропозиції служити діючій владі.

Процес ототожнення держави з президентом, а державної скарбниці з бюджетом президентської родини стає незворотнім. Фактично метою усієї внутрішньої політики Н.Назарбаєва стало недопущення появи такого ж сильного політичного лідера як він сам. І він цієї мети успішно досягає. За час державної незалежності політичний режим в Казахстані еволюціонував до авторитарно-бюрократичного.

Як і в окремих республіках колишнього СРСР, населення яких переважно сповідує іслам, важливу роль у політичному житті Казахстану відіграють клани. Від доби Середньовіччя казахська нація ділиться на Жузи - середньовічні протодержавні утворення. Молодший Жуз – це Західний Казахстан, багаті на нафту прикаспійські області. Середній Жуз – це північні, центральні та східні землі держави, нарешті Старший Жуз – південь і південний схід країни. Саме на півдні Казахстану в селі Чемолган неподалік Алмати народився Н.Назарбаєв. Окрім усього, підвищений авторитет, принаймні серед етнічних казахів, мають люди, що відносяться до груп “торе” (безпосередні нащадки Чінгізхана) і “кожа” (нащадки перших проповідників ісламу). Етнічні казахи усвідомлюють жузовий поділ змалку.

Підвалини панування в Казахстані Старшого Жузу заклав перший секретар ЦК компартії Казахстану у 1960-1986 рр. Дінмухаммед Кунаєв. Він же сприяв злету Назарбаєва. З 1989 р., відколи фактично править Назарбаєв, відбулося загострення міжжузового протистояння через порушення пропорції представництва жузів у вищих ешелонах влади. Президент відсунув на маловпливові посади представників Середнього Жузу, а це 40 % населення країни, та зовсім усунув з владних коридорів представників Молодшого Жузу (25 % населення Казахстану). Проявами такої кадрової політики стали відставки з посади прем’єр-міністра, відповідно представника Середнього Жузу, А.Кажегельдіна у вересні 1997 р. і представника Молодшого Жузу Нурлана Балгімбаєва у 1999 р. Наступник останнього Касимжомарт Токаєв представляє Старший Жуз. В рамках проведеної в 1997 р. адміністративно-територіальної реформи було ліквідовано чотири середньожузівські області. Перенесення тоді ж столиці з Алмати в Астану викликало нерозуміння цього кроку навіть з боку найближчого оточення Назарбаєва. В перенесенні столиці зі Старшого Жузу до Середнього Жузу, у Центральний Казахстан, вбачають намір Президента переплавити еліти Середнього та Старшого Жузу, під контролем Старшого. Прикладом такого об’єднання еліт має слугувати шлюб Нурсултана та Сари Назарбаєвих, відповідно представників Старшого та Середнього Жузу.

Хоч би якими стародавніми не були традиції казахського народу, Н.Назарбаєв робить недобру послугу молодій державі, адже неможливість потрапляння до політичної еліти певних верств населення за регіональною ознакою аж ніяк не сприятиме національній єдності казахів, а в підсумку і державній єдності Казахстану, де казахи становлять лише 55 % населення. Саме такий поділ згубний для подальшого розвитку Казахстану і може призвести до сепаратистських прагнень. Це вже не говорячи про те, що на півночі Казахстану не долюблюють казахів з Алмати і навпаки. В цылому ж, міжжузове протистояння лише шкодить внутрішній стабільності і процесам модернізації в Казахстані.

Як і в будь-якій з країн СНД в Казахстані в роки незалежності виникла значна кількість політичних партій та рухів (зареєстровано понад 30 партій та громадських рухів). Більшість з них малочисельні і суттєво не впливають на внутрішньополітичний стан, тому оглянемо ідеологічний фундамент і позиції лише найвпливовіших.

У першій половині 1990-х рр. в Казахстані не виявилося жодної досить впливової партії, окрім комуністів, здатної протистояти авторитаризму діючого Президента. Проте інтригу в політичне життя вніс А.Кажегельдін, якому ледве вдалося вибратись з лещат Інтерполу в 2000 р. Колишній прем’єр-міністр, що подав у відставку за власним бажанням у вересні 1997 р., перебуваючи на лікарняному ліжку, поклав початок фінансуванню, а відтак і створенню організованої опозиції діючому режиму. Свого часу Кажегельдіна Назарбаєву порекомендував російській політик О.Сосковець. В 1994 році Кажегельдіна вдалося затвердити прем’єр-міністром, і в той час як Назарбаєв формував президентську республіку, новий прем’єр знайшов спільну мову з МВФ, і дозволив іноземним інвесторам приватизувати значну кількість стратегічно важливих підприємств. Відверто кажучи, це була ціна, яку Назарбаєв заплатив Заходу за можливість взяти усю повноту влади в свої руки. Проте Казахстан країна багата і тут виникли власні фінансово-промислові групи, акціонерами яких ставало як оточення Кажегельдіна, так і оточення президента. Саме конфлікт інтересів між Кажегельдіном і президентським зятем генералом КНБ Рахатом Алієвим призвів до відставки уряду Кажегельдіна.

Екс-прем’єр виїхав за кордон, де розпочав приготування до реваншу, але він так і не зміг балотуватися на президентських виборах в січні 1999 р. через те, що вибори, що мали відбутися у грудні 2000 р. були раптово перенесені, аби не допустити єднання опозиційних сил. У підсумку Форум демократичних сил не знайшов спільної мови з лідером комуністів С.Абдільдіном, який пішов на президентські вибори самостійно і програв Назарбаєву, що отримав 81,08 % голосів виборців. У серпні 2001 року Кажегельдін був заочно засуджений до 10 років ув’язнення за фінансові злочини. Він так і залишився в США, фінансуючи опозицію, значна частина якої дискредитувала себе співробітництвом з владою.

На сьогодні найвпливовішими казахськими партіями є парламентські партії: пропрезидентська “Отан”, нейтральне об’єднання “АИСТ” (Аграрна і Громадянська Партії), помірковано опозиційний “Акжол” (“Світлий шлях”) і популістська партія Асар. “Отан”, зокрема, після парламентських виборів у вересні 2004 року контролює 2/3 мандатів у Мажилісі (53 мандати із 77 наявних).

4 листопада 2005 р. в Казахстані відбулися президентські вибори, перемогу на яких знову здобув Н.Назарбаєв, за якого проголосував 91 % виборців. Із його чотирьох суперників найбільше голосів – 6,64 % - здобув єдиний кандидат від опозиційного блоку “За справедливий Казахстан”, колишній спікер парламенту Жармахан Туякбай.

Місія спостерігачів від СНД, очолювана виконавчим секретарем Співдружності В.Рушайлом, традиційно позитивно оцінила вибори, назвавши їх “вільними, відкритими й легітимними”. Водночас, місія ОБСЄ вважає, що влада не забезпечила рівні можливості для всіх кандидатів, але залишається прихильною ідеї діалогу з казахстанською владою з питань подальшого удосконалення виборних процесів. США зайняли досить лояльну позицію стосовно виборів, що зумовлено тим, що Казахстан у найближчі роки стане одним із провідних експортерів нафти і газу. Так, відповідно до планів Астани, уже 2015 р. рівень видобутку нафти досягне обсягу 150 млн. т на рік. Нині ця цифра дорівнює майже 50 млн. т. До того ж, американські компанії інвестували в країну значні кошти. Дуже обережну позицію зайняла й Україна, що зацікавлена в поставках нафти з Казахстану, в участі цієї держави в добудуванні трубопроводу Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ та наповненні його казахською нафтою.

Попри усі закиди в недемократичності режиму Назарбаєва, незмінному казахському лідеру доби незалежності вдалося створити доволі стабільну економічну систему й відносно демократичний політичний режим.

4. Особливості сучасного економічного розвитку Республіки Казахстан. Казахстан належить до країн з перехідною економікою. Після розпаду СРСР через розрив економічних зв’язків і економічної кризи багато промислових підприємств зупинилися. Щорічний спад обсягів ВНП на початку 1990-х рр. сягав 10-12 %. У 1996-1997 рр. почалося невелике зростання ВВП, пов’язане передовсім з покращенням роботи нафтогазової галузі країни. В даний час в країні завершено приватизацію, прийняте прогресивне податкове законодавство, створена сучасна банківська система, проведені реформи на селі, в житлово-комунальному господарстві і в соціальній сфері.

За роки радянської влади в Казахстані склалося багатогалузеве промислове виробництво, що базується на власних ресурсах. В структурі промисловості станом на 1998 р. превалювали паливно-енергетична (41 %), металургійна (25 %) і харчова (17 %) промисловість. Основа економіки – паливно-енергетичний комплекс (ПЕК), що базується на власних запасах вугілля, нафти і природного газу. Наразі ПЕК дає понад 40 % промислового виробництва. Починаючи з 1993 р. 40 % усіх іноземних інвестицій спрямовуються в нафтову та газовидобувну галузі. Водночас видобуток вугілля в Екібастузькому і Карагандинському басейнах скоротився майже вдвічі (до 69,8 млн. т у 1998 р.).

В кінці 1990-х рр. країна досягла показників докризового періоду, видобуваючи бл. 26 млн. т нафти і понад 8 млрд. куб. м газу. В республіці нині діють три нафтопереробних та один газопереробний заводи, ведеться будівництво нафтопроводів через територію Росії до Чорного моря і на південь через Туркменистан. Електроенергія в основному виробляється кількома великими ГРЕС і ГЕС на рр. Іртиш, Ілі, Сирдар’я, на п-ві Мангишлак функціонує Шевченківська АЕС, енергія якої використовується для опріснення морської води.

Особлива роль в національній економіці належить металургії, частка якої в національній економіці складає 14 %, в експорті – 30 %. В кольоровій металургії виділяються Прикаспійський гірничо-металургійний комбінат, що переробляє уранову руду в концентрат, і Усть-Каменогорський завод з виробництва палива для ядерних реакторів. Майже вся чорна металургія зосереджена в Центральному районі країни. Там, зокрема в Єрмаку і Актюбінську, знаходяться заводи феросплавів.

Розвинутим в республіці є машинобудування, створене під час Другої світової війни на базі евакуйованого з європейської частини СРСР обладнання. Важке машинобудування зосереджено передовсім в Алмати, Усть-Каменогорську, Караганді, Атирау, Астані, Павлодарі.

Понад третину ВНП виробляє агропромисловий комплекс (АПК). Харчова і легка промисловість орієнтуються на місцеві ресурси і споживача. Щодо сільського господарства, то його частка у структурі АПК складає 50 %. Орні землі, освоєні на початку 1950-х рр., зосереджені в основному на півночі республіки і займають 18 % сільськогосподарських угідь. У 1999 р. посівні площі становили понад 15 млн. га., в тому числі під зерновими – понад 11 млн. га. Пасовища займають 57 % території країни. Головна галузь тваринництва – вівчарство (9,8 млн. голів), поголів’я великої рогатої худоби налічує 4 млн. голів.

На долю залізничного транспорту припадає 95 % вантажообігу країни, автотранспорту – 3 %. Довжина доріг з твердим покриттям – бл. 80 тис.км. Авіаційний транспорт представлений мережею внутріреспубліканських і міжнародних ліній. Судноплавство Каспійським морем здійснюється з єдиного реконструйованого порту Актау. Телекомунікаційна система Казахстану представлена національною акціонерною системою “Казтелеком”.

40 % казахського експорту становить нафта, окрім того вивозяться чорні і кольорові метали, машини, хімікалії, зерно, шерсть. Приблизно чверть експорту спрямована до країн Євросоюзу, 20 % - до Росії, бл. 10 % - до КНР. В структурі імпорту превалюють машини і запчастини до них, промислові товари, нафта, природний газ. Найбільше товарів ввозиться до Казахстану з Росії (37 %), а також із США, Узбекистану, Туреччини, європейських країн.

Окремо слід розповісти про участь іноземного капіталу у проектах із видобутку та транспортування нафти у казахському секторі каспійського шельфу, адже тільки 2004 р. на розвиток нафтовидобувної галузі Казахстану надійшло близько 3 млрд. дол. США іноземних інвестицій. А нещодавно китайський нафтовий концерн КННК (Китайська національна нафтова компанія) придбав активи канадської фірми “Петрол-Казахстан”, заплативши за акції 4,18 млрд. дол. США, попри усі спроби російського концерну “Лукойл”, що володіє 50 % акцій у спілці “Тургай Петролеум” (іншими 50 % до продажу володів “Петрол-Казахстан”) заблокувати придбання цих активів. Канадці продали свій пакет акцій тому, що починаючи з минулого року російські та казахські нафтові магнати шляхом численних судових позовів намагалися вижити їх із казахстанського ринку.

Завдяки цьому контракту КНР отримала доступ до родовищ, потенціал яких оцінюється в 550 млн. барелів нафти. До Китаю нафта транспортуватиметься трубопроводом довжиною 1800 км, будівництво якого вже розпочалося. Його пропускна здатність становитиме щонайменше 20 млн. т нафти на рік. Придбавши акції, КННК домовилася з казахстанською владою, пообіцявши продати третину придбаних нею акцій Казахстану та поділитися належними “Петрол-Казахстану” нафтовими полями. Обидві сторони висловили своє задоволення, підписаним контактом: Китай від того, що таким чином помітно зменшить дефіцит вуглеводневої сировини, що його відчуває національна економіка, Казахстан, придбавши третину акцій КННК, зменшить вплив західних інвесторів у нафтовому секторі.

Оцінюючи економічний розвиток Казахстану в цілому, слід зауважити, що керуючись формулою “спочатку економічні реформи, а потім політичні”, Н.Назарбаєв за час свого президентства зумів провести ефективні економічні перетворення. Як наслідок, 90 % казахської економіки перебуває у приватних руках (при цьому, зазначають тамтешні експерти, близько 80 % бізнесу прямо чи побічно пов’язано з державою). Упродовж останніх кількох років щорічне економічне зростання дорівнювало 9-10 %. Поступово розв’язується проблема безробіття, а проведена урядом макроекономічна політика дозволяє підтримувати інфляцію на низькому рівні – близько 7 % на рік.

Економічна й політична стабільність цієї центральноазіатської країни приваблює інвесторів. За даними казахської сторони, прямі іноземні інвестиції за роки незалежності становили 40 млрд. дол. У перерахунку на душу населення країна залучає більше іноземних інвестицій, ніж будь-яка інша держава колишнього СРСР. І вже нині, за даними Всесвітнього економічного форуму, у світовому рейтингу конкурентоспроможності Казахстан займає 61-е місце, випереджаючи усі країни СНД. Показово, що він першим на пострадянському просторі одержав від США і ЄС статус країни з ринковою економікою.

5. Геополітичне середовище та зовнішня політика Казахстану. Сучасне геополітичне становище Казахстану характеризується як надзвичайно складне, оскільки країна являє собою величезний слабко освоєний простір, багатий природними ресурсами і стиснутий між РФ і КНР. Казахстан, що знаходиться на перетині господарських, військово-політичних, етнокультурних та духовних зв’язків усієї Євразії, поступово перетворюється на об’єкт великої політичної гри в Азії, перебуваючи в зоні геополітичних інтересів провідних держав світу. Адже про свої особливі інтереси в регіоні заявили не лише КНР і РФ, але й США і Західна Європа, Туреччина, Іран, Пакистан, Індія, Саудівська Аравія, Японія, Південна Корея, Малайзія, Індонезія.

Геополітична слабкість Казахстану криється передусім у тому, що він запертий в глибині Центральної Азії, не має виходів до Світового океану, позбавлений прямого виходу до найбільших світових комунікацій, ринків, культурних і технологічних центрів. Єдине “вікно у світ” нинішній Казахстан має лише через територію Росії, інші нові транспортні коридори, такі, наприклад, як “Трансазія” залишаються покищо недостатньо розвинутими (незавершена переправа Актау-Баку, майже незавантажена залізниця Теджен-Мешхед і т.ін). Не вдається повернути колишнє значення і Великому Шовковому шляху. Одначе казахське керівництво, що має амбіційні плани перетворити країну на своєрідний міст між Європою і Азією, не сидить склавши руки. Разом із КНР Казахстан намагається реалізувати грандіозний трубопровідний проект Актюбінськ-Сінцзян для транспортування нафти, проектуються транспортні коридори в азербайджано-вірмено-грузинському і в ірано-турецькому напрямах.

Суттєвою вадою геополітичного становища Казахстану є нерівномірний економічний розвиток його регіонів та регіональна роздробленість. У Казахстані є промислово розвитута північ з перважно російським населенням і спрятливими природними умовами (лісостеп, численні водні ресурси), і порівняно малорозвинутий південь з його пустинями, напівпустинями, нехваткою водних ресурсів, розташуванням там зони аральської глобального економічного лиха.

Ще однією слабкістю казахстанської масштабної території є та, що усі найбільші територіально-виробничі комплекси розташовані поблизу кордонів, особливо це стосується підприємств ВПК. Усі 14 великих оборонних підприємств розміщені біля кордонів: шість – на півдні (в мм. Алмати, Шимкент, Аральськ, Талди-Курган), чотири – на півночі (в мм. Петропавловськ і Кокчетав), два – на сході (в Семипалатинську і Серебрянську) і два – на заході (м.Уральськ).

Нерівномірність економічного розвитку різних регіонів і відсутність єдиного політико-економічного ядра змусили казахське керівництво перенести столицю держави до Астани (колишній Целіноград). Перенесення столиці пояснюється суто геополітичними мотивами керівництва Казахстану, яке у такий спосіб намагається створити національно-державне ядро, що об’єднувало б інші регіони. Російські політологи вважають, що Н.Назарбаєв цим кроком намагається закріпити владу над прикордонними з РФ промислово розвинутими північчю і сходом республіки, а також над багатим ресурсами заходом. Південному Казахстану відводиться роль такого собі “амортизатора” від можливого тиску на державу з півдня. Про те, що перенесення столиці з Алмати до Астани є цілком свідомим кроком вищого керівництва республіки є, наприклад й те, що Астана в природно-кліматичному плані серйозно поступається Алмати: середньорічна температура нижна майже на 20 градусів і характеризується великою амплітудою коливань, міські комунікації розташовані над поверхнею землі, існує проблема нестачі питної води тощо.

Серйозну дестабілізуючу роль в центральноазійському регіоні відіграє штучний характер кордонів. Справа в тому, що в 1920-ті рр. а азійській етнічній мозаїці російські більшовики відбирали ті етнічні групи, які здавалися найперспективнішими у плані створення базової нації, інші народи в адміністративному порядку включались до їх складу. Тобто, етноси формувалися постановами ЦК РКП(б) і декретами ВЦВК СРСР, а не багатовіковою історією. Так, 12 липня 1924 р. політбюро ЦК РКП(б) ухвалило постанову “Про національне розмежування республік Середньої Азії (Туркестану, Бухари і Хорезму)”, згідно з якою райони Туркестану, населені казахами, об’єднувались в Казахську АРСР, що входила до складу РСФРР (в 1936 р. Казахстан був перетворений на союзну республіку). Таким чином, створені у такий спосіб національні республіки у 1991 р. стали незалежними державами в кордонах, визначених вольовим рішенням Москви.

Вразливою для геополітичного становища Казахстану є й демографічна проблема. Тільки в 1993-1998 рр. з РК виїхало 1 млн. 652,7 тис. осіб. Таким чином, існує реальна загроза перетворення Казахстану на територію без населення, але з наявністю великих сировинних ресурсів. З іншого боку, демографічний вакуум в республіці активно заповнюється нелегальними мігрантами з КНР: за оцінкою Російського інституту стратегічних досліджень їх в Казахстані мешкає бл. 300 тис.осіб. З часом це може призвести до створення “п’ятої колони” з китайців, ущемлення прав яких (реальне або удаване) КНР завжди може використати в конкретних цілях. І це попри те, що в квітні 1994 р. між Казахстаном і КНР підписано угоду про кордон, а в лютому 1995 р. Китай надав гарантії безпеки Казахстану.

В безхмарних, на перший погляд, казахсько-китайських відносинах можуть в майбутньому постати проблеми й суто територіальні, породжені в минулому силою Російської імперії і слабкістю Китаю. Вочевидь, саме тому КНР на кордоні з Казахстаном тримає потужне військове угруповання чисельністю 200 тис. осіб. Не додає оптимізму й те, що, за словами відомого казахського письменника, політика і дипломата Олжаса Сулейманова, “в китайських підручниках з географії казахські землі до Караганди віднесені до територіальних меж КНР”.

Щодоказахсько-російських відносин, тостосунки між обома державами з одного боку є союзницькими, свідченням чого є їх спільне входження не тільки до СНД, але й до Митного союзу (разом з Білорусією і Киргизстаном), до ЄврАзЕС і до створюваного ЄЕП, з іншого - у відносинах двох держав превалюють не політичне і військове співробітництво, а суто утилітарні проекти: казахську сторону цікавлять передусім товарні поставки в РФ “цілинного” зерна, а Росію – комерційне використання космодрому Байконур тощо. Тому Казахстан шукає інші джерела підтримки свого зовнішньополітичного прагнення перетворитись на провідну державу регіону Центральна Азія. Так, Казахстан ініціював створення Центральноазійського військового союзу Казахстану, Узбекистану і Киргизстану, в межах якого здійснюються спільні військові навчання і зустрічі міністрів оборони трьох держав. Н.Назарбаєв є прихильником активної участі країни в натівській програмі “Партнерство заради миру”. За його словами, ця програма “дає надійні гарантії забезпечення суверенітету країни” Ця тенденція турбує російське керівництво, адже на півдні пострадянського простору найбільше значення для Росії мають відносини з Казахстаном, оскільки більше 30 % його мешканців – росіяни, на Казахстан припадає найдовший південний кордон РФ, економіка значної частини Сибіру і Південного Уралу створювалась як єдиний комплекс з економікою Казахстану. Зрештою, через Казахстан проходить Транссибірська магістраль – єдина артерія, що з’єднує Росію з її східними територіями.

Те що в останні роки Казахстан прагне зближення з КНР, Південною Кореєю, Японією, означає не що інше, як те, що Казахстан, з часом, може відійти від лінії на політичну та економічну інтеграцію з Росією. І це попри постійні нагадування росіян про те, що Казахстан геополітично приречений розділити долю РФ, адже з часу виникнення Казахського ханства в кінці ХV ст. його найбільша могутність досягалась за рахунок зближення з Росією і встановленням з нею васально-сателітних відносин.

Імперські амбіції Росії щодо відновлення свого впливу на пострадянському просторі підштовхують Казахстан до більш активної політичної, економічної та військової співпраці із Заходом. Як наслідок, перехід близько 80 % промислового потенціалу республіки під контроль західних фірм, що зацікавлені в багатющих ресурсах Казахстану. Найбільшим іноземним інвестором та “приватизатором” аж до погіршення економічної ситуації в республіці 1998 р. були США. Ті ж США 1996 р. взяли участь у закладенні основ військово-морського флоту Казахстану на Каспійському морі, передавши йому п’ять катерів берегової охорони і надавши Казахстану військові кредити. Величезний вплив на казахську політичну еліту з президентом Назарбаєвим включно справляє американська корпорація “Шеврон”. Так, для збільшення своєї частки у проекті Каспійського трубопроводного консорціуму “Шеврон” організував міжнародну кампанію тиску на РФ, Казахстан і Оман і досягнув своєї мети.

Нішу імперської Росії в центральноазійському регіоні активно намагається зайняти Туреччина. Маючи договір про оборонний союз з РФ, Казахстан підписав договір про військово-технічне співробітництво з Анкарою. В Казахстані уже сформувалось протурецьке лоббі, що найбільш активно діє у сфері управління низкою галузей добувної промисловості РК, будівельній індустрії, електронних і друкованих ЗМІ. Така політика Туреччини в Казахстані є частиною пантюркістського проекту Анкари, що передбачає створення “Великого Турану” від Адріатики до Великої Китайської стіни.

Зростає вплив на Казахстан і таких держав як Пакистан та Саудівська Аравія. Разом з Туреччиною вони намагаються провести ісламізацію Казахстану ззовні. На кошти закордонних ісламських центрів і фондів засновано, зокрема, низку релігійних навчальних закладів, збудовано кілька мечетей (всього за роки незалежності кількість ісламських культових споруд у Казахстані зросла з 150 до 900-1000) тощо.

Усі здобутки на зовнішньополітичній арені асоціюються у свідомості казахстанців з особистістю президента Назарбаєва, під проводом якого Казахська РСР останньою з республік колишнього СРСР проголосила державну незалежність. Але без підтримки казахського президента „Біловезькі домовленості” про створення СНД залишилися б спробою державного заколоту лідерів трьох слов’янських республік. Саме конструктивна позиція Назарбаєва і Алма-Атинська зустріч 22 грудня 1991 р. глав одинадцяти держав колишнього СРСР легалізувала створення СНД. Вже у 1992 р., не витримавши тиску США і Росії Казахстан під проводом Назарбаєва відмовився від претензій бути ядерною державою і підписав у жовтні 1992 р. під час Бішкекської зустрічі глав держав СНД запропонований Росією Договір про колективну безпеку, згідно з яким усі ядерні сили на його території визнавалися російськими.

Назарбаєв провадить курс на зміцнення політичної інтеграції в рамках СНД, запропонувавши, зокрема, ідею створення Євразійського союзу на взірець ЄС. З Росією уряд Назарбаєва у 1992 р. підписав договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу, в якому юридично зафіксовано принцип недоторканості кордонів. Базою для розвитку українсько-казахстанських міждержавних відносин є Договір про дружбу і співробітництво від 20 січня 1994 р. Також Назарбаєв був ініціатором створення у 1994 р. єдиного економічного простору між Казахстаном, Киргизстаном і Узбекистаном, водночас прагнучи створити „пояс безпеки” по периметру державних кордонів.

2001 р. за ініціативою Назарбаєва за моделлю гельсінського процесу у відбулася Нарада із взаємодіїі і заходів довіри в Азії (НВЗД). Уряд Назарбаєва активно розвиває відносини з країнами Заходу, зокрема, Казахстан уклав угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом та угоду про співпрацю з НАТО у рамках Ради Євроатлантичного партнерства за програмою „Партнерство заради миру”.

6. Етно-демографічна ситуація, культура та релігія Казахстану. Казахстан був єдиною республікою СРСР, в якій частка титульної нації була меншою 50 %. За даними перепису 1989 р. частка казахів складала 39,7 %, росіян – 37,8 %, німців – 5,8 %, українців – 5,4 %, узбеків і татар – по 2 %. В середині 1990-х рр. частка представників корінної нації зросла, як за рахунок більш високого природнього приросту, так і завдяки значному відтоку т.зв. “російськомовного населення” за межі республіки. Перепис населення 1999 р. показав, що за 10 років чисельність населення Казахстану скоротилась на 1,246 млн. осіб. Головна причина – міграція, адже, якщо в 1989 р. в Казахстані мешкало 6,1 млн. росіян, то в 2000 р. їх залишилось бл. 4,5 млн. осіб.

В Кизилординській, Атирауській і Мангістрауській областях частка казахів сягає 79-94 % усього населення, у семи областях – менше 50 %. Узбеки мешкають переважно в прикордонних з Узбекистаном районах, росіяни – на півночі, сході і південному сході країни, німці, в основному, на півночі і в центрі країни, уйгури й корейці – на півдні.

Казахстан – найбільш урбанізований з усіх держав Центральної Азії, частка міського населення становить бл. 56 %. Найбільші міста – Алмати, Караганда, Шимкент. Економічно активне населення Казахстану становить 7,2 млн. осіб. Найбільше їх працює у сфері послуг – 58 %, у промисловості і будівництві – 18 %.

Попри державний статус казахської мови, що відноситься до тюркської групи алтайської сім’ї, мовою міжнаціонального спілкування залишається російська. Казахська писемність базується на російській абетці, до якої додано букви, що означають звуки, характерні для казахської мови.

Більшість тюркських народів, що мешкають в Казахстані, сповідують іслам суннітського зразка. Російськомовне населення прихильне переважно до православ’я, а більшість німців дотримуються лютеранського протестантизму.

Культураказахського народу своїм корінням сягає глибини віків. Щоправда кочове існування казахів призвело до того, що більшість літературних пам’яток раннього періоду не збереглося. В духовній культурі велику роль відіграють генеалогічні перкази, епос (“Кобланди”, “Кози-Керпеш” та ін.). Більшість народних переказів передавались від покоління до покоління як усна народна творчість. На території Казахстану з давніх часів вироблялась дрібна пластика з каміння, кістки, кераміки, металу, створювалось багато видів легкої зброї. З давніх-давен відома вишивка, оригінальними орнаментами оздоблюються насамперед переносні житла – юрти. Стіни будинків прикрашає килим сирмак. Популярні свята мусульманського Нового року (Науриз), Беркутчі (полювання з беркутом).

ЛЕКЦІЯ 9. КРАЇНОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕСПУБЛІКИ КИРГИЗСТАН

Поиск по сайту: