Ніколи не обходиться без них

Мова йде про ознаку, по якій ми можемо із упевненістю відрізнити чисте знання від емпіричного. Хоча ми з досвіду й довідаємося, що об'єкт має ті або іншими властивостями, але ми не довідаємося при цьому, що він не може бути іншим. Тому, по-перше, якщо є положення, яке мислиться разом з його необхідністю, те це апріорне судження; якщо до того ж це положення виведене винятково з таких, які самі, у свою чергу, необхідні, то воно безумовно апріорне положення. По-друге, досвід ніколи не дає своїм судженням дійсної або строгої загальності, він повідомляє їм тільки умовну й порівняльну загальність (за допомогою індукції), так що це повинне, властиво, означати наступне: наскільки нам дотепер відомо, виключень із того або іншого правила не зустрічається. Отже, якщо яке-небудь судження мислиться як строго загальне, тобто так, що не допускається можливість виключення, то воно не виведене з досвіду, а є безумовно апріорне судження. Стало бути, емпірична загальність є лише довільне підвищення значимості судження з того ступеня, коли воно має силу для більшості випадків, на той ступінь, коли воно має силу для всіх випадків, як, наприклад, у положенні всі тіла мають вагу. Навпаки, там, де виявлення загальності належить судженню по суті, вона вказує на особливе пізнавальне джерело судження, а саме на здатність до апріорного знання. Отже, необхідність і стругаючи загальність суть вірні ознаки апріорного знання й нерозривно зв'язано один з одним. Однак, користуючись цими ознаками, часом буває легше виявити випадковість судження, чому емпіричну обмеженість його, а іноді, навпаки, більш ясної буває необмежена загальність, приписувана нами судженню, чому необхідність його; тому корисно застосовувати окремо друг від друга ці критерії, з яких кожний безпомилковий сам по собі.

Не важко довести, що людське знання дійсне містить такі необхідні й у найсуворішому змісті загальні, стало бути, чисті апріорні судження. Якщо завгодно знайти приклад з області наук, то варто лише вказати на всі положення математики; якщо завгодно знайти приклад із застосування самого повсякденного розуму, те цим може служити твердження, що всяка зміна повинна мати причину; в останньому судженні саме поняття причини з такою очевидністю містить поняття необхідності зв'язки з дією й строгої загальності правила, що воно зовсім зводилося б на ні, якби ми здумали, як це робить Юм, виводити його із частого приєднання того, що відбувається, до того, що йому передує, і з виникаючої звідси звички (отже, чисто суб'єктивної необхідності) зв'язувати вистави. Навіть і не приводячи подібних прикладів на доказ дійсності чистих апріорних основоположень у нашому пізнанні, можна довести необхідність їх для можливості самого досвіду, тобто довести a priori. Насправді, звідки ж сам досвід міг би запозичити свою вірогідність, якби всі правила, яким він випливає, у свою чергу також були емпіричними, стало бути, випадковими, внаслідок чого їх чи навряд можна було б уважати першими основоположеннями. Втім, тут ми можемо задовольняти тим, що вказали як на факт на чисте застосування нашої пізнавальної здатності разом з її ознаками. Однак не тільки в судженнях, але навіть і в поняттях виявляється апріорне походження деяких з них. Відкидайте поступово від вашого емпіричного поняття тіла все, що є в ньому емпіричного: колір, твердість або м'якість, вага, непроникність; тоді все-таки залишиться простір, який тіло (тепер уже зовсім зникле) займало і яке ви не можете відкинути. Точно так само якщо ви відкинете від вашого емпіричного поняття якого завгодно тілесного або не тілесного об'єкта всі властивості, відомі вам з досвіду, те все-таки ви не можете відняти в нього та властивість, завдяки якому ви мислите його як субстанцію або як щось приєднане до субстанції (хоча це поняття має більшу визначеність, що поняття об'єкта взагалі). Тому ви повинні під тиском необхідності, з якої вам нав'язує це поняття, визнати, що воно а priori перебуває в нашій пізнавальній здатності.

1. Поясните наступне протиріччя: всяке пізнання починається з досвіду і не всяке пізнання виходить з досвіду?

2. У чому необхідність положення, згідно з яким емпіричні знання мають апостеріорне джерело?

3. Як виявляються апріорні знання, і яким чином вони можливі?

4. Яким чином доводиться наявність чистих апріорних основоположень в пізнанні?

5. Яким чином за допомогою відкидання характеристик емпіричного тіла, Кант приходить до поняття "простір"?

Кант І. Критика чистого розуму //

Твору в 6 т. М., 1964. Т. 3. С.

Метафізика й діалектика буття

Поиск по сайту: