Екологічне страхування та його основні види

Ключові слова: акт страховий, відшкодування страхове, пожежа, регрес, ризик підприємницький, страхова вартість, страхова претензія, страховий інтерес, страхування від перерв у виробництві, страхування відповідальності працедавця, страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції, франшиза.

1. Ризик у підприємництві та необхідність страхування

Підприємницька діяльність завжди супроводжується різного роду ризиками. Під підприємницькими ризиками розуміють такі, що вини­кають при будь-яких видах підприємницької діяльності, пов'язаних з виробництвом продукції, товарів і послуг, їх реалізацією; товарпо-гро-шовими і фінансовими операціями; комерцією, а також здійсненням науково-технічних проектів.

Підприємець може зазнавати втрат через ушкодження або зни­щення засобів виробництва, невиконання контрагентами умов догово­рів. Окрім цього, можливі значні фінансові втрати через зниження за­здалегідь обумовленого рівня рентабельності, через необхідність ком­пенсувати шкоду, заподіяну найманим робітникам внаслідок нещасно­го випадку па виробництві, а також споживачам продукції цього під­приємства.

Класифікація підприємницьких ризиків, яка відображає їх різнома­нітність, представлена в таблиці 6.1.

Розглянемо детальніше деякі з цих ризиків.

Політичний ризик - це можливість виникнення збитків чи ско-

рочення розмірів прибутку, які є наслідком державної політики. Враху­вання такого ризику особливо важливе у країнах з нестійким законо­давством, відсутністю традицій і культури підприємництва. Політичні ризики можна умовно поділити на: націоналізації й експропріації без відповідної компенсації, трансферта (зв'язаний із можливістю обме­ження конвертації місцевої валюти), розриву контракту через дії влади країни, де знаходиться компанія-коитрагент, військових дій. Політич­ний ризик може бути національним, регіональним і глобальним.

Технічний ризик визначається ступенем організації виробницт­ва, наявністю превентивних заходів (регулярної профілактики облад­нання, заходів безпеки), можливістю проведення ремонту обладнання власними силами фірми. До таких ризиків відносять ризики втрат внаслідок негативних результатів науково-дослідних і конструк­торських робіт, неможливістю досягнення запланованих технічних параметрів розробок і низьких технологічних можливостей вироб­ництва. Технічний ризик відноситься до групи внутрішніх ризиків, оскільки виникнення його залежить від діяльності самого підприєм­ства.

Виробничий ризик пов'язаний з виробництвом продукції, товарів і послуг та із здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності, в про­цесі якої підприємці стикаються з проблемами неадекватного викори­стання сировини, зростання собівартості, збільшення втрат робочого часу, використання нових методів виробництва.

Комерційний ризик це ризик, який виникає в процесі реалізації товарів і послуг, вироблених чи куплених підприємцем. Сюди відно­сять ризики, пов'язані з реалізацією товару (послуг) па ринку, його транспортуванням, з прийомом товару (послуг) покупцем, з платоспро­можністю покупця та ризик форс-мажорних обставин.

Термін «підприємницькі ризики» визначає ті ризики, що пов'язані з майном підприємства, з життям і здоров'ям людей, які працюють на ньому, з виконанням зобов'язань у межах комерційної діяльності, з укладанням договорів, контрактів. Отже, страхування підприємниць­ких ризиків - це сукупність страхування майна, страхування відпові­дальності та особистого страхування.

За допомогою страхування створюються певні фінансові гарантії стабільності і прибутковості виробництва на випадок настання неспри-

Таблиця 6.1 Класифікація підприємницьких ризиків

ятливих. ситуацій у будь-якій підприємницькій структурі, що входить до складу ринкового механізму.

Нині значного поширення набуває страхування майна підприємств, пов'язане із забезпеченням страхового захисту матеріально-технічної бази виробництва. При страхуванні майна страхувальником може бути його власник або особа, яка отримала майно в користування, оренду,

лізині; на зберігання, під заставу тощо. До цього страхування входить багато видів, котрі найчастіше поділяються за об'єктами страхування і страховими випадками, а саме: страхування основних і оборотних фондів, страхування засобів транспорту, вантажів, електронних при­строїв, страхування машин і механізмів, страхування будівельно-мон­тажних ризиків, страхування машин від поломок.

Найпоширенішим і навіть традиційним видом страхування підпри­ємницьких ризиків є страхування майна промислових підприємств від вогню та інших небезпек. Страхування від вогню полягає у відшкоду­ванні збитків від раптових і непередбачуваних випадків пожежі або вибуху, а також деяких інших супутніх явищ. За цим видом укладаються основний та додатковий договори страхування. За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству. Ставки страхових внесків за договорами страхування майна коливаються від 0,05 % до 0,5 % вартості майна (при страхуванні приміщень, меблів). При страхуванні обладнання промислових підприємств страховий збір коливається від 0,15 % до 1% їх вартості, а якщо страхуються дорогі марки автомобілів, то ставки страхових внесків можуть досягти 17 %.

Стандартний поліс вогневого страхування передбачає покриття таких ризиків: пожежа, удар блискавки, вибух газу..Якщо страхуваль­ник зазнав збитків при здійсненні заходів, спрямованих па врятування майна, запобігання пожежі та іи., то такі збитки підлягають відшкоду­ванню.

За додатковим договором страхування можуть бути застраховані можливі збитки внаслідок:

♦ стихійних лих землетрусів, бурі, смерчу, повені, иаводків, гірських зрушень тощо;

♦ вибуху парових котлів, газосховищ, агрегатів, машин тощо;

♦ пошкодження застрахованою майна внаслідок аварії електричної мережі та впливу електроструму;

♦ пошкодження застрахованого майна в результаті аварії водопроводу, каналізаційної та опалювальної системи, систем гасіння пожежі;

♦ крадіжки зі зломом;

♦ биття скла, дзеркал, вітрин.

Додатковий договір передбачає страхування:

♦ майна, одержаного підприємством згідно з договором майнового найму (якщо воно не застраховане у наймодавця), або прийнятого від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо;

♦ майна на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках. Окремо від власного майна можуть страхуватися основні фонди, що передані в оренду іншим підприємствам і організаціям.

Для повного відшкодування збитків, завданих основним і оборот­ним фондам, необхідна їх оцінка.

Основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застра­хованого майна на момент підписання договору, що визначається за балансовою вартістю та вартістю придбання з урахуванням зносу. Страхова сума не повинна перевищувати страхової вартості. Якщо вона менша, то страхувальник має право на відшкодування тільки тієї части­ни збитку, що відноситься до загальної суми збитку так, як страхова сума до страхової вартості. Йдеться про так зване «педострахуванпя». Страхувальник сплачуватиме меншу за розміром страхову премію.

Страхова вартість визначається:

♦ для товарів, що виготовляє страхувальник (незавершеного будівництва та готової продукції), - це затрати на виготовлення аналогу;

♦ для товарів, якими страхувальник торгує, сировини, яку страхувальник використовує для виробництва товарів, та природних ресурсів це ціпа покупки заміни;

♦ для машин і устаткування витрати па придбання або відновлення застрахованого об'єкта аналогічного втраченому (за мінусом зносу);

♦ для будівель і споруд--за вартістю будівництва будівлі чи споруди повністю аналогічної тій, що знищена, із урахуванням місцевості, техніко-експлуатаційпого стану будівлі та її зносу.

При настанні страхового випадку страхове відшкодування випла­чується після того, як повністю виявлено причини та розмір збитків. Розмір збитку в разі загибелі (руйнування) будівель, споруд та іншого майна, що належить до основних засобів, визначається на підставі повної балансової або договірної вартості, за якої вони застраховані, а

в разі пошкодження цих об'єктів - на основі вартості відновлення (ре­монту) і в межах страхової суми. Витрати на відновлення враховують:

♦ витрати на придбання матеріалів та запасних частин для ре­монту;!

♦ витрати на оплату ремонту;

♦ витрати на доставку матеріалів до місця ремонту та інші видатки, необхідні для доведення пошкодженого майна до стану, що був перед настанням страхового випадку.

До суми збитку входять також втрати від пошкодження майна внаслідок заходів, що вживалися для його рятування, зберігання та впорядкування застрахованого майна після настання страхового випад­ку, виграти на складання кошторисів на відновлення пошкоджених об'єктів, проведення експертиз тощо.

Кількість і вартість майна, наявного па момент настання страхово­го випадку, визначається за даними бухгалтерського обліку і звітності та на підставі первинних документів про надходження та видатки, інвентаризаційних залишків невикористаних матеріалів. Після розрахун­ку розміру збитку, визначають розмір страхового відшкодування.

Страхове відшкодування визначається за формулою:

_.. збиток х страхова сума

Страхове відшкодування =----------------------------------------:----------

вартість майна

Якщо майно було втрачене або пошкоджене з вини страхувальни­ка, то страхове відшкодування зменшується на ЗО %. Якщо за фактом знищення або пошкодження майна відкрито кримінальну справу, то страховик сплачує ЗО % страхового відшкодування, а решту - після закінчення розслідування.

Страхове відшкодування виплачується:

♦ у випадку повної загиба і і май па у розмірі дійсної (відновної) вартості з вирахуванням зносу та вартості залишків майна, придатного для подальшого використання, але в межах страхової суми;

♦ у разі часткового пошкодження майна - у розмірі різниці між заявленою страховою сумою та вартістю залишків майна, придатних для подальшого використання, а при страхуванні за відновною вартістю - в розмірі витрат па його відновлення, але не більше страхової суми.

Страхування відповідальності юридичних осіб. Усі підприєм­ства- від дрібних виробників до транснаціональних корпорацій - не­суть відповідальність за шкоду, завдану у процесі їх діяльності життю, здоров'ю та майну третіх осіб. Отже, умови, які можуть призвести до відповідальності, дуже широкі. Тому поліс страхування відповідаль­ності покриває ризики відповідальності комерційної, виробничої та тор­говельної діяльності, крім чітко визначених у полісі винятків.

Страхувальник заповнює заяву, де особлива увага приділяється:

♦ стану приміщення страхувальника, освітленню, огорожі, східцям;

♦ роботі працівників страхувальника на території третіх осіб, характеру послуг (товарів) страхувальника;

♦ майну страхувальника, яке він здає в оренду, спортивній та соціальній діяльності страхувальника, стану дитячих і медичних закладів, які належать страхувальникові.

Ця інформація дає змогу страховикові оцінити можливість нанесения тілесних пошкоджень людині або шкоди її майну, передба­чити необхідні ліміти відповідальності.

15 У договорі страхування ліміт відповідальності визначається на рік або агрегатний (тобто сумарний). Крім того, страховик установлює ліміт на кожний страховий випадок (подію), а також безумовну фран­шизу в розмірі 10% і більше від суми збитку. Страхова премія визна­чається на основі валового обороту або заробітної плати, якщо премія розраховується від кількості працівників. Договір страхування може містити умову перерахунку страхової премії після закінчення дії дого­вору.

До стандартного покриття страхування цивільної відповідальності додаються доповнення, де залежно від діяльності страхувальника ви­значаються особливі умови та винятки:

♦ страхування відповідальності за забруднення навколишнього середовища;

♦ страхування відповідальності перед споживачем;

♦ страхування відповідальності за орендоване страхувальником майно;

♦ страхування фінансових збитків.

Відповідальність перед споживачем може включатися й до по­лісу відповідальності товаровиробника за якість продукції, що поши-

рює надане покриття. Наприклад, вантажники, які заносили в дім нові меблі, ненавмисне розбили антикварну вазу, яка була в кімнаті. Усі витрати будуть компенсовані за полісом, який містить ризик відпові­дальності перед споживачем. Можливо, це буде поліс відповідальності роботодавця, можливо, товаровиробника. Якщо ж інше не передбаче­но, то компенсація буде виплачена за полісом цивільної відповідаль­ності. Щоб уникнути складної ситуації, коли ризик може бути включе­ний до інших договорів страхування відповідальності, у договорі страхування загальної цивільної відповідальності застосовується застереження: «страховик компенсує страхувальникові суми збитків третім особам, якщо шкода не покривається ніяким іншим полісом страхування».

У полісі страхування цивільної відповідальності фінансові збит­ки визначаються як прямо не пов'язані зі шкодою здоров'ю або май­ну третіх осіб. Наприклад, під час ремонтних робіт у приміщенні страхувальника було пошкоджено електричний провід і в сусідньому офісі не стало світла. Страхувальник має відшкодувати фінансові зби­тки цієї фірми, які виникли внаслідок перерви в роботі.

Страхування відповідальності охоронних служб, будівельних ком­паній, власників готелів, товаровиробників, роботодавців здійснюєть­ся на особливих умовах, які визначаються в додатках до полісу стра­хування цивільної відповідальності або розглядаються як окремі види страхування. Таїс, Мюнхенське перестрахувальпе товариство рекоме­ндує страховикам ризики відповідальності товаровиробників та загаль­ної цивільної відповідальності розглядати як одне комбіноване покрит­тя. Однак андеррайтинг здійснюється по кожній групі ризиків. Тому далі розглянемо особливості та умови страхування окремих видів ризиків.

2. Страхування виробничих ризиків

Страхування від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованоі о майна поширене у країнах із розвину­тою ринковою економікою. Страхування на випадок збитків від перерв у виробництві - важлива частина підприємницьких ризиків. Практика його застосування залежить від виду бізнесу, що здійснює під-

приємство, а інколи від оцінки недоотриманого доходу, яка досить складна.

На відміну від багатьох видів страхування, об'єктом захисту яких є наявне майно, страхування від втрат прибутку є формою страхового захисту господарських суб'єктів від втрат майбутньої користі. Випад­кова втрата майбутньої користі (у даному разі - очікуваного прибут­ку) може настати передусім з причин випадкового спаду виробничого процесу або навіть його зупинки. Збитки, яких господарський суб'єкт може зазнати внаслідок цього випадку, не обмежуються лише втра­тою майбутньої користі. До них слід також додати кошти, витрачені па оплату так званих постійних потреб, зумовлених необхідністю постій­но підтримувати життєдіяльність господарського суб'єкта, а також пов'язаних із процесом його повернення до попередньо визначеної ви­робничої програми. Крім того, якщо зниження чи призупинення вироб­ничого процесу настало внаслідок непередбаченого випадку, то обсяг збитків може зрости за рахунок витрат, які здійснені з метою проти­стояння наслідкам цього випадку. Отже, втрата майбутньої користі, а відповідно і її страховий захист, ніколи не виявляються самостійно.

Страхування від втрат' прибутку є страхуванням комплементар­ним для багатьох так званих базових видів страхування. Найпошире­нішою базою для приєднання до страхування від втрати прибутку є страхування від ризику вогню. Воно, як комплексний вид страхування, може при цьому здійснюватися у будь-якій формі, що передбачає різ­номанітну композицію ризиків чи то у формі «від усіх ризиків», чи у формі FLEX, яка передбачає стандартне об'єднання кількох найпоши­реніших ризиків: Fire вогню, Lighting удару блискавки, Explosion вибуху. Поява хоча б цих традиційних ризиків призведе не лише до кількісних втрат реально існуючого майна, а й до тимчасового призу­пинення чи сповільнення ходу виробничого процесу, а відповідно і до втрати очікуваного прибутку.

З огляду па значну поширеність ризику вогню вогневе страхуван­ня користується найбільшою популярністю серед страховиків і стра­хувальників як базове для здійснення страхування від втрат прибутку.

У світовій практиці страховий захист очікуваного прибутку грун­тується також па інших майнових видах страхування. Конкретними видами такого страхового захисту є MLOP (Machinery Loss of Profit

Insurance - страхування від втрати прибутку через аваріго машин) та ALOP (Advance Loss of Profits - страхування втрат прибутку, спричи­нених перенесенням насамперед строків початку виробничого проце­су, пов'язаного із модернізацією чи реконструкцією виробничого об'єкта).

Традиційне страхування майнових засобів досить часто покри­ває лише незначну частину втрат, яких господарський суб'єкт зазнав унаслідок прояву ризику. Набагато більшими можуть бути його втра­ти, завдані неотриманням сподіваного прибутку. Проте на звичайне базове майнове страхування покладається завдання забезпечити ко­шти, достатні для відтворення знищених засобів та предметів виро­бництва. З цією метою найбільш бажаним було б страхування майна (основних фондів) у його новій вартості від базових (найпоширеніших) ризиків.

Страхове відшкодування, отримане при страхуванні у «новій вар­тості», дає змогу вчасно відновити виробничий процес, перерваний через настання випадкової події. Страхування від втрати прибутку пе­редбачає виплату відшкодування, яке замінює для застрахованого су­б'єкта регулярне надходження грошових коштів, необхідних для фі­нансування господарського процесу, зберігання фінансової рівноваги на такому рівні, який був би досягнений при ненастанні страхового ви­падку.

Страхова відповідальність при страхуванні від втрат прибутку є збірною й охоплює такі види збитків:

♦ витрати, які мають постійний характер і є необхідними навіть протягом виниклої перерви виробничого процесу;

♦ приріст витрат на виробництво, а також додаткових витрат, спрямованих па отримання спаду виробництва в умовах, які склалися після страхового випадку. Нагромадження цих збитків зумовлює оренда додаткових виробничих площ, машин, механізмів, оплата праці за роботу в позаурочиий час та інші заходи;

♦ втрата прибутку, обчислювана за спеціальною методикою.

Крім втрати прибутку, яка може статися через безпосереднє по­шкодження майна і сповільнення чи зупинення виробничого процесу, прибуток може бути втрачений також тоді, коли настане страховий випадок у кооперанта даного господарського суб'єкта. Кооперант, який

відіграє роль постачальника, зазнавши безпосередніх майнових втрат, не зуміє виконати домовленостей про постачання. Це призведе до та­ких самих негативних наслідків, як і вимушена перерва виробничого процесу через пошкодження майна. Велика ймовірність настання та­ких випадків також дає підстави для відповідного додаткового страхо­вого захисту від їх наслідків. Такий вид страхування дістав назву Contingency Business Interruption - від випадкового переривання бізне­су і може охоплювати такі самі ризики, що їх охоплює основне страху­вання від втрати прибутку.

Загальний обсяг страхової відповідальності страховика при страху­ванні від втрат прибутку визначається величиною страхової суми. Страхова сума для потреб цього страхування обчислюється па базі передбачуваного обсягу прибутку та обсягу постійних витрат, які мо­жуть скластися у господарському році. У практиці страхування від втрат прибутку застосовується поняття прибутку-брутто. Прибуток-брутто, у свою чергу, складається з двох частин: власне прибутку в економічно­му значенні цього понятия, названого прибутком-негто, та постійних витрат, які є чистими втратами в умовах простою виробництва.

На відміну від постійних витрат змінні витрати безпосередньо по­в'язані з потребами виробництва. Це передусім сировина, матеріали, транспортні витрати та інші елементи витрат. Проте поділ витрат па постійні та змінні не є простим. Він потребує уважного аналізу кожної конкретної ситуації. І Іри цьому слід спиратися як на матеріали бухгал­терського обліку, так і па особливості технології та організації даного виробництва. Вагомим елементом витрат є, як відомо, видатки на оплату праці, насамперед виробничого персоналу. По суті цс змінні витрати. Однак з позиції виробничої та соціальної політики страхува­льник не може уникнути цих витрат па період перерви виробництва. Адже існує необхідність зберегти кваліфікований виробничий персо­нал, а в разі тимчасового звільнення якихось працівників страхуваль­ник зобов'язаний матеріально їх забезпечити.

Якщо взяти до уваги, що виробничий оборот страхувальника іден­тичний виручці, отриманій ним від реалізації товарів та послуг, то вели­чину прибутку-брутто можна обчислити спрощеним методом - мето­дом віднімання від величини виробничого обороту суми витрат змінного характеру.

Прибуток-брутто страхувальник обчислює за спеціальною мето­дикою, причому його розрахунки мають бути підтверджені аудитором. Розрахунок прибутку-брутто є необхідним доповненням до заяви стра­хувальника про бажання застрахуватися від втрат прибутку. При по­дальшому розрахунку страхової суми на основі прибутку-брутто вра­ховуються також усі чинники, які по-різному впливають на виробни­чий оборот та його складові елементи. Мають бути враховані сезон­ність виробництва, позиція страхувальника на ринку, загальні тенденції розвитку підприємства і всієї галузі, показники діяльності кількох по­передніх років. Додержуючи зазначених вимог щодо калькуляції вели­чини страхової суми, можна максимально точно передбачити обсяги майбутніх виплат страхового відшкодування.

Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збит­ку залежить не стільки від розміру знищень (як у разі звичайного майнового страхування), скільки від тривалості перерви виробничої ді­яльності. Чинник часу характеризується специфічним параметром, який визначається і застосовується лише при страхуванні від втрат прибут­ку - терміном відшкодування. Ним є розрахунковий період діяльності підприємства, протягом якого нагромаджуються негативні результа­ти від перерви виробництва через майнові збитки.

Тривалість цього періоду визначається безпосередньо страхуваль­ником і має відповідати максимальній тривалості часу, необхідного підприємству для досягнення обсягу виробничого обороту, який воно мало до настання страхового випадку. Розрахунок цього терміну, як правило, доручається висококваліфікованим спеціалістам менедже­рам ризику, брокерам. Вони мають врахувати не лише чинник часу, а й інші чинники, а саме: конструкцію застрахованих об'єктів, вид госпо­дарської діяльності, складність виробничої технології, наявність та до­ступ до фінансових ресурсів, необхідних для відновлення діяльності.

Страховик, як правило, погоджується на запропонований страху­вальником термін відшкодування. Цей термін є періодом, лише в ме­жах якого страховик несе відповідальність за втрату прибутку. Отже, тривалість терміну відшкодування є найважливішим чинником впливу на страхову суму. Щоправда, у страховій практиці не додержуються прямої залежності між установленим терміном відшкодування та обсягом страхової суми. У тих випадках, коли термін відшкодування

береться коротшим за 12 місяців, страховики застосовують таблиці фракційного типу: для коротших термінів страхова сума встановлю­ється відносно вищою, ніж для триваліших термінів. Найпоширенішим є термін відшкодування тривалістю від кількох місяців до одного року. Страхові тарифи для потреб страхування від втрат прибутку розра­ховують згідно з вимогами загальної методики з урахуванням певних особливостей оцінки ризику, який покладено в основу даного страхування. Зокрема, ризик втрати прибутку завжди є похідним від ризику настання майнових збитків як своїх) базового ризику. Особливість їх взаємозв'язку полягає також у тому, що між ними немає кількісної залежності. Адже навіть незначна майнова шкода здатна призвести до зупинки цілого виробі іицтва, до цілковитої втрати прибутку. Отже, страховий тариф має враховувати ймовірності настання таких ризиків:

а) базового ризику (пошкодження, або знищення майнових засобів);

б) ризику сповільнення або зупинення виробничого процесу.

Крім цього, при калькуляції страхового тарифу мають урахо­

вуватися такі особливості господарської діяльності страхувальника:

а) сезонність виробництва;

б)тривалість терміну відшкодування;

в) характер конкуренції в даній галузі;

г) частка власної участі у фінансуванні ризику втрати прибутку.

Власна участь може становити, наприклад, 5 робочих днів, що

означає початок відповідальності страховика із шостого дня перерви виробництва.

У міжнародній практиці застосовуються й інші специфічні різнови­ди страхування підприємницьких ризиків: страхування контрактів (у тому числі експортно-імпортних), фінансово-кредитних операцій, стра­хування змін кон'юнктури ринку, тощо.

3. Страхування відповідальності виробників, та роботодавців

Страхування цивільної відповідальності дає змогу підприємству уникнути додаткових фінансових затрат, викликаних необхідністю у зв'язку з нормами цивільного законодавства компенсувати шкоду, спри­чинену іншим юридичним і фізичним особам Розрізняють страхуван-

Л Л~7

ня: цивільної відповідальності підприємств, експлуатуючих небезпечні виробничі об'єкти; відповідальності за забруднення навколишнього середовища; відповідальності виробників за якість виробленої продукції; цивільноївідповідальиості власників транспортних засобів; відповідаль­ності перед третіми особами при будівельно-монтажних роботах; страхування відповідальності за невиконання зобов'язань; відповідаль­ності роботодавців тощо.

Страхування відповідальності виробників за якість виробленої продукції. Виробник може застрахувати себе на випадок нанесення шкоди життю чи здоров'ю споживачу його продукції. Розмір страхової суми виробник, як правило, визначає сам. Деякі страховики можуть встановити мінімальний чи максимальний розмір такої відпо­відальності. Тарифи коливаються від 0,1% до 2% страхової суми. їх розмір коливається залежно від рівня технологічного оснащення і технічного стану підприємства, надійності зберігання продукції, виду упаковки тощо.

Підприємець може додатково застрахувати себе на суму юридич­них витрат на ведення процесу чи обумовити в страховому договорі відшкодування морального збитку, нанесеного третім особам.

Страхові компанії, які займаються страхуванням відповідальності за якість продукції (робіт, послуг) повинні мати високопрофесійні кад­ри із страхування й управління якістю, що дозволить гарантувати ви­сокий рівень обслуговування та ефективність роботи.

Страхування відповідальності роботодавця. Підприємець може не відшкодовувати можливий збиток, нанесений життю чи здоров'ю працівникам підприємства у робочий час. Страхова компанія за певну плату може зробити необхідні виплати працівникам, які от­римали травми чи загинули внаслідок пожежі, аварії, від теплових ударів, отруєнь, електричного струму, опіків та іп. Страховик може взяти па себе в середньому від 0,11% до 3,8% цієї суми. Такий діапазон пояс­нюється тим, що страхові компанії значно зменшують чи збіль-шують тарифну ставку залежно від ризику окремо взятої професії. Так, в одній і тій самій страховій компанії страховий поліс відповідальності робото­давця на випадок нанесення фізичної шкоди пожежнику коштує 2,55%), а бібліотекарю - 0,3%.

Страхування кредитів довіри пропонує підприємцям захист від

незадовільних фінансових наслідків, збитків, завданих власним персо­налом, якому з огляду на виконувані ним службові обов'язки необхід­но довіряти майнові цінності. Зазначене страхування дає змогу:

♦ уникати зайвої турботи про матеріальні цінності, що полягає у виникненні особливих вказівок та інструкцій;

♦ запобігати прямим збиткам і втратам;

♦ уникати в кожному випадку потреби отримувати докази цілості матеріальних цінностей.

Страховик відшкодовує страхувальникові майнові збитки, котрі йому завдані його довіреними особами шляхом чи в результаті вчинення ними недозволепих дій. Отже, це страхування є специфічним видом страхування відповідальності службових осіб. Зміст страхування в цьому разі полягає у страхуванні «кредиту довіри». Проте матеріаль­ною субстанцією цього кредиту є вартість матеріальних цінностей, які неначе надаються в розпорядження у кредит третім особам.

Страхування кредиту довіри (недовіри) з'явилось в Англії. Ще в 1840 році страхова компанія Guarantee Society of London продала пер­ший поліс, за умовами якого компанія гарантувала працедавцям мате­ріальний захист па випадок збитків, завданих їм їхніми службовцями в разі несумлінного виконання покладених па них обов'язків. До цього часу таку гарантію забезпечувала звичайна готівкова застава в пев­ному домовленому розмірі. Особливого розмаху цей вид страхування набув у США в період міграційного буму. Працедавці змушені були користуватися послугами здебільшого невідомих працівників, які най­малися па службу. Необхідні були гарантії, що й сприяло утвердженню нового виду страхування. Сьогодні страхування довіри («Fidelity-Insurance») в СІМА провадить більш ніж 200 страхових компаній.

Страхування кредиту довіри (недовіри) практикується здебільшо­го як загальне й охоплює всіх без винятку службовців та працівників. Завдяки цьому працедавець уникає необхідності надмірного нагляду за окремими працівниками, що, в свою чергу, не дає підстав для їх дискримінації, забезпечує солідний страховий захист і полегшує пер­сональні відносини.

Останніми роками особливим різновидом страхування довіри стало страхування комп'ютерних зловживань. Воно захищає власників ком­п'ютерних систем від збитків, які завдаються їм у результаті викорис-

таггая електронної обробки інформації шляхом зовнішнього вторгнен­ня в комп'ютерну систему з метою пошкодження носіїв інформації, зміни програм, внесення фіктивних рахунків, зняття з них коштів і їх подальшого привласнення. Величина страхової відповідальності в цих випадках установлюється за домовленістю між страховиком і страху­вальником.

4. Екологічне страхування та його основні види

Екологічне страхування - це страхування цивільно-правової від­повідальності виробництв - джерел підвищеної небезпеки для довкіл­ля за заподіяну шкоду, яка може бути завдана громадянам та юридич­ним особам внаслідок аварійного забруднення навколишнього природ­ного середовища.

Об'єктом екологічного страхування є екологічні інтереси, котрі потребують страхового захисту. Під екологічними інтересами розумі­ють природні і соціальне обумовлені потреби населення в галузі вико­ристання природних ресурсів, охорони навколишнього природного се­редовища і забезпечення екологічної безпеки.

Сучасний стан розвитку людської цивілізації та її взаємодія із навко­лишнім природним середовищем характеризується досягненням критичного рівня, який тягне за собою необоротні зміни. В той же час кризовий стан економіки країни не дозволяє ні державі, пі окремим природокористувачам виділяти в повному обсязі кошти, необхідні для здійснення заходів щодо зниження техгюгешю-екологічного впливу па екосистеми.

Як відомо, територія України визнана зоною екологічного лиха. Тому ефективним напрямом вирішення екологічних проблем с запровадження в Україні, з врахуванням світового досвіду, екологічного страхування як механізму забезпечення екологічної безпеки держави. Одним із варіантів реалізації ефективної екологічної політики є введення обов'язкового страхування відповідальності підприємств із підвище­ним екологічним ризиком (насамперед підприємств хімічної, нафтога­зової промисловості, металургійного комплексу, які чинять значний тиск па екосистеми країни). Всі інші підприємства можуть здійснювати екологічне страхування на добровільній основі. Про доцільність

введення екологічного страхування в нашій державі свідчить і той факт, що Україна належить до країн із значним потенціалом ядерної енергії, а в липні 1996 р. приєдналася до Віденської конвенції «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду», що означає для України вхід у міжнародний режим цивільно-правової відповідальності за ядерну безпеку.

Запровадження в Україні основних принципів екологічного страху­вання вимагає прийняття відповідної законодавчої бази, що дасть змо­гу на державному рівн і вирішувати досить-таки складні і серйозні зав­дання, пов'язані з відповідальністю за забруднення навколишнього природною середовища.

На сьогодні існує низка законодавчих актів, які регулюють окре­мі питання, що стосуються екологічного страхування (страхування екологічного ризику, відповідальності за шкоду, заподіяну забруднен­ням навколишнього природного середовища, від ризику радіаційно­го впливу).

Прано па здійснення обов'язкового екологічного страхування на­дається національним страховикам, які отримали ліцензію па цей вид страхування, або страховій компанії за участю держави (це може бути спеціалізована державна страхова компанія або компанія зі змішаним капіталом).

Статтею49 Закону України «Про охорону навколишнього приро­дного середовища» передбачено проведення добровільного й обо­в'язкового державного та інших видів страхування.громадян, їх май­на, маймаідоходів підприємств, установ і організацій па випадок шко­ди, заподіяної внаслідок забруднення довкілля і погіршення якості при­родних ресурсів. Такс формулювання є досить загальним, а тому вимагає подальшої конкретизації і вироблення правового механізму його реалізації. Крім того, цим законом не дається визначення екологічною страхування.

Закони України «Про природно-заповідпий фонд України» (ст. 50), «Про пестициди і агрохіміку» (ст. 9), «Про відходи» (ст. 14 і ст. 38), «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (ст. 15 і сі. 17) лише фрагментарно регулюють механізм проведення екологічного страхування.

Варто зазначити, що прийнятий 4 жовтня 2001 р. Закон України «Про

внесення змін до Закону України «Про страхування» не відносить еко­логічне страхування до обов'язкової форми страхування. Зазвичай, згідно з ст. 6 Закону цей вид страхування може проводитися у добро­вільній формі. Статгя 7 згаданого Закону дозволяє віднести до обо­в'язкового екологічного страхування такі види:

♦ страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту (порядок та умови цього страхування визначаються спеціальним законом України) (п. 12, ст. 7);

♦ страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, в тому числі пожежовибу-хопебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарпо-епідеміоло-гічного характеру (п. 14, ст. 7);

♦ страхування цивільної відповідальності інвестора, в т.ч. за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою (п. 15, ст. 7);

♦ страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу (п. 18, ст. 7);

♦ страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкоду­вання шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордон­ного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів (п. 20, ст. 7).

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпе­ки» обов'язкове екологічне страхування відповідальності власників джерел підвищеної екологічної небезпеки є обов'язковою умовою одер­жання дозволу па експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки.

Обов'язковому страхуванню підлягають також підприємства й організації, діяльність яких пов'язана з аварійним забрудненням нав­колишнього природного середовища.

Страхова компанія як суб'єкт підприємницької діяльності повинна забезпечити собі страховий захист у формі страхового фонду, управ­ління яким здійснюють спеціалізовані страхові компанії, або інші юри-

ґ.... ч „ ч фонд страховика склада

дичні особи (екологічні фонди). Страховий *...........,

.. \ v ' ',дпітал, гарантійний фонд,

ють фінансові ресурси, а саме: статутний ііа....

v ' .v r J фінансову надійність стра-

вільні та страхові резерви, що забезпечують L".

.„ '., нового фонду лежить ціна

хових операцій. В основі формування сгра/"

...., ',.ении із врахуванням оцш-

страхової послуги -страховий тариф, обчисі ^

„. v Оптимальні страхові та-

ки ймовірності настання страхового випадк/',_, •

,.. лнду, забезпечують фшан-

рифи впливають на динаміку страхового ф^

сову стійкість цього виду страхування.,

,л., ЬоііДУ впливають фактори

Крім того, на формування страхового IV „гт

1 '. * h J; ВВП, динаміка реальних

загальноекономічного значення (динаміка. ,-

v іСті основних виробничих

доходів на душу населення, динаміка варте/..

,. J.. л грошових доходів і нако-

фондів у різних галузях економіки, динаміки, •

F-rt ч,, ■ г „середньо з фінансово-еко-

пичень громадян) та фактори, зв язаш безпе/

помічними аспектами розвитку страхової к</

„.. ' _ / ' „опчпому страхуванні мо-

Страхові фопди при ооов язковому ei«v

f '. J л рахунок внесків страху-

жуть створюватися і нагромаджуватися зР l r,

3. r. J. внесків з прибутку (дохо-

вальпиків; при добровільному - за рахунок-

1 f.../ f J /Ий залишається в їхньому

ду) підприємств, організацій та установ, як- •, ■

^ f. І, r. J ' ічиомустрахуваиніфізич-

розпоряджеиш. При добровільному еколоґ'...

1 '., J /viiok їхніх коштів, а також

них осіб страхові внески формуються за par--7

. _.'■'_. ',,гапоі навколишньому при-

коштів підприємств. Оскільки збитки від заіУл...

f..,кцп, накладені па шдпри-

родпому середовищу шкоди і штрафні саі#.

h -^ f J ' ' логічних аварій, часто пе-

ємства, що спричиняють виникнення с ко/

..... ■ п резервування коштів та

ревищують їхні (шнапсові можливості, тг ',

1 J ■ '. вічних катастроф може

компенсація збитків внаслідок єколо/

^ніія промислових тпдпри-здіиснюватися шляхом взаємного страхув^

,,.. '. J «сипя стійкості страхових

ємств. Для вирівнювання ризику і збільн/

.:. ' '..-. /іпєптів, зокрема з різними

компаній потрібно залучати якнайбільше к>

.,,,к втрат і дає можливість

видами відповідальності, lie знижує ризк

„ J ' детонуючи закон великих

точніше розрахувати такий ризик, викорг

чисел., ■

ТІ -овадженпя нових специ(|)і

Нині можна розглядати можливість вщг г-

. о наприклад особистезмі чиих видів страхування екологічних ризикі '

f J l. -і певним рівнем і якістю

шапе страхування життя, дожиття в зоні "

г * J ■ г уя випадок смерті в резулі.

забруднення до деякого числа років або ніг „

yj - h ^ro середовища. При цьому

таті тривалої дії забрудненого навколишньої

певний інтерес становить розрахунок тарифних ставок. Розвиток еко­логічного страхування потребує використання серйозної бази актуар-них розрахунків, оскільки для деяких його видів необхідно буде врахо­вувати рівень порушення природного середовища, дію різних шкідли­вих речовин на організм людини, кількісний і статево-віковий склад страхувальників і застрахованих.

З огляду на очікувані взаємопов'язані зміни в структурі виробниц­тва та водних й інших природних систем, основними стратегічними напрямами вирішення проблеми запровадження екологічного страху­вання в Україні фахівці вважають:

♦ діяльність з модернізації й актуалізації існуючих законодавчих актів та прийняття нової законодавчо-правової бази;

♦ розробка методики визначення страхового відшкодування, оскільки інформаційна база про фактичні розміри екологічних збитків та їх оцінки практично відсутня;

♦ здійснення класифікації підприємств підвищеного екологічного ризику за рівнем можливої їх катастрофічності;

♦ визначення ставки страхових і стимулюючих тарифів, згідно з якими мають впроваджуватися страхові платежі з обов'язкового страхування;

♦ створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

♦ розвиток міжнародного співробітництва в галузі екологічного страхування, фінансування цільових програм і проектів такого співробітництва.

Для подальшого розвитку системи екологічного страхування вар­то розробити ефективний правовий механізм, який дасть змогу забез­печити інтенсифікацію екологічної'трансформації в країні. Безумовно, однією з передумов зменшення техногенно-екологічпого тиску на на­селення і природне середовище є прийняття Закону України «Про еко­логічне страхування».

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Необхідність, значення та сутність страхування підприємницьких ризиків.

2. Страхування майна підприємств від вогню та інших небезпек.

3. Страхування підприємств від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна: суть, основні види та умови.

4. Механізм надання послуг із страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції.

5. Особливості падання послуг із страхування відповідальності працедавця.

6. Значення, сутність та основні види страхування екологічних ризиків.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ

1. Чинники гальмування розповсюдження страхування відповідаль­ності товаровиробників за якість продукції в Україні.

2. Причини недостатнього розвитку страхування підприємницьких ризиків в Україні.

3. Спільні риси і розбіжі юсті м іж страхуванням від нещасних випадків за рахунок коштів підприємств і страхуванням відповідальності працедавця.

4. Страхування відповідальності підприємств за забруднення довкілля в Україні.

Поиск по сайту: