ШАРЛЬ ЛУЇ МОНТЕСК'Є

ПРО ДУХ ЗАКОНІВ

ГЛАВА III

Про позитивні законі

Як тільки люди з'єднуються в суспільстві, вони втрачають свідомість своєї слабкості, що існувало між ними рівність зникає і починається війна, Кожне окреме суспільство починає усвідомлювати свою силу – звідси стан війни між народами. Окремі особи в кожному суспільстві починають відчувати свою силу і намагаються звернути на свою користь головні вигоди цього товариства – звідси війна між окремими особами, Поява цих двох видів війни спонукає встановити закони між людьми. Як жителі планети, розміри якої роблять необхідним існування на ній багатьох різних народів, люди мають закони, що визначають відносини між цими народами: це міжнародне право. Як істоти, що живуть у суспільстві, існування якого потребує охорони, вони мають закони, що визначають відносини між правителями і керованими: це право політичне. Є у них ще закони, якими визначаються відносини всіх громадян між собою: це право цивільне. Міжнародне право, природно, ґрунтується на тому принципі, згідно з яким різні народи повинні під час миру робити один одному якомога більше добра, а під час війни заподіювати наскільки можливо менш зла, не порушуючи при цьому своїх справжніх інтересів. Мета війни – перемога; мета перемоги – завоювання; мета завоювання збереження. З цього і попереднього принципів повинні виникати всі закони, що утворюють міжнародне право. Міжнародне право є у всіх народів, воно є навіть у ірокезів, що поїдають своїх бранців: вони відправляють і приймають послів, у них існують певні правила ведення війни і поведінки в період миру; погано тільки, що це міжнародне право ґрунтується не на істинних принципах. Крім міжнародного права, ставиться до всіх товариств, є ще політичне право для кожного з них окремо. Суспільство не може існувати без уряду. «З'єднання всіх окремих сил» - як прекрасно говорить Гравіна, - утворює те, що називається політичним станом (державою)». Ця поєднана сила може бути віддана в руки чи одній особі або декільком особам. Ґрунтуючись на тому, що батьківська влада встановлена ​​самою природою, деякі вважають, що правління одного - найприродніший з усіх. Але приклад батьківської влади нічого не доводить, бо якщо влада батька і являє деякий відповідність з правлінням одного, то влада братів по смерті батька або по смерті братів влада двоюрідних братів відповідає правлінню кількох осіб. Політична влада необхідно передбачає союз декількох сімейств. Вірніше буде сказати, що уряд найбільш згідно з природою в тому випадку, якщо його особливі властивості найбільше відповідають характеру народу, для якого воно встановлено. Сили окремих людей не можуть об'єднатися, поки не прийшли до єдності їх волі; це останнє єдність і є те, що, знову-таки по прекрасному висловом Гравіна, називається громадянським станом. Закон, говорячи взагалі, є людський розум, оскільки він керує всіма народами землі; а політичні і громадянські закони кожного народу повинні бути не більше як окремими випадками докладання цього розуму. Ці закони повинні знаходитися в такому тісному відповідності з властивостями народу, для якого вони встановлені, що тільки в надзвичайних випадках закони одного народу можуть виявитися придатними і для іншого народу. Необхідно, щоб закони відповідали природі і принципам встановленого або встановленого уряду, чи мають вони на меті пристрій його, - що становить завдання політичних законів, - або тільки підтримання його існування, - що становить завдання цивільних законів. Вони повинні відповідати фізичним властивостям країни, її клімату холодного, печені або помірного, - якостям гранту, її положенню, розмірами, способу життя її народів - землеробів, мисливців і пастухів, - ступеня свободи, що допускається пристроєм держави, релігії населення, його нахилам, багатства, чисельності, торгівлі, вдач і звичаїв; нарешті, вони пов'язані між собою і обумовлені обставинами свого виникнення, цілями законодавця, порядком речей, на якому вони затверджуються. Їх потрібно розглянути з усіх цих точок зору. Це саме я і припускаю зробити в справжній книзі. У ній будуть досліджені всі ці відносини; сукупність їх утворює те, що називається Духом законів. У цьому дослідженні я не відділяю політичних законів від цивільних, так як, займаючись дослідженням не законів, а Духа законів, який полягає в різних відносинах законів до різних предметів, я повинен був рахуватися не стільки з природним порядком законів, скільки з природним порядком цих відносин і предметів. Я почну з розгляду тих відносин, у яких закони складаються до природи і принципу кожного уряду, приділяючи особливу увагу вивченню цього принципу, з огляду на те що він робить вирішальний вплив на закони. І якщо мені вдасться встановити цей принцип, я покажу, що закони випливають з нього, як з свого джерела. Потім я перейду до розгляду інших, мабуть, більш приватних відносин.

ГЛАВА III

Про принцип демократії

Для того щоб охороняти і підтримувати монархічний чи деспотичний уряд, не потрібно великої чесності. Все визначає і стримує сила законів у монархії і вічно под'ятая длань государя в деспотичному державі. Але народна держава потребує додатковому двигуні; цей двигун – чеснота. Сказане мною підтверджується всією сукупністю історичних даних і цілком згідно з природою речей. Ясно, адже, що монархія, за якої особа, що змушує виконувати закони, вважає себе вище законів, не має такої потреби в чесноти, як народне правління, при якому особа, що змушує виконувати закони, відчуває, що само підпорядковане їм і саме несе відповідальність за їх виконання. Ясно також, що государ, який внаслідок недбалості або дурних рад перестав би пильнувати за виконанням законів, може легко виправити породжене цим зло: для цього йому варто тільки взяти інших радників або самому виправитися від своєї недбалості. Але якщо закони перестають дотримуватися в народному державі, то воно вже загинуло, так як причина цього зла може бути тільки в зіпсованості самої республіки. Повчальне видовище представили нам в минулому сторіччі безсилі спроби англійців оселити у себе демократію. Так як особи, що брали тут участь у справах правління, далеко не відрізнялися чеснотою, а честолюбство їх розпалилися успіхами особи, різнився найбільшим відвагою, і так як прагнення однієї партії могли бути приборкані тільки прагненнями інший, то уряду постійно змінювалися і народ, всюди шукав демократію, на подив своєму, не знаходив її ніде. Нарешті, після багатьох рухів, поштовхів і потрясінь довелося зупинитися на тому самому образі правління, який до цього був відкинутий. Коли Сулла захотів повернути Риму свободу, Рим уже не міг прийняти її. Він зберіг лише слабкий слід колишньої чесноти, і так як надалі чеснота продовжувала згасати, Рим замість того, щоб прокинутися після Цезаря, Тіберія, Кая, Клавдія. Нерона, Доміціана, все більш грузнути в рабстві; всі удари падали на тиранів, і жоден - на тиранію. Політичні діячі Греції, жили за часів народного правління, не визнавали для нього ніякої іншої опори, крім чесноти. Нинішні ж тільки й говорять, що про мануфактурах, торгівлі, фінансах, багатство і навіть про розкіш. Коли ця чеснота зникає, честолюбство опановує всіма серцями, які можуть вмістити його, н все заражаються користолюбством. Предмети бажань змінюються: що перш любили, того вже не люблять; перш була свобода за законами, тепер хочуть свободи протизаконної; кожен громадянин поводиться, як раб, який утік від свого пана; що було правилом, то стало здаватися строгістю; що було порядком, то стало стисненням, обачність називають боягузтвом, користолюбство бачать в помірності, а не в жадобі стяжний. Перш майна приватних осіб складали суспільну скарбницю, тепер громадська скарбниця стала надбанням приватних осіб. Республіка стає здобиччю, а її сила – це влада небагатьох і свавілля всіх. У період свого ганебного рабства Афіни володіли тими ж силами, що і в часи свого славного панування. Там було двадцять тисяч громадян, коли вони захищали греків від персів, боролися за панування з Лакедемоне і йшли походом на Сицилію, там було двадцять тисяч громадян і тоді, коли Деметрій Фалернський перелічив їх поголовно, як на ринку вважають рабів. Коли Філіп наважився панувати в Греції, коли він здався біля воріт Афін, то там нічого ще не було втрачено, крім часу. Можна бачити з промов Демосфена, яких зусиль коштувало пробудити афінян: вони боялися Філіпа не як ворога народної свободи, але як ворога задоволень. Це місто, вцілілий від стількох поразок і стільки разів відроджувався після руйнувань, був переможений при Херонее і переможений назавжди. Що з того, що Філіп повертає йому всіх полонених? Він не повертає колишніх людей. Восторжествувати над силами Афін було завжди настільки ж легко, як важко було восторжествувати над їх чеснотою. Яким чином міг би втриматися Карфаген? Коли Ганнібал, ставши претором, захотів перешкодити чиновникам грабувати республіку, що не звернулися вони з скаргами на нього до римлян? Ці нещасні хотіли бути громадянами без держави і доручити охороняти своє багатство своїм розорителям! Незабаром Рим зажадав у них в заручники триста їх шляхетних громадян, змусив їх видати зброю і кораблі і потім оголосив їм війну. За тим подвигам, які вчинила у беззбройних Карфагені відчай, можна судити про те, що могла б здійснити чеснота, коли він ще мав усіма своїми силами.

ГЛАВА VII

Про принцип монархи

Таким чином, в добре керованих монархіях майже всякий людина є хорошим громадянином, і ми рідко знайдемо в них людини, що володіє політичною чеснотою, бо, щоб бути людиною, що володіє політичною чеснотою, треба мати намір стати таким і любити державу більше заради нього самого, ніж заради власної користі. Монархічне правління, як ми сказали, передбачає існування чинів, переваг і навіть родового дворянства. Природа честі вимагає переваг і відмінностей. Таким чином, честь за самою своєю природою знаходить собі місце в цьому образі правління. Честолюбство, шкідливе в республіці, може бути благотворно в монархії; воно одушевляє цей образ правління і притому має ту перевагу, що не є небезпечним для нього, тому що може бути постійно загнузданим. Все це нагадує систему світу, де є сила, постійно видаляє тіла від центру, і сила тяжіння, яка приваблює їх до нього. Честь приводить в рух всі частини політичного організму; самим дією своїм вона пов'язує їх, і кожен, думаючи переслідувати свої особисті інтереси, по суті справи прагне до загального блага. Правда, з філософської точки зору, ця честь, що приводить в рух всі сили держави, є помилкова честь, але ця помилкова честь так само корисна для суспільства, як була б корисна справжня честь для окремої особи. І хіба цього мало – зобов'язувати людей виконувати всі важкі і потребують великих зусиль справи, не маючи при цьому на увазі іншої винагороди, крім виробленого цими справами шуму?

ГЛАВА VIII

Про те, що честь не їсти принцип деспотичних держав

Честь не може бути принципом деспотичних держав: там всі люди рівні і тому не можуть звеличуватися один над одним; там всі люди раби і тому не можуть звеличуватися ні над чим. Понад те, так як честь має свої закони і правила, від дотримання яких вона не може ухилитися, тому що вона залежить від своїх власних примх, а не від чужих, то по всьому цьому вона може мати місце лише в державах з певним пристроєм і твердими законами. Чи може деспот потерпіти її у своїй державі? Вона вважає свою славу в презирстві до життя, а вся сила деспота тільки в тому, що він може позбавляти життя. Як вона сама могла б стерпіти деспота? У неї є неухильні правила і недоторканні примхи, а деспот не має жодних правил і не визнає ніяких забаганок, крім своїх власних. Честь, невідома в деспотичних державах, де часто немає навіть і слова для її позначення, панує в монархіях; там вона вносить життя у все: в політичний організм, в закони і навіть в чесноти.

1. Які два види війни існують в суспільстві, і чому вони передбачають виникнення законів?

2. Що є собою міжнародне право, і як повинні поводитися народи відповідно з ним?

3. Чому закони повинні відповідати природі, і в чому їх необхідність?

4. Яким фізичним властивостям країни повинні відповідати закони?

5. На чому може ґрунтуватися демократична держава, і в чому це проявляється?
6. У чому полягає перевага монархічного правління, і на якому моральному якості воно ґрунтується?

7. Який основний недолік поведінки деспота в моральному плані?

ЙОГАНН ГЕРДЕР.

Поиск по сайту: