АРИСТОТЕЛЬ. МЕТАФІЗИКА. Більшість перших філософів уважала початком усього одні лише матеріальні початки, а саме те, із чого полягають усі речі

...Більшість перших філософів уважала початком усього одні лише матеріальні початки, а саме те, із чого полягають усі речі, із чого як першого вони виникають і в що як в останнє вони, гинучи, перетворюються, причому сутність хоча й залишається, але змінюється у своїх проявах, – це вони вважають елементом і початком речей. І тому вони вважаються, що ніщо не виникає й не зникає, тому що таке єство (physis) завжди зберігається; подібно тому як і про Сократа ми не говоримо, що він взагалі стає, коли стає прекрасним або утвореним, або що він гине, коли втрачає ці властивості, тому що залишається субстрат – сам Сократ, точно так само, говорять вони, не виникає й не зникає все інше, тому що повинне бути деяке єство – або одне, або більше одного, звідки виникає все інше, у той час як саме це єство зберігається.

(Щодо кількості й виду такого початку не все вчили однаково. Фалес – засновник такого роду філософії – стверджував, що початок – вода (тому він і заявляв, що земля перебуває на воді); до цього припущення він, можливо, прийшов, бачачи, що їжа всіх істот волога й що саме тепло виникає з вологи й нею живе (а то, із чого все виникає, – це і є початок усього). Таким чином, він саме тому прийшов до свого припущення, так само як тому, що насіння всього по природі вологі, а початок природи вологого – вода.

Деякі ж уважаються, що й найдавніш, що жили задовго до нинішнього покоління й перші, що писали про богів, трималися саме таких поглядів на природу: Океан і Тефію вони вважали творцями виникнення, а боги, на їхню думку, клялися водою, названої самими поетами Стиксом, тому що найбільш шановане – найдавніше, а то, чим клянуться, – найбільш шановане. Але чи дійсно ця думка про природу споконвічне й прадавнє, це, може бути, і недостовірно, у всякому разі про Фалесе говорять, що він саме так висловився про першу причину (що стосується Гіппона, те його, мабуть, не всякий погодиться поставити поруч із цими філософами через убогість його думок).

Анаксимен же й Діоген уважають, що повітря первинне (proteron) води, і із простих тіл переважно його ухвалюють за початок; а Гіппас із Метапонта й Геракліт з Ефеса – вогонь, Емпедокл же – чотири елементи, додаючи до названих землю як четверте. Ці елементи, на його думку, завжди зберігаються й не виникають, а у великому або малій кількості з'єднуються в одне або роз'єднуються з одного.

А Анаксагор із Клазомен, будучи старше Емпедокла, але, що написав свої твори пізніше його, затверджує, що почав нескінченно багато: за його словами, майже всі гомеомерії, так само як вода або вогонь, виникають і знищуються саме таким шляхом – тільки через з'єднання й роз'єднання, а інакше не виникають і не знищуються, а перебувають вічно.

Виходячи з цього за єдину причину можна було б визнати так звану матеріальну причину. Але в міру просування їх у цьому напрямку сама суть справи вказала їм шлях і змусила їх шукати далі. Дійсно, нехай усяке виникнення й знищення неодмінне виходить із чогось одного або з великого числа почав, але чому це відбувається й що причина цього? Адже як б то ні було, не сам же субстрат викликає власну зміну; я розумію, що, наприклад, не дерево й не мідь – причина зміни самих себе, і не дерево робить ложі, і не мідь – статуя, а щось інше є причина зміни. Ашукати цю причину – значить шукати якийсь інший початок, [ а саме], як ми б сказали, то, звідки початок руху. Отож, ті, хто з самого початку узявся за подібне дослідження й заявив, що субстрат один, не випробовували ніякого невдоволення собою, але у всякому разі деякі з тих, хто визнавав один субстрат, як би під тиском цього дослідження повідомляли єдине нерухливим, як і всю природу, не тільки відносно виникнення й знищення (це прадавнє навчання, і все з ним погоджувалися), але й у відношенні всякого іншого роду зміни; і цим їх думка відрізняється від інших. Таким чином, з тих, хто проголошував світове ціле єдиним, нікому не вдалося доглянути зазначену причину*, хіба що Парменіду, та і йому остільки, оскільки він уважається не тільки одну, але в деякому змісті дві причини.Ті ж, хто визнає безліч причин, скоріше можуть про це говорити, наприклад ті, хто визнає початками тепле й холодне або вогонь і землю: вони розглядають вогонь, що як володіє руховою природою, а воду, землю й таке інше - як протилежне йому.

*

Отже, згадані філософи, як ми затверджуємо, дотепер явно стосувалися двох причин з тих, що ми розрізнили у творі про природу, – матерію й те, звідки рух, до того ж нечітко й без якої-небудь упевненості, так, як надходять у бої ненавчені: адже й вони, повертаючись в усі сторони, наносять іноді гарні удари, але не зі знанням справи; і точно так само здається, що й ці філософи не знають, що вони говорять, тому що зовсім очевидно, що вони майже зовсім не прибігають до своїх початків, хіба що в малому ступені.

*

Емпедокл, таким чином, на відміну від своїх попередників перший розділив цю [рушійну] причину, визнав не один початок руху, а два різні, і притім протилежних. Крім того, він перший назвав чотири матеріальні елементи, однак він тлумачить їх не як чотири, а немов їх тільки два: з одного боку, окремо вогонь, а з іншого – протилежні йому земля, повітря й вода як єство одного роду. Такий висновок можна зробити, вивчаючи його вірші.

*

Тут є утруднення: як ставиться матерія кожної речі до протилежностей. Наприклад, якщо тіло в можливості здорово, а здоров'ю протилежна хвороба, тобто чи тіло в можливості й те й інше? І вода – чи є вона вино й оцет у можливості? Або ж для однієї речі матерія є матерія стосовно володіння й формі, а для іншої – стосовно втраченності й преходінню всупереч своїй природі? Утруднення викликає й питання, чому вино не є матерія оцту й не є оцет у можливості (хоча оцет і утворюється з нього) і чому живий не є мертвий у можливості. Або ж інша справа не так, а руйнування — це щось привхідне, і саме сама матерія живого є, оскільки вона руйнується, можливість і матерія мертвого, як і вода – матерія оцту: адже мертвий виникає з живого й оцет виникає з вина так само, як із дня ніч. І стало бути, якщо одне в такий саме спосіб звертається в інше, то воно повинне вертатися до своєї матерії; наприклад, якщо з мертвого повинне виникнути жива істота, то він повинен спочатку звернутися у свою матерію, а потім з неї виникає жива істота; і оцет повинен звернутися у воду, а потім з неї виникає вино.

1. Що є матеріальні начала, і в чому їх призначення?

2. Які представлення існували про перші причини?

3. Опишіть властивості матеріальних начал і їх своєрідність.

4. Чому необхідно шукати одну першу причину по Арістотелю?

5. У чому полягають складнощі при виявленні першооснов?

Аристотель. Метафізика // Твори.

В 4 т. М., 1975. Т. 1. С. 71-75, 155-

157, 229-231

Д. БРУНО. ДІАЛОГИ

Теофіл. Отже, Демокрит і епікурейці, які все нетілесне ухвалюють за ніщо, уважають відповідно до цього, що одна тільки матерія є субстанцією речей, а також божественною природою, як говорить якийсь араб, по прозванню Авіацена, що він показує в книзі за назвою Джерело життя. Ці ж самі, разом з кіренаїками, кініками й стоїками, уважають, що форми є не чому іншим, як відомими випадковими розташуваннями матерії. І я довгий час примикав до цієї думки єдино тому, що вони мають підстави, більш відповідні до природи, що доводив Аристотель. Але, помізкувавши більш зрілим образом, розглянувши більше речей, ми знаходимо., що необхідно визнати в природі два роди субстанцій: один – форма й інший матерія; тому що необхідно повинна бути субстанціальнійша дійсність, у якій полягає активна потенція всього, а також найвища потенція й субстрат, у якій утримується пасивна потенція всього: у першій є можливість робити, у другий – можливість бути зробленим...

Ніхто не може перешкодити вам користуватися назвою матерії по вашому способу, як, так само, у багатьох шкіл¹ вона мала різноманітні значення...

Отже, подібно тому як у мистецтві, при нескінченній зміні (якби це було можливе) форм, під ними завжди зберігається та сама матерія, – як, наприклад, форма дерева – це форма стовбура, потім – колоди, потім – дошки, потім – сидіння, потім – лавочки, потім – рамки, потім – гребінки і т.д., але дерево завжди залишається тим же самим, – так само й у природі, при нескінченній зміні й проходженні один за одним різних форм, завжди є та сама матерія.

Гервазій. Як можна підкріпити це уподібнення?

Теофіл. Хіба ви не бачите, що те, що було насінням, стає стеблом, з того, що було стеблом, виникає колосся, з того, що було колоссям, виникає хліб, із хліба – шлунковий сік, з нього кров, з неї – насіння, з нього – зародок, з нього – людей, з нього – труп, з нього – земля, з неї – камінь або інша річ, і так можна прийти до всіх природних форм...

Ноланець затверджує наступне: є інтелект, що дає буття всякої речі, названий піфагорійцями й Тімеєм подавцем форм; душу – формальний початок, що створює в собі й формуюча всяку річ, названа ними ж джерелом форм; матерія, з якої робиться й формується всяка річ, названа всіма приймачем форм.

Діксон....Форми не мають буття без матерії, у якій вони породжуються й руйнуються, з лона якої вони виходять і в яке вертаються. Тому матерія, яка завжди залишається тієї ж самої й плодоносної, повинна мати головна перевага бути пізнаваної як субстанціальний початок, у якості того, що їсти й вічно перебуває. Все-таки форми в сукупності слід розглядати лише як різні розташування матерії, які йдуть і приходять... Матерія... на їхню думку, є початок, необхідне, вічне й божественне, як уважається мавр Авіцеброн, що називає її богом, що перебувають у всіх речах...

Теофіл....У самому тілі природи слід відрізняти матерію від душі, і в останній відрізняти цей розум від його видів. Тому ми називаємо в цім тілі три речі: по-перше, загальний інтелект, виражений у речах; по-друге, животворящу душу всього; по-третє, предмет. Але на цій підставі ми не будемо заперечувати, що філософом є той, хто у своїй філософії приймає це оформлене тіло, або, як я віддав перевагу б сказати, ця розумна тварина, і починає з того, що бере за перші початки деяким чином члени цього тіла, які повітря, земля, вогонь; далі – ефірна область і зірки; далі дух і тіло; або ж — порожнє й повне...

Діксон. Отже... Ви затверджуєте, що, не роблячи помилки й не приходячи до протиріччя, можна дати різні визначення матерії.

Теофіл. Вірно, як про один і той самий предмет можуть судити різні почуття й та сама річ може розглядатися різним образом. Крім того, як уже було відзначено, міркування про річ може проводитися різними головами. Багато гарного висловили епікурейці, хоча вони й не піднялися вище матеріальної якості. Багато чудового дав для пізнання Геракліт, хоча він і не вийшов за межі душі. Анаксагор зробив успіхи в пізнанні природи, тому що він не тільки усередині її, але, можливо, і поза й над нею прагнув пізнати той самий розум, який Сократом, Платоном, Трісмсгістом і нашими богословами названий богом.

...Є перший початок всесвіту, який так само повинне бути зрозуміло як таке, у якому вже не різняться більше матеріальне й формальне й про який з уподібнення раніше сказаному можна укласти, що воно є абсолютна можливість і дійсність. Звідси не важко й не важко дійти того висновку, що всі, згідне субстанції, єдине, як це, можливо, розумів Парменід, невартим образом розглянутий Аристотелем.

Діксон. Отже, ви затверджуєте, що, хоча й спускаючись по цих сходах природи, ми виявляємо подвійну субстанцію одну духовну, іншу тілесну, але в остаточному підсумку й та й інша зводяться до одному буттю й одному кореню.

1. Чому потрібно визнавати два роди субстанції, а саме форму і матерію?

2. Що є незмінним при руйнуванні речей?

3. Чи має душа відношення до форми, і яким чином?

4. Чому матерія мають бути визнаватися першим початком?

5. Чи можуть духовна і тілесні субстанції бути єдиними?

Бруно Д. М.. 1949. С. 226 —

227, 229-230, 235-240, 247

ПОЛЬ АНРІ ГОЛЬБАХ

Поиск по сайту: