 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
ІІ. Аналіз ефективності використання трудових ресурсів
Умовою виконання виробничої програми, раціонального використання трудових ресурсів є економне й ефективне використання робочого часу. Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих днів і годин одним робітником за період часу, що аналізується, а також за ступенем використання фонду робочого часу.
Аналіз використання робочого часу проводиться за даними статистичної звітності (форма 3-ПВ “Звіт про використання робочого часу”), балансу робочого часу та оперативного табельного обліку[1]. Інформаційне забезпечення аналізу використання робочого часу протягом дня, що міститься в офіційній статистичній звітності, є недостатнім, бо в ній наводяться дані виключно про документовані (офіційно зафіксовані) внутрішньозмінні простої. Відповідно, важливе значення для виявлення реальної суми внутрішньозмінних втрат робочого часу мають матеріали обробки разових спостережень, фотографування і самофотографування робочого дня.
При розрахунку балансу робочого часу використовуються як нормативні матеріали, так і дані за попередні періоди (наприклад, неявки з причин хвороби), а також дані табельного обліку явок і неявок на роботу з розшифруванням причин останніх. Баланс робочого часу складається за господарюючим суб’єктом в цілому, кожним виробничим підрозділом та категорією працюючих. У балансі робочого часу розраховуються календарний, табельний, максимально можливий і явочний фонди робочого часу.
При проведенні аналізу використання робочого часу виконуються наступні завдання:
ð загальна оцінка повноти використання робочого часу;
ð виявлення факторів і розміру їх впливу на використання робочого часу;
ð з’ясування причин цілоденних і внутрішньозмінних втрат робочого часу;
ð розрахунок впливу простоїв на продуктивність праці та зміну обсягу виробництва.
Використання робочого часу за категоріями робітників оцінюється за допомогою двох показників:
1) середня кількість днів, відпрацьованих робітником за звітний період (місяць, квартал, рік). Цей показник, що характеризує тривалість робочого періоду в днях (явочні дні), залежить від наступних факторів:
ð кількість вихідних і святкових днів;
ð кількість днів чергової відпустки, інших видів відпусток, передбачених законодавством;
ð кількість днів непрацездатності;
ð неявки на роботу з дозволу адміністрації;
ð прогули тощо;
2) середня тривалість робочого дня (зміни), що залежить від:
ð величини нормативно встановленого робочого тижня;
ð часу простою протягом робочого дня (зміни), зафіксованого в обліку;
ð часу інших скорочень робочого дня, передбачених законодавством (для підлітків, матерів-годувальниць тощо);
ð часу понадурочної роботи (збільшує величину показника) тощо.
Під час аналізу визначаються відхилення фактичних показників від прогнозних, проводиться порівняння їх з аналогічними показниками за минулі періоди, встановлюються конкретні причини можливих відхилень.
Після загальної оцінки повноти використання робочого часу необхідно визначити вплив наступних факторів на зміну фонду робочого часу (ФРЧ):
ð чисельності робітників (ЧР);
ð кількості відпрацьованих днів одним робітником у середньому за звітний період (Д);
ð середньої тривалості робочого дня (Т).
Зв’язок між цими показниками можна представити за допомогою мультиплікативної моделі:
| ФРЧ = ЧР х Д х Т | (5.33) |
Аналізуючи використання робочого часу на підприємстві, необхідно визначити загальні втрати робочого часу, цілоденні та внутрішні.
Загальні втрати робочого часу (ΔТвт) визначаються:
1) як різниця між фактично відпрацьованим часом усіма робітниками за звітний період в урочний час (з фактично відпрацьованого часу вираховується час, відпрацьований надурочно) та часом, передбаченим для виконання планового завдання з випуску продукції, перерахованого на фактичну чисельність робітників. Алгоритм розрахунку:
| ΔТвт = (ФРЧф – Тнв) – (ФРЧб: ЧРб х ЧРф); | (5.34) |
2) як сума добутку втрат робочого часу, допущених одним робітником, і фактичної чисельності робітників і відпрацьованих надурочно годин:
 .
| (5.35) |
Цілоденні втрати робочого часу (Твт.ч.) розраховуються за наступними формулами:
1) як різниця між відпрацьованими людино-днями фактично та відповідно до прогнозу, перерахованими на фактичну чисельність робітників:
| (5.36) |
2) як множення цілоденних втрат робочого часу одним робітником на фактичну чисельність робітників:
| (5.37) |
або
 .
| (5.38) |
Внутрішньозмінні втрати робочого часу (ΔТвт) розраховуються:
1) як різниця між загальними втратами робочого часу та цілоденними втратами, обчисленими в годинах:
| ΔТвт.ч. = ΔТвт – ΔТчв; | (5.39) |
2) як зміна середньої тривалості робочого дня, помножена на кількість днів, відпрацьованих одним робітником фактично та помножена на фактичну кількість робітників плюс години надурочної роботи:
 .
| (5.40) |
Зафіксовані в обліку та виявлені методом вибіркових спостережень внутрішньозмінні простої групуються за причинами, що дає можливість розробити заходи щодо їх скорочення.
Крім того, причини втрат робочого часу (цілоденних і внутрішньозмінних) можна встановити порівнюючи прогнозний і фактичний баланс робочого часу.
Причини втрат робочого часу можуть бути викликані різними об’єктивними та суб’єктивними обставинами: додатковими відпустками з дозволу адміністрації, тимчасовою втратою працездатності робітниками, прогулами, простоями через несправність машин, механізмів, кліматичними умовами, відсутністю роботи, електроенергії, палива тощо. Кожний вид втрат аналізується більш детально, особливо ті, які залежать від підприємства. Більшість з них (крім втрат, пов’язаних з хворобами та кліматичними умовами) можна вважати невикористаними резервами збільшення фонду робочого часу. При цьому необхідно враховувати, що втрати робочого часу не завжди призводять до зменшення обсягів виробництва продукції, вони можуть бути перекриті підвищенням продуктивності праці робітників підприємства.
Після вивчення втрат робочого часу визначаються непродуктивні витрати робочого часу. Непродуктивні витрати робочого часу складаються із втрат робочого часу внаслідок виникнення браку, його виправлення, а також витрат робочого часу, пов’язаних з відхиленнями від технологічного процесу (додаткові витрати робочого часу), простоями.
У спеціалізованій літературі пропонується наступна методика розрахунку непродуктивних витрат праці в результаті браку:
1) розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості продукції;
2) визначається сума заробітної плати у собівартості остаточного браку. Для цього необхідно собівартість забракованої продукції помножити на питому вагу зарплати у собівартості продукції;
3) розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості продукції за вирахуванням матеріальних втрат;
4) визначається сума заробітної плати робітників за виправлення браку. Для цього необхідно витрати на виправлення браку помножити на питому вагу заробітної плати виробничих працівників у собівартості продукції за вирахуванням матеріальних затрат;
5) розраховується заробітна плата робітників в остаточному браку та на його виправлення (сума п. 2 і п. 4);
6) обчислюється середньоденна заробітна плата як відношення заробітної плати робітників до фактичного фонду робочого часу в годинах;
7) визначається робочий час, витрачений на виготовлення браку та його виправлення як відношення суми заробітної плати та середньогодинної заробітної плати (п. 5 / п. 6).
За результатами аналізу необхідно розробити заходи щодо скорочення втрат робочого часу та пов’язаних з ними непродуктивних виплат заробітної плати. Особлива увага при цьому звертається на посилення контролю за внутрішньозмінними втратами робочого часу.
При вивченні використання робочого часу проводиться аналіз організації праці (табл. 5.11).
Таблиця 5.11. Головні напрями досліджень при аналізі організації праці
| № з/п | Напрям досліджень | Характеристика |
| Аналіз режиму роботи підприємства | Аналіз і оцінка режиму роботи підприємств проводяться, виходячи з можливостей найбільш інтенсивного використання виробничого устаткування, досягнення пропорційності у роботі всієї технологічної і загальновиробничої систем машин, дотримання раціонального режиму праці та відпочинку | |
| Аналіз умов праці працюючих | Аналіз умов праці проводиться за оцінками ступеня її монотонності та напруженості, шкідливого впливу на здоров’я, важкості фізичної праці та ін. Результатом таких досліджень є визначення напрямів подолання монотонності праці та скорочення застосування ручних робіт, ліквідації важкої фізичної праці, забезпечення необхідних санітарно-гігієнічних умов тощо | |
| Аналіз стану та якості нормування праці | Аналіз стану та якості нормування праці проводиться за станом охоплення робіт з нормування, обґрунтованістю та напруженістю чинних норм та оцінкою ступеня їх виконання. Стан нормування праці на підприємстві характеризує показник частки нормованих робіт у їх загальному обсязі. Цей показник визначають як у розрізі окремих виробництв, так і за категоріями працюючих. Ступінь прогресивності норм визначається за часткою науково та технічно-обґрунтованих норм у загальній їх кількості та за масштабами перегляду. Часто в аналізі використовують середній процент виконання норм праці, який дає загальну характеристику їх виконання |
Викладена методика аналізу використання фонду робочого часу застосовується для суб’єктів господарювання, які працюють в одну зміну. При двох- і трьохзмінному режимі роботи використовується узагальнюючий показник – коефіцієнт змінності робітників. Він розраховується шляхом ділення загальної чисельності робітників, які фактично працювали, на число робітників, що працювали в найбільшій зміні, тобто визначається скільки змін у середньому за період, що аналізується, працював суб’єкт господарювання кожен робочий день.
Ефективність використання трудових ресурсів відображається у показниках продуктивності праці. Зростання продуктивності праці є умовою збільшення обсягів виробництва продукції, основним чинником економічного зростання. Іншими словами, під продуктивністю праці розуміють результативність праці або здатність працюючого виробляти за одиницю робочого часу певний обсяг продукції.
На робочому місці, в цеху, на підприємстві продуктивність праці визначається кількістю продукції, яку виробляє робітник за одиницю часу (годину, день, рік), тобто виробництво продукції за 1 людино-день (1 людино-годину) – виробіток, або кількістю часу, що витрачається на виготовлення одиниці продукції – трудомісткість. Відповідно, існує тісний взаємозв’язок між витратами праці на одиницю виробленої продукції і продуктивністю праці: чим нижче трудомісткість виробництва продукції, тим вища продуктивність праці.
Показники продуктивності праці визначають у:
ð натуральних вимірниках – при випуску однорідної продукції, там де виробляють один вид продукції або декілька подібних;
ð трудових вимірниках – передбачає вимірювання через трудомісткість окремих видів продукції;
ð вартісних вимірниках – найпоширеніші вимірники, які можуть бути використані на будь-якому підприємстві[2].
У процесі аналізу продуктивності праці вивчаються:
ð рівень і динаміка продуктивності праці;
ð вплив окремих чинників на зміну продуктивності праці;
ð пропозиції і заходи щодо підвищення продуктивності праці.
Аналіз продуктивності праці починають з вивчення її рівня і динаміки оцінки виконання поставленого завдання.
Для оцінки рівня продуктивності праці застосовується система узагальнючих, часткових і допоміжних показників. До узагальнюючих показників відносяться: середньорічний, середньоденний і середньогодинний виробіток продукції одним робітником. Часткові показники: витрати часу на виробництво одиниці продукції окремого виду або трудомісткість продукції, або випуск продукції певного виду в натуральному вираженні за 1 люд./день або 1 люд./год. Допоміжні: витрати часу на виконання одиниці певного виду робіт або обсяг виконання робіт за одиницю часу.
В економічному аналізі використовуються два поняття трудомісткості. Питома трудомісткість – це загальні витрати людино-годин на виробництво продукції (на один виріб, на 1000 грн. продукції тощо). Технологічна трудомісткість – це витрати лише нормованого робочого часу основних робітників-відрядників на виробництво продукції (у нормо-годинах). Трудомісткість визначається за всією номенклатурою виробів і послуг, на одиницю продукції, за типовими виробами, до яких приводяться всі інші.
Поиск по сайту: