Республіка Киргизстан: загальні відомості

Територія – 198,5 тис.кв.км.

Населення – 4,753 млн. осіб (2001 р.)

Столиця – Бішкек

Державний устрій – президентська республіка

Адміністративний поділ – 7 областей і м. Бішкек

Національний склад: киргизи (65 %), узбеки (14 %), росіяни (12,5 %), дунгани (1,1 %), українці (1 %), уйгури (1 %)

Мови – киргизька (державна), російська

Релігія – іслам, християнство (православ’я)

Середня тривалість життя – 64 роки

Народжуваність – 2,6 %, смертність – 0,9 %

Грошова одиниця – сом

ВВП на душу населення – 480 дол. США (2001 р.)

Місце у світі за рейтингом ООН – 97

1. Географічне розташування, природно-ресурсний потенціал республіки та історичне минуле киргизького народу. Республіка Киргизстан розташована в гірських районах Центральної Азії. У добу середньовіччя її територією проходили шляхи завойовників-кочівників, а після анексії Російською імперією Киргизстан перетворився на її периферійну територію. На півночі Киргизстан межує з Казахстаном, на сході – з КНР, кордон з Таджикистаном проходить Заалайським, Алайським і Туркестанським хребтами. Найскладнішу конфігурацію має кордон з Таджикистаном і Узбекистаном у Ферганській долині. Киргизстан має вигідне економіко-географічне розташування на перетині двох найважливіших торговельно-економічних вісей регіону - Північ-Південь і Захід-Схід, територією Киргизстану проходить Великий Шовковий шлях.

Географічно Киргизстан поділений на південь, що включає Ошську, Джалал-Абадську, Баткенську області, та північ (Чуйська, Таласька, Іссик-Кульська та Наринська області). Північ та південь єднає лише один сучасний автошлях Бішкек-Ош, інші - для проїзду не рекомендовані.

Киргизстан розташований у межах гірських систем Тянь-Шаню і Паміро-Алаю. Приблизно 90 % території Киргизстану розташовано на висоті понад 1500 м над рівнем моря, з них бл. третини – на висоті понад 3000 м. Найвища точка Киргизстану – пік Перемоги (Дженгіз-Чокосу, 7439 м) – знаходиться в Центральному Тянь-Шані. Гірські хребти займають 3/4 території республіки. Більша частина території Киргизстану відноситься до районів 8-9 – бальної сейсмічності. Найсильніший землетрус стався 1911 р.

Головне багатство країни – гідроенергетичні ресурси: в басейні р.Нарин в радянські часи було побудовано каскад з п’яти гідроелектростанцій. Потенційні ресурси р. Нарин оцінюються в 56,9 млрд. кВт. год. Надра республіки багаті на вугілля, нафту, газ і газовий конденсат, кольорові метали, переважно ртуть і сурму, вольфрам, олово, уран, золото тощо. Балансові запаси вугілля становлять 1,3 млрд. т, нафти – 20 млн. т. Розвідані запаси нафти становлять 99,43 млн. т, з яких вже видобуто понад 10 млн. т. Золоторудні формації розвинуті в окремих районах Середнього і Північного Тянь-Шаню (Кумторське родовище має запаси понад 500 т). За запасами ртуті і сурми Киргизька РСР посідала перше місце в СРСР. Крім того, в Киргизстані розвідані родовища вольфраму, молібдену, міді, свинцю, цинку, арсенопірітових руд, нефелінових сієнітів, залізних руд. Виявлено також понад 1500 родовищ неметалічної сировини.

Заселення території Киргизстану розпочалося у сиву давнину. Перші археологічні пам’ятки відносяться до епохи бронзи. У VІІ-ІІІ ст. до н.е. населення Киргизстану входило до складу сакського премінного союзу, у ІІІ-ІІ ст. до н.е. саків змінили усуні. На межі тисячоліть цими землями пройшли гунни й лише згодом з’явились перші киргизькі племена, що прийшли сюди з верхів’я Єнісею, в період Тюркського каганату (VІ-VІІІ ст.) вони змішались з місцевим населенням і запозичили його мову.

Як і вся Середня Азія, у VІІІ ст. Киргизстан опинився під владою арабів, а в Х-ХІ ст. входив до складу держави Караханідів. На початку ХІІ ст. територію Киргизстану пограбували каракитаї, а на початку ХІІІ ст – монголо-татари. Згодом киргизькі землі, що входили до складу монгольської держави Моголістан, стали об’єктом спустошливих набігів військ Тимура та його нащадків (ХІV-ХV ст.). Вчені вважають, що формування киргизької нації завершилось в період правління ойратських феодалів (кінець ХVІІ – середина ХVІІІ ст.).

Від 1820 р. гірські райони Киргизстану намагалися захопити кокандські хани, але на середину ХІХ ст. їхні власні володіння стають об’єктом російської експансії. Тож коли російські війська підійшли до володінь Коканду в Північному Тянь-Шані, більшості киргизьких племен довелося прийняти російське підданство. У 1862 р. російські війська зайняли кокандську фортецю Пішпек (сучасний Бішкек), а в 1876 р. уся територія сучасного Киргизстану увійшла до складу Туркестанського генерал-губернаторства Росії.

У квітні 1918 р. було проголошено Туркестанську Соціалістичну Федеративну Республіку у складі РСФРР. Як самостійна адміністративна одиниця Киргизстан з’являється на карті 14 жовтня 1924 р. після національно-територіального розмежування в Середній Азії під назвою Кара-Киргизька автономна область, що входила до складу РСФРР. У 1925 р. область було перейменовано на Киргизьку АО, а в лютому 1926 р. – на Киргизьку АСРР. За Конституцією СРСР 1936 р. Киргизія стала союзною республікою у складі СРСР.

31 серпня 1991 р. Верховна Рада Киргизької РСР прийняла Декларацію про незалежність Киргизстану.

2. Політико-правова система Киргизстану і характеристика сучасних політичних процесів в державі. Клани в Киргизстані та їх роль в суспільно-політичному житті республіки. Киргизстан – республіка. Глава держави – президент (від часу незалежності до “Тюльпанової революції” у березні 2005 р. цю посаду обіймав Аскар Акаєв*). Вищий законодавчий орган - однопалатний парламент – Жогорку Кенеш.

Основи нового конституційного ладу в Киргизстані були закладені Декларацією про державний суверенітет, прийнятою Верховною радою Киргизстану 15 грудня 1990 р. Конституція Киргизстану, ухвалена 5 травня 1993 р., закріпила принципи верховенства влади народу, поділу державної влади, її відповідальності перед народом. Двічі, у 1994 та 1996 рр. президент А.Акаєв розпускав парламент та проводив референдуми щодо збільшення президентських повноважень.

Президент є центральною постаттю у системі органів державної влади, гарантом конституції, прав і свобод кожного громадянина республіки. Президент Киргизстану обирається терміном на п’ять років, не може бути членом політичної партії і має широкі виконавчі повноваження. Він призначає за згодою парламенту прем’єр-міністра та членів уряду й може відправити їх у відставку, призначає керівників обласних, районних адміністрацій за згоди місцевих представницьких органів, також за згодою парламенту призначає генерального прокурора, голову правління Національного банку, голів Верховного та Конституційного судів. Президент Киргизстану має право законодавчої ініціативи, право вето, може опротестувати прийняті Жогорку Кенеш закони та міжнародні договори. Згідно зі статтею 68 Конституції парламент може делегувати президенту законодавчі повноваження терміном на один рік, такі ж повноваження переходять до президента у випадку розпуску парламенту.

Президент Киргизстану може оголосити надзвичайний чи військовий стан лише за схвалення Жогорку Кенеша. Рішення про імпічмент президенту парламент має прийняти 2/3 голосів, проте в разі відхилення Конституційним судом звинувачення на адресу президента, парламент розпускається.

Жогорку Кенеш до виборів 2005 р. складався з двох палат – Ради Народних Представників (70 депутатів) та Законодавчих Зборів (35 депутатів). Тепер однопалатний Жогорку Кенеш нараховує 75 депутатів і обирається терміном на п’ять років. Віковий ценз для обрання становить 25 років, а ценз проживання в країні – п’ять років. Саме ценз осідлості викликав демонстрації протесту в Бішкеку в січні 2005 р., коли одному з лідерів майбутньої революції - Розі Отунбаєвій, фаховому дипломату, було відмовлено у праві балотуватися в парламент через те, що вона працювала в структурах ООН в Грузії. Проте це не завадило балотуватися в парламент доньці тодішнього президента Бермет Акаєвій, яка також працювала в структурах ООН в Швейцарії.

Характерною і дуже яскравою рисою киргизького парламентаризму є право виборців відкликати обраного ними в Жогорку Кенеш депутата, тобто депутатський мандат є імперативним. Схоже, що відкликання депутата є єдиним засобом, яким нинішній президент Курманбек Бакієв може скористатися для підсилення свого впливу в парламенті, адже 65 з 75 депутатських мандатів завоювали проакаєвські сили.

Окрім ухвалення законів парламент обирає за представленням президента голову та суддів Конституційного суду, 2/3 членів Центральної виборчої комісії, вводить надзвичайний стан, вирішує питання війни та миру, зміни кордонів, надає згоду на призначення голови Національного банку, генерального прокурора, обирає голів Верховного та вищих судів, може висловлювати недовіру уряду.

Хоча Киргизстан – держава унітарна, а президент призначає керівників областей та районів, їх кандидатури мають бути схвалені місцевими Кенешами, які також можуть їх відправити у відставку двома третинами голосів. Ще один важливий орган – Конституційний суд. Він вирішує питання конституційності нормативно-правових актів, суперечності в тлумаченні конституції, дає заключення про правомірність виборів.

Помітний вплив на політичне й економічне життя республіки справляє кланова система традиційного киргизького суспільства. У генетичній пам’яті киргизів залишилася чітка самоідентифікація з певним родом або кланом. За наявності нерозвиненої політико-партійної системи Киргизстану регіональні спільноти – клани чи роди стали основними і наймогутнішими групами артикуляції інтересів. Нині найбільш впливовим в республіці є родове угруповання Сари-баги, що мешкає в Чуйській долині і на північному сході (в Наринській області) Киргизстану. Тільки належність до наймогутнішого клану, тобто роду, звідки походить президент, могла, за рідкісними винятками, відкрити шлях у вищі ешелони виконавчої влади. За таких обставин правління режиму А.Акаєва призвело до поновлення протистояння та протиставлення інтересів півночі та півдня, поділених гірським хребтом Тянь-Шань.

Існує три кланові групи або крила киргизької нації: праве крило - Онг, ліве – Сол (Отуз Уул) і угруповання Ічкілік, що являє собою дивовижну суміш киргизьких та узбецьких родів, тому його не вважають чистим крилом киргизької нації. Всього у Киргизстані нараховується близько 30 родів. На початку існування комуністичного Киргизстану правив рід Бугу з Іссик – Кульського клану угруповання Онг. Після сталінських чисток влада поступово перейшла до роду Сари Багиш з Чуй-Кемінського клану, який і висунув у 1990 р. свого представника Акаєва на посаду лідера республіканської компартії та президента Киргизстану.

За режиму Акаєва кумівство, непотизм були звичайним явищем. Кланове протистояння в Киргизстані різко загострилося тоді, коли міжклановий баланс, що його намагався утримати президент Акаєв, було порушено. Криза розпочалася у січні 2001 р., коли А.Акаєв призначив на посаду губернатора південної Джалал-Абадської області С.Урманаєва з Іссик-Кульського клану, а Н.Касієва з Наринського клану - губернатором Ошської області. Місцеве населення сприйняло такі кадрові кроки як введення окупаційного режиму. Перші муніципальні вибори 16 грудня 2001 р. тільки підсилили тенденції киргизького трайбалізму, адже на посади голів айил окмоту (сільських управ) населення обрало виключно представників свого роду.

Зруйнували владну модель, яку режим Акаєва так старанно вибудовував, парламентські вибори 2005 р., проведені за мажоритарною виборчою системою. Оскільки фальсифікації відбулися лише в 20-25 з 75 виборчих округів, правових підстав для революції не було. Але киргизи, кандидат яких зазнав поразки, не побажали змиритися з таким станом речей. Хоча протести головним чином відбувалися на півдні, представляти киргизьку революцію як боротьбу півдня з північчю є помилковим. Як відомо, спокій зберігався лише в Іссик-Кульській області, а масові демонстрації проходили не тільки в південних Ошській, Джалал-Абадській та Баткенській областях, але й в Бішкеку, Талаській і Наринській області, де 23 березня демонстранти захопили, як в Оші і Джалал-Абаді, обласну адміністрацію.

Киргизька революція була позбавлена яскраво вираженого кланового характеру. І це є великим досягненням для Киргизії, тому що революція з клановим характером обов’язково спричинила б його розпад. “Тюльпанова революція” довела, що не зважаючи на міжкланове протиборство, Киргизстан не може розділитися за клановим принципом.

Політичні партії в Киргизстані досить малочисельні і формуються скоріше за кланово-регіональним принципом, ніж за ідеологічним. Виключення становить хіба що Соціал-демократична партія А.Атамбекова. Вона хоч і сповідує певну ідеологію, це зібрання колишніх комсомольців і політруків не має особливої популярності в країні, тим паче, що соціал-демократичну ідеологію в Киргизстані сповідує більшість партій. Націонал-демократичні партії, такі як Еркіндік (“Свобода”) чи Народний рух, очолюваний нинішнім президентом К.Бакієвим, надають перевагу відновленню системи національних цінностей.

Більшість місць у нинішньому парламенті належать проакаєвським силам – руху “Алга, Киргизстан” (“Вперед, Киргизстан”), який очолювала фактично Беремет Акаєва, та руху “Акийкат” (“Справедливість”), передвиборні програми яких базувалися на досягненнях режиму Акаєва. Щодо політичних сил, що прийшли до влади в результаті “Тюльпанової революції”, більшість з них є вихідцями з Демократичного руху Киргизстану, що контролював парламент у 1990-1994 рр. До таких сил, зокрема, належить Партія Гідності нинішнього прем’єра Ф.Кулова, що є популярною на базовій для Акаєва Півночі, особливо серед російськомовної меншості. Значний внесок у перемогу демократичних сил зробили Народний рух президента К. Бакієва та створена під впливом Помаранчевої революції в Україні партія Ата-Журт (“Щаслива Батьківщина”) Рози Отунбаєвої.

Як відомо, події, які відбулися 24 березня 2005 р. на площі Ала-Тоо в столиці Киргизстану Бішкеку, деякі аналітики та політологи назвали революцією, інші – черговим путчем на просторах СНД, інспірованим США. Як би там не було, події 24 березня поставили Центральну Азію в центр уваги світової громадськості та геополітичних гравців.

За час, що минув після революції, киргизи напевно вже неодноразово переймалися запитанням: а чи стало жити краще, ніж при А.Акаєві? Нашвидку проведені вибори президента, під час яких перемогу отримав Курманбек Бакієв, привели до влади людей, які виявилися неготовими дати народу реальні зміни. Усі старі болячки миттєво вилізли назовні – корупція, беззаконня, захоплення землі, переділ власності, силове усунення опонентів, розкол країни на північ і південь. Усе, з чим режим Акаєва хоч якось міг впоратися або принаймні ховав від людських очей, тепер стало нормою життя.

“Розбірки” між лідерами киргизької революції перейшли у “гарячу” стадію в середині вересня 2005 р. Втім, тертя між учасниками березневих подій спостерігалися ще в перші постреволюційні дні. Просто вони були приховані від сторонніх очей. Хоча вже тоді були й убивства, і замахи на помітних учасників “Тюльпанової революції”. Причому усі жертви належали до угруповань і кланів, опозиційних Бакієву.

Після виборів президента процес переділу власності, як державної, так і соратників колишнього президента Акаєва, пішов набагато швидшими темпами, адже на кону були великі ринки й усе ще працюючі підприємства. Тепер справа дійшла до більш серйозного “бізнесу”. Вбивство депутата парламенту Баямана Ернікбаєва свідчить, що влада втрутилася у сферу відносин кримінальних угруповань. У Киргизстані багато хто пов’язував ім’я Еркінбаєва з наркоторгівлею, яка приносить непогані доходи. Водночас парламентер виявився одним із головних кредиторів революційних заходів у березні 2005 р.

У кінці вересня 2005 р. вибухнув інший скандал: у мас-медіа Бішкека оприлюднено інформацію про зв’язки Бакієва з російськими металургійними баронами – братами Чорними, які нібито дали на революцію 50 млн. дол., а нині намагаються отримати контроль над енергетичними підприємствами країни. Президент Бакієв, проте, мовчить, не заперечуючи весь вилитий на нього бруд і звинувачення. Виступаючи в парламенті країни 22 вересня 2005 р., він підтвердив, що знає про те, що криміналітет зрісся з владою, із правоохоронними органами. Він думає, що цю проблему за півроку усунути неможливо. Проте обрані Бакієвим методи боротьби з корупцією зовсім не свідчать про те, що вони взагалі приведуть до подолання цього зла. Навпаки корупція процвітає, лише отримувачі стали іншими.

Парламент країни поступово перетворюється на стан антипрезидентської опозиції. Депутати вже зажадали відставки міністрів-силовиків, а також керівників спецслужб, яких підозрюють як мінімум у попуску криміналітету, а особливо затяті навіть стверджують, що силовики й кримінал діють спільно. При цьому вони загрожують президенту імпічментом.

На тлі всіх цих скандально-кримінальних подій розвивається інший політичний за своєю суттю процес. Відповідно до передвиборних домовленостей К.Бакієва та Ф.Кулова, останній мав стати прем’єр-міністром країни з дуже великими повноваженнями. 2 вересня Кулов був затверджений парламентом на посаду глави уряду, проте, коли в середині вересня 2005 р. він спробував провести через парламент новий закон про уряд, який істотно збільшував повноваження прем’єра і передбачав передачу в його ведення службу фінансової поліції, залізничний транспорт і національну авіакомпанію, Бакієв несподівано наклав на закон вето і відправив на доопрацювання. Щоправда, наразі й Бакієв, і Кулов кажуть, що розколу в революційній команді немає, триває робочий процес.

Одначе, не виключено, що розвиток відносин усередині нової киргизької влади піде за українським сценарієм. Наразі ж народ тримається з останніх сил, щоб остаточно не зневіритися у своїх революціонерах. Таких “ідейних” стає все менше. Більше тих, котрим страшно подумати про майбутнє своєї країни.

3. Особливості сучасного економічного розвитку Республіки Киргизстан. Економіка Киргизстану після розпаду СРСР опинилася у стані кризи, оскільки була значною мірою інтегрована до загальносоюзної економіки. У 1990 р. близько 98 % загального експорту і 73 % імпорту припадало на республіки колишнього Союзу. Експортувались кольорові метали і мінерали (золото і ртуть), шерстяні вироби, продукція сільського господарства і харчової галузі, електроенергія, електротовари. Основними статтями імпорту були газ і нафтопродукти, кольорові метали, продукція хімічної і фармацевтичної промисловості, обладнання, папір і лісоматеріали, будівельні матеріали (крім цементу), продукти харчування.

В економічному плані Киргизстан був однією з найбідніших республік СРСР, а економіка республіки значною мірою базувалася на субсидіях із союзного бюджету. Тільки прямі субсидії складали більше третини доходів її бюджету. Втім, проголошуючи у вересні 1991 р. незалежність республіки, її президент Аскар Акаєв заявив, що країна піде західним шляхом розвитку, а за основу візьме американську модель. Заявивши таке, А.Акаєв швидко розпочав ринкові перетворення в Киргизстані і упродовж 1990-х рр. встиг досить багато зробити в цьому плані.

В Киргизії було введено національну валюту - сом, який шляхом проведення жорсткої грошової та бюджетної політики вдалося втримати від гіперінфляції (в середені 90-х років інфляція становила в Киргизії лише 0,2 %). У 1996 р. киргизький уряд, керуючись проголошеною президентом західною економічною моделлю розвитку держави, здійснив лібералізацію економіки. Більшість цін, серед іншого на хліб, стали вільними, було скасовано практично всі дотації, зникли державні замовлення.

На відміну від інших країн СНД, Киргизстан скасував адміністративне експортне регулювання і відмовився від підвищення імпортного мита; усе це зробило його досить цікавим прикладом країни з дійсно вільною торгівлею та конвертованою валютою. Зрозуміло, що й киргизька модель приватизації нагадувала найсміливіші та була подібна до чеської.

Киргизька практика дала можливість здійснювати як швидку приватизацію, так і ринкову реструктуризацію приватизованих підприємств. Приватизація підприємств відбувалася за такою схемою: 5 % безкоштовно передається трудовим колективам, 25 % продається на купонних аукціонах і 70 % - за гроші на конкурентних засадах. У різних районах республіки у приватні руки було передано від 60 до 95 % усіх об’єктів торгівлі та побутового обслуговування населення. Киргизькою конституцією передбачено право приватної власності на землю.

Досягненням авторів ринкових перетворень в Киргизстані стало проведення банківської реформи, що сприяла створенню дворівневої банківської системи та ліберальної політики ліцензування нових банків. В результаті згаданої реформи Національному банкові була забезпечена реальна незалежність від уряду та парламенту.

Подібні безкомпромісні ліберально-демократичні реформи А.Акаєва знайшли розуміння та підтримку на Заході. Під час візиту до США у липні 1997 р. президента Акаєва Киргизія підписала угоду з Міжнародним валютним фондом (МВФ) про збільшення кредитування киргизької економіки до 130 млн. дол., а із Всесвітнім банком (ВБ) - про співробітництво за 13 головними проектами на суму 264 млн. доларів.

Основними інвесторами киргизької економіки у 1990-х рр. виступили: Канада (31,1 % від усіх іноземних інвестицій), Туреччина (25 %), Великобританія (13,2 %), США (9 %), Німеччина (6,9 %), Італія (2,9 %), Малайзія (2,5 %), Росія (1,4 %), Казахстан (1,4 %), Лівія (1,4 %). Іноземні запозичення значно збільшили зовнішній борг Киргизстану (у 1998 р. він становив 1,5 млрд. дол. США), на обслуговування якого витрачалось 45-50 % усіх грошових доходів республіки.

Вироблена в республіці промислова продукція (в основному, золото і електроенергія) в кінці 1990-х рр. експортувалась переважно в Німеччину, Росію, Казахстан, Узбекистан, Китай, Таджикистан, Білорусь. Як і в радянський період історії Киргизстан імпортує нафту і природний газ, машини і обладнання, продовольство. Основними імпортерами є Росія, Казахстан, США, ФРН, Узбекистан, Китай.

Основа економіки Киргизстану – сільське господарство (у сільській місцевості мешкає 61 % населення, в одній лише родючій Ферганській долині, що обіймає 15 % киргизької території мешкає 55 % населення держави). 44 % земельних угідь Киргизстану знаходиться під пасовищами. Основна галузь тваринництва – вівчарство. За поголів’ям овець – 3,3 млн. голів – і за виробництвом шерсті – 11 тис. т щорічно - країна посідає третє місце в СНД.

Шерсть є однією з основних статей киргизького експорту. Окрім шерсті, на світовому ринку користуються попитом такі унікальні продукти як гірський мед, м’ясо яка, мінеральні води, сухий кумис тощо. Киргизстан має найбільші у світі хащі дикого грецького горіха, що має більшу цінність, ніж окультурені сорти. З Киргизстану в РФ, Казахстан, Узбекистан традиційно вивозяться овочі, плоди, ягоди, тютюн, шерсть, бавовна, м’ясо. Також Киргизстан експортує електроенергію до сусідніх країн: за обсягом її експорту Киргизстан займає друге місце в СНД після Росії.

У Киргизстані практично немає власних нафти і газу. Загальний видобуток в кінці 1990-х рр. становив всього 80 тис. т нафти і бл. 25 млн. куб. м газу. Однак у 1996 р. за допомогою канадської фірми введено в експлуатацію перший в Киргизстані сучасний нафтопереробний завод, здатний переробляти 500 тис.т нафти в рік.

Однією з найболючіших проблем у Киргизстані є великий рівень безробіття: весною 1999 р. на одне вакантне місце претендував 41 безробітний. Цей надлишок трудових ресурсів не може бути спрямований до Узбекистану, Таджикистану чи КНР, які мають схожі проблеми. Найбільш реальною є міграція киргизького працездатного населення до Росії і Казахстану.

Крім того, Киргизстан залишається доволі бідною країною: на середину 1999 р. доходи 70 % мешканців Киргизстану були нижчими від прожиткового мінімуму. Середня зарплатня у Киргизстані станом на лютий 1998 р. становила 38 дол. США (в Росії – 166, Казахстані – 118, Білорусі – 105, Узбекистані – 55, Таджикистані – 9 дол. США). Попри це, на кінець 1990-х рр. киргизька економіка завдяки створенню і розвитку ринкової інфраструктури, перетворенню форм власності на основі роздержавлення і приватизації, аграрній реформі і залученню іноземних інвестицій досягла макроекономічної стабільності.

4. Геополітичне становище та зовнішня політика Киргизстану. Киргизстан входить до низки міжнародних політичних та економічних організацій, у т.ч. до ООН, ВТО, СНД тощо. Разом з РФ, Білорусією, Казахстаном і Таджикистаном Киргизстан є членом Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС), водначас Киргизстан є членом Центрально-Азійського союзу, до якого також входять Узбекистан, Казахстан і Таджикистан, крім того, Киргизстан – член Договору про колективну оборону СНД 1992 р. Киргизько-українські міждержавні відносини регулюються Договором про дружбу і співробітництво від 19 червня 1996 р.

Зростання іноземних інвестицій в економіку Киргизстану свідчить про неабияку зацікавленість Заходу і, зокрема, США у цій невеликій колишній радянській республіці. Для США Киргизія є геополітичним простором, який розцінюється як плацдарм, що врівноважує Китай та Росію - дві країни з комуністичним минулим. Сьогодні великий західний бізнес впевнено почувається у Киргизії. У золотодобувній промисловості працюють канадські фірми, а розвідку кольорових та рідкоземельних металів ведуть американські компанії. Залізниці, теплокомунікації (чого вартий один тільки проект трансконтинентальної транспортної магістралі Франкфурт-на-Майні - Шанхай, так званий ТРАСЄКА), текстильне виробництво, банківську справу, причому не тільки в Киргизії, але й в сусідніх республіках, контролює Німеччина.

Таке активне західне економічне просування зумовлено тією важливою політичною роллю, що її має відігравати Киргизія та й загалом уся Середня Азія у майбутньому згідно з розрахунками західних, передусім американських, політиків. Як заявив у своїй доповіді сенатор Сем Браунбек, “США мають так перебудувати свою політику в центральноазіатському регіоні, щоб вона якомога менше була орієнтована на Росію, а натомість допомогла народам уздовж Шовкового шляху зміцнити зв’язки між собою та Заходом” і “забезпечити американські компанії, що вже зробили вкладення капіталу в регіоні”.

Одним з виявів реалізації подібного політичного курсу є співробітництво Киргизії з НАТО, що дедалі міцнішає. Навесні 1997 р. керівник альянсу Х.Солана здійснив велику подорож державами Середньої Азії, побувавши і в Бішкеку. У червні того ж року в американській Луїзіані відбулися навчання “Кооператив нагетт – 97” за участю 2 тис. військовослужбовців з Туреччини, Молдови, України, а також Казахстану, Узбекистану і Киргизії. А вже у вересні 1997 р. на території Узбекистану відбулися дійсно безпрецедентні навчання, в яких взяли участь вояки США, Росії, Туреччини, Латвії, Грузії, Казахстану, Узбекистану та Киргизії. Понад те, киргизьких військових не лише запрошують на спільні навчання, але й готують у Європейському центрі стратегічних досліджень та військової економіки ім. Маршалла.

Втім, геополітичне положення Киргизії - якраз посередині Шовкового шляху - робить її точкою перетинання та зіткнення інтересів як Заходу, так і азіатських “тигрів”, що також прагнуть потрапити на середньоазіатські ринки. Останнє безперечно відкриває для киргизської дипломатії додатковий вектор партнерства і співробітництва.

Після візиту киргизького прем’єр-міністра до Маніли (Філіппіни) 1997 р., Азіатський банк вирішив надати Бішкекові 200 млн. дол. кредитів. Під час візиту 1997 р. А.Акаєва до Сеула (Південно-Корейська республіка) було парафовано угоди про надання Киргизії кредитів, обопільне сприяння та захист інвестицій і будівництво на її території автомобільних заводів. Чи не найголовнішим донором республіки стала Японія, що надає Бішкеку щороку 60 млн. дол. за програмою “Офіційна допомога розвитку”. Окрім цього, Японія здійснює реконструкцію Бішкекського аеропорту та автомагістралі Бішкек - Ош. Вартість останнього проекту сягає більш ніж 450 млн. доларів.

Але справжнім конкурентом західних держав в Киргизії є, безперечно, Китай. Для зв’язку власної економіки з європейськими ринками Китай не менше Киргизії зацікавлений в прокладанні широтних трансконтинентальних транспортних шляхів через територію останньої. Завдяки наполегливим зусиллям китайців було відкрито автомагістраль Андіжан-Ош-Саратиш-Іркештан, що з’єднує Узбекистан і Киргизію з Китаєм; тоді ж було розпочато будівництво залізничної магістралі Андіжан - Ош - Кашгар, що має стати початком відроджуваного “Великого шовкового шляху” із Сходу на Захід.

Очевидно, що Китай має і політичні причини, які зумовлюють його небайдуже ставлення до подій в його середньоазіатських сусідів. Головною є недопущення підтримки чи поширення з боку або ж з території Киргизії та Казахстану пантюркістської пропаганди в Синцзян-Уйгурському автономному районі КНР. З огляду на зазначене, китайсько-киргизьке співробітництво розвивається динамічно у багатьох сферах. Вже 30 % спільних підприємств в республіці є китайськими, дві сусідні країни підписали угоду про двостороннє військово-технічне співробітництво,

Незважаючи на перелічені світові орієнтири киргизької політики, великого значення надається пріоритетності регіональних зв’язків. До речі, Киргизстан вважає найбільш перспективною формою економічної інтеграції, створення локальних угруповань держав, оскільки ці з процеси в рамках СНД загалом ускладнені суттєвою диференціацією рівнів їхнього економічного розвитку, перебігу та спрямування здійснюваних реформ. Створення регіональних об’єднань економічно малопотужних держав з метою спільного використання їхнього потен­ціалу республіка розглядає як необхідну умову для встановлення і справді рівноправних стосунків з економічно сильними країнами СНД.

Бішкек уклав з Казахстаном та Узбекистаном тристоронні угоди, що передбачають співробітництво в економічній, гуманітарній та військовій сферах. Згадані угоди спрямовані на створення єдиного економічного простору цих трьох держав. У січні 1997 р. було підписано Договір про вічну дружбу Республіки Казахстан, Киргизької Республіки та Республіки Узбекистан, що є безпрецедентним у міжнародній практиці.

Киргизстан приєднався до митного союзу Російської Федерації, Республіки Білорусь і Республіки Казахстан та Договору про погли­блення інтеграції в економічній та гуманітарній сферах і всебічне зближення між згаданими країнами (29 березня 1996 року).

Казахстан (зважаючи на родинні зв’язки А.Акаєва і Н.Назарбаєва) та Росія (з огляду на залежність від її енергетичних ресурсів та зав’язаність промислового потенціалу Киргизії на промисловості та ринку збуту Росії) є головними регіональними партнерами Бішкека. Причому значення російського чинника дедалі зростає. Річ у тім, що останнім часом прикметною рисою киргизької держави є балансуван­ня на межі жорсткої кризи у її внутрішньополітичному та зовнішньо­політичному розвиткові.

5. Етно-демографічна ситуація, культура та релігія Киргизстану. Господарський уклад, торговельно-економічні та політичні відносини, менталітет мешканців півдня Киргизстану формувалося навколо етнічно переважно узбецької Ферганської долини, мешканців півночі – навколо Чуйської - з чималим слов’янським населенням. Одночасно різним є вплив ісламу на мешканців країни. І сьогодні більшість мешканців півночі є або атеїстами, або не вважають своїм нагальним обов’язком відвідувати мечеть.

Південь пережив ісламське духовне відродження, переважно під впливом ісламського відродження в Узбекистані в 1990-1992 рр., зупиненого там президентом Ісламом Карімовим. На півдні різко зросла кількість мечетей і, відповідно, пропагандистів чистого ісламу. Слід зазначити, що узбецька національна меншина Киргизстану, яка на Півдні становить ледь не більшість населення, більш сприйнятлива до цінностей ісламського відродження, ніж місцеві киргизи.

Різниця у сприйнятті ісламу киргизами на півдні та півночі не така велика, як різниця в економічному розвитку двох регіонів. Мешканці півдня Киргизстану вважають, що їх сільськогосподарський регіон годує північ, де й нині більшість промислових підприємств не працює. Хоча це очевидне перебільшення. На півночі Киргизстану сільське господарство за рахунок зрошення знаходиться на більш високому рівні, а Таласька і Чуйська долини забезпечують виробництво більшої частини продукції тваринництва. Південь значно випереджає північ лише за виробництвом бавовни. У Бішкеку сконцентрована велика кількість підприємств кольорової металургії, машинобудування, легкої промисловості. Значна частина з них не працює, але саме вони складають потенціал для індустріального розвитку Киргизстану. Іссик-Кульська область є центром туризму в Центральній Азії, а Наринська область постачає республіці більшу частину гідроенергії.

Перебільшенням, а точніше результатом пропаганди є твердження, що на півдні окрім сільського господарства нічого немає. Південь дійсно відстав в економічному розвитку від півночі, але окрім того, що цей регіон багатий на земельні ресурси, тут знаходяться гірничі підприємства з видобутку кольорових металів та вугілля, без яких промисловісті на півночі велося б сутужно. Тут же знаходяться найбільші в країні гідроелектростанції, а Ош є найбільшим центром легкої промисловості. Отже, регіони Киргизстану один без одного існувати просто не здатні, хоча й різняться за рівнем розвитку.

Киргизстан – багатонаціональна республіка. У 1989 р. питома вага росіян (їх нараховувалось 920 тис. осіб) в структурі населення Киргизстану була однією з найвищих а центральноазійському регіоні – 21,5 % (для порівняння в Туркменії – 9,5 %, Узбекистані - 8,4 %, Таджикистані - 7,6 %). Станом на 1997 р. киргизів мешкало 2837 тис. осіб (61 %), росіян – 681 тис. осіб (бл. 15 %), третім за чисельністю етносом були узбеки – 666,3 тис. осіб (бл. 14 %), а 2001 р. вже росіяни стали третім за чисельністю етносом Киргизстану (600 тис. осіб). Попри те, що Киргизстан називали “найбільш вільною і демократичною країною у Середній Азії, тільки у 1991-1993 рр. Киргизстан покинуло 244 тис. осіб і виїхали вони в першу чергу до Росії.

1999 р. було проведено перший національний перепис населення. За час, що минув від останнього загальносоюзного перепису 1989 р., населення Киргизстану зросло на 562 тис. осіб, або на 13 %. За природнім приростом населення Киргизстан посідає друге місце в СНД після Узбекистану. Загальна кількість киргизів бл. 3 млн. осіб, узбеки – нині другий за чисельністю етнос в республіці, мешкають переважно в південних районах країни, росіяни – переважно у великих містах, а також на півночі і сході країни, дунгани і уйгури проживають, в основному, в Чуйській області. Міське населення – 35 %. Всього у Киргизстані 18 міст, найбільші – Бішкек (бл. 790 тис. мшк.), Ош (250 тис. мшк.), Джалалабад (79 тис. мшк.).

Киргизи (самоназва – “киргиз”) розмовляють киргизькою мовою, що відноситься до північно-східної тюркської групи алтайської мовної сім’ї. Розрізняють північну й південну групу діалектів. Спочатку киргизька писемність базувалась на арабському алфавіті, у 1926 р. її було переведено на латинський алфавіт, що 1940 р. був замінений кирилицею. У 1992 р. уряд Киргизстану оголосив перехід до латинського алфавіту, однак через фінансові труднощі цей процес уповільнився. Уйгури й узбеки розмовляють мовами тюркської групи, дунгани – на одній з мов китайської групи китайсько-тібетської мовної сім’ї. Киргизька мова є державною, а російська другою офіційною.

Більшість киргизів, інших тюркомовних народів і дунгани сповідають іслам суннітського толку. Роль релігії в житті суспільства поступово зростає. З кінця 1980-х рр. активно відбудовуються мечеті: якщо у 1950-1970-х рр. в Киргизії діючими були 33 мечеті, то нині їх понад тисячу. У м.Ош знаходиться резиденція духовного глави киргизьких мусульман – казіколона.

Про минуле киргизького народу, його героїв розповідає відомий і грандіозний за своїм обсягом (500 тис. віршованих рядків) епос “Манас”. Зміст цього епічного твору передають із покоління в покоління т.зв. манасчі, що належать до найшанованіших людей суспільства. Популярною є також творчість поетів-імпровізаторів – акинів. Розвивається й сучасна література, гордістю якої є Чінгіз Айтматов.

У Киргизстані є доволі багато пам’яток старовини. У столиці країни, що є одночасно центром Чуйської області – Бішкеку – збереглися залишки фортеці Джуль, що в ІV-VІІ ст. входила до системи торговельних міст Великого Шовкового шляху. На околицях столиці розташовані найвідоміше в Киргизстані середньовічне городище Бурана з мінаретом (“Башта Бурана” ХІ ст.), городище Ак-Бешим (до ХІІ ст.) із залишками цитаделі та буддійських храмів. У стародавньому місті Ош, вік якого бл. 3000 років, на вершині гори Сулейман–тоо зороастрійці поклонялись Мітрі, згодом там молився ісламський пророк Сулейман. В Оші мешкав засновник держави Великих Моголів, завойовник Індії імператор Бабур. Збереглися або були відновлені мавзолей Асаф-ібн-Бурхія (ХІ-ХVІІ ст.), мечеть Рават-Абдулла-хана (ХVІІ-ХVІІІ ст.), будиночок Бабура на Сулейман-тоо. Одне з найдавніших міст Киргизстану – Узген (відомий з ІІ ст. до н.е.), що був важливим перевалочним пунктом з Середньої Азії в Кашгарію, вважається однією з столиць держави Караханідів (Х-ХІІ ст.).

ЛЕКЦІЯ 10. КРАЇНОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕСПУБЛІКИ УЗБЕКИСТАН

Поиск по сайту: